Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення нових форм господарювання в АПК та їх взаємовідносин з державою

Трансформаційні перетворення в АПК передбачають становлення нових форм господарювання та взаємовідносин держави з суб'єктами господарювання. В командній системі основними організаційно-правовими формами сільськогосподарських підприємств були колгоспи і радгоспи. З початком переходу до ринкової економіки стало зрозуміло, що ці форми не пристосовані до функціонування в умовах ринку. Тому в першій половині 1990-х років їх було масово реструктуризовано в колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), спілки селян, кооперативи, агрофірми, господарські товариства та інші виробничі одиниці. Великі надії покладалися на створювані селянські (фермерські) господарства. Однак ця форма широкого розповсюдження не набула. Це зумовлено, з одного боку, тим, що активне залучення до фермерства не взмозі було забезпечити таким господарствам надійну фінансову та матеріальну підтримку, а самі вони при високих цінах на матеріально-технічні та кредитні ресурси виживати не могли. З іншого боку, створення фермерських господарств гальмувалося тим, що більшість селян не сприймали фермерський спосіб господарювання, ставилися до нього скептично. Тому основною формою підприємств стали колективні підприємства. Із 12,5 тис. сільськогосподарських формувань 11,5 тис. (або 92%) були колективними підприємствами.

Однак така реструктуризація не підвищила ефективність сільськогосподарського виробництва. У 1999 р. КСП, яким належало дві третини сільськогосподарських угідь, виробили лише 40% валової продукції і мали збитків на суму 3,3 млрд грн. Збитковими були майже 86% КСП. Рівень їх рентабельності становив мінус 23%. Однак протягом цього десятиріччя були і певні позитивні напрацювання. Було сформовано відповідну нормативно-правову базу, нагромаджено вітчизняний досвід проведення реформ, напрацьовано науково-методичну базу на підтримку ринкової трансформації сільського господарства, започатковано підготовку керівників із навичками та вмінням працювати в умовах перехідної економіки. Певні зрушення відбулися і в державній політиці щодо прискорення реформ та подолання кризового стану в агропромисловому секторі. Зокрема Кабінет Міністрів України затвердив методику грошової оцінки сільськогосподарських угідь, було виділено землі запасу і резервного фонду, які залишились у власності держави. Було започатковано проекти міжнародної технічної допомоги в реформуванні аграрного сектора: "Паювання сільськогосподарських земель в Україні" та "Приватизація землі і реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств в Україні". Набули чинності укази Президента України, якими створювалась система гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельний пай. Прийнятим 23.10.1998 р. законом було відновлено оренду землі.

Суттєво сприяв прискоренню процесу формування адекватних ринковій економіці організаційно-правових форм у сільському господарстві Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. Центральні і місцеві органи виконавчої влади зобов'язувались до 1 квітня 2000 р. завершити реструктуризацію колективних підприємств на засадах приватної власності на землю та майно з використанням різних організаційно-правових форм господарювання. По суті, передбачалось завершити трансформацію колективної власності на землю та майно у право приватної власності на них за три місяці до початку весняно-польових робіт. Для цього було проведено відповідну підготовчу роботу. Протягом 2000 р. було розроблено понад 30 нормативно-правових актів, серед яких законопроекти про угоди стосовно земельної частки (паю), про іпотеку, про сплату фіксованого податку новоствореним приватним формуванням, про списання заборгованості зі сплати податків і зборів платників податків, про соціальне страхування та пенсійне забезпечення селян, які здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в особистих селянських господарствах, про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування і функціонування ринку землі та ін.

Зміна господарського устрою в організації сільськогосподарського виробництва здійснювалася шляхом створення замість колективних сільськогосподарських підприємств, сформованих на базі колгоспів і радгоспів, різноманітних господарських структур, адекватних ринковій економіці. Ними повинні були стати сімейні селянські та фермерські господарства, приватні та приватно-орендні підприємства, господарські товариства і сільськогосподарські кооперативи. Для цього указом забезпечувалось усім членам колективних сільськогосподарських підприємств право виходу з них разом із земельними частками (паями) і майновими паями і створення на їх основі приватних підприємств різного типу. Це право, гарантоване ч. 2 ст. 14 Конституції України, не може бути обмежене рішенням загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями. Указом було передбачено ряд організаційних заходів для таких перетворень. Це, зокрема, запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати, забезпечення встановлення сторонами договору оренди частки (паю) розміру плати за її оренду на рівні не менше одного відсотка визначеної вартості орендної земельної частки (паю), збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових прав у групи власників цих часток, паїв, виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок у натурі з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок, прискорення формування необхідної інфраструктури аграрного ринку та ін.

З грудня 1999 р. до травня 2000 р. на базі реорганізованих КСП було створено 918 селянських (фермерських) господарств, що становило 7% знову сформованих підприємств з приватною формою власності на землю та майно, 2719 приватних або орендно-приватних підприємств (21%), 6022 господарські товариства (47%) та 3218 сільськогосподарських виробничих кооперативів (25%). Майже 200 тисяч громадян розширили свої особисті підсобні господарства за рахунок земельних і майнових паїв.

Одноосібні підприємства є традиційною для ринкової економіки формою організації бізнесу. Його переваги полягають у мобільності і самостійності прийняття рішень. Такі переваги характерні і для орендно-приватних підприємств. До того ж за рахунок оренди вони мають можливості розширити як земельну площу, так і обсяг капіталу. При цьому знижується і ризик підприємницької діяльності, оскільки значна частина капіталу є орендованою.

Майже половина утворених підприємств виступають у формі господарських товариств. Основна частина їх - товариства з обмеженою відповідальністю. їх перевага в тому, що вони створюють можливість залучити до кола засновників інвесторів. Ними є переважно комерційні структури, які зазвичай претендують на контрольний пакет товариства. Вони порівняно з акціонерними товариствами мають вищий динамізм. А це дає можливість оперативно продукувати стратегічні й тактичні ідеї. Позитивом є і те, що пенсіонери і наймані працівники юридично не беруть участі в управлінні, хоча їх інтереси повинні враховуватись. Оскільки більшість таких товариств функціонують на умовах оренди, то засновники менше ризикують.

Відкриті акціонерні товариства створювались при реструктуризації радгоспів. Оскільки акції продавались по всій Україні, то значна кількість інвестицій в акціонерні товариства не вносилася. Особливістю таких товариств є те, що майно, на основі якого вони створені, тепер є їхньою власністю і в разі виходу акціонерів їм не повертається. Позитивним у цій організаційно-правовій формі є можливості через формування контрольного пакета акцій їх власникам приймати необхідні їм рішення. Водночас, як правило, такі товариства не мають реальних можливостей залучення інвестицій через випуск акцій.

Четверту частину новостворених у процесі реструктуризації КСП становлять сільськогосподарські виробничі кооперативи. Вони створюються для спільного виробництва з обов'язковою трудовою участю в діяльності кооперативу. їх робота спирається на такі принципи, як розподіл доходів відповідно до трудової участі в діяльності кооперативу, обмеження виплат дивіденди) на паї їх членів, демократичний характер управління за принципом "один член - один голос", контроль за діяльністю менеджерів, виділення категорії асоційованих членів кооперативу, до яких належать непрацездатні члени кооперативу. Це означає, що в прийнятті рішень щодо діяльності кооперативу беруть участь лише працездатні його члени. Важливо і те, що при виході з кооперативу його члени мають можливість одержати свої земельний та майновий паї. Таку форму обрали ті підприємства, що не вважали за необхідне радикально змінювати умови свого функціонування.

Наслідком здійснюваної реструктуризації було усунення монополії колективних сільськогосподарських підприємств як організаційно-правової форми. Якщо раніше кожне село мало одного монополіста у вигляді КСП, то після реструктуризації на село припадало в середньому більше 10 суб'єктів господарювання, кожен з яких мав понад 10 га угідь. Таким чином, у селі мало бути забезпечено конкурентність сільськогосподарського виробництва та формування таких основних господарств і підприємств за розмірами, напрямами діяльності та спеціалізації:

  • 1) домашні селянські господарства з площею землі до 1 га;
  • 2) товарні селянські господарства з площею від 1 до 10 га;
  • 3) фермерські господарства з площею віл 10 до 100 га;
  • 4) приватні агроформування з площею землі від 100 до 1000 га;
  • 5) приватні (акціонерні) агрокомплекси з площею землі понад 10 тис. га.

Чи задоволені селяни здійсненою реструктуризацією? Відповідь дають результати дослідження Центру соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології HAH України, проведеного у квітні-травні 1999-2000 років. Якщо у 1999 р., коли процеси реформування відбувались еволюційним шляхом, 44% опитаних власників земельних і май" нових паїв були прихильниками реструктуризації КСП, то у 2000 р., коли процес реструктуризації здійснювався під адміністративним тиском, число її прихильників зменшилось удвічі. Така зміна настроїв має реальне підґрунтя. Трансформація організаційної структури аграрного сектора не забезпечила очікуваного збільшення обсягів виробництва, підвищення його конкурентоспроможності і, як результат, рівня життя сільських жителів.

Формування нових організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі потребувало і зміни їх відносин з державою. Світова практика засвідчує необхідність державного регулювання аграрного сектора економіки, щоб забезпечити, з одного боку, відповідний рівень цін, доходів та обсягів виробництва для виробників, а з іншого - охорону і правильне використання земель і матеріальних ресурсів і наукове забезпечення розвитку АПК. Державне регулювання аграрного сектора здійснюється практично в усіх країнах. У командній економіці агропромислове виробництво регулювалось переважно адміністративними методами. Головним серед них були централізоване затвердження обсягів виробництва та інвестицій, обов'язковість виконання планів поставки продукції державі, фінансування з державного бюджету, встановлення цін на продукцію АПК, система державних дотацій цін, регулювання рівня заробітної плати, доходів підприємств та зовнішньоторгових зв'язків.

Застосування таких методів у перші роки ринкових перетворень показало свою неефективність, що потребувало нової державної політики щодо аграрного сектора. Вона повинна ґрунтуватись на принципах, які забезпечують взаємоузгодженість економічних інтересів підприємств, суспільства і держави. До них належать: верховенство права, гармонізація економічних інтересів сільськогосподарських виробників із підприємствами інших галузей, забезпечення гарантій самостійності та запобігання прямого втручання у виробничу діяльність аграрних підприємств, екологічна діяльність, послідовність регуляторних дій та їх відповідність внутрішнім і зовнішнім факторам розвитку АПК. Названі принципи реалізуються через належні методи впливу на заінтересований об'єкт для досягнення конкретних цілей. Виділяють економічні, інституційно-правові, організаційні і соціальні методи. До економічних методів належать ціноутворення, оподаткування, бюджетна підтримка, кредитне забезпечення, митно-тарифне регулювання, гарантії уряду щодо інвестування зарубіжними суб'єктами.

Важливим економічним важелем є ціноутворення. Одним із провідних його завдань є підтримання паритету цін на продукцію сільського господарства та інших галузей виробництва. Першорядне значення має Закон "Про державну підтримку сільського господарства", прийнятий 24 червня 2004 р., яким передбачено регулювання оптових цін окремих видів сільськогосподарської продукції через механізм установлення ціни рівноваги на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельну ціну та не вищому за максимальну ціну при дотриманні антимонопольного законодавства і правил добросовісної конкуренції. При цьому Кабінету Міністрів України надається можливість застосовувати такі інструменти впливу, як обмеження рівня торгової націнки на оптовому та роздрібному ринках, установлення граничних рівнів рентабельності переробників товару і осіб, які надають послуги при зберіганні аграрної продукції, встановлення граничних цін продажу на рівні максимальної (мінімальної) закупівельної ціни, запровадження нетарифних обмежень щодо імпорту або експорту, визначення як обов'язкової передумови, митного оформлення придбання об'єкта, цінового регулювання на експортній сесії аграрної біржі.

Важливим засобом впливу держави на аграрний сектор є податкова система. У перехідних умовах потрібний спеціальний режим оподаткування аграрного виробництва. Його було введено Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок", прийнятим у 1999 р. Ним замість 12 податків і зборів було запроваджено один, що суттєво зменшило податкове навантаження на сільськогосподарських виробників. Цьому сприяло також прийняття особливого порядку нарахування і виплати податку на додану вартість.

На розвиток аграрного сектора позитивно впливає і бюджетна політика його підтримки. За рахунок державного бюджету частково компенсуються відсоткові ставки за кредитами банків, підтримуються галузі тваринництва, селекція у рослинництві і тваринництві, протиепідеотичні заходи та лізингові операції, відбувається формування Аграрного стабілізаційного фонду для регулювання ринку зерна шляхом державних заставних операцій зерном. Система ринкових

методів державного впливу на аграрний сектор перебуває на стадії формування. При цьому необхідно використовувати і досвід інших країн, в яких функціонування сільського господарства здійснюється при дотриманні ринкових засад і проведенні активних регуляторних дій. В результаті аграрної реформи Україна повинна забезпечити вигідні умови взаємовідносин з іншими країнами на агропромисловому ринку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші