Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Проблеми системної гармонізації

Законам гармонійного розвитку суперечать система і методологія "жорсткого" управління, що ґрунтуються на технічній парадигмі розвитку та ігноруванні функціональних екологічних закономірностей розвитку. У результаті:

значно скоротилися обсяги і площі непорушених природних екосистем і збільшилася їх антропогенна деградація;

споживання і вилучення людиною відновлюваних природних ресурсів перевищило темпи їх природного відновлення;

відходи людського господарства забруднюють середовище, призводять до його хімічної деградації;

з'явилися ознаки порушення біосферної рівноваги, ослаблення утворювальної і регулювальної функцій біосфери;

у XX ст. значно скоротились і продовжують швидко зменшуватися невідновлювані, переважно мінеральні й поливні, ресурси Землі.

На Всесвітній конференції ООН у Ріо-де-Жанейро людство вибрало шлях переходу на "м'яке" управління розвитком системи "природа—суспільство", включивши екологію в триєдину стратегію збалансованого розвитку. Однак останнє десятиліття продемонструвало, наскільки важким виявилося глобальне завдання, що постало перед людською цивілізацією.
Інерція економіко-технологічної парадигми — одна з основних проблем системної гармонізації. Соціально-екологічна парадигма, продекларована в Ріо-де-Жанейро і підтверджена в Йоганнесбурзі, ще не до кінця опанувала колективну свідомість, її вагомість у виробничо-суспільних відносинах і ще не набула критичного рівня, за яким починаються практичні кроки світової громади до встановлення екологосоціальної та економіко-технологічної рівноваги. Споживацьке ставлення до природи та її збіднілих ресурсів, невиваженість у природокористуванні все ще домінують у світовій практиці. Домінанта духовності, неосяжної мудрості очікує людського прозріння, яке повинно прискорити системне екологічне управління. Отже, п'ять основних суперечностей, розв'язати які передбачалося за допомогою глобального Плану дій на XXI століття, так і залишилися невирішеними:

суперечність між реальним життям і життям у гармонії з природою: у центрі уваги мають перебувати всі без винятку представники роду людського, що мають право на здорове і плідне життя в гармонії з Природою;

суперечність між реальним розвитком і навколишнім середовищем: екологічна складова повинна стати невід'ємною частиною процесу розвитку і не може розглядатися у відриві від нього;

суперечність інтересів сучасного й майбутнього поколінь: задоволення потреб людини і збереження навколишнього середовища мають входити до інтересів кожного покоління;

суперечність між багатими й бідними країнами та людьми: треба зменшувати розрив у рівні життя між країнами, а також між людьми, викорінювати голод і убозтво, стримувати "ресурсні апетити", жадобу, зазіхання;

внутрішньоекономічні суперечності: збалансований розвиток припускає вилучення або зменшення витратних моделей виробництва, що не сприяють його реалізації.

Однією з головних причин живучості перелічених суперечностей є невміння чи небажання сприймати природу як домінанту життя, невміння перейти до "м'якої" моделі управління. Цьому заважають, по-перше, нехтування історичним досвідом різноманіття форм розвитку цивілізацій на Землі, у тому числі й форми гармонійного співіснування з Природою; подруге, нехтування досвідом регіональної етноландшафтної рівноваги з різноманіттям систем життєвих цінностей, особливо таких, коли духовні, екологічні цінності переважають над матеріальними, над так званим речизмом; по-третє, нехтування функціональними екологічними законами розвитку і розумної (ноосферної) поведінки людини.

У цьому контексті можна систематизувати такі проблеми гармонізації взаємодії суспільства і природи.

Всебічна діагностика стану природного середовища та ресурсів.

Розробка прогнозів змін біосфери і стану оточуючого людину середовища при різних сценаріях економічного й соціального розвитку людства. Відмова від споживацької психології та ідеології; формування нових ідеології і методології життєдіяльності, спрямованих на екологізацію економіки, виробництва, політики, освіти.

Формування критеріїв гармонізації — вибору найузгодженішого з екологічними імперативами екологічно орієнтованого соціальноекономічного розвитку суспільства. Формування такої стратегії життєдіяльності суспільства, такої економіки і таких технологій, які здатні привести масштаби й характер господарської діяльності у відповідність з екологічною витривалістю природи та з екологічними законами розвитку і поведінки людини.

Перехід від "жорстких" методів управління виробництвом, суспільством до "м'яких" із наданням системі екологічного управління пріоритетного значення в загальному управлінні, з перетворенням екологічної освіти на норму життєвих цінностей, енергетичну і рушійну силу вирішення проблем гармонізації системи "природа—суспільство".

Перехід на ноосферну модель взаємодії суспільства і природи, коли людина свідомо приймає обмеження в споживанні ресурсів, змінює на краще своє ставлення до навколишнього природного середовища, коли мудрість стає мірилом поведінки в питаннях прагнень, бажань.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші