Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Інноваційний менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інноваційна діяльність як об'єкт інноваційного менеджменту

Різновиди та складові інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність — процес, спрямований па реалізацію результатів завершених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у повий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також супутні наукові дослідження і розробки. Інноваційна діяльність розпочинається з виникнення науково-технічної ідеї і завершується розповсюдженням продукту.

Суть інноваційної діяльності полягає в її напрямах:

— управління процесами створення нових знань;

— управління творчим потенціалом тих, хто створює нові знання;

— управління освоєнням та розповсюдженням (дифузією) нововведень;

— управління соціальними та психологічними аспектами нововведень.

Інноваційний цикл у доволі деталізованій інтерпретації представлено на рис. 2.1.

Характеристика стадій інноваційного циклу

Рис. 2.1. Характеристика стадій інноваційного циклу

Інноваційна діяльність як система має такі властивості: взаємозв'язок і взаємодія всіх елементів, цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість із завданнями і цілями організації, адаптивність, гнучкість до змін середовища, автономність управлінської структури, функцій управління, багатофункціональність і багатоаспектність, оновлюваність.

Інноваційний процес — цілеспрямована діяльність щодо перетворення наукового знання в інновацію та дифузію останньої, тобто свідомий послідовний ланцюг подій, спрямований на отримання інноватором визначеного виду ефекту за допомогою задоволення існуючих або нових потреб. Це не просто відтворення новинок, а свідома, планомірна діяльність для ефективного втілення знань.

Інноваційний процес можна уявляти по-різному. У найширшому контексті початковою стадією здійснення інноваційного процесу можна вважати проміжок часу від визначення (усвідомлення) необхідності реалізації інновації до створення робочої версії інноваційного проекту. Середня стадія триває від розробки кінцевого варіанта технічного обґрунтування й бізнес-плану інноваційного проекту до його практичної реалізації па підприємстві як експериментального зразка. Завершальна стадія — це реалізація трансферу інновацій та їх подальше поширення в економіці країни й поза її межами. На рис. 2.2 представлено 10 етапів — від ухвалення рішень щодо нового засобу задоволення суспільної потреби до реалізації інноваційного проекту.

У спрощеному варіанті інвестиційний процес складається з таких основних етапів:

— зародження ідеї інновації;

— обґрунтування необхідності інноваційної зміни;

— оцінка ефективності інновації;

— розробка та технічна реалізація інноваційної ідеї;

— реалізація інновації в системі;

— просування інновації на ринку.

Сутність інноваційного процесу

Рис. 2.2. Сутність інноваційного процесу

Організаційно-матеріальним підґрунтям інвестиційного процесу с організаційно-виробнича, науково-дослідна і дослідно-конструкторська структури, спрямовані па реалізацію інноваційної діяльності.


Прикладні науково-дослідні розробки

З позицій підприємства, механізм управління інноваційною діяльністю завжди конкретний, оскільки спрямований на досягнення певних інноваційних цілей за допомогою впливу на конкретні чинники, які забезпечують досягнення визначених цілей, і цей вплив здійснюється за допомогою використання певних ресурсів підприємства.

Інновації можуть впроваджуватися за ініціативою виробників або покупців. У сучасних умовах у великих організаціях розвинутих країн склалися стійкі механізми менеджменту інноваційних процесів, що відображають особливості інтеграції науки і виробництва, все більшу орієнтацію досліджень і розробок на ринкові потреби. Нові завдання вносять зміни у систему зв'язків як по вертикалі між рівнями менеджменту, так і по горизонталі між науковими і конструкторсько-технологічними підрозділами. У високорозвинутих країнах з 80-х років XX століття розробка і впровадження інновацій перетворилися на безперервний керований процес, коли інноваційні ідеї (в перспективі виробничі плани і програми) охоплюють усі сфери діяльності підприємств.

У процесі підготовки та освоєння технічних і продуктових інновацій на підприємстві втілюються різноманітні види діяльності, до яких залучаються всі підрозділи:

1. Науково-дослідні роботи в найбільшому обсязі виконують на першій стадії генерування, відбору ідей та маркетингових досліджень. На стадії технологічної підготовки виробництва й освоєння серійного випуску нової продукції науково-дослідні роботи сприяють удосконаленню технологічних процесів, впровадженню прогресивного обладнання, технологічного оснащення й засобів контролю, підвищення рівня механізації та автоматизації робіт тощо.

2. Конструкторські й технологічні роботи виконують па всіх стадіях створення та освоєння нової продукції, але найбільш розгорнутий характер вони мають на стадії конструкторської й технологічної підготовки виробництва.

3. Організаційно-планові роботи — сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, обліку й контролю па всіх стадіях і етапах підготовки виробництва, які забезпечують готовність підприємств до створення й виготовлення нових виробів. Бони спрямовані на повніше дотримання па всіх стадіях підготовки виробництва таких принципів як спеціалізація, паралельність, неперервність, пропорційність, прямо-точність, автоматичність і ритмічність.

Організаційно-планові роботи охоплюють: розроблення перспективних і оперативних графіків підготовки виробництва пової продукції загалом, а також окремих її стадій і етапів; планування маркетингових досліджень потреб споживачів, дослідження з позиціювання нового товару, що дасть змогу визначити можливу конкурентну стратегію; організацію робіт зі створення нормативної бази для різних стадій підготовки виробництва; встановлення типових структур і функцій підрозділів підприємств, які створюють нову продукцію; оперативне управління підготовкою виробництва; організацію робіт щодо забезпечення готовності підприємств та їхніх підрозділів до випуску нового виробу, розроблення організаційних проектів, що моделюють процес підготовки виробництва — від науково-дослідних робіт до використання виробів споживачами, визначення прогнозного рівня конкурентоспроможності нової продукції, планування виведення продукту з ринку.

4. Роботи матеріально-технічного характеру передбачають забезпечення матеріально-технічної готовності підприємств до створення й випуску нової продукції. На рівні промислового підприємства — це забезпечення своєчасних та комплектних поставок основних і допоміжних матеріалів, обладнання, запасних частин тощо, необхідних для випуску нової продукції.

5. Роботи економічного характеру — сукупність взаємозв'язаних процесів, які забезпечують економічне обґрунтування створення, виробництва й експлуатації нової продукції. Вони охоплюють: визначення економічної доцільності створення, виробництва й експлуатації нового виробу; розрахунок граничних цін па пові вироби; встановлення термінів і джерел фінансування робіт зі створення й освоєння нових виробів; здійснення ряду економічних розрахунків, пов'язаних зі створенням, освоєнням серійного виробництва й експлуатацією нових виробів. На рівні промислового підприємства до економічних аспектів підготовки нових виробів належать також перегляд планово-економічної інформації, нормативів, форм документації, чинної системи планування, обліку й оцінювання діяльності підрозділів підприємства з урахуванням специфіки нової продукції; розроблення нормативів трудових витрат за періодами освоєння виробу.

6. Роботи соціально-психологічного характеру — сукупність взаємозв'язаних процесів, які забезпечують соціально-психологічну готовність підприємств до створення й виробництва нових виробів. Вони полягають у роз'яснювальній роботі про необхідність створення й освоєння нових виробів визначеного рівня якості при встановлених термінах, обсягах випуску й мінімальних витратах; в інформуванні колективу про необхідність проведення професійних, кваліфікаційних і організаційних змін під час створення й освоєння нової продукції; у мобілізації керівництвом підприємства творчих можливостей персоналу па створення й випуск виробів у найкоротші терміни за найменших витрат живої та уречевленої праці.

До основних видів нововведень па підприємстві можна віднести інновації продукції, технологічних процесів, персоналу та управлінської діяльності.

Інновації продукції можна розглядати з погляду:

— нового використання вже відомого продукту;

— зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту;

— фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат виробництва внаслідок використання нових матеріалів або нових технологічних засобів);

— винаходу радикально нового продукту.

Відтак, кожний новий продукт може характеризуватися:

— наявністю нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект);

— впливом на ринок, тобто ринковою новизною (маркетинговий аспект).

Якщо нова модель продукту краща від наявної за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна у продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Водночас ринкової новизни продукту можна досягнути і без науково-технічних рішень — завдяки змінам у зовнішньому вигляді, розмірі, формах.

Управління повинно бути орієнтовано в ринкових умовах на вдосконалення технології. Технологія (грец. tесhпе — мистецтво, майстерність, вміння, і логія — сукупність прийомів і засобів одержання, обробки, переробки сировини, матеріалів або продукції, які здійснюються у різних галузях). Це ще й наукова дисципліна, що розробляє й удосконалює ці способи та прийоми.

До складу технології належать технологічний процес, технічний контроль, інструкції з виконання технічного процесу, правила, вимоги, карти, графіки тощо.

З погляду інноваційного менеджменту, йдеться про технологію виробництва, торгівлі, налагодження джерел постачання, збуту, підрахунку та обліку, складання документів, інформаційного забезпечення, відбору персоналу, ухвалення і реалізації управлінських рішень тощо.

Технологія повинна бути ефективною і конкурентоспроможною з позиції витрат. Управління технологією було б значно легшим, якби можна було б не враховувати витрати.

Основу інноваційної політики на виробничих підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з погляду призначення підприємства — забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, адже продуктові інновації сприяють нововведенням технологічним, персоналу та управлінської діяльності. Останні, відтак, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.

Внутрішньоорганізаційний шлях технічних нововведень представлено у табл. 2.1.


Таблиця 2.1. Внутріншьоорганізаційний шлях нововведення па підприємстві

Етапи реалізації інновації

Сутність діяльності

Актуалізація інновації

Ідентифікація проблеми, ухвалення рішення щодо доцільності змін, визнання необхідності нововведення

Одержання та аналіз інформації про інновацію

Активний пошук інформації про нововведення з різний джерел, реферування

Оцінювання варіантів і вибір нововведення

Аналіз інформації про прийнятні нововведення, вибір найкращого варіанта інновації

Ухвалення рішення про впровадження нововведення

Ухвалення і затвердження керівництвом рішення про впровадження інновації у виробництво

Впровадження

Пробне впровадження, у разі необхідності — корективи, остаточне впровадження і використання

Закріплення

Дифузія внутрішня та зовнішня

На підставі аналізу найсуттєвіших властивостей нової технології здійснюють її попередній вибір, причому основним критерієм є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємства. Найважливішими показниками, що характеризують ефективність технологічного процесу, є:

— питомі витрати сировини, енергії на одиницю продукції;

— якість готової продукції;

— кількість готової продукції;

— інтенсивність процесу;

— затрати на виробництво;

— собівартість продукції;

— продуктивність праці.

Характерні помилки менеджерів щодо реалізації технології:

— Намагання одночасно впровадити декілька нововведень. У разі невдачі внаслідок цього важко виявити і швидко усунути її причини. Водночас майбутнє інновацій залежить від проведення перших випробувань.

— Порівняння нової технології з нинішнім рівнем виробництва, а не з рівнем, якого буде досягнуто після впровадження нововведення.

— Використання кількісних показників для оцінки нової технології, яка спрямована па підвищення якості виробництва. Перш ніж розпочинати впровадження, менеджери повинні розробити специфікацію для нової технології, критерії її оцінки, створити необхідну інфраструктуру (інформаційне забезпечення, облік, методику розрахунків).

Насправді треба виходити з того, наскільки технологія задовольнятиме вимоги споживачів. Наприклад, неможливо досягти бажаного успіху на ринку, якщо запропонувати надто дорогий спортивний автомобіль тоді, коли на ринку є потреба у дешевих малолітражних моделях для невеликої сім'ї.

Нову технологію може запровадити економічно і технологічно ефективне підприємство. При високих темпах НТП воно змінює обладнання, технологію, виносить на ринок нову продукцію.

Вибір конкретної технології відбувається за допомогою системи оцінок на підставі якісного фахового аналізу проміжних і кінцевих результатів. Основна мета оцінки — виявити необхідність змін щодо ресурсного забезпечення, практики управління, організації виконання проекту. Висновки людей, які здійснюють цю оцінку, впливають па такі аспекти:

— обсяг фінансування;

— науковий зміст;

— збалансованість між різними заходами (напрямами);

— плани впровадження.

Від цих оцінок залежать продовження, зміни або припинення технологічних інновацій, а також формування нових. Етапи виконання і критерії оцінки нерозривно пов'язані. На першому етапі вирішують, чи може підприємство дозволити собі впровадити нову технологію, оцінивши технічні переваги та відповідність інновації спеціалізації виробництва.

Оцінку здійснюють технічні експерти і менеджери. Існує закономірне явище: чим більше інновації відповідають напряму виробничої діяльності підприємства, тим менш суворою с оцінка її технічних переваг. І навпаки, щоб перекопати керівництво у доцільності проекту, що недостатньо відповідає попередній спеціалізації, треба підібрати вагоміші аргументи, щоб довести переваги проекту.

Система оцінки може охоплювати внутрішню і зовнішню експертизи. Внутрішня передбачає складання оцінювальної комісії з-поміж співробітників. Це економічний, але надто суб'єктивний склад експертів. Залучення незалежної зовнішньої комісії повністю вирішує цю проблему.

На другому етапі менеджери вирішують, чи повинні вони впроваджувати певну технологію. Для цього розраховують термін окупності капіталовкладень та інші показники.

При такому формалізованому методі оцінки використовують різні форми визначення рейтингу, зазвичай, за фінансовими критеріями "витрати — результат". Крім того, він передбачає оцінку не фінансових показників: відповідність спеціалізації, термін закінчення програми впровадження, розмір ринку, темп збільшення попиту, конкурентоспроможність тощо.

Кожне підприємство обирає власну методику оцінки згідно з обраними критеріями. Приклад експертного оцінювання критеріїв нової технології наведений у табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Критерії оцінки нової технології па підприємстві

№ з/н

Умов, познач

Критерії

Варіант значення критерію

1

2

3

4

Перспективи іншої технології

1

М

Прогнозований обсяг збуту продукції, грн.

— високий;

— середній;

— низький

2

G

Темп розширення ринку

— значно перевищує середній для цього підприємства темп розширення ринку;

— дорівнює середньому;

— нижче за середній

3

K

Частка компанії на ринку

— стане лідером;

— стане одним із двох-трьох лідерів;

— не відіграватиме значної ролі

4

S

Готовність підприємства сприйняти нову технологію

нова технологія сприймається як головний чинник успіху в майбутньому;

— один із декількох важливих чинників;

— є і більш важливі чинники

Разом

Імовірність успіху перспективи нової технології = М • G • К • S


Продовження табл. 2.2.

Імовірність успіху

5

В

Технічні проблеми

— технічних проблем не існує, треба лише спрямувати ресурси на впровадження нової технології;

— наявні окремі технічні проблеми, але їх нескладно усунути;

— технічні проблеми значні

6

С

Технологічна конкуренція

— підприємство є лідером у сфері технологій;

одне з двох-трьох провідних підприємств;

— одне з багатьох, по має жодної переваги щодо технології

7

F

Наявність ресурсів

— підприємство достатньо володіє потужностями і мас кваліфікований персонал;

— з ресурсами певні труднощі, але можна уникнути;

— залучення зовнішніх додаткових ресурсів не уникнути.

8

Т

Наявність механізму і впровадження нової технології

— виробничі підрозділи готові до впровадження;

— незрозуміло, хто має реалізувати провадження;

— виробничі підрозділи налаштовані проти впровадження

Разом

Імовірність успіху = В• С • F • Т

Для кожного інноваційного проекту розраховують свій рейтинг. Метод враховує різні характеристики новітньої технології, тому менеджер може всебічно оцінити ефективність. Крім того, цей метод дає змогу виявити пункти, за якими виявлені розбіжності між експертами. Отже, дискусія спрямовується на найслабші точки.

Рейтингове оцінювання має декілька позитивних моментів:

— дозволяє оцінити проект за фінансовими і не фінансовими критеріями;

— дозволяє звести оцінки і точну інформацію про підприємство в єдине ціле;

— критерії формуються па підставі специфіки конкретного підприємства.

Із просуванням проекту до етапу впровадження оцінка повинна бути конкретнішою, для чого до процесу ухвалення рішень залучають фахівців різних галузей. Завдання інноваційного менеджера полягає в тому, щоби вміло керувати диверсифікованою думкою фахівців.

Процес технологічних інновацій на підприємстві як діяльність залежить від того, наскільки вони забезпечуватимуть створення комерційно вигідного товару. Тому інноваційний менеджер повинен:

— дослідити відповідність наявної та нової технологій місії та стратегічним цілям підприємства;

— визначити можливості технології для створений виробів, які мають або можуть мати в майбутньому високий попит;

— провести дослідження з метою реалізації цих можливостей, розроблення нового виробу (товару);

— спроектувати виробничі потужності з випуском пробної партії продукції;

— провести випробування дослідного зразка на рийку;

— здійснити технологію для серійного виробництва.

Така схема організації процесу нововведення й управління ним у межах підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської

системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів.

Технологічні інновації, як і продуктові, ґрунтуються на концепції життєвого циклу, тобто технології також мають власний життєвий цикл. Послідовність здійснення технологічних інновацій наведена па рис. 2.3.

За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), створюючи автоматизовані банки даних.

"Недоліки" на підприємстві виявляють за допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт — це документ, що дає змогу характеризувати можливості ефективного використання виробничих потужностей, устаткування, застосування спеціалістів, оцінити економічну і соціальну ефективність інновацій, ранжувати їх відбір з урахування витрат. Як підтверджує досвід, швидкому поширенню інновацій сприяють:

— перевага нової технології порівняно з попередніми;

— сумісність із наявними системами, процедурами, інфраструктурою тощо;

— простота користування;

— легкість у випробовуваннях і тестуванні, копіюванні без надлишкових витрат.

Послідовність здійснення технологічних інновацій

Рис.2.3. Послідовність здійснення технологічних інновацій

Нова технологія має відрізнятися пе тільки виробничими характеристиками, а й споживчими (повий товар має бути обов'язково кращим за його попередників). Найважливіші характеристики нової технології: очікувані вигоди, вимоги стосовно характеристик продукції тощо створюють підстави для кількісного обґрунтування проекту, найчастіше у формі фінансового аналізу. На цій стадії здійснюють оцінювання запланованих обсягів збуту нового товару, що дасть змогу визначити їх достатність для отримання запланованих прибутків. Після підготовки плану збуту менеджмент підприємства оцінює можливі витрати та прибутки. Оцінку витрат здійснює відділ IIДР, виробничий, маркетинговий та фінансовий підрозділи. Вони розраховують прогнози обсягу збуту, витрат і прибутків, пов'язаних із впровадженням пової технології і випуском нової продукції па ринок.

Ефективність технологічних інновацій розраховують також на підставі середньорічних показників без урахування або із урахуванням дисконтування на підставі оцінки порівняльної ефективності. Інтегральний ефект технічних інновацій (Е) можна обчислити за формулою (2.1)*3:

*3: {Орлов П.А. Визначення ефективності реальних інвестицій // Фінанси України. — № 1. — 2006. — С. 57.}

(2.1)

де С — економія поточних витрат у році t; А — амортизація па реновацію, зумовлена інвестиціями; К — капітальні витрати у році і; Н — податок па прибуток з суми економії поточних витрат; Е — вартість супутніх економічних, соціальних, екологічних результатів; Т — життєвий цикл інновації; α — коефіцієнт дисконтування.

Характеристика інноваційної інфраструктури

Визначальною рисою сучасного інноваційного процесу є промислове використання результатів прикладних наукових досліджень, тобто інтеграція науки і виробництва. Це створює умови для застосування досягнень науково-технічного прогресу та розвитку господарських організацій. При цьому конкурентний потенціал підприємств підвищується, задовольняються нові потреби споживачів, зростає попит на інноваційні розробки.

Такі умови сприяють науково-технічній співпраці, виникають нові організаційні форми такої взаємодії, створюється сучасна інфраструктура. Зміст поняття "інфраструктура" надзвичайно широкий, основні види та організаційні форми залежать від призначення. Збільшення ринкової пропозиції інноваційної продукції висуває перед інноваційною інфраструктурою досить важливі завдання — комерціалізацію результатів інноваційної діяльності, надання їм форми товару, забезпечення виходу на ринок і сприяння успішній реалізації, тобто впровадженню. Наскільки це важливо, видно за оцінкою, яку подають опитувані підприємства: 18,3 % з них відзначають нестачу інформації про ринки збуту, 16 % — відсутність попиту на інноваційну продукцію, а 14,5 % — несприйнятливість підприємств до нововведень. Наявність вказаних проблем — прямий наслідок недостатньої уваги до таких форм інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, як розвиток торговельної мережі, маркетингової підтримки, реклами, виставкових комплексів, сервісного обслуговування інноваційної продукції. Проте не треба забувати, що ці послуги є важливими не лише на завершальному етапі інноваційної діяльності. Проблема комерціалізації інтелектуального продукту виникає ще на початковій стадії розроблення інноваційної ідеї, і значною мірою саме від її вирішення на всіх етапах інноваційного процесу залежить, чи перетвориться ця ідея на інноваційний продукт.

Розглянуті особливості матеріально-технічного, ресурсного і загальносистемного забезпечення інноваційної діяльності дозволяють подати склад інноваційної інфраструктури за класифікацією, наведеною в табл. 2.3 [117, с. 33].


Таблиця 2.3. Склад і класифікація інноваційної інфраструктури

Призначення

Вид

Організаційна форма

Матеріально-технічне забезпечення інноваційної діяльності

Організаційно-господарська інфраструктура

Технопарки; технополіси; бізнес-інкубатори; наукогради; окремі інноваційні підприємства; фірми і центри з надання і інфраструктурних послуг

Дослідно-експериментальна інфраструктура

Наукові парки, центри, інститути, лабораторії; технологічні центри; науково-технологічні центри; дослід по-експериментальні полігони, центри, лабораторії, дільниці

Проектно-конструкторська інфраструктура

Проектні інститути, фірми; проектно-конструкторські фірми, бюро, лабораторії, дільниці

Ресурсне забезпечення інноваційної діяльності

Фінансово-економічна інфраструктура

Спеціалізовані державні або комунальні інноваційні по банківські фінансово-кредитні установи, фонди, фірми, банки венчурного інвестування

Інформаційно-комунікаційна інфраструктура

Глобальні інформаційні мережі Інтернет; науково-технічні фонди; наукові бібліотеки; інформаційні бази даних; депозитарна система

Кадрова інфраструктура

Заклади вищої і середньої освіти з підготовки фахівців відповідного профілю знань; центри, школи, училища зі спеціальної професійної підготовки; центри та навчальні заклади з підготовки та перепідготовки фахівців у сфері інноваційної діяльності

Загальносистемне забезпечення інноваційної діяльності

Нормативно-правова інфраструктура

Закони України щодо інноваційної діяльності; податкове законодавство щодо інноваційних підприємств; система митного регулювання експортно-імпортних відносин у сфері інноваційної діяльності; державні та місцеві нормативні акти щодо функціонування інноваційних підприємств; юридичні та консалтингові фірми


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси