Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціальна політика та державне регулювання рівня життя населення

Соціальна політика держави - це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.

Реалізація соціальної політики передбачає розв'язання таких завдань: підвищення добробуту населення за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності; надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, які втратили роботу; проведення ґрунтовної пенсійної реформи, що забезпечуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску особи; надання адресної допомоги найнужденнішим громадянам у грошовій та натуральній формах; сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню; забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури; широка підтримка сім'ї, материнства та дитинства; проведення активної екологічної політики.

До складу системи цілей соціальної політики в Україні входять цілі:

  • - стратегічного характеру: формування соціально орієнтованої ринкової економіки; активізація соціальної ролі держави; забезпечення гідних і безпечних умов життя і праці; зростання добробуту громадян; формування ефективної системи соціального захисту; реформування пенсійної системи; розвиток соціальної інфраструктури;
  • - поточного характеру (тактичні): забезпечення прожиткового мінімуму; погашення заборгованості з виплати заробітної плати; подолання бідності та надання адресної допомоги; обмеження безробіття та стимулювання зайнятості; захист населення від інфляції; формування екологічних та соціально безпечних умов життя.

Соціальна політика згідно з чинним законодавством реалізується через такі інструменти: індексацію і компенсацію доходів громадян; встановлення вартості прожиткового мінімуму; встановлення межі малозабезпеченості (гарантованого мінімуму); встановлення мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги; надання державних допомог та субсидій; формування соціальних фондів; розроблення соціальних програм; встановлення соціальних гарантій та соціальних пільг; соціальне забезпечення; соціальне інвестування; соціальні податки; соціальні послуги (соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, послуги з працевлаштування, інформаційні тощо).

Індексація доходів як інструмент соціальної політики є грошовими виплатами з метою збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захисту його найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають одноразового характеру, а саме: державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати працездатності. Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і передбачає оплату різниці у цінах громадянам або їх окремим групам. Субсидування - це вид грошової допомоги населенню для оплати споживання окремих видів товарів або послуг (житлові субсидії).

Складовими соціальної політики держави є: політика доходів; система соціального забезпечення та надання соціальних гарантій; соціальний захист населення; політика зайнятості; розвиток системи охорони здоров'я, освіти, послуг, умов проживання; соціальне партнерство.

Соціальний захист населення є системою державних заходів щодо підтримки певних категорій населення, які зазнають негативного впливу ринкових процесів; забезпечення відповідного рівня життя шляхом надання окремим громадянам правової, фінансової та матеріальної допомог; забезпечення прийнятних для країни умов життя та праці шляхом установлення соціальних стандартів.

Соціальний захист здійснюється щодо як економічно активного, так і економічно неактивного населення, а також тих, хто не здатний самостійно себе забезпечити (непрацюючих і малозабезпечених).

Соціальний захист малозабезпечених і непрацездатних громадян передбачає: надання державних допомог (по безробіттю, одноразових, цільових, компенсаційних); надання державних субсидій (житлових, цільових на будівництво житла); надання натуральних допомог (товарні субсидії, безплатні обіди, безплатний проїзд, одяг, пільгова оплата житла); обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх громадян у будинках-інтернатах, центрах соціального обслуговування; запровадження мінімальних розмірів пенсій, соціальних пенсій; компенсаційні виплати та індексація доходів; впровадження соціальних податків.

Відправною базою забезпечення соціальних гарантій у процесі реалізації соціальної політики є соціальні стандарти. Соціальні стандарти - це система офіційно встановлених державою соціальних нормативів (обов'язків держави) стосовно задоволення соціальних потреб громадян. Основні елементи соціальних стандартів - обов'язковість і загальнодоступність освіти, недопущення примусової праці, гарантування належних умов праці, її тривалості, оплати, мінімальний розмір заробітної плати, прожитковий мінімум.

Один з варіантів забезпечення соціальних стандартів - розвиток інституту соціального партнерства, який є комплексом процедур узгодження інтересів між найманими працівниками і роботодавцями за безпосередньої участі держави. Ці процедури спрямовані на досягнення взаєморозуміння між економічними суб'єктами; запобігання трудовим конфліктам; розв'язання спірних питань шляхом переговорів. До основних форм соціального партнерства належать консультації, переговори, взаємне інформування сторін, укладання колективних договорів (угод) та контроль за їх виконанням, сприяння розв'язанню колективних трудових спорів (соціальні суди), розгляд і вирішення можливих претензій та розбіжностей.

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення (РЖН) слід розуміти ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, який забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя. В зарубіжних країнах для визначення РЖН використовують поняття індексу людського розвитку (ІЛР), який був запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. ІЛР є інтегрованим показником, який включає: 1) тривалість життя населення (граничні значення - 25-85 років); 2) рівень освіти (0-100%, кількість років навчання після 25 років); 8) обсяг ВВП на одну особу (від 200 до 4000 дол. США). Низьким вважається ІЛР, менший за 0,5, а високим - 0,9-1,0.

Для оцінювання рівня життя населення використовується система показників (табл. 8.5).

Таблиця 8.5. Система показників рівня життя населення, яка використовується в Україні

Групи

Показники

Узагальнюючі показники рівня життя населення

  • - Реальні доходи населення;
  • - індекс споживчих цін;
  • - індекс вартості життя;
  • - розподіл населення за рівнем сукупного доходу на одну особу

Показники обсягів та структури доходів і витрат населення на споживання матеріальних благ

  • - Грошові доходи населення, у тому числі на одну особу;
  • - середньомісячна заробітна плата;
  • - середній розмір пенсій, стипендій, допомог;
  • - натуральні доходи населення;
  • - витрати населення, в тому числі на одну особу;
  • - структура доходів і витрат населення

Показники стану споживчого ринку

  • - Рівні споживання населенням основних видів товарів і послуг;
  • - платні послуги на особу;
  • - співвідношення між індексом споживчих цін та індексом грошових доходів

Закінчення табл. 8.5

Групи

Показники

Соціальні гарантії малозабезпеченим у сфері доходів та споживання

  • - Прожитковий мінімум;
  • - межа малозабезпеченості;
  • - мінімальний споживчий бюджет;
  • - вартість продовольчого кошика;
  • - рівень мінімальної зарплати;
  • - мінімальна пенсія, мінімальна стипендія, розмір соціальних допомог

У світовій практиці РЖН визначається як ступінь розвитку та задоволення потреб людини і вимірюється з використанням такого показника, як індекс якості життя, що є інтегрованим показником. Він враховує рівень медичного обслуговування, рівень споживання, забезпеченість житлом, рівень освіти, межу бідності та інші соціальні показники.

Узагальнюючим показником рівня життя населення є реальні доходи населення (Др), які за вартісним змістом відображають ту частину національного продукту, яка використовується на особисте споживання та нагромадження, а за матеріально-речовим характером є сумою матеріальних благ, яку можна придбати на фактично отримані доходи з урахуванням зміни цін на споживчі товари і послуги.

Реальні доходи включають усі грошові доходи населення від трудової діяльності, володіння власністю, державні трансферти (заробітна плата, дохід від підприємницької діяльності, орендна плата, рентні платежі, пенсії, стипендії, допомоги) (Дг); натуральні доходи (Дн); доходи, які отримують у вигляді надання безоплатних послуг (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, спорт) (Мс).

У практиці визначення рівня реальних доходів здійснюються такі типи розрахунків:

де Дро і Др.0йм ~~ реальні доходи на одну особу в розрахунковому і базовому періодах.

Значною є залежність рівня життя населення від індексу споживчих цін, який характеризує зміну купівельної спроможності отриманих доходів і розраховується на основі зіставлення вартості фіксованого набору товарів та послуг, необхідного для підтримання певного рівня життя, у старих і нових цінах.

Одним з інструментів регулювання доходів населення є баланс грошових доходів і витрат населення. Баланс грошових доходів і витрат населення (БГДВН) відображає обсяг і джерела грошових доходів населення, а також обсяг і структуру їхніх витрат і заощаджень (табл. 8.6).

Таблиця 8.6. Баланс грошових доходів і витрат населеная

з/п

Статті

Обсяги

Звітний період

Прогноз

1

Доходи, всього

1.1

Доходи від трудової діяльності робітників і службовців підприємств та організацій

1.2

Доходи від підприємницької діяльності, спрямовані на особисте споживання

1.3

Надходження від продажу продуктів сільського господарства

1.4

Трансфертні платежі, всього

1.4.1

Пенсії

1.4.2

Допомоги

1.4.8

Стипендії

1.4.4

Інші соціальні виплати

Закінчення табл, 8.6

з/п

Статті

Обсяги

Звітний період

Прогноз

1.5

Доходи від власності, надходження від фінансової системи

1.6

Гроші, отримані з-за меж країни

1.7

Інші грошові доходи

Всього

Перевищення витрат над доходами

2

Витрати і заощадження, всього

2.1

Придбання товарів у торговельній мережі та на ринках

2.2

Оплата послуг

2.8

Обов'язкові платежі, податки та добровільні внески

2.4

Приріст вкладів, придбання цінних паперів, валюти

2.5

Придбання нерухомості

2.6

Гроші, відправлені за межі країни

2.7

Інші витрати і збереження

Всього

Перевищення доходів над витратами

Соціальним критерієм, який безпосередньо визначає межу бідності й опосередковано - реальний рівень життя населення, гарантує задоволення першочергових потреб у їжі, одязі, умови для розширеного відтворення робочої сили, є мінімальний споживчий бюджет (МСБ) - набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб.

Використовують такі методи розрахунку МСБ:

  • - статистичний, за яким у розрахунки закладаються наявні структура та обсяги споживання як мінімальні і враховуються дані бюджетних обстежень сімей для кращого обґрунтування обсягів і структури споживчих витрат;
  • - структурний, за яким використовують сформовані співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема між продовольчими й непродовольчими товарами та послугами;
  • - нормативний, коли використовують науково обґрунтовані (мінімальні, раціональні) норми споживання товарів і послуг на одну особу або сім'ю. В основу розрахунків закладають дані мінімального "споживчого кошика" продовольчих і непродовольчих товарів. Набори кошиків визначають за нормативами, які розраховують наукові заклади для статево-вікових груп населення на особу в середньому по країні.

Відправною базою забезпечення державою мінімальних соціальних гарантій, що відповідають науково обґрунтованим рівням споживання населенням матеріальних благ, є прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини набору продуктів харчування і непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Визначають прожитковий мінімум нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо за категоріями населення: для дітей віком до 6 років (дошкільного віку); дітей віком від 6 до 18 років (шкільного віку); працездатних громадян; непрацездатних громадян (пенсіонерів, інвалідів). Прожитковий мінімум застосовують для: загальної оцінки рівня життя; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги по безробіттю, інших соціальних виплат; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування; встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян; формування державного та місцевих бюджетів.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг; щороку затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін. Набори товарів і послуг, які включають у прожитковий мінімум, формують відповідно до таких основних вимог: 1) набори продуктів харчування та непродовольчих товарів визначають у натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання на одну особу не рідше одного разу на п'ять років; 2) набір продуктів харчування визначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я (Міністерство охорони здоров'я) з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування, виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій ВООЗ.

Вартість продовольчого набору розраховують як суму добутків установленого нормативу споживання продукту харчування на одну особу та середньої ціни цього продукту.

Набір непродовольчих товарів формує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері економіки (Міністерство економіки) з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту. Вартість непродовольчого набору розраховують як суму добутків установленого нормативу споживання непродовольчого товару (норма запасу) і середньої його ціни.

До набору послуг включають житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та ін. Набір послуг формують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг. Визначають обсяг житлово-комунальних послуг відповідно до соціальної норми житла та нормативів споживання таких послуг.

У процесі забезпечення мінімальних соціальних гарантій непрацездатному населенню використовують показник межі мало-забезпеченості - величини сукупного доходу на одну особу, який забезпечує непрацездатному громадянину споживання товарів і послуг на мінімальному рівні. Межа малозабезпеченості прожиткового мінімуму відрізняється тим, що вона встановлюється для непрацездатного населення, під час її розрахунку не враховують транспортні витрати, сплату податків, соціальні відрахування.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші