Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Вплив глобалізації на нові тенденції розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв'язків

В основі економічної інтеграції лежить взаємна заінтересованість суб'єктів ринку, тому неправильно думати, що регіони прагнуть до автаркії, до виживання поодинці і тільки центр та деякі свідомі регіони переймаються збереженням економічної цілісності країни. Насправді в нормальному економічному середовищі ні одному регіону відособлення (відокремлення) невигідно. Кожен з них зацікавлений у широкому ринку. Синдром відособлення виникає тільки під час макроекономічних і політичних аномалій. Достатньо лише уточнити, що для деяких регіонів більш ефективнішими можуть бути економічні зв'язки чи з іншими українськими регіонами, чи з партнерами інших держав.

Характерною тенденцією сучасного розвитку економіки регіонів являється розвиток вільних економічних зон (ВЕЗ), створення спільних підприємств (СП) і регіональних науково-технологічних парків (або технопарків) та особливо поширилося транскордонне співробітництво.

Вільні економічні зони створені у більше ніж 80 країнах, зокрема в США, Японії, Німеччині, Великій Британії. Вони активно впроваджуються в Польщі, Угорщині, Болгарії, Росії. Великий досвід щодо створення таких зон нагромаджений у Китаї та інших країнах Південно-Східної Азії. Вільні економічні зони формуються, як правило, в морських річкових портах, міжнародних аеропортах, біля основних залізничних і автомобільних ліній, туристичних центрів, у окремих промислових пунктах та регіонах.

Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це специфічне регіональне утворення, територія, на якій встановлюють особливий режим господарської діяльності іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями, а також вітчизняних підприємств і громадян. Порядок здійснення господарської діяльності іноземних інвесторів з іноземними інвестиціями й умови пільгового, експортного, імпортного митного, податкового, валютного, банківського, візового, трудового та інших видів регулювання в зоні установлюються законодавством України.

Початковими правовими засадами створення і функціонування вільних економічних зон в Україні є закон "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. Нормативні акти, прийняті щодо його виконання: Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р., а також постанова Кабінету Міністрів України "Про склад міжвідомчої комісії з розгляду підготовки документів щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон" від 8 червня 1998 р.№842). Прийнято десятки законів і постанов Верховної Ради України та Кабінету Міністрів з окремих питань створення в регіонах спеціальних економічних зон, які використовуються як вихідна нормативна база при розробці їх проектів.

Створення вільних економічних зон в Україні є одним з елементів перенесення центру ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень. Це одна з форм ефективної організації регіонального розвитку економіки, що цілком збігається із загальнодержавним підходом її реструктуризації та розширення самостійності регіонів.

Метою створення вільних економічних зон в Україні є залучення інвестицій та сприяння їхньому ефективному використанню, активізації підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвиток інфраструктур ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів. Відповідно до мети і завдань формування тієї або іншої зони висуваються певні вимоги і до її розміщення, зокрема :

  • — сприятливе транспортно-географічне положення щодо внутрішнього і зовнішнього ринків (йому відповідають, як правило, території, які відрізняються прикордонним положенням і мають досить розвинені транспортні комунікації, особливо портові міста);
  • — розвинений виробничий потенціал, наявність виробничої та соціальної інфраструктури;
  • — наявність території з унікальними запасами та цілісним природно-ресурсним потенціалом.

Ряд регіонів України мають сприятливі внутрішні й зовнішні умови для розміщення і розвитку ВЕЗ — наявність достатнього ресурсного потенціалу, вигідне транспортно-географічне положення, високий науково-технічний потенціал тощо. Це передусім відповідні території у Волинській (проект ВЕЗ "Інтерпроект — Ковель), Донецькій (проект ВЕЗ "Азов'я" у Маріуполі), Дніпропетровський (проект ВЕЗ "Дніпроавіа"), Закарпатській (проект ВЕЗ " Закарпаття "), Львівський (проект ВЕЗ "Жовква", ВЕЗ "Мостинська", ВЕЗ "Яворів"), Одеській (проекти ВЕЗ "Порто-франко" та ВЕЗ "Аджалін") областях та Автономній Республіці Крим (проект ВЕЗ "Манганарі") (Додаток Г).

Вільні економічні зони в Україні створюються за територіальним принципом, тобто вони є частиною національного економічного простору, де діє особлива система економіко-правових пільг та стимулів, спрямованих на забезпечення становлення державної економічної політики.

Однак створення вільних економічних зон потребує формування відповідної інфраструктури. Зокрема, для зовнішньоторговельних вільних зон потрібна розгорнута мережа транспортних шляхів — морських, залізничних, автомобільних тощо. Через це рішення щодо створення таких зон доцільно розглядати у взаємозв'язку з питаннями створення та розвитку міжнародних транспортних коридорів.

Інтегруючись у світове господарство, Україна прагне розвивати зовнішньоекономічні відносини у всій різноманітності їхніх форм. Однією з таких форм міжнародного співробітництва є спільні підприємства (СП) з участю іноземного капіталу. Участь у спільних підприємствах іноземного партнера — це не обов'язкова риса, а лише один з можливих варіантів організації. Отже, термін "спільне підприємство" в його точному юридичному значенні має подвійний зміст: як спільне підприємство з участю лише українських партнерів; і як СП з участю, окрім українських, іноземних партнерів. Тут йдеться про СП з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і зарубіжних партнерів.

Підприємства з іноземними інвестиціями створюються на території України в організаційно-правових формах, передбачених для підприємств національним законодавством. Це насамперед Закони України: "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво", "Про господарські товариства" тощо. Суб'єкт підприємництва, заснований на об'єднанні майна різних власників, в Законі України "Про підприємництво в Україні" одержав назву "спільне підприємство". Цей термін використовується у законодавстві та практиці для характеристики підприємств за участю іноземного партнера.

СП як найбільш зріла форма міжнародного співробітництва можуть позитивно впливати на формування нової структури економіки України і процеси ринкової орієнтації та сприяти інтеграції у світову систему господарювання. Особливе значення має діяльність СП щодо запозичення передових технологій та досвіду управління, розвитку експортоорієнтованих та імпортозамінних видів продукції, забезпечення виходу вітчизняної продукції на світовий ринок. Участь у спільних підприємствах зарубіжного партнера, який, як правило, вже займає позицію на світовому ринку, у ряді випадків дає українській стороні єдину можливість вийти на ринки інших країн та закріпитися там.

У міжнародній практиці набули поширення два варіанти функціонування спільних підприємств : перший, коли спільні підприємства інтегруються в суспільно-господарський комплекс приймаючої країни, другий, коли вони функціонують у межах господарського анклаву, утвореного на території країни. На даний час усі СП, що діють на території країни функціонують за першою моделлю.

До суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. віднесені СП, створювані за участю фізичних і юридичних осіб України та іноземних фірм, компаній, інших зарубіжних суб'єктів господарської діяльності.

СП належить до найбільш складних організаційних структур міжнародного співробітництва, які здійснюють свою виробничу діяльність за рахунок прямих інвестицій відповідних фірм і компаній. Таке залучення іноземних коштів до цілеспрямованого розвитку виробництва має ряд істотних переваг перед іншим формами участі зарубіжних країн в оновлені виробничих фондів, модернізації виробництва, зміцнені економіки України. Вони можуть формуватися у сфері виробництва певних видів продукції, її реалізації, здійснення наукових, техніко-економічних консультацій, сервісного обслуговування виробництва тощо.

СП здебільшого мають комплексний характер. У них поєднується кілька видів діяльності. Це забезпечує ефективне використання спільних інвестицій українських та іноземних підприємств та компаній. Особливого значення тут набуває вкладання іноземного капіталу при одночасному застосуванні нових технологій або нових важливих елементів технологій виробництва продукції, що дає змогу значно підвищити продуктивність праці, збільшити доходність галузей та прибуток трудових колективів.

За соціально-економічною сутністю спільні підприємства є ефективною формою міжнародної кооперації українських підприємств, об'єднань та інших виробничих структур з іноземними фірмами і компаніями на взаємовигідних засадах (рис 7.3). при їх створенні заінтересовані учасники можуть об'єднувати для спільного використання не тільки кошти, а й матеріальні ресурси, інтелектуальні цінності, ноу-хау, технологічні проекти, діяльність спеціалістів, наукових працівників тощо.

Соціально-економічна сутність спільного підприємства

Рис.7.3. Соціально-економічна сутність спільного підприємства

У сфері матеріального виробництва СП потребують об'єднання дій партнерів і в інших сферах: науці, проектуванні, вивченні ринку збуту, породжуючи спільну зацікавленість у результатах виробничої діяльності

Метою розвитку СП на території України є:

  • 1. Надання підтримки внутрішній економічній реформі шляхом:
    • — залучення додаткових матеріалів, фінансових та інших ресурсів;
    • — більш повного насичення внутрішнього ринку якісними продуктами;
    • — залучення до української економіки для розширення та модернізації виробництва прогресивних технологій та досвіду управління, прискорення науково-технічного прогресу завдяки залученню найновітніших знань;
    • — становлення ринкових, конкурентних відносин;
    • — одержання демонстраційного ефекту переваг ринкової економіки.
  • 2. Поступова інтеграція господарства країни до структури світової економіки шляхом:
    • — поглиблення міжнародної кооперацій та спеціалізації виробництва;
    • — розвитку експортної бази, підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків, оптимізації структури зовнішньоторговельного обороту, зміцнення позицій на ринках розвинених країн;
    • — розвитку імпортозаміщуючого виробництва.

Іноземний партнер при створенні спільного підприємства переслідує свої цілі, серед яких найважливішими є такі:

  • - розподіл ризику, особливо при створенні спільного підприємства з виробництва нової продукції, здобутки якої не гарантований;
  • - зниження витрат на створення нових потужностей, собівартості, що виробляється за рахунок низької внутрішньої вартості сировини, матеріалів та робочої сили;
  • — концентрування на відповідальних та технічно складних напрямах за рахунок переміщення найбільш праце— та матеріаломістких виробництв за кордон;
  • — опанування новим ринком та надбання комерційного досвіду роботи на ньому;
  • — підвищення ефективності системи збуту, що досягається за рахунок зниження конкуренції, погодження виробничої та комерційної діяльності, квотування продукції;
  • — диверсифікація сфери діяльності;

Отже, СП є однією з таких форм, яка дає змогу реалізувати економічні інтереси учасників міждержавного співробітництва, котрі не можуть бути реалізовані при інших рівних умовах через інші форми, яка може виступати результатом їхнього компромісу; СП є формою залучення іноземного капіталу, що створює певну зацікавленість для усіх учасників цього процесу, оскільки являє собою засіб досягнення цілей, що виходять за межі можливостей кожного окремого учасника. В кінцевому результаті СП зближують народи, збагачують їх культуру і дають можливість обмінюватися своїми науково-технічними досягненнями.

Одним з найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення, регіональних науково-технологічних парків (РНТП). Вони формуються на базі одного чи кількох провідних вузів регіону за участю зацікавлених виробничих підприємств, що здатні впроваджувати високі технології. Ядром РНТП (або технопарків) є фірми (малі підприємства), які об'єднують висококваліфікованих науковців і фахівців, що займаються розробкою та підготовкою до впровадження нових технологій.

Технопарки утворюють організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій з сфери фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, зростанню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Виділяють такі основні їхні типи:

  • - "інкубатори" — інноваційний центр, інкубатор бізнесу, науковий готель тощо;
  • - технологічні парки — науковий, промисловий, екологічний, конверсійний, інноваційний, бізнес-парк тощо; технополіси;
  • - регіональні науково-технологічні парки.

В основі ієрархічної будови технопаркових утворень лежить модульний принцип. Первинним елементом, що використовується при їх побудові, є інкубатор. Технопарк являє собою сукупність центрів, кожний з яких реалізує спеціалізований набір інноваційних послуг. Технополіс — це сукупність технопарків, інкубаторів і комплекс різноманітних структур, що забезпечують життя міста. Регіональний науково-технологічний парк може включати технополіси, технопарки та інкубатори, а також розгалужену інфраструктуру, що підтримує наукову і виробничу діяльність.

Ефективність технопарків багато в чому зумовлена тісними зв'язками з дослідними закладами. Тому технопарки створюються в безпосередній близькості до великих університетських центрів і залучають для роботи над замовлення наукових працівників університету, які в свою чергу отримують можливість впроваджувати в практику свої дослідження, надавати фірмам консультаційні послуги.

Світовий досвід створення технопарків дає можливість виділити фактори, що сприяють їхньому подальшому формуванню:

  • - наявність у регіоні науково-дослідних закладів високого класу (університетів, технічних вузів, державних НДІ), високотехнічних фірм, що мають потужний дослідницький персонал;
  • - наявність стабільного колективу кваліфікованих спеціалістів різних категорій;
  • - можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки виробничих установ;
  • - наявність досконалої технологічної інфраструктури та розвиненої індустрії ділових послуг, що включає розробку програм для ПЕОМ;
  • - можливість технологічного обслуговування та ремонту дослідної техніки, управлінського консультування;
  • - доступ до джерел ризикового капіталу. Значення проекту "технопарк" полягає у наступному:
  • - у межах технопарків має здійснюватися максимальне зближення науки та виробництва;
  • - технопарки можуть сприяти структурній переорієнтації економіки;
  • - технопарки характеризуються як сталі, достатньо автономні мікросистеми, що зосереджені в країні.

Бізнес-інкубатори вчені розглядають як один з потенційно найсильніших економічних важелів прискореного впровадження інновацій та економічного розвитку. Головне призначення бізнес — інкубатора — першочергова підтримка малого, переважно інноваційного, підприємництва. Вчені, інженери, винахідники, котрі бажають організувати власний бізнес, отримують в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей. Фірми, що створюються, проходять ряд етапів (рис. 7.4.).

Етапи проходження через бізнес-інкубатор

Рис. 7.4. Етапи проходження через бізнес-інкубатор

Характерною організаційною рисою бізнес-інкубаторів є передусім те, що вони займаються розробкою не конкурентного товару, а незалежного господарського суб'єкта. Критерії ефективності діяльності бізнес-інкубатора можна поділити на дві групи показників: 1) показники, що характеризують бізнес-інкубатор як різновид комерційної структури: обсяг прибутку, рентабельність тощо; 2) показники, що відображають специфіку бізнес-інкубаторів та проблеми, що вирішуються з їх допомогою. Отже, з появою РНТП створюються сприятливі умови для вирішення ряду державних, регіональних, вузівських та виробничих проблем.

Зокрема, зростають масштаби і темпи розвитку наукомістких і екологічно чистих галузей економіки; поліпшується місце країни в міжнародному поділі праці; оздоровлюється природне середовище; зміцнюється технічна та організаційна база наукових досліджень у вузі; розширюються можливості для підготовки висококваліфікованих наукових кадрів та формування нових наукових шкіл; підвищується технічний рівень, якість, конкурентоспроможність продукції тощо. На даному етапі розвитку нашої держави існує ряд умов, що робить появу РНТП в Україні не тільки можливою, а й необхідною, а саме:

  • 1)наявність великого науково-технічного потенціалу, зосередженого у багатьох вузах, академічних та галузевих наукових закладах;
  • 2) широкомасштабна конверсія, що супроводжується вивільненням значного інтелектуального потенціалу, виробничих потужностей і ресурсів, які можна було б організувати в межах нових науково-технічних структур;
  • 3) зростання хвилі ділової активності, в тому числі серед інтелектуалів, що прагнуть знайти спосіб самореалізації.

Особливо перспективними регіонами, що до формування техно-пapкiв, є ті, де вже роками склалися великі культурно історичні і наукові центри (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, а також Крим).

Серед господарських форм, які сприяють пожвавленню регіонального розвитку, активному включенню країн у сучасний інтегрований світ важлива роль належить транскордонному співробітництву. Воно належить до економічних процесів, що набули інтенсивного розвитку під впливом міжнародної економічної інтеграції. З розширенням і поглибленням економічного співробітництва європейських країн прикордонні регіони все більше стають зонами контакту національних господарств. У системі транскордонного співробітництва підтримуються і розвиваються різноманітні зв'язки: торгівельні, господарські, культурні, наукові, туристичні тощо.

Україна має великі потенційні можливості у налагоджені прикордонного співробітництва. її безпосередні сусіди — Росія, Білорусь, Молдова, Румунія, Угорщина, Словаччина, Болгарія, Туреччина — становлять сприятливе зовнішнє середовище для взаємовигідного співробітництва. В умовах неврегульованості міжнародних відносин України із рядом сусідніх держав об'єктивно зростає роль прикордонних регіонів у налагодженні міжнародного співробітництва. В Україні 2/3 областей є прикордонними. Рівень співробітництва прикордонних регіонів зумовлюється багатьма факторами:

  • - ступенем господарського розвитку та відмінностями в структурі економічного потенціалу регіонів-партнерів;
  • - інтенсивністю і всебічністю зв'язків цих регіонів зі своїм національним центром;
  • - наявністю транспортних наземних шляхів на кордонах; відмінностями в митних і податкових зборах, кредитно-фінансовій системі, соціальному становищі тощо.

Транскордонне співробітництво реалізується як на регіональному, так і на локальному рівні. Однак на локальному рівні воно розвивається значно швидше й ефективніше. Розвитку такого співробітництва на регіональному рівні властиві 4 етапи:

  • 1) налагодження нових та відновлення існуючих зв'язків між партнерами регіону;
  • 2) визначення стратегії розвитку;
  • 3) розробка і забезпечення програм розвитку;
  • 4) створення вільних економічних зон.

На локальному рівні співробітництво розвивається досить спонтанно. Для нього характерні особисті контакти з сусідами, викликані господарськими потребами, а також співробітництво в галузі культури. Таке співробітництво підкріплюється правовими засадами. Поява такої форми, як єврорегіони, а також прийняття Мадридської конвенції (1980 р) створили надійний правовий фундамент для розвитку транскордонного співробітництв на регіональному і локальному рівнях. Єврорегіон — це формальна структура, яка створена для потреб транскордонного співробітництва на регіональному і локальному рівнях.

Входження до євро регіону є добровільним. На прийняття рішень найбільший вплив має очікування перед усім економічної вигоди.

Українська сторона активно підтримує створення євро регіонів. На західному кордоні України створені євро регіони "Карпати" та "Буг". Карпатський євро регіон був утворений 14 лютого 1993 р. в Дебрецені, де міністри закордонних справ України, Польщі й Угорщини підписали політичну декларацію про створення євро регіону. Угоду про євро регіон "Карпати " та його статут підписали представники регіональних влад України, Польщі, Угорщини, Словаччина, яка має статус асоційовано члена. З боку України до складу євро регіонів входять: Закарпатська (Ужгород), Львівська, Івано-Франківська і Чернівецька області. Головна мета створення євро регіону полягає у координації діяльності у виробничій сфері, в галузі науки, культури, освіти, наведення контактів між жителями і фірмами. Опрацьовано ряд проектів створення ряду локальних вільних економічних зон в українських областях цього регіону.

До транскордонного об'єднання євро регіон "Буг" (статутні документи підписані 29 вересня 1995 р.) увійшли Волинська область та Замостське, Хелмське, Люблінське і Тарнобжеське воєводства Польщі. Його загальна площа 44.1 тис.км2, де проживає 345.6 тис.чол. Українська частина займає 20.7 тис.км2, або 45.8% території євро регіону, де зосереджено 31.2% його населення. Єврорегіон "Буг" має вигідне транспортно-географічне положення. Через його територію проходять важливі транспортні шляхи: Київ — Луцьк — Ковель — Хелм — Люблін — Варшава; Львів — Замость — Люблін — Варшава. До того ж транспортний вузол Ковель може виявитися в зоні впливу транс європейських магістралей: Лісабон — Трієст — Будапешт — Львів — Київ та Берлін — Варшава — Люблін — Ковель — Київ — Москва, будівництво яких проектується. Все це є важливою передумовою створення вільної економічної зони " Інтерпорт Ковель", проект якої уже підготовлений. Реалізація цього проекту дасть новий поштовх до активації транскордонного співробітництва.

Отже, з формуванням транскордонних об'єднань відкриваються широкі можливості в галузі економіки, транспортних перевезень, охорони навколишнього середовища, енергетики, культури, розвитку і модернізації інфраструктури, сприянню підприємству, боротьбі зі стихійними лихами. Створюються можливості для більш оперативного реагування на потреби ринку, в тому числі в межах відповідного транскордонного об'єднання. І саме головне — проходить зближення добросусідських відносин між країнами, розширюється світогляд і поліпшується ментальність у народів. А це вже перший крок до великомасштабного регіонального співробітництва. Перспективи його окреслюються в межах одного з наймолодших інтернаціональних об'єднань, що починає вносити відчутні зміни в розстановку сил та угрупувань на міжнародній арені — організації Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЗЕС).

Тобто Україна стала активним учасником глобальних процесів в різних формах регіонального співробітництва.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>