Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Обмеження на володіння активами і вимоги до банківського капіталу

Коли банк банкрутує і припиняє свою діяльність, то незалежно від нього виникає два види втрат. Перший має місце, бо Федеральна корпорація страхування депозитів (точніше, платники податків) відшкодовує вартість застрахованих вкладів. Другий вид втрат лягає на інші банки, бо громадськість може втратити довір'я до банківської системи в цілому. Оскільки окремий банк не враховує цих обох видів втрат, то соціальні втрати від банкрутства банку більші, ніж приватні втрати окремого банку. Як наслідок, банки можуть володіти активами, ризик по яких перевищує соціально оптимальний. Ризикові активи можуть забезпечувати банкові вищі доходи, якщо по них повністю розплачуються. Якщо по цих активах зобов'язання не виконуються і банк стає банкрутом, то він не несе всіх втрат по банкрутству (що розподіляються між ФКСД та іншими банками). Щоб банки не володіли надмірно ризиковими активами, установи з регулювання діяльності банків обмежують їхні суми ризикових активів. Наприклад, комерційним банкам не дозволяють володіти звичайними акціями. Крім того, як уже зазначалося, якщо ревізор вважає, що активи банку надто ризикові, то він може вимагати від банку їхнього продажу.

Оскільки втрати від банкрутства банків не повністю лягають на банки, то останні не бажають нагромаджувати банківський капітал в достатньому розмірі Щоб зрозуміти, чому це так, насамперед слід усвідомити значущість капіталу банку. Як ви, можливо, пам'ятаєте, капітал банку - це сума, на яку активи банку перевищують його пасиви Власний капітал банки нагромаджують для пом'якшення наслідків тимчасового падіння вартості активів, що могло б інакше призвести до банкрутства банку і припинення його діяльності Наприклад, якщо капітал банку становить 10 % від його активів, то навіть коли банк стикається з невиконанням зобов'язань по наданих ним позиках, що знижує вартість активів на 5 %, він все ще буде функціонувати. Банк також нагромаджує банківський капітал і для заспокоєння клієнтів з незастрахованими сумами, з метою переконати їх, що банкрутство малоймовірне. За такої поведінки банк може отримати більше коштів від вкладників і надати більше позик.

Однак банку невигідно нагромаджувати надто багато капіталу. Наприклад, якщо банк отримує чистий прибуток в розмірі 1 млн. дол. при сумі його активів у 100 млн. дол. і має банківський капітал, що дорівнює 10 % від його активів (10 млн. дол.), то його акціонери зароблять доход 10% від акціонерного капіталу (1 млн. дол./10 млн. дол. = 0,10 = 10%). З іншого боку, при тих же доходах, якщо

Вставка 10.2. Глобальна перспектива. Базельський план вимог щодо величини капіталу, які враховують ризик

Посилення інтеграції фінансових ринків і потреба встановлення однакових умов для банків різних країн призвели до підписання в червні 1988 р. Базельської угоди з метою міжнародної стандартизації вимог щодо банківського капіталу. Основними завданнями угоди було: 1) координація визначень, що використовуються для контролю за капіталами, оцінки ризику і відповідність розмірів капіталів у різних країнах для забезпечення стабільності в світі; 2) систематичний зв'язок вимог щодо банківського капіталу з рівнем ризику діяльності банку, включаючи різні форми позабалансової діяльності, що ведуть до збільшення ризику.

Базельський план діє таким чином. Активи і позабалансова діяльність розбиваються на чотири групи, кожна з яких з різною вагою відображає рівень кредитного ризику. Найнижча група ризику має нульову вагу і містить статті, що не мають ризику невиконання зобов'язань, такі, як готівка і урядові цінні папери. Наступна найнижча група ризику має вагу 20 % і містить активи тільки з невисоким ризиком невиконання зобов'язань, такі, як міжбанківські депозити, повністю гарантовані муніципальні облігації і цінні папери, випущені урядовими установами. Третя група має вагу 50 % і містить муніципальні облігації з великим ризиком та заставні на житло. Остання група ризику має максимальну вагу 100 % і містить решту позик і цінних паперів. Позабалансова діяльність розглядається у такий же спосіб. Кожному з видів діяльності присвоюється "кредитний еквівалент", що відображає величину кредитного ризику. Наприклад, резервний акредитив, що підтримує комерційний вексель клієнта, належить до найвищої ризикової групи і має 100% ваги, бо він підводить банк під той же ризик, що і пряме надавання позики цьому клієнтові.

Оскільки всі активи банку і позабалансові види діяльності приписані до певної групи ризику, то ці активи і позабалансові види діяльності, зважені відповідною ризиковою вагою (0, 20, 50, 100 %), підсумовуються для обчислення суми "скоригованих на ризик активів". Банк повинен дотримуватись двох вимог до розміру капіталу: мати "базовий" капітал (який відповідає акціонерному капіталу) принаймні 4 % від скоригованої на ризик суми активів і мати сумарний капітал (який включає акціонерний плюс резерви для непогашених позик та інші боргові інструменти) у 8 % від суми скоригованих на ризик активів.

банківський капітал дорівнює 5 % від суми активів (= 5 млн. дол), то доход на власність становитиме 20 % (1 млн. дол/5 млн. дол - 0,20 = 20 %). Керівництво банку повинно зважувати втрати, пов'язані з наявністю меншого банківського капіталу з вищими доходами на акції, що мають місце при меншій сумі банківського капіталу.

Хоча банк повинен нагромадити певний банківський капітал, однак він не хоче володіти всією належною сумою банківського капіталу, бо, як уже зазначалося, на нього не лягають повністю втрати, коли він банкрутує. Прагнення установ, що регулюють банки, не допустити банкрутства банків, призвело до встановлення цими установами мінімальної суми банківського капіталу. Вона нині становить 3 % від сумарних активів найсильніших банків і б % для всіх інших банків. Ще донедавна мінімальний банківський капітал в Сполучених Штатах визначався як фіксована частка від суми активів банку. Проте після випадку з "Continental Illinois", а також поруки за ощадні і позичкові асоціації, прихильників банківського регулювання в Сполучених Штатах та інших країнах світу стали значно більше турбувати ризикові активи банків і розширення позабалансової діяльності, яка також збільшує ризик банків. Згідно досягнутої угоди між офіційними представниками сфери банківництва з дванадцяти індустріальних держав, яка була укладена під егідою Банку міжнародних розрахунків у Базелі, Швейцарія, Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів та Управління контролера грошового обігу запровадили додаткові вимоги щодо капіталу, які ґрунтуються на ризику (повністю введені в дію у грудні 1992 p.). Згідно з даною вимогою, а також вимогою щодо величини капіталу як фіксованої частки активів, мінімальні стандарти капіталів банків пов'язуються з позабалансовою діяльністю, такою, як обміни процентними ставками і опціонами. У вставці 10.1 детальніше описано структуру цих вимог до розмірів капіталу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші