Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інформація в екологічному управлінні

Вплив інформації на всі сторони життя суспільства характеризується тим, що на сучасному етапі розвитку суспільство набуло визначення як "інформаційне суспільство", тобто інформація як один із чинників розвитку суспільства набула провідного значення.

Інформація, інформаційні системи, технології відіграють суттєву і майже провідну роль в екологізації суспільства. Може так статися, що завдяки інформації суспільства XXI століття стануть екологічними. І це буде закономірним результатом історичного процесу гармонізації співіснування суспільства і природи.

Із загальнометодологічного погляду процес управління грунтується на кооперативних діях і організаційних комунікаціях.

Причому в кооперативних або спільних діях основну роль відіграють конкуренція і співпраця. Конкуренція спричинює розвиток управлінських систем, пристосовування їх до змін у зовнішньому середовищі. А співпраця допомагає швидше здійснювати процес внутрішніх (внутрішньосистемних)змін у необхідному (цільовому) напрямі. Роль організаційних комунікацій полягає в забезпеченні темпів і ефективності процесів розвитку і пристосування до зовнішніх змін. У системах управління, у тому числі екологічних, між їхніми складовими частинами існують структурно-функціональні взаємозв'язки. Організаційні зв'язки або комунікації сполучають окремі складові частини в єдину систему, тобто цементують її, роблять системним монолітом.

За своєю природою організаційні комунікації є інформаційними потоками, що містять відомості, дані про результати цілеспрямованого функціонування структурних елементів системи. Сукупність інформаційних потоків, носіїв інформації бази даних, інформаційного персоналу становить інформаційні системи управління. В екологічному управлінні така інформаційна система забезпечує одержання, обробку, зберігання, надання та подальше використання інформації про стан навколишнього середовища, динаміку розвитку процесів у ньому, природокористування й екологічну безпеку. Функціонування екологічної інформаційної системи забезпечується екологічним моніторингом, кадастрами, картографуванням, геоінформаційними спеціальними системами, моделюванням і прогнозуванням антропогенних екологічних процесів, а також соціально-психологічними заходами в галузі екологічної освіти, виховання, пропаганди і реклами.

Механізми і цілі екологічного управління

Для системи екологічного управління характерні загально методологічні принципи, методи, функції, моделі і структури управління. Усе це разом створює складні багатоваріантні й динамічні механізми управління, які забезпечують взаємодію компонентів і чинників систем управління (державних, корпоративних, підприємницьких і т. д.), що є складовою частиною загальної системи управління, від ефективності якої залежить результат діяльності об'єкта управління.

Механізм управління є складною категорією управління, яка містить:

цілі управління;

кількісний аналог цілей — критерії (параметри) управління;

чинники управління — внутрішні і зовнішні, тобто системні елементи об'єкта управління та їхні зв'язки, на які спрямовані управлінські процесні дії в інтересах досягнення визначених цілей;

методи управління;

об'єкт управління, тобто об'єкт, на який спрямована управлінська діяльність;

ресурси (матеріальні, людські, фінансові, інформаційні та ін.) управління.

Механізм управління завжди конкретний і проектується на основі відомих процедур обгрунтування, структурного моделювання, погодження всіх його системних елементів.

Вихідними положеннями для проектування механізму управління є конкретний об'єкт управління і мета трансформування (перетворення розвитку) стану або функціонування цього об'єкта.

Ціль будь-якої діючої системи — це результат її діяльності, якого бажано досягти у визначений час.

Для досягнення цілі потрібно виконати певні завдання. Постановка цілі відповідає на запитання: якого результату слід досягти? Постановка завдання, у свою чергу, відповідає на запитання: що необхідно зробити для досягнення цілі?

Наведемо сім основних принципів постановки цілей і формування структури (дерева) цілей. Ціль визначається потребою, що назріла, і можливістю її досягнення. У практиці це пов'язано з виникненням нагальної проблеми і намірами щодо її вирішення.

Постановка цілі здійснюється поступово від складного й загального до конкретного за схемою, наведеною на рис. 2.10.

Процес структуризації або декомпозиції цілей повинен завершуватися постановкою конкретних і кінцевих для виконавців цілей як кінцевого результату їхньої діяльності.

Мається на увазі формулювання цілей у кількісному (параметричному) виразі для надання можливості порівняння їх із базовими значеннями, які слід задавати на визначений період часу. У процесі управління фактичні параметри порівнюються з базовими (нормативними) і за відхиленнями приймаються рішення. Це так званий процес управління "за відхиленнями".

Цілі підсистем нижчого рівня повинні кореспондувати (бути сумісними) з цілями підсистем вищого рівня і бути спрямованими на досягнення останніх (мета об'єднання досягається тоді, коли всі структурні цілі досягнуті підрозділами).

Між структурою об'єктів управління і структурою (деревом) цілей бажано досягти найбільшої відповідності. Це забезпечує підвищення цілеспрямованості діяльності кожного структурного елемента системи. Можливо, що для досягнення необхідної відповідності виникне потреба змінити як структуру об'єкта управління, так і організаційні структури управління (гнучкі механізми та структури управління).

Побудова багаторівневого дерева цілей може бути здійснена за умови додержання таких ознак, як напрям діяльності, етапи планування, рівень структури діяльності, сукупність процесів життєвого циклу продукції, а також їх комбінацій.

Побудова дерева цілей може проводитися за допомогою декомпозиції головної цілі на основі підпорядкованості або композиції цілей вищих
рівнів із цілями нижчого рівня.

Схема постановки цілі

Завжди існує багатоваріантність об'єднання і диференціації цілей. Переважним є варіант, що найбільшою мірою відповідає структурі об'єктів управління.

Вихідним для структуризації цілей є зображення об'єкта управління як системи, що розвивається, і здійснення цільового процесного підходу до управління.

Методологічна основа цільового процесного підходу — визначення головної цілі та її декомпозиція за видами й процесами діяльності, а також за структурними (функціональними) елементами. Під час формування (проектування) структури цілей діяльності слід дотримуватися низки вимог, головною з яких є підпорядкованість цілей, їх повнота, порівнянність, взаємопов'язаність, несуперечність, визначеність, реальність.

При цьому однією з важливих є вимога узгодженості, що містить:

узгодженість критеріїв і чинників управління;

узгодженість чинників і методів управління (економічних, соціальних, адміністративних, правових) та відповідних механізмів управління;

узгодженість методів і ресурсів управління (джерела впливу та чинники управління).

Отже, комплексний механізм управління являє собою сукупність економічних, мотиваційних, організаційних і правових засобів цілеспрямованої взаємодії суб'єктів діяльності (господарчої, природоохоронної, інвестиційної тощо) і їхнього впливу на діяльність, що забезпечує узгодження інтересів взаємодіючих сторін, об'єктів і суб'єктів управління.

Управління, орієнтоване на кінцевий результат

Сучасна концепція управління за цілями (результатами), у тому числі екологічними, полягає в тому, що управління (менеджмент) як цільова система управління орієнтується на досягнення всієї сукупності цілей та завдань, зокрема й екологічних, що стоять перед організацією. Слід виокремити проектне і програмно-цільове управління. Сутність управління як результату, що досягається проектним чи програмно-цільовим методом, грунтується на методології визначення очікуваних результатів, ключовими технологічними позиціями яких є початкові (ресурсні) і кінцеві (результативні) позиції (рис. 2.11).

Визначення очікуваних результатів

Проектне управління — це прогресивна, гнучка й адаптивна форма організації управління, яка може існувати як у складі дивізійної (групової) або матричної організаційної структури, так і самостійно. Точніше сказати, що появі матричної структури управління передувало проектне управління.

Характерною ознакою проектного управління, або управління проектом, є високий професіоналізм керівника проекту. Професійний керівник є одноосібним фахівцем із системним мисленням і системною підготовкою,який бачить проблему в цілому та має можливість і повноваження управляти діями кожного виконавця проекту таким чином, щоб ці дії працювали на кінцевий результат і не суперечили діям інших виконавців.

Найбільшого поширення проектні управління набули в інвестиційній та інноваційній діяльності (інвестиційні та інноваційні проекти).

Проектне управління має цільову орієнтацію (цільове управління). Воно охоплює повний цикл створення продукту, чітко визначені показники витрат, часу, мотивації продуктивності. Це спрощує контроль за реалізацією проекту та регулюванням процесами через відхилення від показників.

Проектні групи можуть утворюватися як зі спеціалістів функціональних підрозділів організації, якщо проект реалізується в межах цільових завдань організації (інноваційні, комерційні проекти), так і з цілком найманої групи спеціалістів на період розробки і реалізації проекту (інвестиційні проекти). В останньому випадку умови праці проектної групи більш ризиковані, але й більш стимульовані, і від професіоналізму керівника проекту залежить
зниження ступеня ризику.

В умовах реформування економіки, коли скорочуються робочі місця й зростає зайнятість висококваліфікованих спеціалістів, методи проектного управління є найефективнішим засобом вирішення окремих інвестиційних, інноваційних і комерційних проблем.

Програмно-цільове управління — це один із напрямків проектного управління в масштабах розробки і реалізації великих програм державного або регіонального значення. Це можуть бути енергетичні, екологічні, соціальні з інвестиційним забезпеченням програми, наприклад Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.

Програмно-цільовий метод управління повністю ґрунтується на системному підході та його формальному методичному апараті. Це пояснюється кількома чинниками.

По-перше, у межах програмного управління об'єктом управління виступає недостатньо структурована або неструктурована проблема. На відміну від нього проектне управління має справу з добре структурованою технічною, технологічною або інвестиційною проблемою.

По-друге, реалізація складних програм — процес довготривалий, багатофункціональний, багатофакторний із низкою невизначеностей. Пов'язати цей складний процес в одне ціле можна тільки за допомогою системного підходу.

У деяких еколого-господарських умовах під час вирішення особливо складних великомасштабних проблем програмно-цільове управління може поєднуватись із проектним управлінням (проекти розглядаються як складова частина програм).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші