Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ґенеза української народної іграшки й особливості їі розвитку за етнографічними регіонами.

Писанки здавна становлять примітну групу дитячих іграшок. Писанки-іграшки сприяють вихованню у дітей почуття прекрасного.

Першими іграшками були переважно копії предметів побуту і праці хліборобів. Такі іграшки розвивали у дітей навички духовно-практичного освоєння дійсності.

За даними археології, дитячі іграшки з'явилися у слов'ян в епоху бронзи. При розкопках поселень IX—XI ст. виявлено різні фігурки, виготовлені з глини і дерева: баранці, коники, собачки, пташки. Дитячі гральні кісточки IX—X ст., відомі у народі під назвою "зерні", виявив археолог Д. Самоквасов при розкопках Чорної Могили (1871—1873) у Чернігові, а дитячі брязкальця та свистунці X—XI ст. — археолог В. Хвойка на Середньому Подніпров'ї (Хвойка, 1913). З XII ст. виготовлення дитячих іграшок стало окремим промислом. Відповідні гончарні майстерні XII—ХНІ ст. розкопані у Києві, Чернігові, Галичі.

Іграшки мають важливе соціокультурне значення як засіб національного виховання на ґрунті духовних традицій народу.

На традиціях школи Яворівського деревообробництва в Яворові 1896 р. була відкрита "забавкарська школа", де виготовляли дитячі іграшки: коники, візочки, птахи, тачечки, тріскотальця. Яворівський розпис вирізняють характерні елементи (квіти, ружі, зірки, віночки, качечки, кривульки, цяточки, рисочки тощо) і переважно п'ять кольорів (зелений, жовтий, червоний, коричневий, білий та їх похідні). Майстром дерев'яних мальованих іграшок був І. Лісовський, відомий своїми скульптурами у техніці і традиціях яворівського об'ємного різьблення. Й. Музичка (іграшкар, столяр, різьбяр) розробив на основі традиційної орнаментики квітково-рослинні композиції, впроваджені у рельєфному різьбленні. Народний майстер Й. Станько вперше опрацював новий технічний прийом — яворівське плоске різьблення, що отримало назву "яворівська різьба" (Гнатюк, 1997).

У наукових джерелах розглянуто історію, семантику, образну своєрідність української народної іграшки, фольклорний" соціокультурний, філософський контекст "іграшкової культури" (Найден, 1999).

На теренах України вперше іграшки виявлено у похованнях дітей VI—IV ст. до н. е. у Північному Надчорномор'ї яке тоді перебувало в ареалі впливів античної культури. Це були іграшки реалістичного й узагальненого трактування: фігурки людей, тварин, моделі предметів побуту і засобів пересування, вироблені з глини, воску, кістки, металу, які у похованнях розміщувалися поряд з предметами догляду за дітьми (ріжками для годування). В іграшках X—XIII ст. простежується трансформація язичницької культової пластики відповідно до християнського світосприйняття. У художньому сенсі розвиток української іграшки XIV—ХVIIIт. відбувався у руслі національного та європейського декоративного мистецтва. Спостерігається ускладнення форми, зумовлене зображенням елементів одягу, прикрас у фігурках людей і анатомічних ознак тварин, появою у ХII —XVIII ст. сюжетних композицій, застосування в оздобленні поверхні іграшок підполивного розпису. В XIX — на початку XX ст. набуло розвитку народне забавкарство, яке згодом стало окремим промислом з характерними локальними рисами. Ареал дерев'яної іграшки — Середнє Подніпров'я, Полісся, Волинь, Покуття, Гуцульщина, Лемківщина. Пріоритети господарської діяльності Гуцульщини зумовили виготовлення тут сирної іграшки. У місцевостях, де вирощували жито і пшеницю, поширена іграшка з соломи; при наявності водоймищ (річок, озер) — іграшки з рогози і лози. Іграшки з тканини і паперу поширилися в районах активного побутування хатніх прикрас із паперу (Слобожанщина, Середнє Подніпров'я, Поділля, Прикарпаття). Для всіх етнографічних регіонів України характерна іграшка з глини (Герус, 2004).

Традиції гуцульської народної іграшки засвідчує постійно діюча експозиція Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. У витоках цих традицій стояли гончарі Й. Табахорюк (Пістинь), М. Свіздранюк, П. Цвілик, Р. Рощиб'юк (Косів). Техніка ручної ліпки з глини власного приготування (слудви) характерна для іграшок М. Ковальчук — самодіяльної майстрині з Коломийщини (Баран,1997).

У кожного народу побутують власні, історично вироблені іграшки, які втілюють традиції національної культури.

Проте відомі й певні образні запозичення. Зокрема російська "Матрьошка" походить від японської іграшки. За легендою, дружина одного японського правителя тривалий час не мала дітей. Однак після купання у чистому джерелі вона народила дівчинку. Місцеві майстри почали виготовляти з дерева дівчинку: в неї були вузькі оченята, відповідно до антропологічних особливостей японського народу. До Росії іграшку привезла дружина Сави Мамонтова, відомого промисловця; в їхньому маєтку Абрамцево часто мешкали і гостювали художники, які й виготовили подібну ляльку. Так з'явилась "Матрьошка".

У Росії традиційно виготовляються іграшки димківська, філімонівська, богородська, семенівська, абашівська.

У США та Європі набула поширення німецька дитяча іграшка — "Тедді-бер" (м'який плюшевий ведмедик).

У другій половині XX ст. найпоширенішим став феномен ляльки Барбі (зріст 30 см, осина талія, біле волосся, довгі ноги і пишні форми). Рут Хандлер, дружина власника фірми іграшок "Меттел Тойс", зауважила, що її донька постійно малювала чарівних жінок з витонченою фігурою, в модному, яскравому вбранні. Виникла ідея створити ляльку, подібну на милу, дорослу дівчинку, і вдягти її вишукано, зі смаком. У Нью-Йорку на ярмарку іграшок (1959) нова лялька здобула надзвичайний успіх. Назвали ляльку Барбі, за іменем маленької доньки подружжя Хандлерів. Численні замовлення перетворили сімейну фірму на транснаціональний концерн. Випуск Барбі супроводжують розкішні аксесуари: співмірний її зросту будиночок, басейн, сауна, сучасні меблі, машина, різноманітний одяг. Заможні власниці Барбі замовляють для неї вбрання у фірмах "Крістіан Діор" і "Ніна Річчі" (вартість такого вбрання сягає 1 тис. дол.). Західні бізнесмени прагнуть "вивести у світ", зменшені до розмірів Барбі, фігурки відомих політичних діячів, акторів, співаків, музикантів.

Отже, Барбі перестала бути іграшкою. Втілюючи спосіб життя голлівудських кінозірок, вона перетворилась на фетиш, еталон достатку. Ціна найдорожчої ляльки становить 100 тис. євро (для її оздоблення використано золото і діаманти).

Варто пам'ятати: у грі діти не імітують, а живуть. Гра — відображення певних подій.

На сучасному етапі поширилися різноманітні "кібер-ігри". Деякі з них здатні викликати у дітей агресивні почуття, спонукати до агресивності, неконтрольованих дій, насильства. Швеція та Греція, наприклад, заборонили продавати військові ігри на своїй території.

Особливо насичена роботами-іграшками Японія. Очевидно, саме з метою виховання турботливих почуттів тут набула поширення забавка — Тамагоччі, що потребувала постійної уваги дитини (вчасно "годувати", "водити на прогулянку").

До найбільших у Європі належить колекція "Музею іграшки" у Києві, яка вміщує понад 10 тис. експонатів. З-поміж них — натуралістичні ляльки (слоник — білий, ведмедики — коричневі); ляльки-трансформери; вітчизняний аналог ляльки Барбі; унікальні вироби, зокрема мотанки, ляльки з сиру та ін.

Сирні іграшки здавна становлять невід'ємний атрибут усіх подій гуцульського життя (Різдво, Великдень, весілля, поховання та ін.). Натомість Марія Матійчук з Косівщини — чи не остання з народних майстринь, котра знає секрети виготовлення коників, сирної іграшки (яку можна їсти).

Умовами збереження традицій народної української іграшки є підтримка діяльності народних майстрів і пропагування їхнього досвіду. Вибір іграшки для дитини — справа серйозна і відповідальна. Іграшка має викликати не лише задоволення, а й сприяти розвиткові дитини.

На сучасному етапі, коли Україна стала суверенною державою, надзвичайно важливо зберігати вироби народного мистецтва, народного ремесла, створювати музеї народної творчості, вивчати і розвивати художній досвід предків. Адже речі, вироблені серцем, розумом, творчістю попередніх поколінь, уособлюють духовність родини, нації, засвідчують неперервність культурного буття українського народу.

Проблемно-пізнавальні завдання

  • 1. Назвіть основні види українського народного мистецтва.
  • 2. Які основні види геометричного орнаменту Вам відомі?
  • 3. Схарактеризуйте основні види природного орнаменту.
  • 4. Визначте основні види анімалістичних орнаментальних мотивів.
  • 5. У чому полягає відмінність між орнаментальністю та декоративністю?
  • 6. Які основні види орнаментації властиві українському народному мистецтву?
  • 7. Назвіть категорії ремісників, відомих у Київській Русі.
  • 8. Які основні форми характеризують розвиток декоративного мистецтва в Україні?
  • 9. Розкажіть про родинні традиції народної художньої майстерності.
  • 10. Поясніть зміст народної картини "Козак Мамай".
  • 11. Які художні особливості вирізняють петриківський розпис?
  • 12. Яка основна тема творчості Катерини Білокур?
  • 13. Схарактеризуйте основні орнаментальні мотиви української вишивки й особливості її побутування за етнографічними регіонами.
  • 14. Які функції виконує вишивка, рушники в інтер'єрі українського дому?
  • 15. З яким історичним періодом пов'язуються витоки української вишивки (на прикладі відповідного зображення із Мартинівського скарбу)?
  • 16. Що символізує українська вишиванка?
  • 17. Поясніть символіку орнаментації та кольорів писанки.
  • 18. Розкрийте ґенезу української народної іграшки й особливості її розвитку за етнографічними регіонами.
  • 19. В чому полягає виховне значення народного мистецтва?
  • 20. Яких навичок народного мистецтва дотримуються у Вашій родині?

Список рекомендованої літератури

Возниця О. Вишивка моє життя. — Дрогобич, 2006.

Ганжа П. Таємниці українського рукомесла. — К., 1996.

Герус Л. Українська народна іграшка. — Л., 2004.

Крвавич Д.П. Мистецтво тавро-русів на Таврійському півострові // Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. Українське мистецтво: Навч. посіб.: У 3 ч. / Передмова проф. В. Скотного. — Л., 2003. — Ч. 1.

Павлюк С, Чмелик Р. Скарби Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства HAH України. — Л., 2006.

Січинський В. Український історичний орнамент. — Прага, 1943.

Соколова П. Орнамент — почерк епохи. — Л., 1972.

Тимків Б. М., Кавас К. М. Виготовлення художніх виробів з дерева: У 2 ч. — Л., 1995. — Ч. 1.

Тимків Б. М., Кавас Я. М. Виготовлення художніх виробів з дерева: У 2 ч. — Л., 1996. — Ч. 2.

Черепанова С. О. Художня творчість палеолітичної людини в контексті теоретичного аналізу // Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. Українське мистецтво: Навч. посіб.: У 3 ч. / Передмова проф. В. Скотного. — Л. 2008. — Ч. 1.


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші