Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія. Шпаргалки КНЕУ
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Пізнання як предмет філософського аналізу (пізнаваність світу, структура та закономірності процесу пізнання).

Філософів завжди хвилювала проблема пізнавального ставлення людини до дійсності. Вони шукали відповіді на питання: які закономірності пізнавальної діяльності людини; які її можливості та здібності; які передумови, засоби та форми пізнання; які умови й критерії його істинності й достовірності.

Нові знання про себе, про світ людина отримує в результаті пізнання. Пізнання - це найважливіша функція свідомості, в результаті якої виникають суспільні знання. Процес пізнання має суспільно-історичний характер, тобто пізнавальні здібності людини, її мислення ще й формуються в процесі суспільного розвитку, на основі праці, в процесі засвоєння людиною мови, набутих людством знань.

Основна та рушійна сила пізнання - практика, практично-матеріальна діяльність людей. Практичні потреби стимулюють розвиток пізнання, на відміну від матеріальної діяльності пізнання є ідеальною, духовною формою освоєння світу.

Пізнання як процес - це діалектична єдність суб'єктивного та об'єктивного, тобто людини як суб'єкта пізнання наділеного свідомістю та об'єктивного відносно нього об'єкта пізнання.

Об'єкт пізнання - це фрагменти об'єктивної реальності, які потрапили в поле практичної і пізнавальної діяльності людини.

Суб'єкт пізнання - це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом слід розуміти людину, яка є вихідним пунктом життєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає й історично передає їх новим поколінням

Посередники пізнання - це засоби пізнання як матеріального характеру (знаряддя праці, прилади, інструменти, комп'ютери тощо), так і ідеального (поняття, категорії, художні образи, моральні норми, наукові теорії, концепції тощо).

Основні закономірності процесу пізнання: по-перше, пізнання трактується як діалектичний процес наближення суб'єкта до об'єкта, рух від незнання до знання, від знання неповного і неточного до знання більш повного і точного; по-друге, визнання об'єктивності світу; по-третє, визнання можливості відображення об'єктивного світу в свідомості людини; по-четверте, визнання практики як основи пізнання і критерію істинності знання.

Концепції істини в історії філософії.

Істина - це правильне відображення суб'єктом об'єктивної реальності, що підтверджене практикою. Історії філософії відомі найрізноманітніші концепції істини. Відмінності між ними зумовлені різним розумінням дійсності. Платон розглядав її як незмінні надлюдські ідеї; Берклі й Мах - як комбінації (комплекси) відчуттів; Гегель - як світовий розум, що розвивається. Матеріалістичні вчення тлумачать дійсність як об´єктивну реальність, що існує поза людиною й незалежно від неї.

Кожна істина є суб'єктивною за формою і об'єктивною за змістом, оскільки досягається суб'єктом і передбачає правильне відображення дійсності. Крім класичної концепції істини, яка розглядає пізнання як взаємодію та взаємозалежність об´єкта і суб´єкта, існують й інші концепції.

Згідно з неопозитивістською концепцією когерентної істини, знання є істинним, якщо воно є внутрішньо узгодженим, несуперечливим. Його істинність полягає не в адекватності об´єкту, а в самоузгодженості. Завдяки цьому все знання є самоузгодженою системою.

Прихильники кореспондентної концепції істини виходять з того, що твердження повинні відповідати зовнішній дійсності. Йдеться про твердження, що містять поняття, які відображають доступні для сприймання органами відчуття (споглядання) якості та відношення ("червоний", "кулеподібний", "солодкий").

І. Кант переконував, що питання про природу істини нерозривно пов´язане з питанням про критерій (мірило) істини. Якщо прихильники когерентної концепції шукають критерій істини в логічному доведені, то творці кореспондентної концепції знаходять його в прямому спогляданні, то згідно з прагматистською концепцією істини він полягає в її практичній корисності, ефективності.

Із розумінням істини як процесу пов´язана проблема абсолютного та відносного в ній. Прикладом відносної істини є вчення античного філософа Демокріта про атоми - найдрібніші неподільні часточки матерії, з яких складаються усі тіла. Люди вважали це вчення абсолютною істиною до кінця XIX ст., поки не було винайдено електрон, який входить до складу атому.

Існують також такі критерії істини: логічний, етичний, естетичний, утилітарний, прагматичний та практика (основний критерій).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші