Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості формування етатизму в Німеччині, Італії та Японії

Післявоєнна економіка Німеччини

За роки Першої світової війни серед провідних країн Європи найетатизованішим виявилося народне господарство Німеччини. Головна причина цього полягала у крайньому напруженні всіх ресурсів країни, якого потребувала тривала агресивна війна з боку Німеччини. Країна зазнала величезних людських втрат (1800 тис. осіб загинуло на фронтах, 900 тис. померли від епідемій і голоду, 1500 тис. поранених) і матеріальних (під час війни використали 150 млрд марок). Втрата територій позбавила країну 75 % річного видобутку залізної руди, 25 — видобутку кам'яного вугілля, 35 % — виплавки сталі. До цього додалися важкі умови Версальського мирного договору (сплата за репараціями 132 млрд золотих марок, втрата колоній і повернення Франції Ельзасу та Лотарингії, передання їй на 15 років права експлуатації ресурсів Саарської області). Зношене і застаріле оснащення на всіх підприємствах у залишеній частині Німеччини обтяжило її становище. Разом із крахом політичної системи зазначені втрати для Німеччини стали головними чинниками затяжної кризи з наступною стагнацією економіки країни.

Післявоєнна економічна криза тривала до 1924 р.

Реформування економіки Німеччини

Ситуація в Німеччині була критичною. Відродження економіки країни і необхідність виконання важких умов Версальського договору потребували здійснення господарських реформ. Однією з перших відбулася грошова реформа 1923—1924 рр., мета якої полягала в стабілізації валюти й подоланні інфляції. Відповідно до проекту, який підтримали аграрники й промисловці, у жовтні 1923 р. створили Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) становило не золото, а боргові зобов'язання засновників — власників сільськогосподарських земель, банків, промисловців, торговців. їх вираховували у золотих марках, але забезпечували заставними листами та облігаціями на 4 % вартості їхніх підприємств.

Рентну марку банк почав випускати вже з листопада 1923 р. Вона визнавала ся законним забезпеченням нарівні з золотом, дорівнюючи трильйону паперових марок. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету в 1924 р., його дохідна частина перевищувала витратну. У серпні 1924 р., після виконання свого завдання, рентні марки вилучили з обігу, а функції Рентного банку здійснював реорганізований Рейхсбанк. Він випустив нові банкноти, забезпечені золотом та золотими девізами на 40 %, їх можна було обміняти на золото. Реорганізований Рейхсбанк виходив з-під контролю уряду і ставав незалежним.

Щоб не допустити повторення російського досвіду (у 1919 р. на території Баварії виникла радянська республіка, весною 1923 р. створено робітничі уряди в Саксонії та Тюрингії, у жовтні відбулося повстання в Гамбурзі), країни-переможниці пішли на поступки. Головною з них став новий репараційний план Дауеса (1924—1929) (автор— банкір Ч. Дауес), схвалений Локарнською угодою 1925 р. Він передбачав значні полегшення репараційних виплат, які становили щороку 1—1,75 млрд марок (у 1928 р. їх збільшили до 2,5 млрд, у 1932 р. скасували зовсім), також жорсткий зарубіжний контроль іноземців за чітко визначеними джерелами репараційних платежів. До них належали:

  • 1) надходження за рахунок мит і непрямих податків, насамперед на предмети широкого вжитку;
  • 2) доходи від залізниць;
  • 3) податки від промисловості.

Поряд із цим у плані йшлося про призупинення окупації Францією Рурського вугільного басейну, надання Німеччині кредитів. Формально кредити надавали з метою забезпечення репараційних виплат, фактично їх спрямовували на відновлення військово-промислового потенціалу країни. У 1924—1929 рр. іноземні інвестиції становили майже 21 млрд золотих марок, тоді як репараційні виплати — лише 10,2 млрд. Більшу частину коштів (майже 70 %) надали американські кредитори. План Дауеса виявився досить ефективним. З цього "золотого дощу" почалося відновлення й зростання німецької промисловості.

До кінця 20-х років XX ст. обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень на 13 %. Розширення виробництва здійснювалося на новій технічній основі: активно відбувався процес електрифікації. Значно розвивалося машинобудування, освоїли виробництво синтетичного бензину, штучного шовку. Промислові товари Німеччини поверталися на світовий ринок. Німецький експорт у 1929 р. перевищив рівень довоєнного на 3 млрд марок, а позитивне сальдо торговельного балансу становило 34 млрд марок.

Разом із тим виробництво стримувалося вузькістю внутрішнього ринку, розширенню якого, у свою чергу, перешкоджало недовантаження виробничих потужностей. У країні налічувалося 4 млн безробітних.

Промислове піднесення посилило концентрацію й централізацію капіталу. Провідну роль відігравали концерни і трести.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років у зв'язку з початком світової економічної кризи західні країни призупинили інвестиції в німецьку економіку, передбачені планом Дауеса. Уряд Німеччини звернувся до країн-переможниць із проханням полегшити тягар репарацій.

У серпні 1929 р. і січні 1930 р. відбулися репараційні конференції, на яких, враховуючи несприятливу економічну ситуацію в країні, фінансові експерти країн-кредиторів ухвалили рішення про зміну системи німецьких репараційних виплат. Новий план Юнга (автор — фінансист О. Юнг) передбачав дострокове призупинення окупації Рейнської області, зменшення загальної суми репарацій до 113,9 млрд марок, обмеження кількості джерел їх надходження бюджетом і прибутком від залізниць, скасування відрахувань у репараційний фонд від прибутків промисловості, що вивільняло додаткові внутрішні засоби для її подальшого розвитку. Водночас ліквідували фінансовий контроль за економікою Німеччини. Обсяг щорічних виплат з 1929 р. на найближчі 37 років обмежувався 2 млрд марок. Усього країна до Другої світової війни виплатила майже 20 млрд парок, більша частина яких припала на перші післявоєнні роки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші