Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Державне регулювання економіки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ, РІВНЯ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Зміст, засади і види зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці

У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці ще не діють достатньо ефективно, не відпрацьований механізм громадського та інституціального регулювання, застосовують державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

Ринок праці - це система відносин між роботодавцями і працездатним населенням, які передбачають переговори між ними, укладання трудових договорів (контрактів) щодо умов та обсягу праці, заробітної плати тощо.

Ринок праці - складова частина ринкової економіки. Розрізняють два ринки праці: зовнішній і внутрішній. На зовнішньому ринку праці реалізуються пропозиції і попит на працю між підприємствами, з одного боку, і працездатними громадянами, з іншого; на внутрішньому - між конкретним підприємством і його працівниками. Держава в цих процесах відіграє регулювальну роль відповідно до попиту і пропозиції робочої сили.

Фактори, що впливають на формування національного ринку праці: демографічна ситуація, наявність трудового потенціалу, густота населення, міграційні процеси та ін.

На ринку праці спостерігається диференціація гарантій зайнятості та рівня оплати праці для працездатного населення залежно від професійної кваліфікації. Західні спеціалісти виділяють п'ять груп працівників, що мають різний ступінь гарантій зайнятості на ринку праці і відповідний рівень матеріальної забезпеченості:

  • 1) невелика кількість стабільного висококваліфікованого професійного складу працівників. Рівень оплати й умови праці цих працівників відповідають світовим вимогам. Зростання доходів у них перевищує рівень інфляції і загальне збільшення економічного потенціалу країни;
  • 2) певна група професіоналів, які конкурують між: собою і мають гарантію зайнятості. їх реальна заробітна платня зростає пропорційно до інфляції. Серед цієї групи працівників немає масового безробіття;
  • 3) працівники певних професій - виконавці фізичної праці, що зайняті в галузях народного господарства, обсяги виробництва яких мають тенденцію до скорочення. Рівень заробітної платні цих працівників, як правило, підтримується завдяки колективно-договірному регулюванню й захистові з боку профспілок;
  • 4) представники професій, характерних для сфери послуг, кількість яких є у надлишку. У цієї групи працівників низька заробітна платня і низький рівень гарантій зайнятості;
  • 5) працівники, які не мають професії, або такі, що тривалий час були безробітними. До цієї групи працездатного населення повинні застосовуватися спеціальні заходи щодо забезпечення зайнятості.

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі у вигляді заробітної плати, отримання додаткових виплат і допомог.

Зайнятість населення, яке проживає на території України, забезпечує держава, здійснюючи політику розвитку підприємництва та створення нових робочих місць.

В умовах ринкового господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного становища країни в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління є вивчення і відповідне регулювання процесів зайнятості населення.

В Україні ці функції регулюються Законом України "Про зайнятість населення", який визначає правові, економічні та організаційні положення щодо регулювання зайнятості населення та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами конституційного права на працю. Ці положення є основою регулювання зайнятості населення не лише на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях.

Принципи державної політики України щодо регулювання зайнятості населення:

  • o забезпечення рівних можливостей усім громадянам у реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;
  • o координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державних та регіональних програм зайнятості;
  • o співробітництво професійних спілок, асоціацій підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі виконання заходів щодо забезпечення зайнятості населення.

При розв'язанні багатьох проблем зайнятості та безробіття важливі функції покладаються на Державну службу зайнятості її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці і соціальної політики та виконкомів Рад народних депутатів. Вона фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості і звільняється від сплати податків, митних та інших зборів, шо вносяться до бюджету.

Функції державної служби зайнятості:

  • o аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;
  • o консультування громадян, власників підприємств, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою, про вимоги до професій та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;
  • o здійснення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
  • o надання допомоги громадянам, які звертаються з питань працевлаштування;
  • o надання допомоги громадянам у доборі відповідної роботи, а власникам у доборі потрібних працівників;
  • o організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служби зайнятості та в інших установах;
  • o реєстрація безробітних і надання їм допомоги, в тому числі грошової;
  • o підготовка перспективних і поточних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

Деякі функції з регулювання ринку праці виконує Міністерство економіки та його управління, департаменти економіки місцевих державних адміністрацій. Вони аналізують і прогнозують кількість населення, складають баланс трудових ресурсів, з метою виконання програм економічного і соціального розвитку, вживають заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення. Розподіл трудових ресурсів за видами зайнятості відображає тенденції, що складаються у процесі їхнього відтворення. Зведений баланс трудових ресурсів містить інформацію про їхній склад і використання у середньорічному обчисленні.

Повніше ринок праці характеризує зведений баланс ринку праці. Інформацією для його складання є розрахункові баланси ринку праці, що їх розробляють обласні служби зайнятості на підставі даних підприємств і організацій та виконкомів міських Рад і районних держадміністрацій. В балансі ринку праці визначають очікувану кількість незайнятого населення.

Особи, що належать до незайнятого населення:

  • o особи, які вперше шукають роботу;
  • o жінки, які мали тривалу перерву в роботі, пов'язану з доглядом за малолітніми дітьми;
  • o працівники, звільнені з підприємств і організацій унаслідок зміни профілю, обсягів виробництва і організації праці;
  • o інваліди ПІ групи;
  • o військовослужбовці, звільнені з армії тощо.

Слід зазначити, що світовий досвід свідчить про те, що певний відсоток незайнятого працездатного населення (безробітних) існує завжди.

Вважається, що природний рівень безробіття є величиною змінною, яка залежить від рівня добробуту населення, застосовуваних технологій, урядової політики в сфері соціального захисту та ін. Зокрема, прийнято вважати, що природний рівень безробіття становить 5,5-6 % від загальної чисельності працездатних.

Безробіття розглядається як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Оскільки безробіття спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні періоди, то й його можна певною мірою вважати своєрідною нормою, макроекономічним явищем.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці передбачає: o законодавче запровадження умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працівника. Воно охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації,

взаємовідносини між власниками засобів виробництва і найманою робочою силою, профспілками і підприємцями тощо;

  • o створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;
  • o створення мережі центрів служб зайнятості для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги в працевлаштуванні, консультацій, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;
  • o створення фондів сприяння зайнятості;
  • o розробку програм державної допомоги в підготовці кадрів;
  • o розробку програм державної допомоги у створенні нових робочих місць;
  • o створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.

Одним із напрямків державного впливу на ринок праці є також державні контракти. Вони укладаються між державою та підприємствами. Основне спрямування цих контрактів - створення додаткових робочих місць, пом'якшення наслідків безробіття, поліпшення умов праці.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші