Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія зарубіжної літератури XIX
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЛЕКЦІЯ 14. Творчість Гюстава Флобера

1. Життєвий шлях французького письменника.

2 Характеристика творчості: "Лексикон прописних істин", "Саламбо", "Виховання почуттів", "Проста душа".

3. Творчий метод Флобера.

Життєвий шлях французького письменника

ГЮСТАВ ФЛОБЕР

1Друга половина XIX століття у французькій літературі позначена розвитком реалізму. У ній намітився інтерес до людини, сформованої суспільними умовами того часу. Письменників цікавило, яким чином оточення, суспільство впливають на людину, її світогляд, формування її поглядів та переконань. Не стояв осторонь і Гюстав Флобер.

ГЮСТАВ ФЛОБЕР (1821-1880) - видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. Його творчість - це своєрідний місток, який поєднав бальзаківсько-стендалівський етап розвитку реалізму першої половини XIX століття та період натуралізму, представлений у другій половині XIX століття школою Е.Золя. Ц| Флобер вражав оточуючих своїм раннім духовним розвитком і зрілістю міркувань про світ. У дванадцять років він обурювався Руанськими буржуа, які готувалися зустріти короля у своєму місті: "Які ж дурні люди, яка обмежена юрба! Метушитися навколо короля, витрачати триста тисяч франків на урочини, запрошувати з Парижа 25 тисяч музикантів, клопотатися! Заради кого? Заради якогось короля?.. Ах!!! Які ж люди дурні!". Усе життя і творчість письменника були протестом проти світу буржуа, які, за його влучним визначенням, жили, "затиснувши серце між власною крамничкою і власним травленням".

Народився Гюстав Флобер 12 грудня 1821 року в Руані, у родині хірурга, головного лікаря міської лікарні. У цьому місті пройшло дитинство і юність майбутнього письменника, які збіглися із розквітом романтизму.

Починаючи з 11 років, він робив спроби писати (вірш "Мати" і чимало п'єс), редагував ліцейний журнал. У 14 років захопився Шекспіром і написав "Портрет лорда Байрона". У подальшому звертався до всіх жанрів, типових для романтизму. У 15-17 років він - автор нарисів "Чума у Флоренсії", "Танок Мерців". У 18 років склав велику байронічну драматичну містерію "Смар", у якій ввів образи Диявола і Смерті.

Флобер навчався у Руанському ліцеї, який закінчив у 1840 році, успішно склавши іспити на бакалавра. Поїхав до Парижа і вступив на юридичний факультет університету (1842). Але незабаром сильно захворів (провалився на іспиті) і залишив навчання. Після смерті батька повернувся до невеличкого маєтку поблизу Руана - до Круассе. Тут він залишився жити до кінця своїх днів, виїжджав лише до Парижа, де постійно зустрічався зі своїми приятелями (Т. Готьє, Гі де Мопассан, Е. Золя, І. Тургенев та ін.).

Багато подорожував - до Корсики, Іспанії, Греції, Єгипту, Малої Азії. Під час роботи над романом "Саламбо" відвідав місця давнього Карфагена, Алжир та Туніс.

У 1844 році у Флобера з'явилися напади схожі на епілепсію. Усюди його супроводжував слуга, хоча сам він був чоловіком високим на зріст і міцної статури. Після смерті батька (1846) через 2 місяці під час пологів померла сестра. Гюстав був змушений піклуватися про матір.

У 1846 році письменник вирвався до Парижа і познайомився із Луїзою Колле, поетесою, яка закохалася у Флобера. Вона була старшою за нього на 13 років, але стала для митця справжнім і єдиним коханням. Листи Флобера до Луїзи Колле (близько 300) - дорогоцінна частина епістолярного спадку письменника. "Я хотел бы давать тебе только радость, окружить тебя спокойствием и долгим счастьем, чтобы хоть сколько-нибудь возместить всё, что ты, в великодушии любви, давала мне полными пригоршнями..." (1846).

Серед прихильників Луїзи - Альфред де Мюссе, де Віньї, Олександр Дюма-батько. Проте саме Флобера вибрала вона серед усіх знаменитостей: він допомагав письменниці порадами, редагував її вірші та п'єси, кохав. "Ты любишь меня! Сомневаться в этом было бы преступным. Если же я не люблю тебя, то как назвать чувства, испытываемые мной к тебе?... Да, будем любить друг друга, будем любить, раз никто не любил нас..."

У будинку письменника у Круассе Луїза не повинна була з'являтися, доки там жила його мати. Так він вирішив, і ніщо не могло вплинути на його рішення. Рідкісні зустрічі породили цікаве листування. Найчастіше Гюстав Флобер і Луїза зустрічалися у Манті. їх так і називали "Коханці із Манта".

Письменник тим часом почав усе частіше аналізувати свій стан, спостерігаючи за своєю Луїзою. В його уяві вона поставала близькою до його героїні - Емми Боварі.

Колле із нетерпінням чекала, щоб письменник швидше закінчив цей роман про жінку, яка стала тінню між ними.

Кохання Луїзи і Гюстава зупинилося і топталося на місці. Усе частіше вони помічали, що їхні думки розходилися. Листи коханої жінки ставали все більше роздратованими; частіше в них звучали звинувачення у відсутності почуттів і небажання поступитися заради неї своїм мистецтвом. Вона просто не розуміла, осліплена власним егоїзмом, що саме в роботі Флобер знаходив і щастя, і горе. Луїза припустилась величезної помилки - дозволила собі ревнощі до творчості. "Со спорным талантом, с сомнительными умственными способностями, жадная ко всему, что служило разговорам о ней; она охотно сожгла бы десять томов и один храм, чтобы о ней заговорили".

З роками природна краса Луїзи Колле змарніла. Вона померла у 1876 році у Парижі. Проте образ цієї жінки, можливо, присутній на сторінках роману "Пані Боварі" як відгомін складних стосунків Флобера і Луїзи. До кінця свого життя він був самотнім. Саме їй Гюстав був зобов'язаний появою двох романів "Він" та "Історія солдата".

Перші літературні твори митця були виконані у романтичній традиції. Молодий письменник цікавився історичною тематикою, образами виняткових героїв.

У 1848 році Флобер вирушив у велику подорож на Схід. Він сподівався познайомитися з екзотикою Індії, побачити романтичних баядерок (так європейці називали індійських танцівниць і співачок - служниць релігійних культів при храмах) і написати повість про "жінку, яка мріяла про кохання Бога". Проте, повернувшись улітку 1851 року з подорожі, письменник почав писати реалістичний роман про Емму Боварі. Отже, поїздка на схід стала переломним етапом у його мистецькій долі, який відокремив ранній романтичний період творчості від зрілого, реалістичного. Такий перехід до реалізму не був непередбаченим, як здавалося на перший погляд. Ще 1850 року він писав: "Чому смерть Бальзака так засмутила мене? Завжди шкода, коли вмирає людина, яка викликала захоплення. Була надія колись із ним познайомитися і заслужити його любов. Так, це була людина сильна, людина, яка диявольськи збагнула свою епоху..."

Заклик "збагнути епоху" Флобер сприйняв як заповіт, залишений Бальзаком новому поколінню письменників-реалістів. Але як досягти правди у художньому творі? І Прозаїк знайшов відповідь: письменник-реаліст мусив створювати художній світ, спираючись на дійсність, яка оточує його "безпосередньо". Проте, зіткнувшись із цією дійсністю, Флобер остаточно розчарувався у ній, назвавши її для себе світом "кольору плісняви".

До історії та сучасної йому французької дійсності митець ставився надзвичайно песимістично. Він був упевнений, що "найвагоміше в історії - це маленька людська частина (можливо, три-чотири сотні людей на століття)... Вони і створили все". "Нижню частину соціального дна", тобто народ, письменник сприймав з недовірою і не визнавав його здатним до творчої діяльності. На його думку, історія рухалася замкненим колом, змінюючи тільки свої зовнішні форми і залишаючи такою самою внутрішню суть. Тому й політику Гюстав відверто ігнорував.

31 січня 1857 року у палаті № 6 судили Флобера за його роман "Пані Боварі", який звинувачував релігію і мораль. Цього сорому письменник не міг забути навіть через 23 роки. За кілька місяців до смерті він писав своєму учневі Гі де Мопассану: ".../ тебе посадять на одній лаві із крадіями..." З цією ненавистю він прожив усе життя, втративши надію на краще.

Головними рисами світосприйняття прозаїка були скептицизм і песимізм. Від брутального світу він намагався сховатися у світі мистецтва, яке, вважав, може змінити людину.

Соціальний скептицизм письменника багато в чому пояснювався особливостями його часу. Сам Флобер сприймав свій час як перехідний етап: "Мы с тобой явились на свет слишком рано и в то же время слишком поздно, - писав він своєму другу поету Л.Буйєу 1850році. - Нашим делом будет самое трудное и наименее главное: переход".

Ще в юності сформувались особливості світосприйняття Флобера: "Две вещи поддерживают меня - любовь к Литературе и ненависть к буржуа", - якось сказав письменник, стверджуючи прагнення і почуття всього свого життя. Свою головну мету він вбачав у тому, щоб захистити "інтереси духу", відмежувати літературу від впливу буржуазії.

Якщо не брати до уваги подорожей Флобера та його поїздок до Руана і Парижа, він 30 років жив, працюючи у маєтку Круассе.

8 травня 1880 року письменник сидів у своєму кабінеті й писав свій черговий роман. Але роботу перервав апоплектичний напад, який і привів до смерті. Мешканців Руана здивувала похоронна процесія і присутні на ній люди з Парижа. Це ховали Гюстава Флобера.

"Він пав, як солдат на полі бою", - написав оглядач щотижневика "Ілюстрований світ" про великого художника мистецтва слова.

Естетичні погляди Флобера

o винайшов нові прийоми зображення дійсності та моральної суті тогочасного суспільства;

o залишався прихильником справжнього реалізму;

o поєднав трагічний і комічний плани, з глибоким психологізмом створив переконливу картину бездуховності суспільства, у якому вульгарності та повсякденності нічого не протистояло;

o прийшов до висновку, що в житті не було і не могло бути нічого прекрасного, вирватися із сірості неможливо ні за допомогою мрій, ні за допомогою кохання;

o цінував форму (без особистісний принцип);

o викривав вульгарне і повсякденне у буржуазному суспільстві;

o вважав, що у його світі щасливий той, хто не мав ні моральних принципів, ні високих поривів;

o часто автор не виводив на сторінках романів жодного позитивного героя ("Пані Боварі"), і таким чином, не нав'язував читачеві можливого вирішення конфлікту.

o створив т.зв. "об'єктивну манеру" оповіді у реалістичній літературі.

o не поділяв об'єкти художнього зображення на "вищі" і "нижчі", вважаючи, що найвульгарніший матеріал під пером талановитого митця випромінював красу, адже естетичний ідеал у мистецтві не мав нічого спільного з ідеалом етичним.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси