Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методи державного впливу на ринкову економіку

Економічні функції держави реалізуються через систему методів, які є сукупністю важелів та засобів впливу на певні сфери та явища економічного життя для досягнення визначених цілей. При всій їх багатоманітності вони поділяються на дві великі групи - адміністративні (прямі) та економічні (непрямі). Адміністративними методами державного регулювання економіки є методи безпосереднього впливу держави на господарську діяльність, що прямо регламентують поведінку суб'єктів господарювання (тому їх і називають прямими методами). Вони проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку функціонування і результативність суб'єктів економічної діяльності, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу. Адміністративні методи державного регулювання економіки ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто знаходиться на вищій позиції в ієрархії, тобто цим методам властива вертикальність ієрархічність. їх найхарактерніша ознака полягає в тому, що вони є обов'язковими для виконання тими суб'єктами, яким вони адресовані, тобто мають обов'язкову силу. Ці методи ґрунтуються на силі державної влади і охоплюють засоби заборони здійснювати певні види діяльності, засоби дозволу (ліцензування) і засоби примусу (зобов'язання дотримуватись певних правил здійснення економічної діяльності). В сучасних умовах використовуються різні методи цієї групи (див. схему 6.2).

До адміністративних методів насамперед належать законодавчі та нормативні акти, що регулюють економічну діяльність. Вони є тим важелем, через який держава здійснює організаційний вплив на ринок, оскільки законами та нормативними актами визначаються правила ведення економічної діяльності всіма її суб'єктами. При визначенні законодавчих норм держава спрямовує економічну діяльність не тільки в організоване русло, а й на реалізацію певних цілей. Із зміною економічних умов відбуваються відповідні зміни у законодавчій та нормативній базі.

До адміністративних методів державного впливу на ринок належить і система державних закупівель. Це товари та послуги, закуплені урядом чи іншими державними органами за кошти державного бюджету для гарантованого забезпечення випуску необхідних для країни техніки, устаткування і власного споживання, а також для забез

Адміністративні методи державного регулювання економіки

Схема 6.2. Адміністративні методи державного регулювання економіки

печення споживання населення та утворення резервів. Воно значною мірою здійснюється через державні замовлення, тобто замовлення держави виробнику на певну кількість продукції, яку держава зобов'язується викупити за узгодженою з виробником ціною. Такі замовлення, з одного боку, виступають засобом задоволення державних потреб у товарах та послугах, а з іншого - є засобами адміністративного впливу на виробників, стимулювання їх до виробництва певної продукції. У розвинутих країнах ринкової економіки цей метод державного впливу на економічну діяльність використовується в значних масштабах. Так, тільки в США держава здійснює закупки товарів та послуг на суму, що становить понад п'яту частину загального обсягу виробництва країни. Широко застосовується зазначений метод і в країнах Європи, Південно-Східної Азії та Японії. Накопичено певний досвід його використання і в Україні. Правову базу цього процесу закладено законами "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти" та "Про державне оборонне замовлення".

Адміністративними методами здійснення економічних функцій є і пряме регулювання цін державою. Це комплекс важелів прямого впливу держави на механізм ціноутворення. Необхідність такого впливу визначається рядом факторів. Це і потреба перерозподілу доходів різних груп населення, і необхідність впливу на розвиток виробництва, і необхідність регулювання інфляції. Найсуттєвішим фактором прямого регулювання цін є функціонування монополій, насамперед тих, що називаються природними. Механізм державного регулювання цін складається з таких елементів: визначення завдань і цілей; вивчення попиту на товар; оцінка середніх витрат виробництва; вибір методу ціноутворення.

Пряме регулювання цін - це безпосереднє встановлення нижньої та верхньої меж цін на певні товари. Його методами є заморожування цін, їх блокування, запровадження цінових режимів, укладання угод про ціни, субсидування цін, спрямоване на розвиток окремих галузей та виробництв. Державне регулювання цін здійснюється спеціальними державними органами, насамперед у тих сферах, що характеризуються високим рівнем монополізації. Але не тільки в них. Управління та контроль над цінами здійснюється в аграрному секторі, електроенергетиці, транспорті, телефонному зв'язку, проїзді автошляхами та інших галузях. Так, в аграрному секторі декілька десятків років функціонує система, що дає можливість державі періодично переглядати ціни залежно від ринкових умов. Такий підхід дозволяє підтримувати відносну стабільність роздрібних цін на харчові продукти. Застосовуються адміністративні методи регулювання цін у галузях з високим рівнем монополізації, а також на такі життєво важливі товари, як харчові продукти, житло, медичну допомогу тощо. Прикладом держави з широким використанням методів регулювання цін є Франція.

До групи адміністративних методів впливу держави на економіку належить індикативне планування, що є засобом прогнозування економічної поведінки суб'єктів господарювання. Воно визначає цілі та пріоритети розвитку економіки або окремих її сфер та напрями їх можливої реалізації. Результатами планування є мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозування економічного середовища та визначених цілей. Особливістю планування у країнах ринкової економіки є те, що воно має не директивний, а індикативний, тобто рекомендаційний характер, бо визначені в його процесі показники є рекомендаційними для суб'єктів економічної діяльності.

Індикативне планування є орієнтиром для підприємців у прийнятті виробничих та інвестиційних рішень. За тривалістю розрізняють короткотермінові плани (до 1 року), середньотермінові (2-6 років) і довгострокові (понад 10 років). Мета державного планування - охопити весь спектр проблем соціально-економічного розвитку.

Великий досвід такого планування накопичено у Франції, Японії, країнах Південно-Східної Азії (так званих "нових індустріальних країнах"). Франція була піонером індикативного планування. Саме там було розроблено перший п'ятирічний план (1947-1952 роки). Всього за післявоєнний період розроблено 12 таких планів розвитку економіки. При цьому використовується як поточне прогнозування, так і стратегічне планування. Для задоволення загальнодержавних потреб у державному секторі економіки застосовують плановий контракт, а у приватному - державне замовлення.

Одинадцять державних планів було здійснено в Японії. Тут держава має можливість планувати діяльність великих корпорацій, між якими встановлено розгалужену систему угод. Тому навіть з'явився вислів, що економіка Японії - це єдина державна корпорація: "Джапан інкорпорейтед". До речі, це один із факторів "японського економічного дива".

Практично в усіх розвинутих країнах розробляються розгалужені плани та прогнози на рівні національної економіки. У кожній з таких держав існує спеціальний урядовий орган, що займається розробкою планів, прогнозів та програм економічного розвитку, а також методичним та практичним керівництвом організації планування. У Франції це Генеральний комісаріат з планування, у Голландії - Центральне планове бюро, в Японії - Планова комісія. Найбільшого поширення планування набуло у 1960-ті роки. У 1980-тих роках інтерес до нього дещо послабився, але і зараз цей метод є одним із засобів державного регулювання економіки і використовується в більшості країн світу. Тому не можна вважати ефективним становище в

Україні, коли практично відмовилися від планування, яке могло б бути дієвим важелем реформування економіки на ринкових засадах.

Адміністративні методи включають і державне регулювання умов праці як сукупність законів і законодавчих актів, що регулюють тривалість робочого дня, величину оплачуваних відпусток та мінімальної заробітної плати, початок працездатного віку та вихід на пенсію тощо. Адміністративними важелями є накази, постанови та розпорядження уряду. В Україні головним законодавчим актом, що врегульовує ці питання, є Кодекс законів про працю.

Адміністративними є також засоби впливу на грошово-кредитну сферу та зовнішньоекономічні зв'язки. Держава є монополістом у сфері грошового обігу і використовує її для надання йому стабільності. Контролюючи грошовий обіг, держава через центральний банк встановлює обов'язкові для всіх суб'єктів грошового обігу вимоги у вигляді різних нормативів. Використовує держава і адміністративні засоби регулювання кредитної сфери, зокрема фондових операцій. В кожній країні є державний орган, що регулює фондовий ринок. При цьому застосовуються як примусові, так і дозвільні засоби. Законодавчою базою такого регулювання в Україні є Закон "Про цінні папери та фондову біржу", а державним органом, що здійснює регулювання, виступає Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку.

Адміністративні засоби використовує держава і для регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Цими засобами є митні тарифи, збори, експортні та імпортні квоти, нетарифні засоби та протекціонізм. Митні тарифи - це систематизовані за групами товарів мита, що стягуються в країні з імпортованих та транзитних товарів та послуг. Вони є примусовими засобами. Митні збори стягуються понад митні тарифи. Імпортні та експортні квоти виступають як кількісні обмеження імпорту певних товарів у країну та експорту товарів з неї.

Другу групу методів державного впливу на ринкову економіку утворюють економічні, або непрямі, методи. Це правові і економічні засоби впливу на економічну діяльність, що не обмежують економічної свободи її суб'єктів. Вони не обов'язкові для виконання адресатом, бо не мають характеру обов'язкової норми, яку адресат повинен виконувати. Але ці методи впливають на його економічні інтереси, тобто ставлять його у таке становище, що він для реалізації своїх інтересів буде здійснювати свою діяльність у напрямі, до якого його спонукає той чи інший метод.

Економічні методи, як і адміністративні, різноманітні. Спеціалісти, зокрема професори П. С. Єщенко і Ю. Палкін, виділяють три групи таких методів: податково-бюджетні, грошово-кредитні та фінансово-цінові. До першої групи економічних методів насамперед належать податки, що є одним із найефективніших економічних методів державного регулювання ринкової економіки. Це обов'язкові платежі, визначені чинним законодавством країни. Вони є вирахуванням з доходів як фізичних осіб, так і суб'єктів підприємницької діяльності. І як такі використовується державою для впливу на економічну діяльність. Якщо, наприклад, є потреба у збільшенні виробництва якоїсь продукції, то щоб створити зацікавленість в її виробництві, держава може застосовувати цільове оподаткування, яке зробить виробництво такої продукції вигіднішим для виробників. Тому без адміністративного впливу держава реалізує свою мету, впливаючи через податки на інтереси підприємців. У разі необхідності обмежити економічну активність можуть бути змінені умови оподаткування таким чином, що така діяльність стане невигідною і від неї відмовляться або суттєво обмежать.

Важливим економічним методом регулюючої ролі держави є субсидії та дотації. Це платежі, які здійснює держава, щоб компенсувати зменшення доходу виробника через низьку ціну товару. Тобто це платіж, який держава сплачує виробникові, щоб підвищити його дохід, бо за низької ціни він не зацікавлений в його виготовленні. Прикладом таких субсидій може бути аграрний сектор США. Щоб підтримати рівень на сільськогосподарську продукцію, з федерального бюджету спрямовуються кошти для прямих виплат фермерам, які вирощують зернові культури та бавовну. Для різних культур субсидії становлять від 15 до 35% ринкової ціни. Саме за рахунок цих субсидій досягається така ситуація, що ціни на сільськогосподарську продукцію забезпечують попит на неї з боку споживачів і водночас створюють сприятливі умови фермерам для виробництва продукції. Практика субсидування аграрного сектора характерна для багатьох країн світу. Субсидії використовуються для підтримки низьких або стабільних цін як анти інфляційний захід держави. Застосовуються субсидії і для усунення негативних наслідків зовнішніх факторів або екстерналій.

Широко використовуються грошово-кредитні методи впливу держави на економічну діяльність. Ефективними методами цієї групи є відсоткова ставка. її регулювання є зазвичай прерогативою держави, яка використовує її у своїй кредити о-грошовій політиці. Змінюючи рівень відсоткової ставки, держава впливає насамперед на інвестиції, збільшуючи або зменшуючи їх залежно від економічної кон'юнктури і таким чином регулюючи ринкову кон'юнктуру. При цьому держава використовує і такий метод, як грошова емісія, оскільки шляхом збільшення або зменшення обсягу грошової маси в обігу впливає на рівень економічної активності суб'єктів господарювання.

У сучасних умовах велика увага надається фінансово-грошовим методам. Це передусім заходи впливу на інфляційні процеси. Для стримання зростання цін використовуються такі заходи, як інтервенції держави на ринках, де в результаті перевищення попиту над пропозицією намічається тенденція підвищення цін, створення сприятливих економічних умов для виробників дефіцитної продукції шляхом надання їм фінансових переваг, активізація імпорту з дефіцитних товарів тощо. Детальніше використання економічних методів впливу держави на економіку буде розглянуто в наступних темах курсу.

Слід зазначити, що в реальному житті чіткого розмежування адміністративних і економічних методів провести не можна. Обидві групи методів використовуються у їх взаємодії і взаємодоповненні. Скажімо, податки є водночас і адміністративними, і економічними методами. Адміністративними тому, що податок є обов'язковим для його адресата, тобто примусовим. Одночасно виступають і економічним методом, бо впливають на економічні інтереси суб'єкта господарювання, певним чином визначаючи його поведінку. Саме така взаємодія цих двох груп методів державного впливу на економіку і є однією з передумов ефективності економічної політики держави.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші