Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Характеристика виробничо-технологічного потенціалу

Виробничо-технологічний потенціал — це система економічних відносин, що виникають між господарюючими суб'єктами на макро- та мікрорівнях з приводу отримання максимально можливого виробничого результату, який може бути одержаний за умови найбільш ефективного використання виробничих ресурсів, за умови наявного рівня техніки та технологій, передових форм організації виробництва.

Виробничо-технологічний потенціал (ВТП) постійно змінюється в часі як у наслідок саморозвитку, так і під впливом результатів власного перетворення. Механізм зміни характеристик ВТП в ході власного перетворення можна представити таким чином. Використовувані ресурси (матеріальні, інформаційні, інтелектуальні тощо), будучи одночасно складовою частиною потенціалу, перетворюються у певний результат (продукція промисловості), змінюючись та набуваючи нових якісних і кількісних характеристик. При цьому початкові характеристики потенціалу відрізняються від його ж характеристик після закінчення перетворень настільки, наскільки глибоким було дане перетворення. Перетворення може відбуватися в результаті різних дій, зокрема таких тривалих, як економічні реформи в країні та впровадження НТП [3,27].

Основні виробничі фонди є частиною ВТП господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері матеріального виробництва і багаторазово використовуються у виробництві матеріальних благ, але при цьому зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів і, передусім, їх активної частини — машин і обладнання — характеризують виробничо-технологічний потенціал господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича потужність — здатність засобів праці виробляти максимальну кількість продукції.

Територіальний розподіл ВТП — заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничо-технологічного потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція та розширення ВТП, а також нове будівництво означають конкретні зрушення в розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Господарство України характеризується великим виробничо-технологічним потенціалом. У структурі основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16% — на транспорт і зв'язок, 3,9% — на будівництво.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві — найважливіші фактори, що впливають на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого персоналу основними виробничими фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

Основною складовою виробничо-технологічного потенціалу є промисловий потенціал. Промисловий потенціал України є одним із фундаментальних системоутворюючих елементів територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС). Вітчизняна промисловість безпосередньо забезпечує в українській економіці 45 % валового випуску продукції та 25 % робочих місць. Та не менш важливо, що вона лежить в основі відтворювального циклу національної економіки, є базисом, на який спирається діяльність решти секторів економіки: сільське господарство, енергетика, будівництво, торгівля, фінансова діяльність, сфера послуг тощо, є рушієм соціально-економічного розвитку країни.

Промислові підприємства забезпечують значну частку доходів державного бюджету та соціальних фондів, заробітної плати працюючої частини населення, формують інвестиційний потенціал країни, визначають спрямованість її науково-технологічного розвитку.

На жаль, у період економічних перетворень 1991-2008 рр. відбулося фактичне марнування промислового потенціалу України, якому не завадив навіть період економічного зростання, що розпочався з 1999 р.

Ознаками цього є погіршення структури промисловості, сповільнення темпів її зростання у 2008 р. та різке падіння приросту інвестицій, втрата вітчизняними підприємствами внутрішніх ринків.

Відповідно до даних Держкомстату, обсяги виробленої промислової продукції за січень-травень 2009 р. порівняно з відповідним періодом попереднього року скоротились на 31,9%. Випуск промислової продукції на підприємствах переробної промисловості зменшився на 37,6%, добувної промисловості на 18,5%, з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води — на 17,1%.

У травні 2009 р. порівняно з квітнем 2009 р. загальний обсяг випуску промислової продукції зріс на 1,3%. У переробній промисловості обсяги виробництва збільшились на 2,4%, найсуттєвіше на підприємствах з виробництва іншої неметалевої мінеральної продукції (на 10,2%), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (на 7,2%), з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 57%). Водночас було зафіксовано зменшення обсягів випуску продукції хімічної та нафтохімічної промисловості на 6,5%, у видавничій діяльності на 5,3%, у легкій промисловості на 3,2%, у машинобудуванні на 3,1 %, в обробці деревини та виготовленні виробів з неї, крім меблів, на 3,1%.

У зв'язку з таким становищем промислового потенціалу Україна у світовому поділі праці закріплюється як сировинний та ресурсний придаток і зростаючий ринок збуту продукції іноземного походження. При цьому вітчизняна економіка втрачає продуктивні робочі місця, новостворену додану вартість, на території України розмішуються ресурсо-, енерго- та екологоємні виробництва. У 2008 році, згідно з рейтингом конкурентоспроможності, опублікованим Всесвітнім економічним форумом, Україна посіла 54 місце серед 55 країн світу. Світовий рейтинг конкурентоспроможності вже 15 років поспіль очолює США. Крім того, до першої п'ятірки найбільш конкурентоздатних країн увійшли Сінгапур, Гонконг, Швейцарія і Люксембург. До першої десятки входять Данія, Австралія, Канада, Швеція та Нідерланди.

Обов'язковою умовою всебічного розвитку українського суспільства, економічного й соціального добробуту нації є відродження вітчизняного промислового потенціалу через здійснення цілеспрямованої державної промислової політики, яка має реалізувати нагромаджений потенціал інституційних змін, спрямувати технічні, фінансові, людські, організаційні ресурси, набуті протягом періоду економічного зростання, на завдання якісної структурної перебудови.

Стратегічним завданням такої перебудови є забезпечення системної модернізації промислового виробництва, його відповідності сучасним вимогам науково-технічного прогресу та постіндустріального розвитку.

Галузева структура промисловості має наблизитися до пропорцій, які притаманні економічно розвиненим країнам світу.

Стратегічною метою відродження промислового потенціалу є побудова високоефективної конкурентоспроможної економіки, яка здатна забезпечити громадянам України фундаментальні права і свободи людини, першість загальнолюдських цінностей, пріоритет національних інтересів суспільного розвитку.

Запропонована Концепція відродження промислового потенціалу є базисним документом, виявом політичної волі до якісних позитивних зрушень. Концепція має лягти в основу відповідної державної Програми відродження промислового потенціалу, а також низки цільових міжвідомчих та міжгалузевих програм. Отже, відродження промислового потенціалу України — це не лише розвиток вітчизняної промисловості, це передумова конкурентоспроможності економіки України.

На даний час стан основного капіталу в Україні погіршується. Виробничі ресурси характеризує висока міра зносу, вивільнення виробничих потужностей, висока собівартість продукції, матеріале- та енергоємність, фондомісткість виробництва. На підприємствах України фіксується гостра нестача кваліфікованих менеджерів середньої та вищої ланок. Виробництво в Україні переважно низько технологічне, збиткове. Неподоланими залишаються такі негативні явища в економіці, як нецільове використання амортизаційного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, незбалансованість економічної системи, наявність диспропорцій в основних економічних балансах. Обсяг виробничих потужностей у промисловості складає близько 85% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткування 16-18 років, що вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Вибуття застарілих виробничих набуває обвального характеру, що багаторазово перевищує введення нових. Спад виробництва у високотехнологічних галузях, що орієнтувалися переважно на держзамовлення, виявився набагато більше середнього у промисловості. При цьому парадоксально, що темпи спаду зростали відповідно до підвищення технологічного рівня галузі. Рівень цих виробництв скоротився більше ніж у 5 разів, що значно перевищує загальний масштаб економічного спаду. В цих умовах постало складне завдання суспільного розвитку — закладання нових підвалин нової сучасної економіки. Але якщо цього не буде досягнуто, то соціальних загострень, які викликані стихійним скороченням виробничо-технологічних галузей промисловості і вибуттям основних виробничих фондів, не уникнути.

Визначальним на регіональному рівні є відтворювальний підхід, який поєднує цільову спрямованість і технологічну послідовність переробки сировинних матеріалів. Характерними для нього є відтворювальна кількість міжгалузевих комплексів на всіх стадіях (виробництво, розподіл, обмін, споживання) та об'єднання підприємств та організацій виробничої та невиробничої сфер господарства.

Міжгалузевий регіональний комплекс визначають як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в економічних районах, регіонах, вузлах, центрах завдяки якому може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витрат. Досягнення таких результатів можливе при найбільш раціональному підборі взаємопов'язаних галузей підприємств і виробництв, забезпечені економічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов.

Найбільш розвиненими міжгалузевими комплексами України є — паливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, хімічний, агропромисловий. Вкрай недосконалою є галузева структура економіки України. Найбільш розвиненими в країні є тільки види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки. Дуже важливо найближчим часом наростити виробництво продукції машинобудівного, хімічного, агропромислового міжгалузевих комплексів.

В основі розвитку регіону, ефективності виробничої діяльності лежить стан виробничої інфраструктури в його межах. її розвиток є одним з основних індикаторів господарського розвитку регіону. Без значних інвестицій та постійної уваги державних структур виробнича структура стає гальмом суспільного росту території. Тому вона є провідним аспектом регіональної політики держави.

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання; транспортні різних видів; матеріально-технічного постачання і збуту продукції; інформаційного та ділового обслуговування тощо.

Ефективний розвиток господарського комплексу регіону можливий тоді, коли високому рівню концентрації і спеціалізації основного виробництва відповідає такий самий рівень концентрації і спеціалізації підрозділів, які забезпечують загальні умови господарської діяльності. Особливе місце у складі виробничої інфраструктури займає енергетична інфраструктура. Вона є невід'ємною частиною господарського комплексу територій усіх таксономічних рангів і включає в себе комплекс об'єктів і споруд електро-, тепло-, газопостачання, а також підприємства і організацій, що виконують сукупність робіт енергоінфраструктурного профілю: проектні, будівельні, монтажні та інші.

До транспортної системи належать: транспортні засоби; шляхи і споруди, що входять до галузевих видів транспорту; засоби технічної забезпечення функціональної готовності транспортної техніки; будівництво і забезпечення експлуатаційної готовності транспортної техніки; транспортних шляхів і споруд; система управління транспортними процесами і галузями транспортного комплексу.

Продукція транспорту не може нагромаджуватись, а ефективність його розвитку залежить від формування вантажо- й пасажиропотоків. Внаслідок цього відбувається взаємодія розміщення транспорту й продуктивних сил. Транспортно-географічне положення зумовлює розміщення окремих галузей виробництва. Транспортні витрати враховуються в загальних витратах виробництва двічі: 1) на стадії процесу виробництва, коли транспорт доставляє необхідні види сировини, палива, матеріалів, а транспортні витрати входять у витрати виробництва; 2)на стадії процесу обороту — доставка готової продукції споживачам.

Розвиток виробничих зв'язків у регіоні визначається темпами зростання продуктивних сил та характером їх розміщення, рівнем спеціалізації і кооперування виробництва. Однак суспільна криза в Україні на зломі ХХ-ХХІ століть призвела до зниження його виробничо-технологічного потенціалу і втому числі на регіональному рівні. Для зміни структури нашої держави потрібні значні інвестиції.

Особливо небезпечними для майбутньої економіки України є негативні тенденції в машинобудуванні, які мають визначальний вплив на довгострокове економічне зростання і можливості формування сучасної структури економіки в цілому. Вести мову про сталу траєкторію економічного підйому і головне, про сучасну технологічну базу нашої економічної системи без сучасного машинобудування неможливо.

Про неефективність виробничо-технологічного потенціалу нашої країни свідчить і характеристика технологічної бази її розвитку. Для підтвердження цього використаємо аналіз технологічних укладів національної економіки. На сьогодні в Україні можна виділити такі галузі промисловості для представлення технологічних укладів:

  • третій технологічний уклад — теплові електростанції, паливна промисловість, вугільна промисловість, чорна металургія, промисловість металевих конструкцій, промисловість будівельних матеріалів, скляна і фарфоро-фаянсова промисловості;
  • четвертий технологічний уклад — кольорова металургія, хімічна і нафтохімічна промисловості, машинобудування, автомобільна промисловість, тракторне і сільськогосподарське машинобудування, будівельно-шляхове і комунальне машинобудування, борошномельно-круп'яна і комбікормова промисловості;
  • п'ятий технологічний уклад — електротехнічна промисловість, верстатобудівна та інструментальна, приладобудування, виробництво побутових приладів і машин, авіаційна і космічна промисловість, хіміко-фармацевтична та поліграфічна;
  • шостий технологічний уклад — мікробіологічна промисловість, виробництво медичної техніки.

Найбільш передові технологічні уклади — п'ятий та шостий,— у структурі національної економіки Україні займають відповідно 5% та 1%. Отже: 1) процес реформування економіки, її матеріально-технічної бази здійснюється в цей період практично без чітко розробленої стратегії досягнення сталого економічного розвитку; 2) процес реформування виробничих відносин здійснюється без належної оцінки природних ресурсів, перспектив створення ринкових відносин в умовах розбалансованості економіки; 3) сучасні форми господарювання в країні та її регіонах знайшли своє впровадження насамперед у сфері обліку коштів та інформації, яке було дуже незнаним у виробничій сфері.

Таким чином, уже назріла гостра необхідність розробки такої державної політики, яка б, насамперед, поставила вирішення комплексу економічних, організаційних і технічних проблем з відродженням і розвитком виробничо-технологічного потенціалу як матеріально-технічної бази економіки країни. В основу такої політики доцільно покласти концепцію науково-технічного інноваційного шляху розвитку всього економічного потенціалу України.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>