Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Історія держави і права України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Захоплення Румунією етнічних українських земель

Захоплення Румунією етнічних українських земель мало певні особливості. Румунська експансія основувалася на ідеологічних засадах і так само, як і у Польщі, здійснювалася усупереч волевиявленню місцевих українців та за дипломатичного сприяння країн Антанти.

Ідеологічні засади політики правлячих кіл Румунії щодо українських земель від початку XX ст. базувалися на концепції об'єднання усіх "румунських історичних провінцій" в "унітарну національну Румунську державу", причому українські землі північної частини Буковини і півдня Бессарабії розглядались як частина "Великої Румунії". Ця ідея інтенсивно пропагувалася і всередині країни, І за її межами зусиллями відомих румунських істориків. У працях Н. Йорги, А. Ксенопола і, зокрема, І. Ністора шляхом підтасовування етнічних, історичних і географічних аргументів, котрі підтверджували би "право" Румунії на етнічні українські землі, обґрунтовувалась концепція "історичного права" Румунії не тільки на Північні Буковину й Бессарабію, але й Покуття, висловлювалися претензії на т. зв. Трансністрію (землі між Дністром і Південним Бугом).

Боротьба за владу в північній частині Буковини, яку місцеві українці вели з середини жовтня до початку листопада 1918 р., завершилася збройним втручанням королівської Румунії і окупацією Буковини разом з головним містом - Чернівці (11 листопада 1918 р.). Правлячі кола Румунії проігнорували вимогу Віча українського населення (3 листопада 1918 р.) про приєднання буковинських повітів, населених українцями, до України. Територія Буковини, як згодом - і заселеної переважно українцями Мараморощини, була де-факто включена до складу Румунії. В останньому випадку-також усупереч рішенню Хустського собору (січень 1919 р.), в якому взяли участь представники українського Марамороша і де було ухвалено історичне рішення про возз'єднання з Україною.

Уряд ЗУНР заявив протест Румунії у зв'язку з окупацією, зокрема північної частини Буковини, але не міг допомогти буковинцям, бо Західноукраїнська держава уже вела оборонні бої проти польських військ. Уряд гетьманської України доживав останні дні і також не мав реальної військової сили, щоб стати на захист своєї фактично вже приєднаної території.

Румунський уряд здійснив низку заходів з метою створення "обґрунтованих" підстав для юридичного оформлення акту загарбання українських земель, насамперед Буковини. Зокрема, створений у Яссах "Комітет буковинських емігрантів" був передислокований румунським урядом у Чернівці (23 листопада 1918 р.). На терміновому засіданні 25 листопада до складу "Румунської національної ради" (створена 27 жовтня 1918 р.) було кооптовано відразу увесь "Комітет емігрантів" у складі 54 чоловік на чолі з 1. Ніс-тором. Після кооптації "національна рада" ухвалила рішення скликати через три дні (28 листопада 1918 р.) т. зв. Генеральний Конгрес Буковини ("Конгрес буковинського народу"), що складався виключно з румунів. На цьому зібранні було сфабриковане рішення про об'єднання Буковини з Румунією. Згодом (18 грудня 1918 р.) Декрет про це підписав румунський король.

Таке насильство над місцевим українським населенням викликало страйкову і збройну боротьбу. Проте держави Антанти стосовно до українців знехтували правом національного самовизначення, й при укладенні мирних договорів з переможеними у Першій світовій війні Австрією, Угорщиною та Туреччиною визнали де-юре етнічні українські землі частиною королівської Румунії.

Відповідно до статей Сен-Жерменського мирного договору (вересень 1919 р.) Австрія відмовилася від частини буковинської території, яка межувала з Румунією (Південна Буковина). Тоді ж держави Антанти визнали окупацію Мараморошу. А декрет про признання Буковини до Румунії було ратифіковано палатою і сенатом.

Приєднання решти буковинських земель до Румунії відбулося за Тріанонським мирним договором з Угорщиною (червень 1920 р.), проте остаточний кордон Румунського королівства з сусідами було встановлено Севрським мирним договором (серпень 1920 р.) з Туреччиною. Останній остаточно визнав де-юре Північну Буковину територією Румунського королівства. Так само колишні держави Антанти, а також Італія і Японія визнали складовою частиною Румунії Бессарабію (т. зв. Бессарабський протокол), яка була окупована румунськими військами ще в січні 1918 р. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. Водночас румунські анексії у подальшому не визнавалися СРСР. Зміна державно-територіального статусу Північної Буковини та Бессарабії відбулася внаслідок дипломатичного маневру і силової акції СРСР наприкінці червня 1940 р.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші