Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екогеографія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ОСНОВНІ ГЕОЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ Й ОХОРОНИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

Загальні відомості

Спочатку розглянемо сутність поняття "ресурси" в загальному розумінні. Слово "ресурси" походить від стародавнього дієслова, яке означало "вирішити, розв'язати проблему". Терміном "ресурси" ми позначаємо будь-які матеріальні чи нематеріальні об'єкти або засоби, потрібні для задоволення потреб, досягнення мети та вирішення питань. Усі ресурси поділяються на три великі групи:

  • 1) матеріальні — це накопичені речовинні багатства, що використовуються суспільством: будівлі, транспорт, засоби виробництва та задоволення потреб людини; вони мають антропогенне походження;
  • 2) трудові — наявне населення, а саме: його віковий склад і стан здоров'я, освітній рівень, інформаційне забезпечення тощо;
  • 8) природні ресурси — це елементи природи (тіла, процеси та явища), які використовуються або можуть бути використані в процесі соціального обміну речовин з метою задоволення потреб суспільства. Поняття "природні ресурси" включає лише ті речовини та сили природи, які можуть бути реально використані суспільством.

Відповідно до визначення, наведеного у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", природні ресурси — це компоненти природного середовища, природні та природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у процесі здійснення господарської й іншої діяльності як джерела енергії, продукти виробництва і предмети споживання, мають споживчу цінність. При цьому під сутністю використання природних ресурсів розуміється експлуатація природних ресурсів, залучення їх у господарський обіг, у тому числі всі види впливу на них у процесі господарської й іншої діяльності. Природні ресурси не можуть визначати розвиток суспільства, і водночас суспільство ні за яких обставин не може бути повністю незалежним від природи.

Навколишнє природне середовище — частина географічної оболонки, що оточує людину, і з якою безпосередньо пов'язані життя та виробнича діяльність суспільства. Географічна оболонка — це матеріальна система, яка сформувалася на поверхні Землі внаслідок взаємодії та взаємопроникнення чотирьох геосфер: атмосфери, гідросфери, літосфери і біосфери. Природні умови — сукупність складових географічної оболонки (геосфер), за якими визначаються умови й особливості існування людської спільноти. Природні умови — це комплекс взаємопов'язаних компонентів природи, що формують різнорангові природно-територіальні комплекси. Принципова відмінність природних умов і природних ресурсів полягає в тому, що природні умови розглядаються не як окремі матеріальні тіла або об'єкти, а за допомогою їх властивостей, котрі можуть полегшувати або ускладнювати розвиток суспільного виробництва, і при цьому в ньому не використовуються. Природні ресурси завжди беруть участь у виробництві, адже вони є предметом праці.

Як предмет праці природні ресурси оцінюються з таких позицій:

  • — умови формування і поширення конкретного ресурсу;
  • — обсяг і властивості ресурсу (глибина залягання, потужність, запаси тощо);
  • — можливості використання (сучасного або на перспективу);
  • — розміщення осередків концентрації (родовищ) ресурсу стосовно районів споживання;
  • — наявність трудових ресурсів і транспортних мереж, потрібних для експлуатації конкретного природного ресурсу.

Поєднання природних умов і ресурсів формує природно-ресурсний потенціал (ПРП). ПРП — це міра потенційної можливості будь-якої природної системи (або території) задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це сукупність природних ресурсів і природних умов у певних географічних межах, які забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства*35. Природно-ресурсний потенціал території — поняття, яке дає змогу зафіксувати фрагмент реальної природи як цілісності на відміну від окремих природних ресурсів, що складають цей фрагмент. Частиною ПРП є так званий екологічний потенціал території — здатність природного середовища відтворювати певний рівень якості помешкання протягом досить тривалого часу.

*35: {Данилишин Б.М., Дорогунцов СІ., Міщенко B.C. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: ЗАТ "ШЧ ЛАВА", 1999. —С. 86.}

Отже, природні ресурси — та частина природи Землі й найближчого Космосу, що може включатися в господарську діяльність за певних технічних і соціально-економічних можливостей суспільства за умови збереження середовища життя людей*36. Це теоретично гранична кількість природних ресурсів, яку може використати людство без порушення умов існування і розвитку людини як біологічного виду та соціального організму. Вони визначаються рівнем екологічної рівноваги біосфери та її складових. Перехід за межі використання природно-ресурсного потенціалу в цьому розумінні відповідає стану екологічної кризи. ПРП полягає у здатності природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати людству продукцію або виконувати корисну для суспільства роботу. Він має певну величину, розміри й особливості. Найголовніша особливість — безперервність — випливає з безперервності території, що є субстратом, носієм усіх природних об'єктів та явищ, а також одночасно і специфічним ресурсом. Власне, це забезпечує можливість господарського освоєння практично усієї території. За абсолютної безперервності можна говорити лише про зміну потужності природно-ресурсного потенціалу від однієї території до іншої.

*36: {Реймерс Н.Ф Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – С. 456.}

Друга особливість відображає економічний аспект ПРП — здатність бути проміжною ланкою між населенням і природою, створювати умови для розвитку всіх сфер діяльності суспільства, особливо промисловості та сільського господарства. Такі особливості ПРП є водночас й основою виникнення складних екологічних проблем. Вони виникають унаслідок перетворення людиною природної речовини у суспільну в процесі природокористування, яке може бути раціональним і нераціональним. У першому випадку суспільство як соціально-економічне ціле (насамперед, економіка й технології) та природні ресурси середовища перебувають у взаємовідносинах позитивного зворотного зв'язку, а саме: чим більше природних ресурсів, тим швидше розвивається або може розвиватися економіка. Це високоефективне господарювання, що не призводить до різких змін ПРП і глибоких змін у навколишньому середовищі, унаслідок яких завдається шкода здоров'ю населення або виникає загроза його життю. При цьому техногенне навантаження на природне середовище не перевищує рівня його граничнодопустимих величин. Отже, раціональне природокористування визначається як збалансована взаємодія суспільства та природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольнити їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування. Цьому не слід протиставляти охорону навколишнього середовища, яка є складовою раціонального природокористування і без якої останнє не вважається раціональним.

Нераціональне природокористування — це система діяльності, що не забезпечує збереження ПРП (наприклад, хижацьке знищення природи). Суспільство і ПРП перебувають у стані негативного зворотного зв'язку: технологічно швидкий розвиток економіки без урахування екологічних обмежень може зумовити вимушений застій в економіці та виникнення кризового екологічного стану природного середовища.

Отже, стан природного середовища в процесі природокористування може бути таким:

  • — природний (натуральний) — не змінений безпосередньо господарською діяльністю людини (місцева природа зазнає лише слабкого впливу від глобальних антропогенних процесів);
  • — рівноважний — швидкість відновлювальних процесів вища або дорівнює темпові антропогенних порушень;
  • — кризовий — швидкість антропогенних порушень перевищує темпи самовідновлення природи, але ще не відчувається корінної зміни природного середовища;
  • — критичний — під антропогенним тиском відбувається заміна вже наявних екосистем на менш продуктивні (наприклад, часткове спустелювання)*37.

*37: {Реймерс Н.Ф. Экология (теория, законы, правила, принципы и гипотезы). – М.: Россия молодая,1994. – С. 259.}

Перші два стани природного середовища відповідають раціональному природокористуванню; останні два — характерні для нераціонального природокористування і спричинюють порушення ПРП території. Наприклад, багато видів природних ресурсів (лісові, водні, паливно-енергетичні), що виконують основні функції життєзабезпечення (харчування, захист населення від переохолодження та ін.), близькі до вичерпання. Загалом в Україні найефективнішими вважаються рекреаційні, мінеральні та земельні природні ресурси. Вони впливають на сучасні й перспективні спеціалізації, рівень та інтенсивність розвитку господарства, з ними пов'язані першочергові заходи щодо подальшої раціоналізації природокористування в окремих економічних районах.

Основу ПРП України становлять земельні ресурси, частка яких — 44,4 %, а в окремих регіонах, особливо Правобережному лісостепу, — 72—79 %. Значну частину становлять мінеральні ресурси (28,3 %), а в окремих областях (Луганська, Донецька, Дніпропетровська) вони є основою природних багатств (відповідно 74, 73, 69 %). Серед інших переважають водні та рекреаційні ресурси. Ці чотири види природних багатств зосереджують у собі понад 95 % усього природно-ресурсного потенціалу України. Найменшу роль у загальному ПРП відіграють біологічні ресурси (лісові та фауністичні), частка яких не досягає і 5 %, навіть у найзалісеніших областях Карпат і Західного Полісся вони становлять майже 18 %.*38

*38: {Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу України. — Л.: Світ, 1993. — С. 43—44.}

Природно-ресурсний потенціал має певні закономірності розміщення в межах України. Його оцінювальний показник (відповідно і потужність) зростає у напрямі з півночі й північного заходу на південь і південний схід. Ця тенденція пов'язана головним чином зі збільшенням земельних, рекреаційних, водних і мінеральних ресурсів. Ці особливості ПРП картографічно досліджуються на відповідних компонентних картах, які входять до "Екологічного атласу України", а саме: потенціалів мінеральних, земельних, водних, лісових, фауністичних та рекреаційних ресурсів*39. Карти генералізовані згідно з потребами цього дослідження.

*39: {Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К.: Географіка, 2000. – С. 8-10. }

Взаємовідносини людини з природою відображаються шляхом використання природно-ресурсного потенціалу, який позначається на розміщенні продуктивних сил (а відтак і на екології) як на державному, так і на регіональному рівнях. Ці взаємовідносини можуть мати умисний або невмисний характер. Перші виникають у процесі матеріального виробництва з метою задоволення певних потреб суспільства; вони заздалегідь плануються, фінансуються, координуються, наприклад: видобування мінеральної сировини, вирубка лісів, спорудження ГЕС тощо. Невмисний вплив — це побічний наслідок умисного впливу людини на природно-ресурсний потенціал (наприклад, під час спорудження ГЕС відбуваються підтоплення і заболочування прилеглих до водосховища територій, сільськогосподарське виробництво часто є причиною забруднення поверхневих і підземних вод тощо).

При цьому як умисний, так і невмисний вплив людини на природно-ресурсний потенціал може виявлятися прямо або опосередковано. Прямий вплив відбувається у процесі безпосередньої дії господарювання на природне середовище (наприклад, зрошення зволожує ґрунт, зменшує температуру повітря, змінює умови зростання рослин). Опосередкований вплив проявляється, як правило, унаслідок ланцюгів взаємопов'язаних дій (наприклад, вплив запилення атмосфери над промисловими центрами на кількість і якість сонячної радіації тощо). Звичайно, кожен із цих видів впливу людини на природне середовище у "чистому" вигляді майже ніколи не трапляється, але разом вони істотно позначаються на трансформації будь-яких видів природних ресурсів; у зв'язку з цим їх практичне оцінювання неможливе без урахування наслідків господарської діяльності людини.

Окрім того, розрізняють такі типи господарського впливу людини на природне середовище:

  • — прямий тип полягає в експлуатації природних ресурсів, що використовуються як предмети праці й активної частини засобів праці. Сюди належать видобування мінеральних ресурсів, рибальство, сільськогосподарська обробка земель, використання води з метою зрошення тощо. Прямий вплив зумовлює потік речовин у виробництво, який постійно поповнюється, для отримання корисних продуктів;
  • — фіксований — це знищення природних ресурсів (замість активного їх використання) з метою розвитку виробництва, інфраструктури, містобудівництва. До цього типу впливу належать: вилучення родючих земель під забудівлю, складання відходів виробництва, знищення лісів під населені пункти і промислові об'єкти, втрата заплавних луків під водосховища, загибель прохідних риб у зв'язку зі спорудженням гребель та ін. При цьому потік речовин одночасний, не постійний і не поповнюється. Фіксований вплив не виникає сам по собі, він супроводжує інші види впливу і тому є неминучим, як і прямий вплив;
  • — побічний тип впливу — вихід у природне середовище забруднювальних речовин та енергії, що супроводжують процеси отримання корисної продукції і обробки відходів, у кількостях, що перевищують можливості природного самоочищення середовища. Для цього типу впливу характерні скиди підприємствами стічних вод, техногенні викиди в атмосферу, проникнення у ґрунти пестицидів тощо. Тобто побічний вплив — це потік відходів з виробництва у природу. Безпосереднім результатом цього впливу е забруднення природного середовища*40.

*40: {Тамбовцев Г.В. Типи впливу економіки на природу й особливості їх регулювання // Наук. зап. Вінниц. держ. пед. ун-ту. Сер. Географія. – Вінниця, 2002. – Вип. 4. – С. 121. }

Шляхи використання природних ресурсів. Природні ресурси можуть бути використані як:

  • — засоби праці (земля, водні шляхи);
  • — джерела енергії (гідроенергія, атомне паливо, запаси горючих копалин);
  • — сировина і матеріали (різні мінерали, ліси);
  • — предмети споживання (питна вода, гриби, квіти, продукти рибальства);
  • — рекреаційні території (місця відпочинку);
  • — генетичний фонд (виведення нових порід тварин і сортів рослин);
  • — джерела інформації (заповідники, біоіндикатори). Виникає запитання, як поділяються усі природні ресурси?

Є різні підходи до наукової класифікації природних ресурсів. В основу природної класифікації покладено відмінності природних ресурсів за природним генезисом і належністю до тих чи інших компонентів і сил природи (рис. 3.1). Наприклад, за швидкістю вичерпання розрізняють природні ресурси вичерпні та невичерпні. Вичерпні природні ресурси за можливістю самовідновлення поділяються на відновлювані та невідновлювані.

Загальна класифікація природних ресурсів

Рис. 3.1. Загальна класифікація природних ресурсів


Практично невичерпними ресурсами є: сонячна енергія та зумовлена нею енергія океану, вітру та енергія земних надр. До відновлюваних природних ресурсів належать: земельні (родючість ґрунту), біологічні (ліс, природні харчові угіддя, фауна суші й водного середовища) та окремі компоненти атмосфери (кисень, азот тощо). Невідновлювані ресурси — це корисні копалини: різні горючі копалини, руди, нафта та ін. За можливістю заміни природні ресурси поділяються на замінні (на приклад, метал можна замінити керамікою) та незамінні (вода, кисень, повітря).

Зважаючи на те, як здійснюється виснаження невідновлюваних ресурсів, значно збільшується технологічна складність та енергомісткість їх видобування, тому зменшується економічна ефективність. Наприклад, нині вже розробляють руду" в якій міститься менше ніж 0,2 % кольорових металів. Проблема є навіть не тільки і не стільки у фізичному виснаженні ресурсів, скільки в економічній та екологічній недоцільності їх видобування. Тенденція до зменшення запасів відновлюваних ресурсів виникла внаслідок зростання темпів і масштабів їх використання. До сьогодні ліси знищені майже на 60 % їх первісної площі; за останні 50 років у зв'язку з ерозійним руйнуванням та змиванням поверхні ґрунту ресурс ґрунтів зменшився у середньому не менше ніж на 25 %. Усе більше земель відчужується для будівництва гідроелектростанцій, промислових підприємств, доріг тощо.

Варто пам'ятати, що будь-який елемент природи одночасно є й ресурсом, й умовою виробничої та іншої діяльності суспільства. Наприклад, ліс — це умова для більшості підприємств, але для лісової промисловості він є ресурсом. Майже всі природні ресурси вичерпні абсолютно або відносно, якщо вони використовуються досить тривалий час з високою інтенсивністю. На сучасному етапі взаємодії природи і суспільства можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Біологічні ресурси, що вважаються невичерпними внаслідок здатності до самовідновлення, насправді є вичерпними за достатньо високої інтенсивності їх використання, яка перевищує швидкість їх відтворення. Усе це дає змогу зробити важливий практичний висновок: є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю в широкому розумінні.

Використання та переробка природних ресурсів супроводжується поверненням у біосферу інших компонентів — залишків або відходів: вони забруднюють біосферу, зменшують цінність інших, ще не використаних ресурсів. Усі ресурси використовуються прямим і опосередкованим шляхами. Прямий шлях полягає в тому, що природні ресурси застосовують як джерела сировини або енергії. Опосередкований шлях — це, наприклад, використання через промислових тварин (диких копитних) рослинності їхніх пасовищ.

Окрім того, природні ресурси поділяють за різними ознаками, а саме: за їх функціональним призначенням, генетичними властивостями, ступенем вичерпності, здатністю до відновлення тощо.

Функціональна класифікація природних ресурсів. На сьогодні вважається, що природні ресурси доцільно класифікувати не тільки за генетичною ознакою, а й за функціональною. Тоді всі природні ресурси, з огляду на функції природно-ресурсного потенціалу, типових для кожної території, можна поділити на такі групи:

  • — сировинні ресурси — ті, що вилучаються і споживаються як сировина для матеріального виробництва і кінцевих продуктів споживання людиною;
  • — енергетичні ресурси споживаються з вилученням і без вилучення з метою виробітку теплової та електричної енергії;
  • — ґрунтові ресурси — це ті, які вилучаються частково та споживаються як основний засіб виробництва в сільському й лісовому господарствах;
  • — інженерно-геологічні ресурси споживаються як окремі властивості літосфери під час будівництва і розміщення об'єктів інфраструктури;

  • — середовищеформуючі (екологічні) ресурси використовуються як підтримувальні чинники та чинники стабілізації природного середовища, що забезпечують сталий рівень екологічного потенціалу будь-якого регіону;
  • — культурно-естетичні й наукові: окремі об'єкти та природні комплекси*41.

*41: {Данилишин Б.М., Дорогунцов С.І., Міщенко В.С. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку в Україні. – К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 1999. – С. 106-107. }

Такий підхід до класифікації природних ресурсів дає змогу організувати інформацію регіональних кадастрів природних ресурсів (РКПР) для зонування територій за еколого-ресурсними регламентаціями, що є необхідною умовою забезпечення комплексності кадастрової інформації. Регіональний кадастр природних ресурсів та об'єктів — це державне зведення даних про природні ресурси і природні об'єкти, які потрібні для соціально-економічного оцінювання природно-ресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку адміністративно-територіальних утворень. РКПР є частиною територіальної інформаційної системи, призначений для забезпечення державних і регіональних органів влади, інвесторів та користувачів інформацією.

Обліку та оцінюванню в РКПР підлягають такі види природних ресурсів:

  • — ресурси земель, що використовуються в господарській діяльності й соціальній сфері, резервні та не використовувані земельні площі;
  • — ресурси надр — корисні копалини мінерального та органічного походження;
  • — поверхневі та підземні води, природні й штучні водні об'єкти;
  • — ресурси рослинного і тваринного світів (у тому числі лісові ресурси і лісові масиви, мисливсько-господарські ресурси і мисливські угіддя, промислові ресурси внутрішніх водойм, промислові ресурси морів і шельфу);
  • — ресурси (природні об'єкти) рекреаційного і соціально-культурного призначення;
  • — особливо охоронні природні території (заповідники, заказники, національні парки і пам'ятники природи) та біологічні об'єкти (рідкісні й зникаючі види тварин і рослин).

Економічне оцінювання природних ресурсів — система натуральних (бали, класи, коефіцієнти) та вартісних показників у грошовому вираженні, які мають враховувати фактори попиту і пропозиції, процеси інфляції, а також потребу резервувати частину засобів для компенсаційних та природоохоронних заходів. Соціально-економічне оцінювання використання природно-ресурсного потенціалу території — це порядок зіставлення суспільних потреб у певному природному ресурсі певного регіону з соціальними, економічними та екологічними можливостями їх задоволення.

Окрім функціональної, є декілька варіантів класифікацій природних ресурсів за різними ознаками. Для генетичної класифікації, тобто поділу природних ресурсів (ПР) за генетичними ознаками, характерні:

  • — біологічні ресурси — це в основному харчові продукти тваринного або рослинного походження;
  • — енергетичні та мінеральні ресурси — традиційні й нетрадиційні джерела енергії, різні види палива, руди металів тощо;
  • — кліматичні та агрокліматичні ресурси — ресурси, сприятливі для життя, праці, ведення сільського господарства (температура, вологість, опади та ін.);
  • — життєвий простір — це місця для проживання, праці та відпочинку;
  • — генетичний фонд — заповідники та інші засоби збереження видової різноманітності як ресурсу для забезпечення рівноваги біосфери, а також виведення нових продуктивних сортів рослин і порід тварин.

Класифікація ПР за характером вичерпності. За цим показником усі реальні й потенціальні природні ресурси об'єднуються у такі групи:

  • — ресурси, які не відновлюються у даний момент або відновлюються зі швидкістю, значно меншою, ніж швидкість їх безпосереднього використання; ці ресурси можуть бути повністю вичерпані (вода, кам'яне вугілля, нафта й газ, ґрунти тощо);
  • — ресурси, що відтворюються з високою інтенсивністю (всі живі організми, кисень). Вони можуть не вичерпуватися за умови правильного співвідношення інтенсивності використання та швидкості їх відтворення;
  • — ресурси, які безперервно потрапляють на Землю (сонячна та припливно-відпливна енергія, радіохвилі космічних тіл).

Класифікація ПР за здатністю до відновлення. За цією ознакою всі природні ресурси (реальні та потенційні) поділяються на групи:

  • — принципово невідновлювані — корисні копалини, утворені в минулі геологічні епохи;
  • — реально невідновлювані — це ресурси, швидкість відтворення яких в багато разів нижча, ніж швидкість їх використання (корисні копалини, що утворилися нині, якість води й повітря, ґрунти, популяції організмів, доведені до критичної численності та ін.);
  • — відновлювані — ресурси біосфери, які раціонально застосовуються і мають здатність до швидкого самовідновлення (місцеві запаси води при збереженні природних умов, що їх визначають; запаси відкладень солей у деяких затоках тощо).

Отже, природними ресурсами ми називаємо компоненти природного середовища, природні й природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у господарській та іншій діяльності як джерела енергії, продукти виробництва, предмети споживання тощо. Природні ресурси завжди беруть участь у виробництві, адже вони є предметом праці" Природно-ресурсний потенціал будь-якої території визначає рівень її потенційної можливості задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це здатність природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати суспільству продукцію або виконувати корисну для нього роботу.

При цьому майже всі природні ресурси абсолютно або відносно вичерпні, якщо застосовуються досить тривалий час із високою інтенсивністю. Можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Отже, є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю в широкому розумінні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші