Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Інформаційна політика України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ У ФОРМАТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ СУСІДСТВА

Ключовим напрямом співробітництва України з європейськими організаціями після останніх президентських і парламентських виборів безумовно має стати політичне і юридичне визначення цих організацій та інформаційне підтвердження ними свого місця у планах і перспективах євро-інтегрування. Тому основну увагу у даному підрозділі ми приділяємо не стільки висвітленню вже добре відомих організаційних елементів співробітництва нашої держави з ЄС, скільки критичному переосмисленню його змісту з урахуванням того, що йдеться про інформаційну політику.

Такий підхід видається доречним ще й тому, що в попередньому підрозділі ми вже представили окремі аспекти співробітництва з іншими європейськими структурами. При цьому зазначимо, що після бурхливих кампаній навколо порушень прав і свобод журналістів у нашій державі, починаючи від осені 2000 р., воно нерідко відбувалося в рамках контр-зусиль кожної зі сторін:

  • • євро-американське співтовариство прагнуло скористатися таким співробітництвом та обміном інформацією для того, щоб повернути Україну в русло демократії, невід'ємним атрибутом якої є дотримання прав і свобод журналістів;
  • • українська влада зі своєї сторони тривалий час орієнтувала національний інформаційний і медійний потенціал на реалізацію іміджевих проектів, суть яких полягала в дезавуюванні закидів і звинувачень Заходу на адресу українського президента щодо його причетності до порушень прав журналістів і, ймовірно, розправи над деякими з них. Відтак, співробітництво формально існувало, але часом нагадувало "холодну" чи "психологічну" війну [129].

Зміни останнього часу не видаються стабільними й потребують правового та політичного зміцнення. Красномовним є сам факт продовження моніторингових акцій європейських структур в Україні.

Попередньо погоджене в лютому 2005 р. рішення України і Євросоюзу укласти угоду про механізми і процедури безпеки щодо обміну інформацією з обмеженим доступом — переконливе свідчення серйозності намірів обох сторін. У ході подальших консультацій мають бути остаточно узгоджені положення відповідного документа, метою якого є поглиблення існуючого, але недостатньо регламентованого співробітництва на ниві інформаційної безпеки. Вже після такого погодження формуватиметься належна нормативно-правова база співробітництва, пов'язаного з обміном конфіденційною інформацією.

Сам підхід до співробітництва України з європейськими міжурядовими організаціями потребує усвідомлення реальної ситуації у сприйнятті європейськості різними частинами нашого суспільства. Слід і в цьому випадку зважати на чинник російського інформаційного впливу, якому зазвичай притаманне подання євро-інтеграційних планів України в контексті "антиросійського підступу і зловорожості".

Для з'ясування реального стану ситуації в громадській думці України і розробки збалансованої програми подолання негативних нашарувань у подальшому розвитку співробітництва з Україною на ниві інформаційної політики європейські управлінські структури змушені будуть здійснювати більш глибокий і різноплановий моніторинг ситуації на інформаційному просторі України. Альтернативою є проблема інформаційної диспропорції на користь російського бачення й уявлення.

Подальший розвиток співробітництва з європейськими міжурядовими організаціями в інформаційній сфері є нагальною потребою. Таке співробітництво має здійснюватися на основі кардинальних змін у підходах європейських партнерів. Якщо нинішня українська влада виявиться спроможною поставити критерії членства в ЄС в основу своєї політики, то й нашим партнерам з європейських управлінських структур та міжурядових організацій доведеться відмовитися від практики інструктажів та повчань і перейти до справді партнерського, рівноправного співробітництва. Інформаційний складник такого співробітництва постійно нарощуватиме свою значущість.

Ми, звичайно, беремо до уваги, що вся попередня проблемність формування ефективних, рівноправних відносин України з європейськими міжурядовими організаціями зумовлювалася також недостатнім (або ж неповним) розумінням українською стороною сучасної природи партнерських (союзницьких) відносин та інтеграційних проектів на євроатлантичному просторі.

В інформаційному контексті обом сторонам доведеться поставити в практичне русло відомий фактор наявності двох основних типів таких відносин. Перший із них — співробітництво з країнами, які не є частиною євроатлантичної спільноти, але виступають її важливими зовнішніми союзниками. Тут стосунки оформлюються шляхом укладання ситуативних угод та створення ad hoc коаліцій. Враховуємо, що в українському інформаційному просторі попередньої епохи доволі поширеною була теза про те, що євроатлантична спільнота "незаслужено" й "несправедливо" вважала Українську державу одним із таких зовнішніх союзників.

Другий тип — стосунки з країнами, що є інтегральною частиною євроатлантичної спільноти або ж близькі до того, щоб в осяжній перспективі стати такими. Зрозуміло, що формально лише в цьому випадку, на відміну від першого, виразним пріоритетом для зовнішнього (насамперед ЄС і НАТО) чинника впливу на іншу державу обов'язково має стати критеріальний вимір, прийнятий, скажімо, в НАТО, де основою союзництва є дотримання і захист спільних цінностей. Тому в інформаційному вимірі співробітництва України з ЄС і НАТО, а також у специфічній діяльності цих європейських структур на інформаційному просторі України дуже важливо формалізувати віднесення України саме до держав другого типу.

У такий спосіб можна не тільки суттєво знизити рівень нігілізму в українському суспільстві щодо європейської перспективи, а й серйозно вплинути на масову свідомість у плані підтримки критеріального зближення України з Європейським Союзом та Організацією Північноатлантичного Договору.

Україна вочевидь потребує союзницьких відносин із Заходом. Водночас формування таких відносин не може бути ефективним без масштабних зусиль обох сторін в інформаційному напрямі. Входження України до другого типу країн (держави—претенденти на членство) стає тепер вирішальним моментом в об'єктивно назрілому процесі перегляду помилкових, як на нашу думку, підходів країн європейського "ядра". До того ж, у цьому випадку владні структури нашої країни будуть змушені дотримуватися європейських правил гри в інформаційній політиці [38; 45; 59; 72; 89; 94|.

Вибір ЄС і НАТО не на користь другої позиції призведе до фактичного спростування претензій України на право вважатися європейською державою в політико-культурному (а не тільки географічному) сенсі. Тому так важливо, щоб питання включення України до держав другого типу було жорстко представлене в інформаційних просторах як нашої держави, так і "старої" Європи. При цьому важливо проводити думку про те, що попередні недоречності у двосторонньому співробітництві були спричинені недемократичністю колишньої української влади.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші