Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Давньогрецькі уявлення про культуру

"Еллінство" і "варварство"

Культура античної Греції (самоназва греків - елліни) була самобутньою й унікальною. Греки чітко розуміли особливості своєї цивілізації, її відмінність від культур сусідніх і віддалених народів. Цінності античної полісної демократії, пов'язані з пайдевтичною виховною системою, філософським раціоналізмом, об'єднувалися стародавніми греками в поняття "еллінство". Еллінство - це специфічний цивілізований стан, властивий саме стародавнім грекам. Він передбачає цілісний, гармонійний розвиток вільної, освіченої людини, що бере участь у керуванні власним міс-том-державою (полісом).

У поняття "варварство" стародавні греки вкладали інший зміст, ніж це прийнято нині. "Варвари" - це народи, мова яких була незрозуміла грекам. Різниця в мові була не єдиною відмінністю. Греки звертали увагу насамперед на різницю культур - своєї й інших народів, адже давньогрецька цивілізація була оточена народами, що перебували на різних щаблях історико-культурного розвитку. Це й народи, що створили прадавні цивілізації (наприклад, єгиптяни), і народи, що перебували на стадії племінвої, військової демократії (наприклад, скіфи). Поняття "варварство" згодом усе частіше починає ототожнюватися з останніми. "Варварство" починає означати доцивілізований стан, принципово відмінний від еллінської культури. Греки також розуміли різницю між власною культурою й культурою східних народів. Великі прадавні цивілізації Сходу за формою організації влади були деспотіями, мали традиційні буття й мислення. Вільний грек, громадянин поліса, і підданий східного царя дуже відрізнялися один від одного, стан останнього оцінювався греками як рабський, майже варварський. Таким чином, представники східних цивілізацій для греків - майже варвари, оскільки їм не знайома вільна політична діяльність, художня творчість, філософствування, а представники родоплемінних суспільств - варвари тому, що, на думку греків, перебували в доцивілізованому стані.

На думку стародавніх греків, відмінність еллінів та варварів полягає також і в морально-етичних установках та цінностях: варварам не відомі почуття обов'язку, патріотизм, гідність; емоційно-психологічне життя варварів незрівнянно бідніше; розумовий розвиток їх також обмежений, вони не здатні до абстрактного мислення, філософської рефлексії. Однак життя, побут, традиції, релігія варварських народів значною мірою цікавили греків, що виявилося, зокрема, у творчості Геродота.

Пайдея як процес формування культурності

Поняття "культура", як відомо, узвичаїли римські мислителі. У ньому зазвичай підкреслювалася відмінність людської життєдіяльності від біологічних форм життя. Перше значення цього терміна - оброблення землі; тому культура - це, у першу чергу, землеробство й сільське господарство. В античності культура також сприймалася як здатність до тлумачення священного тексту. Найбільш звичне для нас значення культури як виховання й освіти в цьому контексті сприймається як щось, що доповнює, а іноді й виправляє людську природу, протистоїть їй. Культурна людина формується завдяки освіті та вихованню; це й становить зміст культури всіх народів, що зберігають культурну наступність і традиції як форму колективного досвіду у взаєминах з природою. Проте в такому разі контекст (а отже, й базові значення) поняття "культура" дещо звужується.

Необхідно звернути увагу ще на один важливий аспект поняття: "культура" - це поклоніння, шанування, пошана, культ. І насамперед - релігійний культ. Антична людина постійно перебувала в оточенні богів: вона зустрічала їх у полі, в гаю, у тінистих гротах і річкових заводях, але боги жили й у місті, в будинку людини, вони оберігали місто, закони й безпеку громадян. Можливе навіть ототожнення благочестя і полісного патріотизму.

Історичний контекст поняття "культура" часто пов'язаний з темою античного поліса. Поліс - це місто-держава з порівняно невеликою кількістю жителів, які були його громадянами. Вони підкорялися законам свого міста, захищали його від ворогів і виконували всі необхідні цивільні обов'язки (брали участь у роботі суду й інших міських служб, у проведенні народних зборів та ін.). Для грецької культури характерне звертання її ідеологів до проблеми поліса. Платон у "Державі" стверджував, що поліс перебуває на межі катастрофи через "розбещеність" демократії, яка порушує встановлений порядок, допускаючи до керування містом людей, які за природою своєю не здатні керувати. Вихід він вбачав у відтворенні основ, споконвічно властивих полісу як типу держави: ієрархічної системи, в якій чітко розмежовані сфери діяльності трьох державних станів - правителів-філософів, воїнів і хліборобів. Кожен займається своєю справою, а держава все регламентує й контролює.

Арістотель у "Політиці" виступав за збереження основ наявного порядку. Він доходив висновку, що поліс - найвища форма людського об'єднання, а мета людей, які живуть у ньому, - досягнення блага. Основним осередком суспільства визнавалася сім'я, тоді як Платон вважав, що її слід скасувати, а дітей зробити спільними. Створення ідеального поліса було тісно пов'язане з проблемою виховання, оскільки передбачалося, що благополуччя держави залежить від того, як виховані її громадяни. За Арістотелем, є три правильні форми держави - монархія, аристократія й політія і три неправильні - деспотія, олігархія та демократія.

Місто було окремою державою, в якій культура виступала одночасно вихованням, обробленням і культом. Цим і характеризується процес підготовки громадян в античному полісі, формування зрілого чоловіка з нетямущої дитини, який греки позначали терміном "пайдея" (від pais - дитина). Виховання в античній культурі займало центральне місце. Саме воно, на думку античних мислителів, відрізняло людину від тварини, елліна від варвара, вільного від раба, філософа від черні. Виховання було пов'язане з політичною діяльністю, з формуванням суспільних рис, воно мало настільки універсальні функції, що випереджало сучасну ідею культури у виховному її розумінні.

Термін "пайдея" має дві інтерпретації.

1. Це безпосереднє виховання, навчання дитини. У ширшому значенні: освіченість, освіта, культура. У цьому терміні виражена не тільки ідея зв'язку освіти з вихованням, але й ідея глибокого контакту виховання та навчання, набуття стійких навичок. Усе це максимально досягається в мистецтві ("техне"). Цей зв'язок стає найбільш відчутним тоді, коли йдеться про політичне мистецтво - навичку, необхідну кожному повноправному громадянинові потліса. Саме "ремісничий" бік грецької пайдеї свідчить про інтелектуалізм античної культури й рівень освіченості.

Людина, що опанувала певні навички, вважається "знавцем". Знання стає критерієм оцінювання поведінки (Ахілл, "як лев, про лють лише мислить", а страшний циклоп Поліфем "ніякого не відав закону").

2. Термін відкриває перед сучасною людиною естетичні основи античності, де освіта й культура завжди предметні, безпосередньо речовинні, "тілесні" (А.Ф. Лосєв).

Греки створили унікальну систему освіти, у якій формувався не професіонал у певній сфері, а людина як особистість з визначеними ціннісними орієнтаціями. Безсумнівно, у цій спрямованості на людину й полягає гуманістичне значення античного розуміння культури, основа якого - людина як ідеал, ланка культурного процесу.

Величезне значення для античної культури мало те, що знання в Греції, на відміну від Єгипту, не було сакральним (яке передається тільки посвяченим). Звідси - доступність освіти для всіх вільних громадян поліса.

Основні цінності грецької пайдеї в цілому виходять за межі власне педагогічної сфери й формуються як норми та зразки в контексті культури. Вихідним є аристократичний тип культури, що базується на глибоких генеалогічних традиціях (часто герої Гомера ведуть свій рід від богів). Але зі знатністю походження пов'язується зазвичай краса, фізична досконалість і навіть фізична перевага над іншими, аристократичні чесноти: уміння захистити в бою свою честь, вирізнятися з-поміж інших і досягти слави ("слави до небес"). Чесноти успадковуються, але для цього вони повинні бути захищені в бою - єдиній школі життя, доступній гомерівським аристократам.

У полісі військові чесноти доповнюються цивільними, однак шлях до них пролягає через багаторічну освіту в школі. Мета такої освітньої роботи була одна - усвідомлення учнем себе повноправним членом суспільства. Школа передбачала навчання читати й писати, знайомила з грецькою літературою. Викладалася також музика, адже багато віршів декламувалося під музику.

В античній Греції пайдевтична освіта починалася з дванадцяти років. Із цього віку хлопчики відвідували палестру, де займалися гімнастикою. У гімназіях музичне й гімнастичне мистецтва поєднувалися, часто проводилися змагання молоді, причому в присутності глядачів - вільних громадян, а під час обговорення державних справ слухачами й глядачами, у свою чергу, ставала молодь.

Власне, метою освіти була підготовка свідомих особистостей громадян. Проблема грецької освіти полягала в тому, що підготовка громадян не передбачала професійну освіту: в разі необхідності всі чоловіки міста ставали і воїнами, і політиками.

Отже, мета античного виховання й культури - розвити в людині здатність до розумних суджень і естетичне відчуття міри та справедливості в справах цивільних і приватних.

"Пайдея" визначається як основний зміст античної культури. Однак цей освітній процес не зводився до опанування сумою норм і вимог, він був підготовкою до громадського життя відповідно до досить широкого набору норм і вимог, які розцінювалися греками як їх "мудрі винаходи" - "номой" (закони).

У цьому й полягав певний сенс культури: розвинути в людині здатність до інтелектуальної діяльності й естетичне начало - почуття прекрасного. Це дозволяло потім знайти відчуття міри й справедливості в цивільних і приватних справах. При цьому антична людина не втрачала своєї єдності з природою. Природа була головною невід'ємною частиною космосу, до якого належали також боги і люди. Почуття причетності до природи часто переростало в "милування космосом", а пряме зіткнення з нею - у світоглядні засади.

Незалежна, самодостатня антична людина пишалася своєю силою, розумом і здатністю жити " природно" і "по встановленому". Споглядаючи природний порядок, вона розбудовувала суб'єктивний логос у єдності з об'єктивним, тренувала свій розум. У суді, на народних зборах стародавній грек почував себе онтологічно в безпеці, оскільки поліс гарантував йому свободу, соціальну захищеність і реалізацію його честолюбних прагнень. Гарантом стабільності й порядку були навіть не закони, а сам природний порядок, що вкоренився у свідомості, про раціональний, вічний, життєвий, а отже, про "божественний"порядок речей. Єдність людини з природою зводилась у складнодосяжну, але не трансцендентну субстанцію, а "природне" життя перетворювалося на етичний ідеал освіти й культури.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші