Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Онтологія культури

Концепції культурогенезу

Трудова концепція

Серед найважливіших проблем, які завжди бентежили людський розум, - питання походження людства та людської культури. Вже В різноманітних міфологічних та релігійних системах питанням цього кола належало дуже значне місце. Щоправда, В межах тих систем проблема осмислювалася здебільше В образно-симВолічній та художній формах. Пізніше, В процесі становлення наукової культурологічної думки, проблема походження людства та стимулів і принципів формування людської культури стала стрижневою для культурологічного вчення. Зупинимось на кількох концепціях культури, які доволі поширилися серед представників різних науково-філософських напрямів на тих чи інших етапах історії культурологічної думки.

Вважається, що так звана трудова (її ще іноді називають й знаряддєво-трудовою) концепція характерна насамперед для марксистської течії філософсько-теоретичної думки. І справді, її класичні положення викладено у працях засновників марксизму Карла Маркса (1818- 1883) та Фрідріха Енгельса (1820-1895), але, звісно, у марксизму в цьому плані були й попередники. Насамперед слід згадати американського просвітителя, філософа, суспільного діяча Б. Франкліна, який (вважається, що вперше) визначив людину як "а toolmaking animal", тобто як тварину, що робить знаряддя праці.

Усталилася думка, що трудова концепція пов'язує виникнення і розвиток людської культури в основному з працею та застосуванням знарядь праці, що, з погляду представників цієї теорії, і зумовило формування суспільної форми життєдіяльності та культури. На підтвердження цієї тези часто наводяться цитати з провідної праці К. Маркса "Капітал", наприклад: "Вживання і створення засобів праці, хоч і властиві в зародковій формі деяким видам тварин, становить специфічно характерну рису людського процесу праці" або: "Таку ж саму вагу, як будова останків кісток має для вивчення зниклих тваринних видів, останки засобів праці мають для вивчення зниклих суспільно-економічних формацій. Економічні епохи різняться не тим, що виробляється, а тим, як виробляється, якими засобами праці". І ще: "Хоч як мало історична наука знає досі розвиток матеріального виробництва, отже основу всього суспільного життя, а тому і всієї дійсної історії, однак принаймні доісторичні часи діляться на періоди на основі природничо-наукових, а не так званих історичних, досліджень за матеріалом знарядь і зброї: кам'яний вік, бронзовий вік, залізний вік". Нарешті: "Засоби праці не тільки мірило розвитку людської робочої сили, але й показник тих суспільних відносин, при яких відбувається праця".

Проте в наведених цитатах з праці К. Маркса йдеться скоріше про роль праці в розвитку людського суспільства (але вже наявного як саме людського), а також про вивчення історії на основі матеріальних решток культури - звісно, первісні культури залишили по собі насамперед знаряддя праці (що також цілком природно - адже нематеріальні аспекти давніх культур не можуть бути спостережені), але ніде прямо не говориться про те, що людина як така з'явилася саме завдяки праці. Тому на остаточне підтвердження такої ідеї найчастіше звертаються до однієї з глав праці Енгельса "Діалектика природи" (цю главу автор видав також окремою статтею під назвою "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину"), в якій Енгельс нібито проголошує: "Праця створила людину". Саме це формулювання вважається суттю трудової концепції культури її прихильниками, і саме в такому вигляді вона піддається критиці її противниками.

Тут доречно згадати слова Г.-Г. Гада мера: "Ніщо не терпить стільки, скільки вирвана з контексту цитата". Справа в тому, що насправді саме такої фрази в Енгельса немає. Слова "...праця створила ... людину" є тільки закінченням фрази (не зовсім навіть точним), а не завершеним окремим твердженням, і в повному контексті далеко не мають тієї однозначності, яка їм так часто приписується. Наведемо абзац, у якому вжиті ці слова, повністю: "Праця - джерело всякого багатства, говорять політико-економи. Вона справді є такою поряд з природою, що доставляє їй. матеріал, який вона перетворює в багатство. Але вона ще й дещо безмежно більше, ніж це. Вона - перша основна умова всього людського життя, і до того ж у такій мірі, що ми в певному розумінні повинні сказати: праця створила саму людину". Як бачимо, в повній цитаті Енгельса тільки "в певному розумінні" йдеться про створення людини працею, тут нема тієї буквальності й абсолютності, які так часто приписуються класикам марксизму в цьому питанні. І, здається, не можна не погодитись, що праця справді в певному розумінні створила людину як вид, як, власне, робить людиною і кожного з нас окремо. Щоправда, для усунення непорозумінь варто з'ясувати межі і ракурс того певного розуміння ролі праці в перетворенні мавпи в людину, про яке говорить Енгельс

Передусім слід звернути увагу, що на першій же сторінці своєї статті як про "вирішальний крок для переходу від мавпи до людини" (і навіть виділяючи ці слова як принципове положення) Ф. Енгельс пише про те, що предки людини, людиноподібні мавпи, під впливом способу життя, тобто життя на деревах, яке вимагало, щоб при лазінні руки виконували інші функції, ніж ноги, почали відвикати від допомоги рук при ходінні по землі й поступово стали засвоювати все більш пряму ходу. Енгельс зазначає, що вже у звичайних мавп існує певний поділ функцій між руками й ногами: при лазінні вони користуються руками інакше, ніж ногами. Крім того, рука служить у мавп для збирання і тримання їжі, як це роблять і деякі інші ссавці за допомогою своїх передніх лап. Руками мавпи можуть виконувати й ряд інших простих операцій: будувати гніздо, кидати плоди, каміння тощо. У людиноподібних же мавп на звільнені руки припадало дедалі більше інших видів діяльності. Протягом дуже великого проміжку часу, порівняно з яким відомий нам історичний період є незначним, звільнена рука могла "засвоювати собі все нові й нові вправності, а набута цим більша гнучкість передавалась у спадщину і зростала з покоління до покоління", аж поки не утворилася "велика відстань між нерозвинутою рукою навіть найвищих людиноподібних мавп і вдосконаленою працею сотень тисячоліть людською рукою".

"Отже, - пише Енгельс, - рука є не тільки органом праці, вона також і продукт її. Тільки завдяки праці, завдяки пристосуванню до все нових операцій, завдяки передачі в спадщину досягнутого таким шляхом особливого розвитку мускулів, зв'язок, і, за довші проміжки часу, також і кісток, і завдяки все новому застосуванню цих переданих у спадщину удосконалень до нових, дедалі складніших операцій, - тільки завдяки всьому цьому людська рука досягла того високого ступеня досконалості, на якому вона змогла, ніби чарівною силою, викликати до життя картини Рафаеля, статуї Торвальдсена, музику Паганіні". Необхідно звернути увагу, що наведені слова Енгельса про те, що "тільки завдяки пращ" був досягнутий високий ступінь досконалості людської руки, стосуються суто фізичних її (руки) якостей, тобто мускулів, зв'язок, кісток, і тут зовсім не мається на увазі, що "тільки праця" створила людину. Адже людина - це дещо якісно і кількісно значно більше, ніж її окремий орган.

Продовжуючи викладення проблеми, Енгельс згадує дарвінівський закон "співвідношення росту", за яким "певні форми окремих частин органічної істоти завжди зв'язані з певними формами інших частин, які, здавалося б, ні в якому зв'язку з першими не стоять", і "зміни певних форм тягнуть за собою зміну форми інших частин тіла". Тож "поступове вдосконалення людської руки і поряд з цим розвиток і пристосування ноги до прямої ходи безперечно зробили, також і в силу закону співвідношення, зворотний вплив на інші частини організму". Енгельс пише, що "цього роду вплив ще надто мало досліджений", проте тут доречно згадати про сучасні наукові дослідження, в яких встановлюється залежність між розвитком руки дитини, особливо дрібних рухів і засвоєння маніпуляцій з дрібними предметами, та її розумовим і психічним розвитком. Згадаймо також численні методики масажу й голкотерапії, в яких наголошується на корисності стимуляції пальців та долонь рук.

Енгельс звертає увагу й на розвиток у людини мовлення. "Наші мавпоподібні предки... були громадськими тваринами; цілком очевидно, що не можна виводити походження людини, цієї найбільш громадської з усіх тварин, від негромадських найближчих предків. Панування над природою, що починалось разом із розвитком руки, разом з працею розширяло з кожним новим кроком вперед кругозір людини. В предметах природи вона постійно відкривала нові, до того невідомі властивості. З іншого боку, розвиток праці з необхідністю сприяв тіснішому згуртуванню членів суспільства, бо завдяки йому стали частішими випадки взаємної підтримки, спільної діяльності і стала яснішою свідомість користі від цієї спільної діяльності для кожного окремого члена. Коротко кажучи, в процесі формування люди прийшли до того, що в них виникла потреба щось сказати одне одному. Потреба створила собі орган: нерозвинута гортань мавпи повільно, але неухильно перетворювалась..."

Здається, це одне з найбільш вразливих положень енгельсівської концепції, як і загалом досить відоме визначення людини як "громадської тварини". Навряд чи є правильним напряму виводити громадськість людини від громадськості тварин і визначати її як "найбільш громадську тварину". Справа в тому, що громадськість людини не є типово тваринною громадськістю, кращим прикладом якої були б, думаю, бджоли або мурахи. Але, що цікаво, бджолам або мурахам нема потреби "щось сказати одне одному" саме тому, що вони громадські комахи, тобто вони народжуються вже саме як громадські тварини і "знають", як себе поводити у своїй громаді, так би мовити, "без зайвих балачок". Людина ж якраз не наділена достатньою мірою цією природною громадськістю, вона "не знає" достеменно від народження, як їй себе поводити в колективі, чим займатись тощо. І, може, якраз унаслідок оцієї природної недостатності й некомпетентності і виникає потреба щось сказати, порозумітись та створити нову - не природну, не тваринну, а саме людську громадськість. Або, принаймні, потреба щось сказати зумовлюється саме діяльністю як такою, а не якоюсь підвищеною схильністю до громадської поведінки тварин - предків людини. Мабуть, ситуацію можна визначити скоріше таким чином: унаслідок певних процесів у певний момент у людини виникла потреба в громадських стосунках такого рівня і такої якості, які не задовольнялись її природною (на рівні біології, "тваринності") спроможністю до громадських стосунків. У результаті цієї потреби в суспільних відносинах, які не могли бути забезпечені на генетичному, біологічному рівні, й виникла знакова комунікативна система людської культури, найбільш яскравим феноменом якої є мова.

Повертаючись до праці Енгельса, читаємо: "Спочатку праця, а потім і разом з нею членороздільна мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився в людський мозок, який, при всій своїй схожості з мавпячим, далеко переважає його величиною й досконалістю. ... Розвиток мозку й підлеглих йому чуттів, свідомості, яка дедалі більше прояснюється, здатності до абстракції й до умовиводу справляв зворотний вплив на працю і на мову, даючи обом все нові й нові поштовхи до дальшого розвитку". Тут, знову ж таки, Енгельс тлумачить працю тільки як стимул - до того ж не єдиний, хоча й один із двох найголовніших у розвитку людського мозку.

Енгельс говорить - про "хижацьке господарство" тварин, під яким має на увазі неспроможність тварин якось регулювати кількість їжі на зайнятій тваринною популяцією території, якось заощаджувати цю їжу, турбуючись, так би мовити, про завтрашній день. Нерідко буває, що, знищивши природні запаси їжі на певній території, тварини змушені або переселятись, або освоювати нові, незвичні для даних тварин види їжі. "Це хижацьке господарство тварин відіграє важливу роль у процесі поступової зміни видів, бо воно змушує їх пристосовуватись до нових, незвичних для них родів їжі, завдяки чому їх кров набуває іншого хімічного складу і вся фізична конституція поступово стає іншою, а види, які встановилися раз назавжди, вимирають. Не підлягає сумніву, що це хижацьке господарство дуже сприяло перетворенню наших предків у людей. У тієї породи мавп, яка далеко переважала всі інші кмітливістю і пристосованістю, це хижацьке господарство повинно було привести до того, що в їжу почали вживати дедалі більшу кількість їстівних частин, одним словом, до того, що їжа ставала все більш різноманітною, наслідком чого було проникнення в організм все більш різноманітних речовин, які створювали хімічні умови для перетворення цих мавп у людей. Але все це ще не було працею у власному розумінні слова. Праця починається з виготовлення знарядь". Із цього дуже показового фрагмента видно, що марксизм далеко не наділяв працю якоюсь фантастичною здатністю з'являтись у завершеному вигляді невідомо звідки і з чого, і самотужки, тільки з себе (або собою) перетворювати мавпу на людину. 6 даній цитаті, як бачимо, говориться про одну з суто природних закономірностей та причин, які сприяли перетворенню мавп у людей (у даному разі створювали "хімічні умови" для подальшого розвитку організму в цілому й мозку Зокрема) тоді, коли "праці у власному розумінні" ще не було.

Однак і поява праці, під якою представники марксизму розуміли доцільну діяльність, що розпочалася для людини з виготовлення найпростіших знарядь із таких природних матеріалів, як дерево, камінь або кістка, за Енгельсом, ще не є ознакою остаточного завершення процесу перетворення людиноподібної мавпи в людину. Енгельс пише, що найдавніші виготовлені людиною знаряддя праці використовувались у мисливстві й рибальстві (хоча одночасно і як зброя), і зауважує: "Але мисливство і рибальство передбачають перехід від виключного вживання рослинної їжі до споживання поряд з нею і м'яса, а це знаменує собою новий важливий крок на шляху до перетворення в людину". Як бачимо, поява праці як такої, тобто виготовлення знарядь мисливства й рибальства, ще не завершує процес формування людини, але становить "новий важливий крок на шляху до перетворення в людину".

Енгельсові видається надзвичайно вагомим те, що м'ясна їжа містить у майже готовому вигляді найважливіші речовини, яких потребує організм, і тим самим зберігає "більше часу, речовини і енергії" для життя людини. "Але найбільш істотний вплив м'ясна їжа мала на мозок, який дістав завдяки їй в далеко більшій кількості, ніж раніше, ті речовини, які необхідні для його живлення й розвитку, що дало йому можливість швидше й повніше удосконалюватись з покоління в покоління. З дозволу панів вегетаріанців, людина не могла стати людиною без м'ясної їжі..." Тож, як бачимо, з точки зору одного з засновників марксизму, людина не могла стати людиною не тільки без праці, але й без деяких інших чинників цього процесу.

Саме вживання м'ясної їжі, на думку Енгельса, привело до двох нових досягнень, що мають вирішальне значення, а саме користування вогнем та приручення тварин. Розселення ж людини по територіях з холоднішим кліматом створило нові потреби, тобто потреби в житлі й одязі, та, внаслідок цих потреб, "нові галузі праці і разом з тим нові види діяльності, які все більше віддаляли людину від тварини". Знову ж таки бачимо, що навіть такі порівняно складні види праці, як вироблення одягу і будівництво житла, для Енгельса ще не є ознаками завершення формування людського виду, вони ще тільки "все більше віддаляють людину від тварини".

Тож, як бачимо, сам Енгельс далеко не надавав праці якогось виключного значення в перетворенні) мавпи на людину, а бачив у ній тільки один із найважливіших чинників і одну із взаємопов'язаних обставин цього перетворення. Про роль праці говориться, згадаймо, поряд з вирішальним кроком прямоходіння, звільнення тим самим руки, залежним від розвитку руки розвитком інших частин організму (за законом "співвідношення росту"), стимуляцією мозку елементарними маніпуляціями руки (праця ще не "у власному розумінні") та членороздільною мовою, вживанням м'ясної їжі (без якої "людина не могла стати людиною") та іншими взаємозумовленими обставинами надзвичайно тривалого, повільного й поступового процесу перетворення мавпи в людину. Енгельс не вважав його за остаточно припинений навіть тоді, коли праця стає однією з характерних ознак людського суспільства, що відрізняють його від стада мавп.

Але хоча Енгельс і не надає праці виключного значення у своїй концепції формування людини й людського способу життєдіяльності, проте саме на працю він звертає свою виключну увагу і зацікавленість. Чому ж Ф. Енгельс,

К. Маркс, марксизм взагалі приділяють таку надзвичайну увагу ролі саме праці в перетворенні мавпи на людину, чому саме через цей чинник або аспект вони прагнуть проаналізувати даний процес? Відомо, що в соціальному плані марксизм від самого початку виступав як ідеологія робітничого класу, пролетаріату. До робітничого ж класу на час виникнення марксизму в XIX ст. належали насамперед працівники, які виробляли матеріальну продукцію, використовуючи власні мускульні зусилля. Соціально-політичною настановою засновників та послідовників марксизму і пояснюється їх посилена увага до праці саме як фізичної діяльності людини, як цілеспрямованого мускульного зусилля.

Ф. Енгельс детально роз'яснює свою позицію: "Завдяки спільній діяльності руки, органів мови й мозку не тільки у кожного окремо, але також і в суспільстві, люди набули здатності виконувати дедалі складніші операції, ставити собі дедалі вищі цілі й досягати їх. Сама праця ставала від покоління до покоління більш різноманітною, більш досконалою, більш різносторонньою. До полювання і скотарства долучилось землеробство, потім прядіння і ткацтво, обробка металів, гончарне ремесло, судноплавство. Поряд з торгівлею й ремеслами виникли, нарешті, мистецтво й наука; з племен розвинулись нації й держави. Розвинулись право й політика, а разом з ними ...релігія. Перед усіма цими утвореннями, які виступали насамперед як продукти голови і здавались чимось пануючим над людськими суспільствами, скромніші вироби працюючої руки відступили на задній план, тим більше, що голова, яка планує роботу, вже на дуже ранньому ступені розвитку суспільства (наприклад, уже в простій сім'ї) мала можливість примусити не свої, а чужі руки виконувати намічену нею роботу. Всю заслугу швидкого розвитку цивілізації стали приписувати голові, розвиткові й діяльності мозку. Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того, щоб пояснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відображаються в голові, усвідомлюються).

Отже, слід визнати, що сам Ф. Енгельс цілком слушно й аргументовано вказує на те, яку власне роль відіграла праця людської руки в становленні людства як виду розумної, культурної спільноти. Його зумовлена соціально-політичною позицією тенденційність навіть не переходить меж, що визначаються акцентами дослідницької уваги: він тільки наполягає на тому, щоб "не приписувати голові" "всю заслугу швидкого розвитку цивілізації", а враховувати й роль у цьому процесі працюючої руки. Проте еволюція марксизму призвела до тенденційної абсолютизації ролі фізичної праці. В ленінському, радянському варіанті марксизму справа почала подаватись так, ніби класики марксизму прагнули всіма можливими способами обґрунтувати правову і моральну перевагу людини, яка фізично, власними мускульними зусиллями створює той чи інший продукт виробництва, над тією людиною, яка цей виробничий процес за допомогою своїх інтелектуальних зусиль та праці організовує, планує, фінансує тощо. У XX ст. в марксистсько-ленінській філософії праця, як правило, визначалась як "цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу і використовує її з метою створення предметів, необхідних для задоволення своїх потреб". Як бачимо, таке визначення залишає поза увагою працю інтелектуальну і духовну, хоча Енгельс, власне, говорив про різні види праці. Заперечуючи "вищість" та "першість" праці розумової, він разом з тим не робив висновків і щодо нібито першості та вічного, неминущого домінування фізичної ("ручної") праці над працею розумовою, інтелектуальною. В Енгельса фізична та розумова праці є взаємопов'язаними і фактично рівними чинниками (до того ж поряд з кількома іншими) процесу перетворення мавпи в людину.

Енгельс пише, що й "не думає заперечувати" здатності до планомірних, умисних дій у тварин. Він визнає: "Навпаки, планомірний спосіб дій існує в зародку вже всюди, де є протоплазма, де живий білок існує і реагує, тобто робить певні, хоча б найпростіші рухи як наслідок певних подразнень ззовні. Така реакція має місце навіть там, де ще немає ніякої клітини, не кажучи вже про нервову клітину. Прийом, з допомогою якого комахоїдні рослини захоплюють свою здобич, є теж у певному відношенні планомірним, хоч відбувається цілком несвідомо. У тварин здатність до свідомих, планомірних дій розвивається відповідно до розвитку нервової системи і досягає у ссавців вже досить високого ступеня". Неважко зробити висновок з даних слів: здатність до планомірних дій як передумова психічної та розумової праці, так само як і здатність до фізичної дії, в суті своїй починає зароджуватись раніше, ніж з'являється сформована людина (тобто ще на рівні тваринного життя). І саме в сукупності й взаємозумовленості чинників фізичного та психічного і розумового розвитку відбувається, за Енгельсом, формування людини.

Таким чином, так звана трудова концепція культури фактично існує у двох варіантах. Це концепція Ф. Енгельса, яку тільки умовно, за традицією можна називати "трудовою", оскільки насправді в ній .ідеться про низку рівнозначних і взаємозумовлених чинників перетворення тварини в людину і по своїй суті вона може бути віднесена скоріше до концепцій "діяльнісного" типу. Адже її автор тільки закликає враховувати серед іншого й ту надзвичайно важливу роль, яку відігравала в процесі становлення людини фізична праця. І другий, власне марксистсько-ленінський варіант трудової концепції, який, формально посилаючись на Енгельса, насправді надає праці виключного значення у формуванні людини й людської культури.

Щоправда, ще в радянський період траплялися напівлегальні спроби саме діяльнісної інтерпретації концепції людини та культури. Так, доктор філософії В. Табачковський нагадує про "інтенсивні спроби поєднати неораціоналізм та діяльнісну версію людини", які, починаючи з 60-х років минулого століття, здійснювали такі відомі українські філософи та культурологи, як П. Копнін, В. Шинкарук, а також М. Попович, С. Кримський, І. Бичко, В. Іванов, О. Яценко, М. Булатов, П. Йолон та ін. В. Табачковський пише: "У межах так би мовити "легального" (а частіш -- напівлегального) марксизму шойнозгадані філософські наробки маніфестували якраз націленість на раціонально-вивірену та духовно оснащену людську діяльність. Тим самим вдавалося долати спрощеність "радянських" версій матеріалізму, які багато в чому деградували до лінійності й споглядальності своїх домарксових попередників... Націлюючись на розкриття структурної багатошаровості діяльності (як у її предметно-матеріальних, так і в духовних, зокрема пізнавальних, виявах), концепт діяльності що більш "вписували" у новоєвропейську філософську традицію. (...) Особливу значущість мала та обставина, що під шатами предметно-практичної діяльності легалізувався такий - фактично феноменологічний - концепт, як духовно-практична діяльність. Реабілітуються також символічні форми людського світосприймання, здавалось, назавжди вигнані із марксистського філософського ужитку нищівною критикою "теорії символів" у ленінському "Матеріалізмові і емпіріокритицизмові". Людське сприймання світу у межах цієї "легальної опозиції" офіційному звульгаризованому матеріалізмові постає як таке, що має передовсім практично-духовну специфіку. (...) Саме завдячуючи звертанню до духовно-практичного та символічних форм відбувається досить швидка еволюція принципу діяльності у бік феномена культури.

Проте трудова концепція досі піддається критиці (серед новіших критиків можна назвати В. Вільчека, Л. Мемфорда та ін.) у її офіційному марксистсько-ленінському варіанті. Критиками нерідко вказується, що цілеспрямована діяльність властива не тільки людині, а й значній кількості тварин. Якщо ж називати працею не просто цілеспрямовану діяльність, а тільки таку щільність, яка відрізняє людину від тварини, то, мовляв, незрозуміло, як така властиво людська трудова діяльність могла з'явитись раніше "готової" людини, щоб стимулювати перетворення тварини в людину (В. Вільчек). Зазначається також, що моторно-сенсорні координації, необхідні для виготовлення елементарних знарядь праці, насправді не здатні значно стимулювати думку, і, крім того, тривалий час основними знаряддями первісної людини були все-таки її зуби, кігті та кулаки (Л. Мемфорд). Трудовій концепції культури в її марксистсько-ленінському варіанті протистоїть також гіпотеза, згідно з якою раніше, ніж з'явилися перші знаряддя праці, вже існували такі феномени, як магія, пісне співи і танці, тобто палеолітичній ері передувала ера палеотаумічна (американський культуролог Т. Роззак).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші