Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС

11.1. Поняття про літературний процес

11.2. Спадкоємність

11.3. Літературні взаємодії і взаємовпливи

11.4. Літературна традиція і новаторство

Поняття про літературний процес

Основний закон життя — його постійний розвиток. Цей закон спостерігаємо і в літературі. У різні історичні епохи її стан постійно змінювався, вона мала здобутки і втрати. Твори Гомера, Есхіла, Софокла, Данте, Шекспіра, Сервантеса, Пушкіна, Шевченка, Франка, Лесі Українки, Миколи Хвильового, Винниченка, Тичини, Рильського, Гончара дають підстави говорити про поступальний розвиток літератури. Однак літературний процес — не лише поступ, прогрес, еволюція. Б.-І. Антонич слушно зауважував, що поняття "розвитку перенесено механічно на ділянку мистецтва... з природничих наук", поняття "розвиток", "поступ" потрібно вживати обережно. Звісно, коли історію мистецтва сприймати як суцільний прогрес, то твори сучасних письменників треба було б вважати досконалішими від творів минулих епох.

Термін "літературний процес" виник на рубежі 20—30-х років XX ст. і почав широко використовуватися, починаючи з 60-х років. Саме ж поняття формувалося протягом XIX—XX ст. У XIX ст. використовувалися терміни "літературна еволюція", "літературне життя". "В сучасному літературознавстві утвердився погляд на історію літератури як на зміну типів художньої свідомості: міфопоетичної, традиціоналістської, індивідуально-авторської. Ця типологія враховує структурні зміни художнього мислення".

Літературний процес — важливий предмет історії літератури. Класи-цисти, романтики, прихильники біографічного методу вивчали кращі твори геніїв. Літературознавство другої половини XIX ст. здолало вибірковість у вивченні літератури, предметом його дослідження стали всі твори письменників незалежно від рівня художності та ідеологічного спрямування.

Науковці XX ст. Г. Поспєлов, М. Храпченко виступали як проти перетворення літературознавства в "історію генералів", так і проти історії літератури "без імен".

Терміном "літературний процес", відзначає В. Халізєв, "позначається літературне життя певної країни і епохи (у всій сукупності її явищ і фактів) і, по-друге, багатовіковий розвиток літератури в глобальному, всесвітньому масштабі. Літературний процес у другому значенні слова складає предмет порівняльно-історичного літературознавства".

Літературний процес складають не лише шедеври, але й твори низькопробні, епігонські. Вій включає літературно-художні видання, літературну критику, розвиток течій, напрямів, стилів, родів, видів, жанрів, епістолярну літературу, мемуари. В історії літератури були випадки, коли значні твори недооцінювалися, а посередні переоцінювалися. Радянське літературознавство, наприклад, недооцінювало ранню лірику П. Тичини і переоцінювало твори типу "Партія веде", "Пісня трактористки". Недооцінювалися твори модерністів, авангардистів, письменників діаспори. Часто виникає диспропорція між популярністю і культурно-естетичним значенням творів. Твори письменників іноді приходять до читача через тривалий проміжок часу. Протягом багатьох десятиліть замовчувалися твори Олени Теліги, Олега Ольжича, Уласа Самчука, Юрія Клена, Оксани Лятуринської, Івана Ірлявського.

На розвиток літератури впливають соціально-економічні особливості суспільства. Економічні відносини можуть сприяти або завдавати шкоди мистецтву. Однак не можна прямо пов'язувати розвиток літератури з матеріальним виробництвом. Історія літератури знає приклади, коли в періоди занепаду соціально-економічних відносин з'являлися визначні художні твори. В період суспільно-політичної кризи в Росії (кінець XVIII — поч. XIX ст.) творили О. Пушкін, М. Лермонтов; епоха глибокої політичної кризи часів Олександра III (XIX ст.) була періодом розвитку творчості П. Чайковського, І. Левітана, В. Сурікова; у феодально-роздрібненій Німеччині другої половини XVIII ст. розвивалася творчість Гете і Шиллера; поразка української національної революції 1917—1920 рр. збіглася з творчістю П. Тичини, М. Рильського, Миколи Хвильового, М. Куліша, О. Довженка, Леся Курбаса. Як бачимо, зв'язок літератури з дійсністю не прямий, а складний, суперечливий. Вульгарні соціологи, зокрема В. Шулятиков, В. Фріче, В. Переверзєв та пролеткультівці перебільшували значення матеріальних факторів життя у розвитку літератури. Вони вважали, що мистецтво повністю залежить від матеріальної, суспільно-економічної дійсності і безпосередньо віддзеркалює її. Соціалістичні реалісти зосереджували основну увагу на суспільно-політичному змісті, недооцінюючи значення художньої форми твору. Керуючись вульгарно-соціологічним методом, В. Коряк виділив такі періоди в історії української літератури:

1) доба родового побуту;

2) доба раннього феодалізму;

3) українське середньовіччя;

4) доба торговельного капіталізму;

5) доба промислового капіталізму;

6) доба фінансового капіталізму.

Реакцією на вульгарний соціологізм була концепція мистецтва для мистецтва, згідно з якою мистецтво не залежить від дійсності і не зв'язане з нею. Теорія "чистого мистецтва" знайшла реалізацію у творах письменників "Молодої музи" і письменників-авангардистів.

Естетико-стильовий підхід до періодизації художньої літератури запропонував Д. Чижевський. Він виділив такі періоди в історії української літератури:

1. Стара народна словесність (фольклор).

2. Доба монументального стилю.

3. Доба орнаментального стилю.

4. Переходова доба.

5. Ренесанс та реформація.

6. Бароко.

7. Класицизм.

8. Романтизм.

9. Реалізм.

10. Символізм.

Естетико-стильова періодизація точно відображає розвиток літератури. Стиль доби поєднує ідеологічні, історико-соціологічні й естети копоети-кальні грані існування літератури.

Література має свої закони розвитку. На неї впливає філософія, політика, релігія, мораль, право, наука, міфологія, фольклор, етнографія, а також менталітет народу. Філософія раціоналізму, наприклад, позначилася на класицизмі, філософія сенсуалізму — на сентименталізмі, екзистенціалізму — на творах Камю, Сартра, Стефаника, Винниченка.

Кожна національна література має свої закони розвитку. Розквіт гуманізму в італійській літературі припадає на XV ст., в англійській — на XVII ст. Класицизм у Франції активно розвивався в середині XVII ст., а в Росії — у другій половині XVIII ст.

Важливу роль у розвитку літератури відіграють внутрішні фактори, зокрема спадкоємність, взаємовпливи, традиції, новаторство.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси