Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Історичне краєзнавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЩО ТАКЕ ПРІЗВИЩЕ?

Питання, на перший погляд, пусте. Прізвище - це те, що записано в нас у паспорті, це мовний знак, за допомогою якого ми відрізняємо одну людину від іншої, називаємо цілі сім'ї. По прізвищу записують учнів у школі, студентів у вузі, приймають на роботу, видають заробітну плату і т.д. Отже, прізвища дуже потрібні слова, без яких просто неможливо обійтися.

А чи давно існують прізвища? На це питання не можна відповісти однозначно, оскільки неоднозначне саме слово "прізвище". У XIX ст. перше і головне значення цього слова було "сім'я", "сімейство", а також "рід", "коліно", "покоління". Слово "прізвище" у нашому сучасному розумінні є родовим іменем, тобто іменем родини (сім'ї). Таким було і первинне призначення цих особливих слів - іменувати все сімейство в цілому. Пізніше, коли великі патріархальні сім'ї майже повсюди перестали існувати, слово "прізвище" стало відноситися в першу чергу до індивідуального іменування окремої людини.

В історичному розвитку кожного народу наступає такий період, коли звати людину лише одним власним іменем стає недостатньо. Вказівка та ім'я батька або діда також не завжди задовольняє. Особливо гостро це відчувається мірою розвитку юридичних інститутів та формування норм офіційного іменування особи.

Початковим місцем виникнення прізвищ дослідники вважають Північну Італію XI ст. Звідти прізвище перекинулося до Провансу, який до альбігойських війн кінця XII ст. був в авангарді соціально- економічного і культурного розвитку. Спочатку прізвище виникло у феодалів. Спадкове землеволодіння вело за собою успадкування імені. Незабаром за феодалами слідували буржуа. Власні інтереси буржуазії примушували до наслідницьких найменувань. Зростаючий розмах комерційних операцій вимагав спадковості фірми не менше, ніж потомственого землеволодіння, щоб зберегти і розширити клієнтуру, бажаючих вести справу і знайомити з торговим або банкірським домом, репутація якого була відома. Прізвище служило товарним знаком, символом надійності. Пізніше прізвища почали з'являтися в інших міщан і проникати в селянське середовище.

Із Франції прізвище перейшло за Рейн і Ла-Манш. У Німеччині прізвища стали широко розповсюджуватися в XII ст., спочатку в великих торгових містах південного заходу. З Рейну прізвища поступово поширювалися на північ і схід.

В Англію прізвища були занесені норманським завоюваннями. Правда, деякі дослідники відзначають, що прізвища там були і до норманів, хоча вони і не були спадковими. Вперше спадкові прізвища, як вважають, були зафіксовані в 1068 р. Процес їх встановлення закінчився в 1400 р. Аж в Уельсі та Шотландії прізвища продовжували формуватися ще і в XVIII ст.

На межі XV і XVII ст. прізвища прийшли в Данію, в 1526 р. розповсюдилися там на все дворянство. Звідти й із Німеччини прізвище в XVI ст. досягло Швеції.

Найдавніші прізвища, тобто власні особові назви, близькі за значенням до сучасних прізвищ, зустрічаються в грамотах XIV—XV ст. Це князь Іван Васильович Чорторийський, пан Іван Чорний, пан Волчко Рогатинський. Характерно, що все це прізвища людей, які належали до тодішньої суспільної верхівки, прізвища князів, магнатів, власників земельних маєтків. Чому саме в них з'явилися прізвища? Ці люди купували і продавали свої села й інші маєтності, записували їх у спадок дітям, родичам, і ці юридичні дії потребували оформлення відповідними документами. А для дітей та внуків було зручно, щоб прізвище свідчило про те, що вони нащадки і спадкоємці такого-то предка.

Найчисленнішу групу серед українських прізвищ становлять ті, що утворилися від власних імен. Найпоширенішим було ім'я Іван, від нього виникло близько 130 прізвищ: Іванів, Іванців, Івасів, Іваненко... Більше півсотні прізвищ походять від таких імен, як Григір, Михайло, Семен, Степан, Федір, Яків.

В невеликій Угорщині на розповсюдження прізвищ потрібно було п'ять століть (з XIV до XVIII ст.). В Чехії про прізвища можна говорити лише з видання наказу імператора Йосифа II (1780), хоча з XIV-XV ст. можна навести приклади переходу найменувань до наступного покоління. В Польщі документи XIV ст. в містах фіксують найменування зовнішньо повністю відповідні прізвищам, але в дійсності ще не прізвища. В списку студентів Краківського університету лише 10% мають найменування, які тепер сприймаються як прізвища, а чи були вони спадковими - невідомо. Польський дослідник Ст. Роспонд датує появу прізвищ у шляхти на межі XV-XVI ст., а у простого народу (люду) - лише в XVIII ст. С.Гжібовський зазначає, що "прізвище, як розвинене правове установлення шляхетське, датується останньою чвертю XVI ст.". Польська антропонімістка М. Камінська підкреслює, що "сільські прізвища XVП-XVПI ст. ще не

Реєстр Війська Запоріжського 1649

були прізвищами. В XVIII ст. становлення селянських прізвищ лише тільки розпочалося".

Історичні документи свідчать про те, що на території України з XIV ст. представники вищих верств суспільства перестають зватися одними лише іменами. Для уточнення місця особи в суспільстві звертаються до вказівок на місце проживання. Поширеним типом спадкових іменувань князівських і шляхетських родів були прізвища, що утворювалися від назв населених пунктів (Острозькі, Каширські, Волконські, Одоєвські, Хованські, Дольські та ін.).

Спадкові прізвищні назви на -ський, похідні від назв населених пунктів, відомі всім слов'янським народам, але особливого поширення набули в Польщі. У середньовічному Королівстві Польському прізвищеві назви на -ski, -cki були ознакою шляхетного походження і протиставлялися міщанським і "холопським" особовим найменуванням. Польська аристократія навіть вимагала від уряду офіційної заборони іменуватися прізвищами цього типу нешляхтичам.

Історична протиставленість родових найменувань польського і українського панства безіменності безправних народних мас підкреслена у романі Павла Загребельного "Я, Богдан": "Так моя земля стала займанщиною для наїздів, а народ на ній - лиш гречкосіями, броварниками, погоничами, пастухами, кашоварами, лугарями, камишниками, збігами, безіменний і безправний, а над ним гриміли імена вельможних родів: Острозьких, Збаразьких, Заславських, Вишневецьких, Потоцьких, Конецьпольських, Калиновських, Рожинських, Замойських, Любомирських, Даниловичів, і кожен намагався випхатися поперед іншого".

За вірну службу Польщі українська старшина отримувала шляхетство і нове прізвище. Наприклад, в 1658 р. Ніжинський полковник Василь Золотаренко (виходець з міщан м. Корсуня) за участь в боях проти російських військ отримав від польського короля шляхетство, одержав герб і прізвище Золотаревський.

Старшина правдами і неправдами намагалась отримати шляхетство та закріпити належність до нього.

Звичай обирати собі шляхетне прізвище на -ський, -цький, -зький поширився у XVIII-XIX ст. Письменник Іван Нечуй-Левицький в "Автобіографії" пише, що прізвище на -ський прибрав собі, перейшовши в духовний сан, дід письменника по материнській лінії: "Мій дід, Лукіян Трезвінський, був простий козак, родом з Полтавщини, і зайшов звідтіль в Київщину з своїм братом. Вони поставали священиками, і мій дід дав собі шляхетське прізвище Трезвінський, а брат його назвав себе Коцевольським".

У сучасній українській антропоніміці прізвища на -ський, - цький, -зький належать до найпоширеніших, посідаючи трете (після прізвищ на -енко та -ук, -чук) місця.

Особові назви з суфіксом -енко вперше фіксують латино-польські писемні пам'ятки з західноукраїнської території першої половині XV ст. У пам'ятках XVI ст. патроніми на -енко локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зустрічаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення на -енко вже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Східної України. У козацькому реєстрі, складеному після Зборівської угоди 1649 р., прізвищні назви на -енко мають абсолютну кількісну перевагу над усіма іншими. У реєстрі Ніжинського полку найменування на -енко становлять близько 50% від усього складу прізвищних назв. Частина дослідників пояснює таку величезну кількість назв на -енко тією обставиною, що до реєстру записувалися переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без суфікса -енко: Коваль - Коваленко і т.д.

Дійсно, найменування з суфіксом -енко (-енко) первісно позначали малих, недорослих: Бондаренко- первісно "малий бондар, син бондаря"; Іваненко- "малий Іван, син Івана"; Коваленко - "син коваля"; Писаренко - "син писаря"; Шевченко - "син шевця" тощо.

Як бачимо, всі перелічені загальні назви синів сьогодні широко побутують в українській мові в ролі індивідуальних прізвищ.

Що стосується утворень на -ук (-юк)у -чук, то вони зустрічаються в ролі найменувань за

реєстр війська запоріжського

батьком уже в джерелах XVI ст. з території західного регіону: Павлюк, Менюк, Фенюк, Сенчук, Карасюк, Бунчук та ін.

Водночас у XVII ст. в Україні склалася ситуація, коли офіційна ідентифікація особи ґрунтувалася і на народно-побутовій традиції. Уживання особових іменувань навіть у суто офіційних документах не було строго регламентованим, відзначалося різноманітністю форм і нестабільністю їх використання.

Красномовною ілюстрацією може слугувати факт, який описав Іван Франко у статті "Причинки до української ономастики". У 1667 р. московський стольник Кікін у Полтаві розглядав скаргу, але не міг її вирішити, бо прізвищних назв козаків, зазначених у скарзі, не було у полковому реєстрі. На запит стольника полковник Витязенко відповів: "А що козаки прозвищами не сходяться, так се тому, що у нас в Україні такий звичай, що люди називаються різними прозвищами: у одного чоловіка три й чотири прозвища: по батькові, по тестеві, по тещі, по жінках прозиваються, і ось чому одні й ті самі люди у воєводи в мужицькім реєстрі написані одними прозвищами, а у нас, у полковім козацькім, іншими".

До другої половини XVII ст., як вважають учені, прізвища стабілізуються, але не скрізь. На Запоріжжі ще і в XVIII ст. відбувається процес їх утворення. Курінні списки та інші документи із запорозького архіву дають можливість спостерігати цей процес, вивчати джерела й умови виникнення українських прізвищ. Запорожці, придумуючи їх, виявляли неабияку творчість, гумор та винахідливість. У прізвищах відбилася історія, демографія, етнографія, економіка, соціальні й національні відносини, побут і звичаї українського народу. Наочно можемо переконатися в інтернаціоналізмі Запорозької Січі, де збиралися представники різних націй, народностей. Так, багато козаків дістали прізвища: Лях, Полулях, Гуржуй, Гуржій (так у XVIII ст. в Україні називали грузинів), Сербии, Литвин, Вірменко, Циганко, Московит, Турчин, Волох, Молдовин, Гуцул, Угорець та ін. Нерідко за новим козаком закріплювалася назва місцевості або міста, села, звідки він прибув: Бершадський, Галицький, Калміуський, Калницький, Кодацький, Киянин, Криловський, Лебединець, Миргородський, Ніжинець, Полтавський, Самарець, Сибірський, Ставицький, Сумський та ін.

За прізвищами, наданими на Січі, можна дізнатися про поширені того часу в Україні ремесла, промисли та характер військової, торговельної, творчої діяльності: Сердюк, Гардовий, Гуртовий, Купчин,

Крамар, Канторій, Дегтяр, Стаднюк, Свинар, Саловар, Стороженко, Солдат, Слюсар, Скляр, Стельмах, Порохня, Попович, Кумпан та ін. Багато новоприбраних імен походило від назв музичних інструментів: Тримбач, Трубач, Скрипка, Бубнистий тощо.

Найбільш цікаву групу складають прізвища, в яких закладена характеристика зовнішнього вигляду, вдачі, поведінки запорозьких козаків. Для означення найбільш типового, промовистого вишукувалося найвлучніше слово: Головатий, Головко, Чуб, Зуб, Зубатий, Зубенко, Ніс, Носань, Носенко, Губа, Борода, Усатий, Синегуб, Косий, Косач, Остроух, Шрам, Горбоніс, Кучера, Сухий, Сторчак, Спичак, Череватий, Великий, Лантух, Рябий, Сморчок, Крючок, Білан, Чорний, Чорномаз, Блакитний, Писанка, Сіроокий, Салогуб, Стовбур, Стражак, Сліпий, Немилостивий, Нещадний, Хижняк, Хмара, Бистрицький, Біда, Круть, Побігайло, Легкоступ, Цинодрига, Свистун, Покотило, Шморгун, Спорник, Солодкий, Гаркуша та ін.

Помічаючи схожість якоюсь рисою з представниками флори і фауни, запорозькі козаки називали своїх нових товаришів Сич, Сова, Сорока, Синиця, Ворона, Голуб, Лелека, Селезень, Кулик, Шпак, Чайка, Орлик, Таран, Таранець, Соболь, Дунчук, Шкапа, Чалий, Сивокотило, Сивокінь, Кущ, Лоза та ін.

Іноді запорожці називали іронічні прізвища, які виражали не справжню ознаку, а її протилежність. Малютою, Малюком називали високу людину, а Махинею - невеличку на зріст. У новостворених прізвищах відбилися також назви пір року, днів тижня: Зима, Засуха, Понеділок, Середа, Субота, Вечірній та ін. Джерелом для нових прізвищ були одяг - Свита, Столата; іжа - Борщик, Кисіль, Куліш тощо. Деякі утворювалися від імен - Пилипча, Климовець, Стае, Стефан, Сабадан.

У наш час розглядувані антропонімічні типи мають виразний регіональний розподіл за ступенем поширеності.

Прізвища на -енко (Кириленко, Коваленко) максимально часті в східній половині України, охоплюючи там 30-50% населення. А зона найбільшої чисельності прізвищ на -ук(-юк), -чук (Тарасюк, Німчук) охоплює значну частину Правобережної України, головним чином Поділля і Волинь (області Вінницька, Хмельницька, Чернівецька, південь і захід Житомирської і Волинської, Рівненська) і суміжну південно-західну частину Білорусії, де в Брестській і сусідній областях суфікси -уку -чук утворюють абсолютну більшість прізвищ.

Прізвища з формою -ак особливо часті на крайньому заході України - в Закарпатті.

Прізвища українські та неукраїнські. Одне із найпоширеніших прізвищ у всьому світі - Коваль - пов'язане з професією. З кузні пішли українські прізвища - Коваль, Коваленко, Ковалюк, Ковалик, Ковальчук. Російське - Кузнецов; Ковальов - у білорусів; Ковальський - у поляків; Ковач - у сербів, словенців і угорців; Ковачев - у болгар; Шмідт - у німців; Сміт - в англійців; Смед - у шведів; Фабр (Фебр, Лефебр) - у французів; Ковачичек, Коварик - у хорватів; Коварж - у чехів; Калейс і Кальвинш - у латишів; румунів - Феррару; грузинів - Мчеделі та Мчедлешвілі; вірменів - Дарбинян; тюркомоних народів - Темирчі, Демірчі, Демірджі.

Українські прізвища Мельниченко, Мельничук, Миколайчук, Петренко та інші вказують на далеких пращурів. У прізвищах німецького походження на це вказує закінчення -сон, -сен, -зон. Вільсон - "син Вільяма", Клаусон - "син Клауса" тощо. В іранських мовах "заде" - "дитина"; наприклад таджицьке Турсун-заде, в тюркських "огли", "оглу" - "син" (турецьке Джа- фар - огли), у грузинських -швілі - "народжений", -дзе, "син", в абхазьких -ба (Гунба, Ардзінба), в шотландських -мак (Макнамара), в ірландських - О' (О'Брайен).

Українські прізвища дуже часто схожі на шотландські. Так, українське прізвище Макогон у Канаді звучить як шотландське Макмагон (син могутнього), а Антонишин - як інтонейшн (інтонація).

Таким чином, антропоніми несуть на собі відбиток часу та місце свого виникнення. Вони можуть служити своєрідними координатами, при цьому нерідко безпомилковими.

Знайомство зі складом та історією прізвищ дає можливість знайти свої корені, розширює кругозір людини, дозволяє поглянути на деякі речі іншими очима. На жаль, ми не зможемо дати відповідь кожному читачеві на питання, звідки походить його прізвище, але окреслимо шляхи, якими він попрямує у своїх пошуках. Це перш за все архівні записи тих місць, звідки він родом. Його сьогоднішнє прізвище може бути неточним повторенням первісного прізвища (в результаті численних переписувань). Якщо точна первісна назва буде встановлена, потрібно звернутися до словників - історичних, діалектичних, тлумачних - і спробувати віднайти, яке ж слово лягло в основу прізвища. Цей шлях може видатися нелегким, оскільки прізвища утворювались, як правило, від імен предків, а історія імені відрізняється від історії прізвиша.

Житло археолога - палатка, їжа археолога - консерви.

Знаряддя археолога - лопата.

Радість археолога - пожежа.

Щастя археолога - смітник.

Мрія археолога - могила

Студентські "Заповіді археолога"

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші