Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Археологія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Від динозаврів до найдавніших людських істот

За біологічною класифікацією людина, так само як і мавпа, належить до загону приматів сімейства ссавців. Найдавніші ссавці з'явилися ще за доби динозаврів — у мезозойську еру, коли на землі панували рептилії. Температура їхнього тіла залежала від температури середовища. Низькою активністю рептилій вночі пояснюється те, що перші ссавці були нічними тваринами завбільшки як щур.

Масове вимирання динозаврів 65 млн років тому пов'язують з різкою зміною клімату, викликаною падінням на землю астероїда. Вважається, що падіння небесного тіла діаметром 10—15 км у районі Карибського моря спричинило викид в атмосферу Землі великої кількості пилу. Це різко зменшило кількість отримуваної поверхнею планети сонячної радіації, що призвело до гальмування процесу фотосинтезу рослин, різкого похолодання і вимирання великої кількості різноманітних видів рептилій, які не могли контролювати температуру свого тіла. Вижили лише ті, які сховалися у воду (крокодили, черепахи) та зарилися в землю (ящірки, змії).

Ця катастрофа планетарного масштабу зробила господарями Землі ссавців, температура тіла яких, на відміну від рептилій, не залежала від температури середовища. З початком кайнозойської ери на Землі поширюються різноманітні ссавці, у тому числі примати, що з'явилися близько 50 млн років тому.

Близько 20 млн років тому теплий і вологий клімат Землі сприяв надзвичайному розростанню тропічних лісів на планеті. Вони стали домівкою величезної популяції людиноподібних мавп дріопітеків (деревних мавп), рештки яких виявлено в Європі, Азії, Африці. Вважається, що сучасні людиноподібні мавпи (шимпанзе, горили, орангутанги, гібони) походять від різновидів дріопітеків, які не перейшли до наземного способу життя. У дріопітеків простежений розвиток зубного апарату в напрямі людських істот. Їхня діастема (відстань між іклами і різцями) зменшується, а ікла невеликі, як у людей (рис. 1).

Рамапітек — пізній дріопітек, який жив 12—8 млн років тому. Це досить тендітна мавпа, котра за об'ємом мозку (менше 400 см3) нагадувала шимпанзе. Рамапітек и почали переходити до прямоходіння, а мавпяча лапа почала перетворюватися на людську руку, якій властиве протистояння великого пальця руки чотирьом іншим.

З добою рамапітеків збіглося похолодання та зменшення вологості клімату. Цей процес розпочався з поширення льодовиків у Антарктиді, чому сприяло зникнення гірського пасма, що з'єднувало Антарктиду з Південною Америкою. Існування цієї перемички між материками зумовлювало підігрів океану навколо Антарктиди. Холодна течія від її узбережжя рухалася вздовж Південної Америки на північ до екватора, звідки вже нагріті океанічні води поверталися на південь. Зникнення згаданої перемички між двома континентами Південної півкулі близько 5 мли років тому спричинило утворення потужної холодної течії, що й понині циркулює навколо Антарктиди. Ця течія ізолювала Антарктиду від теплих вод екватора, що призвело до накопичення криги на Південному полюсі й загального похолодання на значних обширах планети.

Похолодання і зменшення вологості клімату, своєю чергою, призвело до різкого скорочення площі тропічних лісів, що стимулювало перехід мавп до наземного способу життя. Причому на землю були змушені спуститися не тільки частина людиноподібних, а й деякі примітивні мавпи. Приклад павіанів засвідчує, що цей процес супроводжувався зростанням згуртованості стада, його агресивності, переходом до вживання м'ясної їжі. Щось подібне відбулося і з рамапітековими мавпами, які дедалі частіше змушені були злазити з дерев у савану, де зустріли своїх головних ворогів — хижаків родини котячих (левів, тигрів, леопардів).

Еволюція черепа людини

Рис. 1. Еволюція черепа людини

Перехід до прямоходіння збільшував можливості самозахисту наземних мавп. Він давав можливість не тільки оглядати місцевість у високих травах саван, а й звільняв передні кінцівки для самооборони від хижаків за допомогою палиць та каміння. Рука з палицею чи каменем поступово стала не тільки засобом оборони, а й знаряддям полювання. Включення до раціону м'яса створювало передумови для швидкої біологічної еволюції мавп, зокрема їхнього мозку. Необхідність кооперації для колективного полювання та захисту від хижаків зумовили згуртування мавпячого стада. Останнє вимагало вдосконалення сигнальної системи всередині стада, тобто стимулювало розвиток мови. Усе це створювало передумови для поступової трансформації мавпячого стада в первісну общину. З переходом людиноподібних мавп до наземного способу життя в саванах пов'язують появу нового їх виду, який дістав назву австралопітек.

Австралопітеки (південні мавпи) — прямоходячі людиноподібні мавпи з об'ємом мозку 400—600 см3, що мешкали в саванах Південно-Східної Африки 4—1 млн років тому. їхні рештки вперше відкрив професор Р. Дарт (1924) у Південній Африці, що й зумовило назву цих приматів. Можливо, деякі з них з Африки потрапили на Близький Схід.

Особливо багато решток австралопітеків знайдено у рифтовій долині Східної Африки — вузькому і довгому тектонічному розломі, що тягнеться з півдня на північ до Ефіопії. Його північним продовженням є Червоне море, долина Йордану та Мертве море Палестини. Рифт вирізняється великою вулканічною активністю. Вулканічна лава з глибин землі має підвищений рівень радіації. На думку дослідників, радіація спричинила мутаційні зміни в організмі пращурів людини, збільшила біологічну пластичність виду й тим самим сприяла його трансформації в людину.

Вулканічний попіл численних вивержень утворював потужні відклади, які добре консервують кістки тварин та людей. Тому африканський рифт став справжнім музеєм плейстоценової фауни. Зокрема, це стосується Олдувейської ущелини в Танзанії, яка розрізала вулканічні відклади на глибину 100 м. Схили цієї долини устелені кістками вимерлих тварин, серед яких трапляються рештки приматів. Ось уже півстоліття сім'я відомих палеоантропологів Лікі (Люїс, Мері та їхній син Річард) досліджують Олдувей у пошуках вимерлих гомінід. На північ від Олдувею розташовані інші відомі місцезнаходження викопної фауни — Омо, Хадар в Ефіопії. У повоєнний період в африканському рифті зроблені видатні відкриття, які дали підстави поглибити історію людства до 2,5 мли років і переконливо довели, що його прабатьківщиною була Африка.

Палеонтологічні та археологічні дослідження рифтової долини свідчать, що процес олюднення мавп відбувався в умовах сухих, спекотних саван Східної Африки. Похолодання та аридизація клімату посилювалися підняттям хребтів африканського рифту, що призвело до деградації тропічних лісів. Скоротилися популяції лісових тварин, різко збільшилася кількість великих травоїдних ссавців. Наші мавпоподібні пращури змушені були перейти до наземного життя в саванах. Серед укритих густою травою, окремими кущами та деревами пагорбів текли ріки, вздовж яких росли ліси. Різноманітні копитні травоїдні, котрі й нині населяють африканську савану, були здобиччю численних левів, тигрів, леопардів. Австралопітеки здебільшого полювали на дрібних тварин

(гризунів, земноводних, ящірок, комах тощо), але не гребували й залишками здобичі великих хижаків. Рештки кісток тварин на стоянках австралопітекових мавп дали підстави вченим називати їх "крисоловами пустель". Значну частину їхнього раціону складала рослинна їжа — дикі плоди, їстівне коріння, соковиті пагони тощо.

Поступово австралопітеки починають полювати на більших тварин, навіть таких агресивних, як павіани. Як мисливську зброю вони застосовували, мабуть, палиці та каміння, однак кам'яних знарядь не виготовляли, оскільки їх не знайдено в шарах із кістками австралопітеків.

Сучасній науці відомі рештки близько 500 особин австралопітеків з Африки, серед яких учені виділяють 3—4 різновиди. Деякі з них за розмірами тіла нагадували сучасних шимпанзе, інші були завбільшки з сучасну людину.

Australopithecus afarensis ("південна мавпа з Афару") — найдавніший різновид, що мешкав 4—1 млн років тому, мав зріст І —1,3 м і важив близько 30 кг. Від нього походять інші різновиди австралопітеків, а також людський рід Homo. Avstratopithecus afiicanus своїми розмірами нагадував попередника і жив З—1 млн років тому. Поряд із ним мешкав травоїдний Avstratopithecus robustus (могутній) або Parantrop зростом 1,6 м і вагою 50 кг. Від нього походить Avslralopithecus boisei або Zinjantrop зростом до 1,8 м і вагою до 80 кг.

Ці всеїдні, вкриті шерстю, прямоходячі мавпи саван утворювали дві основні групи: менш розвинену, травоїдну, масивну і всеїдну, тендітну. Саме від останніх походять найдавніші людські істоти, що виготовили перші знаряддя з каменю. По суті, австралопітек був перехідною формою між людиноподібною мавпою і найдавнішими людськими істотами.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші