Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення і розвиток соціології праці в Україні

Необхідність дослідження цієї теми зумовлена насамперед процесом демократизації і становленням незалежності України як суверенної держави, національно-культурного відродження. За цих умов потреба в знаннях власної історії, культури, науки набуває особливого значення. Адже це забезпечує генетичний зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього. Тому дослідження історії, виникнення й розвитку соціологічної думки в Україні, зокрема історії соціології праці, стає дуже актуальним. Тим більше, що історія соціології праці в Україні дотепер залишається "суцільною білою плямою". В окремих дослідженнях, де розглядається історичний аспект, внесок українських учених або не згадується взагалі, або "розмитий" у викладі загальних досягнень вітчизняних соціологів, або обмежується згадуванням окремих прізвищ тих, хто працює в галузі проблем соціології праці. Крім того, не враховувалися історичні особливості виникнення й розвитку соціології в Україні, що зумовили деяку своєрідність цього процесу в розвитку світової соціології. Лише наприкінці 90-х років XX ст. почали з'являтися дослідження і навчальні посібники, в яких здійснена спроба аналізу вкладу українських учених у розвиток соціології праці*25.

*25: {Див.: Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. К., 2001; Лукашевич М.П. Становлення і розвиток соціології праці в Україні: історико-соціологічний нарис // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Х., 2001. С. 157-164. }

Головною особливістю становлення і розвитку соціології праці (як і всієї соціології в Україні) є її висока політизація пов'язана з ідеями державної, національної і культурної незалежності. Саме в такому контексті розглядаються проблеми цієї науки на всіх етапах ЇЇ розвитку. Зазначимо, що зародившись і розвиваючись разом із виникненням соціологічної думки в Україні, соціологія праці проходить основні періоди її розвитку.

В історії української соціологічної думки виокремлюють два загальних періоди її розвитку: протосоціологія та академічна соціологія *26.

*26: {Див.: Соціологічна думка України / М. В. Захарченко, В. Ф. Бурлачук, М. О. Молчанов та ін. К., 1996. С. 23.}

Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О. Конт).

Академічна соціологія охоплює період з моменту появи системи О. Конта до наших днів.

Кожний із цих періодів має кілька етапів. Протосоціологічний період (V — середина XIX ст.) містить (залежно від впливу на формування соціологічних поглядів особливостей економічних, соціальних, політичних, ідеологічних і парадигмальних факторів) такі етапи:

  • • становлення, розвиток і розпад Київської Русі (V — кінець XV ст.);
  • • виникнення, розвиток і розвал козацтва (кінець XV — середина XVIII ст.);
  • • відродження України (кінець XVIII — середина XIX ст.).

Характерно, що насиченість уявлень і знань кожного періоду проблематикою соціології праці була різною залежно від змісту історичного процесу в кожний період і на кожному етапі.

Так, на першому етапі (V — кінець XV ст.) соціальні проблеми праці ще не вирізняються із загального контексту теологічних знань. І тільки на другому етапі, з вирізненням соціальних проблем людини з теологічних знань, виникають передумови для виокремлення проблематики соціології праці.

Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Феофан Прокопович (1681—1736). Виходячи з розуміння людини як малого макрокосму чи особливого світу, він розкриває механізми й мету людської діяльності, пов'язуючи їх із потребами людини. Кожна людина діє тому, що "вона бажає чогось, заради чого це робить". Досягнення щастя пов'язане з діяльністю людини, із задоволенням її потреб. Такий підхід відкривав можливості для майбутніх досліджень трудової діяльності на основі розрізнення основних її спонукальних сил без жорсткої регламентації божественним провидінням. Заслуговує на увагу думка про необхідність з'ясування сутності добра і блаженства, до яких потрібно прагнути і що найбільшою мірою відповідає людині. На наш погляд, у його працях уперше згадується про відповідність трудової діяльності здібностям людини, хоча чіткості й визначеності вони набули у працях пізнішого часу.

Продовження і розвиток ці ідеї знайшли у працях мислителів козацького часу, зокрема Григорія Кониського (1717— 1795). У його концепції людської активності людина спирається на власні рушійні сили й мотиви, а не тільки на божественне провидіння. Людська діяльність розглядається ним як усвідомлена, що містить мету, засоби її досягнення і "добро" як потребу, усвідомлену у вигляді первісної мети.

Віра у творчі можливості людини, які та реалізує в процесі досягнення людського блага, не суперечить вищому благу, що "приготував людині Бог". Людське благо, чи щастя, припускає наявність здоров'я, доблесті, задоволення потреб у продовженні роду, почуттєвих насолодах, відчутті добробуту і щасливої долі й вимагає занять як фізичною, так і розумовою діяльністю.

Як бачимо, в розумінні механізмів людської діяльності Г. Кониський не такий уже й далекий від сучасних соціологічних поглядів. Плідні також його ідеї про роль людської праці в досягненні щастя — "добра".

Подальшого розвитку ідеї про людську діяльність як шлях досягнення щастя набули у працях Григорія Савича Сковороди (1722—1794). У праці "Алфавіт, або Буквар світу" він відходить від розуміння джерела щастя в абстрактному початку добра. Такий початок, на його погляд, міститься в праці. Розвиваючи ідею про необхідність самопізнання як умови успішної діяльності людини, він збагачує їх ученням про "споріднену працю".

Суть цього вчення полягає у визнанні природних нахилів людини до праці і необхідності розпізнати та усвідомити, до чого ти народжений — лише в цьому ти "будеш для себе і для братія твоєї корисним". Роби те, до чого породжений, і тоді будеш щасливий не тільки результатами праці, а й самою працею: "...сама у деланії твоєму праця буде для тебе сладчайшею, ніж... самі праці твої плоди" *27.

*27: {Сковорода Г. Алфавіт, або Буквар світу // Твори: У 2 т. K., 1961. Т. І.С. 348.}

Мислитель зовсім не заперечує суспільного значення праці. Тільки "праця", "ремесло" є основою всякої "машини" суспільного життя, "початком" і "вінцем" існування суспільства. "Праця є живий і невсипущий усієї машини хід потоль, поколь породить зроблену справу" *28. Та найкориснішою для суспільства є саме "споріднена праця" — праця відповідно до обдарування та здібностей. Актуальність такого підходу є очевидною у наш час, коли ідея "роби те, для чого ти народжений" узята на озброєння сучасним менеджментом і лежить в основі теорії соціології кар'єри й самоменеджменту. Цікава думка про те, що "неспоріднена праця" може завдавати шкоди не тільки суспільству, а й самому працівникові насамперед. "Комученіє — трудитися в неспорідненій справі?" — запитує Г. Сковорода. І відповідає з мудрістю, гідною всілякої поваги, що люди, які борються зі своєю природою і йдуть урозріз із нею, — "самим собі суть убивці"*29. Як бачимо, за гуманістичною спрямованістю ці соціологічні ідеї про працю не втратили своєї актуальності й у наш час. Вони започаткували гуманістичні традиції в українській соціології праці, що були продовжені на етапі відродження України (кінець XVIII — середина XIX ст.).

*28: {Там само. С. 323.}

*29: {Сковорода Г. Алфавіт, або Буквар світу // Твори: У 2 т. K.., 1961. Т. 1. С. 337.}

Тут доречно звернути увагу на те, що незважаючи на певну самобутність і специфічність ідеї соціології праці в Україні розвивалися не тільки в руслі західної і російської соціологічної думки, а й у безпосередньому контакті і взаємодії з видатними вченими того часу. Нерідко українські вчені реалізували свій творчий потенціал у науці інших держав. Так, видатний соціолог М. М. Ковалевський (1851—1916), який народився в Україні, навчався в Харківському університеті, Берліні, Парижі й Лондоні і відомий як послідовник позитивізму в його контівському варіанті, працював у різних країнах.

Одним із центральних понять його концепції була соціальна солідарність. У розширенні сфер солідарності він вбачав основу соціального прогресу, у тому числі й у виробничо-економічній, трудовій сферах.

Важливим для дослідження соціальних процесів у трудовій сфері є його виступи проти монізму в соціології, визнання впливу одного чи кількох факторів на соціальне життя. Такий підхід створював передумови для дослідження праці як соціального явища, зумовленого взаємодією сукупності факторів і явищ.

І хоча перший соціологічний курс був введений ним у Петербурзькому психоневрологічному інституті, вчений і в політичному (був депутатом І Російської думи від Харківщини), і в культурно-громадському житті (очолював Товариство ім. Т. Г. Шевченка в Санкт-Петербурзі) ніколи не поривав зв'язків з Україною.

Гуманістичні традиції української суспільної думки притаманні світоглядові Івана Яковича Франка (1856— 1916). Працю як соціальне явище він розглядає в контексті і взаємозв'язку з усією людською діяльністю. Вважаючи працю основою існування людства і його соціального прогресу, в дослідженні "Про працю" він наголошує, що, будучи основою людського добробуту і щастя, праця не вичерпує всієї різноманітності людського життя. Плідною є думка про вплив поділу праці на життя людського суспільства. Поширюючи цей вплив на всі сфери життєдіяльності, автор вважає, що поділ праці разом зі станом освіти та економічним господарюванням складають основу політичної влади в державі*30. Прикметно, що, визнаючи важливість учення К. Маркса про рушійні сили розвитку суспільства, він застерігає від переоцінки його ролі та абсолютизації, з одного боку, ролі класових антагонізмів у розвитку суспільства, а з іншого — ролі працівників фабрично-промислового виробництва й міського населення в захопленні та утриманні державної влади. Критично ставився І. Я. Франко й до абсолютизації ролі держави в організації життя суспільства, насамперед у сфері виробництва і споживання. Заслугою великого мислителя було віднесення в окрему галузь суспільних знань науки про працю, що дістала в нього назву "суспільна економіка".

*30: {Див.: Соціологічна думка України. С. 277-286. }

З критичних позицій сприймав марксистські погляди видатний український економіст і соціолог Михайло Іванович Туган-Барановський (1865—1919). Поділяючи погляди неокантіанства, він указував на однобічність визначення життя суспільства тільки за характером способу виробництва. На його думку, такою основою є господарська діяльність як сукупність людських дій щодо створення матеріальних умов для задоволення людських потреб.

Господарська діяльність виступає основою людської діяльності, оскільки цього вимагає задоволення всіх потреб людини. Тобто наука, політика, мистецтво мають свої матеріальні основи, що створюються господарюванням. Тому господарювання є основою всякої діяльності і посідає в ній центральне місце. Проте, застерігає вчений, соціальне життя не збігається з господарюванням. Частка останнього в діяльності тим менша, чим на задоволення більш високих потреб ця діяльність спрямована. Зі зростанням потреб у процесі історичного розвитку суспільства роль господарювання поступово зменшуватиметься при зростанні значення інших форм діяльності. При цьому інші види діяльності — духовна, інтелектуальна тощо — не є жорстко залежними від господарської діяльності, а мають своє самостійне значення в суспільстві.

Проти монополізації ролі виробничо-економічної діяльності в соціальному житті суспільства виступав також видатний український соціолог, філософ і суспільний діяч Богдан Олександрович Кістяківський (1868— 1920). На його погляд, економічні відносини не можуть пояснити динаміку соціального життя. Основним недоліком "економічного матеріалізму" (так він називає марксизм) є методологічний монізм — прагнення всі соціальні зміни вивести з однієї-єдиної причини — класової боротьби. Поняття класу в марксистському розумій ні не може претендувати на статус соціологічної категорії, оскільки має перехідний і обмежений характер. Тут обґрунтовується необхідне для соціології праці поняття "соціальна група", об'єднана сукупністю загальних почуттів, бажань і сподівань. Не абсолютизуючи жодної із форм, що складають каркас соціальних груп, він визнає їхню інваріантність. Поділ праці вирізняється серед них поряд із владою і підпорядкуванням, конкуренцією, дослідженням, створенням партій, представництвом, їхня сукупність формується в процесі соціальної взаємодії.

Актуальною для всіх напрямів соціологічних знань і соціології праці, зокрема, залишається проблема перетворення соціології в строгу науку. Для цього потрібно виконати такі умови: жорстко аналізувати понятійний апарат; застосовувати для аналізу соціальних явищ причинові відносини і спиратися на ціннісні регулятори. Відповідно до цього завдання соціально-наукового пізнання соціального життя, у тому числі й у трудовій сфері, полягають в обробці соціальних явищ з погляду спільності, необхідності та обов'язковості.

Своєрідність поглядів на поняття класу, соціальної групи притаманна і Вячеславові Казимировичу Липинському (1882—1931) — видатному українському мислителю, соціологу, політичному діячеві. Він розумів клас як органічний колектив працівників, пов'язаних загальною традицією, духовною і навіть фізичною спільністю людей. Не висуваючи відношення до власності як головну класоутворювальну ознаку, він по-своєму розумів і промисловий клас, до якого відносив і робітників, і промисловців-капіталістів, не визнаючи за ними важливого місця в соціальній структурі.

Продовжуючи гуманістичні традиції української соціології, усяку форму людської діяльності (у тому числі політичну, трудову) В. К. Липинський вимагає розглядати з позицій знання людської природи як об'єкта цієї діяльності. У розробленій ним політичній антропології характеристики політичних типів людей зумовлені наявністю в суспільстві основних форм поділу праці: війна ("воїн" і "невоїн"), виробництво ("продуктант" і "непродуктант") та ідеологія (варіанти поєднання зазначених типів). Ідея про відповідність типу особистості (поєднання задатків, здібностей і якостей) певному роду діяльності актуальна й сьогодні в соціоніці, соціології кар'єри і менеджменті персоналу.

Особливе місце в розвитку української соціології посідає Микита Юхимович Шаповал (1882—1932) — видатний український учений, політичний і державний діяч, соціолог, з науковою діяльністю якого українська соціологія інституювалася як наука. Ним був заснований у Празі (1924) перший український соціологічний інститут під назвою "Український інститут громадознавства".

Методологічною основою соціології праці можуть служити запропоновані М.Ю. Шаповал ом теоретичні соціологічні ідеї: про суспільство як динамічну життєдіяльну систему, що утворює сукупність соціальних процесів; про соціальне життя, поведінку й діяльність соціальних груп та індивідів, зумовлених обставинами й факторами, що утворюють рушійні сили суспільства; про діяльність людини як реалізацію потреб через свідомо поставлену мету; про людину як сукупність біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних механізмів діяльності*31.

*31: {Див.: Шаповал М.Ю. Загальна соціологія. К., 1996. С. 253-263. }

Праця виокремлюється в особливий вид діяльності, організація якої поєднує людей, а продукти стають факторами багатьох суспільних подій. Інші форми діяльності зазнають на собі вплив праці і її технічних досягнень. Цікавою є спроба вченого розробити соціальну типологію індивідів залежно від рівня розвитку, місця проживання, роду занять, професії, професійних і загальних знань. Пропонується варіант розрізнення етапів трудової діяльності залежно від вікових груп. Своєрідна також система критеріїв оцінки індикаторів і характеристик, що визначають соціальну силу й потенціал співтовариств, яка може бути застосована для оцінки рівня розвитку трудового колективу. Запропонована ним методика аналізу суспільного поділу праці на прикладі України становить науковий інтерес і в наш час.

Через політичні мотиви праці М.Ю. Шаповала були невідомі масовому читачеві; на жаль, вони й тепер іще не введені достатнім чином до наукового вжитку. Однак загальна оцінка його внеску в розвиток української соціології є цілком порівнянною з роллю вченого, з діяльністю якого пов'язана інституалізація української соціології і соціології праці зокрема. Цим ім'ям завершується перший етап академічного періоду соціології в Україні — етап становлення й розвитку соціологічних знань — і починається етап інституалізації соціальних досягнень у суспільстві і становлення соціології в Україні в радянський час.

Початок цього періоду позначається досить активним розвитком соціології праці в молодій Радянській державі. В Україні цей період пов'язаний зі створенням у Харкові Всеукраїнського інституту праці, який очолив Ф.Р. Дунаєвський. Він розробив, зокрема, концепцію "трьох категорій властивостей функціонера", засновану на необхідності пов'язувати якості керівника не з якоюсь апріорною нормою, а з реальними вимогами конкретної трудової ситуації. Серед проблем, досліджуваних інститутом, — питання управлінського контролю, колегіальності та єдиноначальності, вдосконалення організаційної структури і стилю управління. Вже в той час тут застосовувалися методи соціальної інженерії і прикладної соціології. Так, за допомоги професіограм визначалися індивідуальні якості працівників і придатність їх для конкретних професій.

Однак з утвердженням авторитарно-адміністративної системи управління народним господарством сферою праці соціологічні дослідження в цій галузі були згорнуті. Повернення до них почалося у зв'язку з "хрущовською відлигою" і легітимізацією соціології як науки.

Одна з перших праць, що визначила статус соціології праці як науки, її об'єкт і предмет, структуру та актуальні проблеми соціології праці, була написана українським соціологом Є.І. Суїменко у співавторстві з Д. П. Кайдаловим і видана в Москві*32. У цьому виданні продовжуються традиції гуманістичного підходу — аналіз ролі праці в суспільстві; розгляд проблем зміни праці в нерозривному зв'язку з усебічним розвитком особистості, формуванням культури трудової поведінки і культури відносин у трудовому колективі.

*32: {Див.: Кайдалов Д.П., Суименко Е.И. Актуальные проблемы социологии труда, М., 1974.}

У 70-ті роки розпочалися дослідження проблем діалектики праці в соціалістичному суспільстві (В. А. Буслинський, В. И. Коцюбинський, В. Л. Оссовський, В. А. Піддубний, М. Ф. Рибачу к, Л. В. Сохань, І. П. Стогній, Є. І. Суїменко та ін.), а також дослідження змін характеру і форм праці під впливом науково-технічного прогресу (Є. М. Герасимов), формування потреби в праці (О. В. Нельга).

Активно досліджувалися соціологічні проблеми стимулювання трудової діяльності, взаємозв'язку свідомості ціннісних орієнтацій і трудової поведінки (І. М. Попова), мотиваційні механізми трудової поведінки (А. О. Ручка), стійкості і мобільності працівників у промисловості (В. С. Панюков), кваліфікація і трудові орієнтації (С. О. Макеєв, В.Ф. Черноволенко). Вивчалися проблеми трудових виробничих колективів, механізми й резерви соціального управління в них (К. К. Грищенко, В. І. Патрушев, М. О. Сакада), соціального планування (В. Г. Городяненко, Л. О. Олесневич). Окремим напрямком досліджень стали проблеми трудової діяльності молоді: трудова орієнтація, вибір і престижність професії (С. О. Войтович, В. Л. Оссовський), виробнича адаптація і трудова мобільність (М. П. Лукашевич), життєві перспективи і професійне самовизначення (Є. І. Головаха).

Рівень наукового дослідження соціологічних проблем праці знайшов своє відображення у перших українських підручниках із соціології праці (Сероштан Н. А., Алдохин И. П., Кулиш С. А. и др. Социология труда. X., 1990; Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. К., 1990). Спираючись на набутки соціологічних знань у сфері праці 80-х років, ці підручники фактично завершують другий період систематизації соціології праці в Радянській Україні.

Наступний (третій) етап розвитку припадає на період переходу до демократичної держави і ринкових відносин у трудовій сфері. В організаційному плані початок цього етапу пов'язаний зі створенням у 1991 р. Інституту соціології Національної академії наук України і виділенням спеціальних структурних підрозділів для досліджень у сфері прані.

90-ті роки характеризуються звільненням соціологічних досліджень про працю від політизованості і заідеологізованості, розвитком методологічної бази соціології праці, виокремленням нових, пов'язаних з ринком праці, напрямів у дослідженнях, введенням до наукового вжитку нових соціологічних даних, розширенням методів соціологічного дослідження трудових процесів. Актуалізуються дослідження соціальних проблем праці в контексті соціологічного осмислення економічної реформи (Социальные аспекты экономической реформы / Под ред. К. К. Грищенко, А. А. Ручки. К., 1991 та ін.).

Чи не головним об'єктом дослідження стає працівник у ринкових відносинах — підприємець, бізнесмен, менеджер (Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету/Отв. ред. В. М. Ворона, Е. И. Суименко. К., 1995; Наш деловой человек / Е. И. Донченко, Е. Г. Злобина, В. А. Тихонович. К., 1995).

Вийшли у світ праці, що досліджують соціальну регуляцію трудової поведінки за ринкових умов України (Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения (социологический анализ). К., 1993), а також аналізують досвід подібного регулювання за рубежем (Арсеенко А. Г. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений (на примере США, Канады, Великобритании). К., 1995).

Соціально-економічні проблеми праці посідають чільне місце в соціологічних моніторингах стану українського суспільства, що проводяться Інститутом соціології НАН України (керівник В. М. Ворона) та іншими соціологічними центрами.

Проблеми підприємницької діяльності, типологізації і характеристики суб'єктів ринкових відносин, аналіз стану виробничо-економічної сфери в Україні, проблеми трудової кар'єри переходять на сторінки навчальних посібників (В. А. Полторак. Соціологія. Основи соціології праці і управління. К., 1992; Його ж. Социология труда: справочник. Днепропетровск, 1997; Нагорный Б. Г. Социально-экономические проблемы управления инновационными процессами в промышленности. Донецк, 1995; Лукашевич Н. П. Основы социологии труда. К., 1994; Його ж. Социология карьеры. X., 1999; Його ж. Социология труда. К., 2001; Пилипенко В. Є., Шевель I. П. Соціологія підприємництва. К., 1997; Економічна соціологія / За ред. В. М. Ворони, В. Є. Пилипенка. К., 1997; Дворецька Г. В. Соціологія праці. К., 2001).

Зрозуміло, що цей короткий огляд лише окреслив загальні контури стану розвитку досліджень сучасних проблем соціології праці в Україні і не може претендувати на якісь оцінки чи рейтинги. Його мета — привернути увагу до необхідності серйозних і глибоких спеціальних досліджень у цій галузі.

Отже, соціологія праці виникла й розвивалася разом із виникненням науки соціології як одна з провідних її складових. Тому соціологія праці у своєму розвитку пройшла ті самі етапи, що й соціологія: донауковий (III тисячоліття до н. е. — XIV ст.) і науковий (від XV ст. до наших днів).

Донауковий етап охоплює виникнення перших форм індивідуальної та спільної праці в найдавніші часи, становлення їх у процесі поділу і зміни праці й відображення цих процесів у суспільній свідомості у вигляді міфів, теологічних уявлень у поєднанні з геніальними здогадами і припущеннями.

Науковий етап історії соціології праці починається з виникненням соціології та інституалізації її як науки. Нагромадження результатів вивчення соціальних проблем праці в межах протестантизму, утопічного соціалізму, класичної політекономії і класичної філософії XVI—XVIII ст. створило наукові передумови для виникнення соціології праці як соціальної галузі знань.

Класичний етап розвитку соціології праці (XIX — початок XX ст.) характерний розробкою і відкриттям основних наукових теорій, що не тільки послужили теоретичною базою виникнення і розвитку емпіричної і прикладної соціології праці, а й становлять ядро, теоретичну основу розвитку соціології праці на сучасному етапі.

Сучасний етап соціології праці (початок XX ст. — теперішній час) має істотні особливості в різних країнах. Найзначніший внесок у розвиток соціології праці в цей час здійснює американська і французька соціологічна наука.

Російська соціологія праці виникла й розвивалася в контексті світового розвою цієї науки. Однак специфічні історичні умови визначили необхідність виокремлення додаткових періодів у сучасному етапі: дореволюційного (середина XIX ст. — до 1917 p.), радянської соціології праці (початок 20-х — середина 50-х), відродження і розвитку сучасної вітчизняної соціології праці.

Українська соціологія виникла й розвивалася в руслі світової і російської соціології праці, проте на основі сукупності власних соціально-гуманітарних ідей. Як окрема наука українська соціологія праці інституалізувалась із проголошенням України суверенною незалежною демократичною державою.

Запитання для самоконтролю

  • 1. Які є підходи до періодизації етапів виникнення й розвитку соціології праці?
  • 2. Які характерні ознаки донаукового етапу в історії соціологічних знань про працю?
  • 3. Який внесок у створення підґрунтя для дослідження соціальних проблем праці здійснено в часи Давнього Сходу (НІ—II тисячоліття до н. е.)?
  • 4. У чому полягає внесок у дослідження соціальних проблем праці мислителів античної Греції?
  • 5. Які ідеї щодо суспільної праці привнесено мислителями Давнього Риму?
  • 6. Що характерно для поглядів на суспільну працю мислителів середньовіччя?
  • 7. Які характерні ознаки наукового етапу історії соціології праці та якими ідеями щодо суспільної праці представлений цей етап?
  • 8. Якими ідеями та концепціями щодо соціології праці представлений класичний етап розвитку соціології праці?
  • 9. Які основні напрями досліджень у галузі соціології праці притаманні сучасному етапові розвитку цієї науки?
  • 10. В чому полягають особливості розвитку російської та української соціології праці і як це відбито в їхній періодизації?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  • 1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М., Политика, 1992.
  • 2. Дворецька Т. В. Соціологія праці: Навч. посібник. К., 2001.
  • 3. Захарченко М. В., Погорілий О. /. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). К., 1993.
  • 4. История буржуазной социологии XIX — начала XX века. М., 1979.
  • 5. История буржуазной социологии первой половины XX века. М., 1979.
  • 6. История социологии. Учебное пособие. Минск, 1993.
  • 7. История социологии в Западной Европе и США. М., 1993.
  • 8. Кайдалов Д. П., Суименко Е. И. Актуальные проблемы социологии труда. М., 1974.
  • 9. Кондратик Л. І. Історія соціології України в іменах. Луцьк, 1996.
  • 10. Кравченко А. И. История зарубежной социологии труда: Общие принципы. М., 1991.
  • 11. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке: историко-критический очерк. М., 1987.
  • 12. Ромашов О. В. Социология труда. М, 1999.
  • 13. Советская социология: В 2 т. М., 1982. Т. 1—2.
  • 14. Соціологічна думка України / М. В. Захарченко, В. Ф. Бурлачук, М. О. Молчанов та ін. К., 1996.
  • 15. Социологическая мысль в России. Л., 1978.
  • 16. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За заг. ред.
  • 17. В. І. Воловича. К., 1998.
  • 18. Социология труда / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993.
  • 19. Соціологія: терміни, поняття, персоналії / За заг. ред. В. М. Пічі. Київ; Львів, 2002.
  • 20. Энциклопедический социологический словарь / Общ. ред. Г. В. Осипова. М., 1995.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші