Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інституціональні теорії розвитку

Інституціональну теорію розвитку національної економіки слід розглядати як сукупність учень, які синтезують роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування.

Перші інституціональні теорії виникли у 20-30-ті роки XX ст. У рамках інституціональної теорії доцільно виокремити теорії соціально-психологічного інституціоналізму Торстейна Веблена (1857-1929), соціально-правового інституціоналізму Джона Коммонса (1862-1945), кон'юнктурної концепції Уеслі Мітчелла (1874-1948).

Інституціональні теорії досліджують три основних групи проблем: взаємозв'язок монопольного сектору економіки з дрібним і середнім бізнесом; взаємоузгодження приватних і суспільних інтересів; взаємодію праці та капіталу.

Інституціональні погляди Т. Веблена називають соціально-психологічними, тому що в основу розвитку суспільства і економіки як його частини було покладено психологічні чинники - звички, поведінку, традиції, уявлення, прагнення. Т. Веблен підійшов до поділу капіталістичного господарства своїм шляхом, визначивши в ньому сфери "індустрії" та "бізнесу", та обґрунтував зростання місця й ролі технологічних факторів виробництва, соціального контролю.

Складовими соціально-правового інституціоналізму Дж, Коммонса є позитивізм, практицизм, прагматизм. На основі примату права Коммонс вважав за доцільне зробити все для збереження та модифікації капіталістичного ладу в цілому. Особливе місце в системі Дж. Коммонса посідає теорія соціального конфлікту - один з різновидів концепції соціального солідаризму.

Практичну орієнтацію на конкретні варіанти державного втручання має інституціоналізм У. Мітчелла, який дістав назву емпіричного. Обстоюючи позиції мінової концепції, У, Мітчелл головними явищами економічного розвитку вважав гроші та грошовий обіг, а сучасну капіталістичну економіку називав грошовою цивілізацією. Прогнозуючи розвиток капіталістичної економіки, У. Мітчелл розробив так званий гарвардський барометр, який обчислювався на основі середніх величин індексів спекуляції, бізнесу та грошового ринку. Таким чином, у ранньому інституціоналізмі економічні явища трактувалися з трьох позицій: психології та технології, права, ринкової кон'юнктури.

Сучасним напрямом розвитку економічної думки, який розвиває методологію, теорію, традиції інституціоналізму кінця XIX - початку XX ст., є неоінституціоналізм, представниками якого є У. Ростоу, Р, Хейлбронер, А Тоффлер (США), А Берлі, Ж. Еллюль, Ф. Перру, П. Массе (Франція), Г. Мюрдаль, Ж. Акерман (Швеція), Р, Дарендорф (Німеччина) та ін. Вони скептично поставилися до кейнсіанських спроб знайти закономірність розвитку співвідношення доходів, заощаджень і споживання, піддали сумніву універсальний характер законів неокласиків, висуваючи на перший план суспільні відносини людей, сферу обміну, споживання, форми організації ринку, моральні принципи, надавали вирішальне значення в економіці інститутам (державі, великим корпораціям, профспілкам) і розробили низку теорій, зокрема теорії "демократизації капіталу", "управлінської революції** А Берлі, Д. Бернхема, концепцію держави загального добробуту Пола Семуелсона (змішаної економіки), теорію "колективного капіталізму Г. Мінза. Ці теорії охоплюють різні сфери суспільного життя, формуючи альтернативне (відмінне від неокласичного та кейнсіанського) бачення закономірностей розвитку економічних систем. У них здійснено спроби відобразити і пояснити новітні явища економічного життя світу, спрогнозува-ти майбутній напрям руху економіки, політики, науково-технічного прогресу, соціології в їх взаємозв'язку, показати тенденції розвитку суспільства як невіддільного цілого.

В умовах посилення науково-технічної революції деякі економісти {ДжЛ. Гелбрейт, У. Ростоу та ін.) висунули технократичні теорії, в яких містяться спроби пояснити основні соціально-економічні явища змінами в галузі техніки. На думку вчених, технічний прогрес і розвиток великого машинного виробництва привели розвинеш країни до індустріального суспільства, що характеризується високим рівнем розвитку промисловості, провідною роллю міст, єдиним внутрішнім ринком, поглибленим професійним поділом праці, розвинутою системою загальної освіти, наявністю спільних суспільних ціностей.

Варіант теорії "індустріального суспільства" Джона Кепнета Гелбрейта дістав назву ^нового індустріального суспільства", У ньому було висунуто ідею об'єднання зусиль влади та бізнесу, при цьому визнано факт підпорядкування держави корпораціям ("Економічні теорії та цілі суспільства", 1976 р.).

Одним з різновидів теорії індустріального суспільства є теорія "стадій суспільного розвитку" Уолта Ростоу, На його думку, всі суспільства відповідно до рівня їх економічного розвитку можна зарахувати до однієї з п'яти категорій: традиційне; перехідне; суспільство, в якому відбувається процес структурних зрушень; суспільство, яке перебуває на стадії економічного піднесення; суспільство, яке досягло високого рівня масового споживання. Економічну систему США У. Ростоу зображує як найвищу стадію суспільної еволюції, стадію високого рівня споживання, модель для майбутнього розвитку всіх інших країн.

Наприкінці 60-х років XX ст. індустріальне суспільство почали розглядати як певну стадію, а не кінцеву форму суспільства. Дедалі більшого значення набуває концепція " постіндустріольного" (інформаційного) суспільства американського соціолога Даніела Белла, формуються теорії конвергенції двох світових систем Дж.К. Гелбрейта.

Слід зазначити, що в сучасній світовій економіці у кожній країні неоінституціоналізм набув специфічних рис і розвивається під впливом особливостей національного історичного досвіду і менталітету, традицій філософської та економічної науки тощо. Однак доцільно виокремити спільні ознаки, які визначають суть і специфіку цього напряму в сучасних умовах. До них належать: критичне ставлення до неокласичної теорії і практики ринкового господарювання; підтримка міждисциплінарного підходу у дослідженні економічних явищ; перехід від методологічного індивідуалізму неокласиків до дослідження колективних інститутів (корпорацій, профспілок, політичних партій); позиціонування історичного підходу з втіленням принципів еволюціонізму, емпіричного аналізу в дослідженні економічних явищ та процесів; акцентування на суттєвих недоліках сучасного ринкового господарства (економічні кризи, масове безробіття, різка соціальна диференціація, бідність значної частини населення, контрастний розподіл обмежених економічних ресурсів), а також на соціальних і глобальних проблемах (екологічні, демографічні, расові, проблема багатих і бідних країн тощо); підтримка ідеї державного соціального контролю ринкової економіки; використання концепцій трансформації суспільства (концепції індустріального суспільства ДжЖ. Гелбрейта, постіндустріального суспільства Д. Белла, трьох хвиль (аграрної, індустріальної, суперіндустріальної) Е. Тоффлера^ інформаційного суспільства Дж. Несбіта).

У вітчизняній економічній науці певні постулати інституціо-нальної теорії відображені в працях відомих українських вчених А Гальчинського, В. Гейця, А Гриценка, Б. Кваснюка, П, Леонен-ка, Д, Лук'яненка, С. Мочерного, В. Савчука, Ю. Пахомова, О. Філіпенка, А Чухна та ін. Окремі положення інституціональ-ної теорії висвітлені в розробках А. Бебела (проблеми трансформаційної економіки), О. Бєляєва,А. Мельник (аналіз державного регулювання перехідної економіки), /. Бочана (інститупДональні фактори розвитку приватного сектору), С. Верстюка (проблема корупції і рентоорієнтованої поведінки), Ю. Зайцева (економічна трансформація), К. Кривенка (проблеми структуризації економічної системи), /. Лазні (теорія прав власності), /. Малого (проблеми відтворення в інституціональному контексті), О. Мельника (фінансові інститути), В. Новицького (філософія цивіліза-ційного підходу), О. Прутської (інституціональна поведінка), В. Рибалкіна (теорія прав власності), С. Степаненка (методологія інститупДоналізму), В. Тарасевича (економічна синергетика), Н. Татаренко (глобалістика), К. Фонкич (теорія пошуку ренти) таін.

Розвиток молодої ринкової економіки України нагально вимагає застосування сучасних моделей економічного розвитку, насамперед ідей посткейнсіанських та неоінстуціональних вчень, спроектованих на національну площину.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші