Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціологічний позитивізм

Соціальний дарвінізм

Одним із перших західних соціологів, який звернувся до вивчення суспільних процесів і явищ у контексті ідей Г. Спенсера, є австрійський соціолог і юрист Людвиґ Ґумплович (1838-1909), засновник соціального дарвінізму. Основним положенням його праць є думка про суспільство як сукупність груп людей, що ведуть між собою боротьбу за виживання, вплив і панування. Людям від народження притаманна взаємна ненависть, що визначає відносини між соціальними групами й спільнотами, які постійно перебувають у стані жорстокої боротьби. Він обґрунтував положення про неминучість соціальної нерівності людей, стверджуючи, що будь-яка людина або група прагне до підкорення слабших і що в цьому проявляється природний суспільний закон боротьби за існування (звідси й назва напряму - соціальний дарвінізм, або автоматичне перенесення положень дарвінівського вчення про еволюцію в природі на розвиток суспільства). Л. Ґумплович один з перших уводить в соціологію поняття "соціальний конфлікт", який, на його думку, є органічною формою взаємин між людьми і соціальними спільнотами всередині кожного суспільства і в стосунках між різними суспільствами.

Вчення А. Смолла про розв'язання соціального конфлікту

Американський соціолог Альбіон Смолл (1854-1926) продовжив розробку ідей соціального дарвінізму, дотримуючись в основному поглядів Л. Ґумпловича. Але на відміну від Л. Ґумпловича, який вважав єдиними шляхами розв'язання соціальних конфліктів примус і насильство, А. Смолл приділяв увагу проблемі переходу від конфлікту до соціальної злагоди і погодження. Соціологія й повинна виступати в ролі ефективного компонента "соціальної технології" та "соціальної інженерії", метою яких є сприяння гармонізації соціальних структур і відносин. Або, інакше, соціологи, досліджуючи суспільство, повинні попереджати про назрівання соціальних конфліктів, описувати та аналізувати причини їхнього виникнення та брати участь у виробленні заходів, які допомагають, з одного боку, не допустити розгорання вже існуючих конфліктів, а з другого - вдосконалити саме суспільне життя у тих його ланках, де раніше конфлікти виникали.

Основною ідеєю соціального дарвінізму е зведення законів розвитку суспільства до таких біологічних закономірностей:

  • - природній відбір;
  • - боротьба за існування;
  • - виживання найпристосованіших;
  • - вроджена агресивність людини тощо.

У цілому ж, незважаючи на окремі спроби відійти від суто біологізаторських тлумачень суспільства, соціальний дарвінізм досить швидко втратив свій вплив, хоч деякі його сучасні різновиди (наприклад, соціобіологія) продовжують існувати.

Расово-антропологічна школа

Расово-антропологічна школа в соціології виникав та існує у другій половині XIX - початку XX ст. її поява пов'язана насамперед з ім'ям французького дослідника Жозефа Артура де Ґобіно (1816--1882). Він вважав головними причинами розвитку суспільства расові особливості, чистота раси розглядається ним як основна спонукальна сила розвитку цивілізації. Але оскільки у світі практично не залишилося чистих рас, а біла раса поступово змішується з жовтою і чорною та втрачає свою провідну роль, Ж. А. де Ґобіно досить песимістично дивиться на майбутнє, пророкуючи занепад західноєвропейської цивілізації, створеної білою расою на чолі з арійцями.

Основні положення расово-антропологічної школи зводяться до визнання, що:

  • - соціальне життя і культура є лише наслідком дії расово-антропологічних чинників;
  • - раси в головними суб'єктами історичного процесу;
  • - раси поділяються на "вищі" й "нижчі";
  • - змішування рас призводить до фізичної і культурної деградації суспільства;
  • - соціальна поведінка людини детермінована (зумовлена) біологічною спадковістю.

Расово-антропологічний напрям у соціології в науковому плані виявився нежиттєздатним головним чином через хибність вихідних положень і брак наукової аргументації. В політичному ж плані він дав поштовх до появи расизму та фашизму, геноциду і етноциду, за що людство заплатило життям мільйонів людей.

Географічний напрям

Географічний напрям у соціології започаткував англійський соціолог Генрі Томас Бокль (1821-1862). Він вважав, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних факторів - клімату, їжі, ґрунтів і ландшафту. Саме вони визначають генезис перших історичних форм суспільності й навіть тип політичного устрою - деспотії чи демократії. Так, наприклад, у країнах із теплим, сприятливим для землеробства кліматом люди малопридатні до тяжкої фізичної праці, ринок перенасичений дешевою робочою силою, а це викликає злиденність одних і багатство інших; нерівність розподілу багатства спричиняє виникнення деспотичної влади. І навпаки, у народів, які живуть у країнах із помірним кліматом, їжа обходиться дорожче, вимагає більших затрат праці; на ринку праці попит на робочу силу перевищує пропозицію, це впливає на зростання заробітної плати, тому багатства розподіляються рівномірніше, і в таких країнах переважають демократичні форми політичного устрою.

Основними положеннями географічного напряму в соціології в:

  • - абсолютизація ролі природних факторів (таких, як клімат, ландшафт, великі річки, близькість до морів чи океанів, специфіка географічного розташування тощо);
  • - недооцінка специфіки суспільства та масштабів діяльності людини із перетворення природного середовища в культурне, потенціалу змін, закладеного у внутрішній взаємодії соціальних і духовних чинників;
  • - однозначна залежність психологічних і культурних процесів від фізичних факторів зовнішнього середовища.

Проблема взаємозв'язку природи і суспільства

Водночас варто зазначити, що географічна школа в соціології поставила проблему, яка сьогодні є однією з центральних, а саме: проблему органічного зв'язку суспільства і природи, проблему відповідальності людини за надмірне втручання у природне середовище і хижацьке використання природних ресурсів. Тому один із сучасних напрямів у соціологічній думці - альтернативна соціологія - знову й знову порушує питання визнання високої цінності природи та її гармонії з людиною, надає перевагу захисту довкілля, а не економічному зростанню, бере участь у продуманому плануванні й діях із метою уникнення ризику екологічної катастрофи і знищення людства.

Основні принципи позитивізму

Різноманітні школи позитивістського напряму в соціології кінця XIX - початку XX ст. були лише першими кроками на шляху до формування соціології як самостійної науки. Принципи, які лежать у їхній основі, можна об'єднати в п'ять груп. Це насамперед твердження про те, що:

  • - соціальні явища підпорядковуються законам, спільним для всієї дійсності; немає жодних специфічних соціальних законів, які б не були модифікацією законів, що діють у природі;
  • - соціологія повинна будуватися за взірцем позитивних природничих наук;
  • - методи соціологічних досліджень мають бути аналогічними до природничо-наукових; усі соціальні явища повинні описуватися в кількісних вимірах;
  • - найважливішим критерієм науковості соціології є об'єктивність змісту знання; соціологічне знання не повинно містити споглядальних міркувань, а описувати соціальну дійсність незалежно від нашого до неї ставлення;
  • - людина розглядається переважно як природна істота з вродженими біопсихічними властивостями; вона неспроможна до соціальної творчості й не відіграє самостійної ролі у житті та розвитку суспільства.

Усі ці характерні риси позитивістської соціології врешті-решт призвели до визнання обмеженості та недостатності натуралістичних тлумачень суспільного життя і людини, а в кінцевому результаті - до зменшення її впливу та занепаду.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші