Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СОЦІАЛЬНІ РЕЗЕРВИ, ТЕХНОЛОГІЇ І СОЦІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ У ТРУДОВОМУ КОЛЕКТИВІ

Соціальне управління: сутність, функції, принципи і методи

Соціальне управління мовою соціології означає свідомий, цілеспрямований вплив на соціальні об'єкти (системи, організації, інститути), явища чи процеси для приведення напрямку і темпів їх розвитку і функціонування у відповідність до дії об'єктивних суспільних законів на макро- і мікрорівнях.

Соціальне управління може реалізуватися на різних рівнях: суспільство як соціальна система; різні сфери суспільства; різноманітні соціальні спільноти; регіональний, галузевий колективи. Соціальне управління підкоряється дії законів і закономірностей, що мають об'єктивний характер і встановлюють загальні, істотні й необхідні зв'язки між досліджуваними явищами.

До основних законів соціального управління належать*146:

*146: {Див.: Щекин Г. В. Теория социального управления. К., 1996. С. 322 - 325, 336.}

• закон єдності системи соціального управління, зумовлений культурними, політичними та економічними умовами суспільного розвитку. Система соціального управління цілісна; це проявляється: у нерозривності ланцюга відносин управління від вищих органів адміністративно-державного управління до нижчих його ланок; у єдності соціального управління зі всіма складовими

глобальних цілей та інтересів суспільства; у єдності основних функцій і методів менеджменту;

  • • закон пропорційності керованої і керівної підсистем соціальної системи, шо припускає раціональну співвідносність усередині них, а також між ними з метою забезпечення найефективнішого функціонування цих підсистем;
  • • закон оптимального співвідношення централізації і децентралізації функцій соціального управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі суспільного розвитку, і ця зміна є законом соціального управління;
  • • закон участі різних верств населення в соціальному управлінні, у підвищенні його ефективності й відповідальності, оскільки суспільне виробництво матеріальних і духовних благ ставить за мету задоволення потреб населення.

Для реалізації законів і закономірностей соціального управління суб'єкти управління мають додержуватися його принципів.

Під принципами соціального управління зазвичай розуміють правила, основні положення та норми поведінки, які використовують органи управління у процесі керівництва в силу соціально-економічних умов, що склалися в суспільстві. Вони визначають вимоги до системи, структури процесу й механізму соціального управління. Принципи управління являють собою результат узагальнення людьми об'єктивних законів і закономірностей, властивих їм загальних рис, характерних фактів та ознак, що стають загальним підґрунтям їхньої діяльності. Отже, принципи соціального управління — це керівні ідеї, вихідні положення, що відтворюють закони розвитку відносин управління.

У трудовому колективі соціальне управління ґрунтується на певних принципах. Серед них розрізняють:

  • • загальнометодологічні принципи: принцип взаємозв'язку, взаємодії і взаємозумовленості об'єкта і суб'єкта управління; принцип об'єктивності; принцип конкретно-історичного підходу в управлінні; принцип системності;
  • • специфічні методологічні принципи: плановість, науковість, прогнозування, конкретність, наступність, систематична оновлюваність, госпрозрахунок, самооплатність та ін. (діють, як правило, в управлінській підсистемі і сприяють перетворенню управління в гнучку, ритмічну і планомірно повсякденно чинну систему);
  • • організаційні принципи, серед яких розрізняють дві групи: а) принципи суспільного поділу праці і влади (принципи ієрархії влади, самоврядування, єдиноначальності і колегіальності керівництва, домірності прав і обов'язків та ін.); б) принципи ефективності управлінських рішень та організації робіт. Сюди входять принципи обґрунтованості рішень, моделювання управлінських рішень на ЕОМ, добору й розміщення кадрів за професійними ознаками і працездатністю, матеріального і морального стимулювання, ритмічності в роботі, соціального контролю та ін.

Наведена загальна класифікація принципів соціального управління поєднує ряд принципів більш конкретної дії*147:

  • • *147: {Див.: Щекин Г.В. Теория социального управления. К., 1996. С. 324-325. }
  • • принцип єдиноначальності в прийнятті рішень і колегіальності в ході їх обговорення;
  • • принцип єдності адміністративно-державного, господарського і соціально-культурного менеджменту;
  • • принцип поєднання галузевого і територіального соціального управління;
  • • принцип науковості соціального управління;
  • • принцип прогнозування соціального управління;
  • • принцип мотивації (стимулювання) праці;
  • • принцип відповідальності за результати соціального управління;
  • • принцип раціонального добору, підготовки, розміщення і використання кадрів;
  • • принцип економічності та ефективності соціального управління;
  • • принцип системності (розгляд об'єкта чи суб'єкта управління як системи, що складається з різних ланок, тобто систем, що прагнуть до реалізації різних цілей);
  • • принцип ієрархічності (розгляд систем як багатоступеневих, багаторівневих, що вимагають поділу на елементи, й при цьому кожний ступінь управляє нижчим ступенем і водночас виступає об'єктом управління стосовно вищого рівня);
  • • принцип необхідної різноманітності (керівна система мусить мати не меншу складність і різноманітність, ніж керована система);
  • • принцип обов'язковості зворотного зв'язку (одержання інформації про результати впливу керівної системи на керовану систему шляхом порівняння фактичного стану з заданим).

Системи принципів управління змінюються в процесі суспільного розвитку і соціального управління. Проте основні принципи менеджменту цілком зникнути не можуть, тому що відображають вимоги до системи соціального управління. Форми ж і методи використання цих принципів на різних етапах соціального розвитку можуть і мають бути різними.

Реалізація розглянутих принципів у процесі соціального управління в трудовому колективі здійснюється з використанням матеріальних, моральних та адміністративних засобів. До матеріальних засобів належать засоби та умови праці, заробітна плата, премії тощо. До моральних — публічна оцінка роботи підлеглих керівниками, подяки, присвоєння престижних звань, нагородження грамотами, подання для нагородження орденами й медалями. Адміністративні засоби соціального управління містять усні розпорядження, письмові накази й розпорядження, різного роду покарання: зауваження, догана й сувора догана, звільнення з роботи.

Для розуміння сутності соціального управління в трудовому колективі розглянемо, у яких функціях вона виявляється. Розрізняють три групи функцій соціального управління*148.

*148: {Див.: Социальное управление трудовым коллективом. Роль профсоюзной организации / Под ред. Ю. Е. Волкова, О. И. Шкаратана. М., 1987. С. 38.}

До першої групи належать функції, спрямовані на формування та оптимізацію соціальної організації колективу й на вдосконалення його соціальної структури. Це такі функції: формування та оптимізації соціально-групових і соціально-організаційних структур у колективі; добір і розміщення кадрів і громадського активу; збагачення змісту праці; забезпечення професійного зростання працівників.

До другої групи належать функції, спрямовані на створення сприятливих можливостей для реалізації працівниками своїх соціальних і політичних прав і для задоволення матеріальних і духовних потреб. Це такі функції: охорона трудових прав працівників; полегшення праці й поліпшення її умов; поліпшення матеріально-побутових умов життя працівників; розвиток належної підприємству матеріальної бази культурно-освітньої діяльності і підвищення рівня роботи відповідних установ; розвиток системи демократичних інститутів управління виробництвом і соціальним життям колективу; сприяння зростанню соціальних потреб працівників.

До третьої групи належать функції, пов'язані з вихованням і розвитком соціально значущих якостей працівників. Це такі функції: формування розумних матеріальних і духовних потреб трудящих; підвищення загальноосвітнього і культурного рівня членів колективу; поліпшення соціально-психологічного клімату, формування колективізму, забезпечення дисципліни і правопорядку; розвиток трудового, соціально-політичного, творчого та інших видів громадської активності трудящих.

У процесі здійснення функцій соціального управління використовуються різні методи, залежно від рівня управління.

Так, на рівні основного (великого) трудового колективу ефективними показали себе такі методи, як: узгодження формальної і неформальної структур, що сприяє подоланню суперечностей між проектованими й реальними зв'язками і нормами; демократизація управління шляхом підвищення ролі громадських організацій, розвиток самоврядування, залучення працівників до участі у виробленні рішень, виборності керівників, розвиток соціальної активності.

На рівні малого трудового колективу (малої трудової групи) можна рекомендувати такі методи, як: цілеспрямоване формування складу групи з урахуванням кваліфікаційних, демографічних, психологічних та інших ознак, а також з урахуванням необхідної кількості працівників, розміщення робочих місць; згуртування колективу за допомогою підтримки здорової конкуренції, удосконалювання стилю керівництва, використання соціально-психологічних факторів та ін.

Для окремого працівника можна назвати таку сукупність методів соціального управління: прямі (наказ, завдання); через мотиви й потреби (мотивація, стимулювання); через систему цінностей (виховання, освіта); через навколишнє соціальне середовище (зміна умов праці, статусу в адміністративній і позаформальній організації та ін.).

Природно, що в кожній конкретній управлінській ситуації використовується те чи інше поєднання засобів і методів соціального управління. Ефективність управління забезпечується завдяки використанню комплексу методів, які найбільше відповідають характерові об'єкта і вирішуваним завданням.

За своєю сутністю механізм соціального управління трудовим колективом є сукупністю відносин різних спільнот у ньому, що безпосередньо чи опосередковано, через своїх представників, взаємодіють у процесі організації діяльності щодо реалізації загальних та особливих інтересів.

Зміст механізму соціального управління трудовим колективом об'єднує цілий комплекс взаємозалежних елементів управління. Крім розглянутих принципів, засобів і методів управління, до нього належать: об'єкт управління; мета управлінського впливу; суб'єкт управління; закони управління; стиль управлінської діяльності, процедури одержання й використання інформації; процес прийняття і реалізації управлінських рішень та їхні результати.

У повному обсязі зміст і закономірності механізму соціального управління вивчаються спеціальними науками — соціологією управління і теорією соціального управління. Тут ми обмежимося знайомством з технологічною стороною забезпечення ефективного соціального управління трудовими колективами.

Оцінюючи загальний стан соціального управління трудовими колективами в нашій країні, слід визнати, що воно нерідко тяжіло до застосування адміністративно-командних і лозунгово-закличних засобів. У поєднанні з ідеалізованою економічною ефективністю це призводило до деструктивних соціальних процесів, насамперед до зниження дисципліни праці, відповідальності та організованості.

У цьому зв'язку різко актуалізувалася суспільна потреба в прогресивній, діяльній системі соціального управління трудовими процесами. Вона мала спиратися на вміння піднести мотивацію праці і життєдіяльності в цілому, на управління не людьми, а умовами їхнього життя за їхньої активної участі. У її основі мало лежати точне уявлення про незатребувані соціальні ресурси колективу — соціальні резерви, розуміння конкретних шляхів їх залучення в соціально-трудове життя за допомогою соціальних технологій, прогнозування і моделювання соціального розвитку трудових колективів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші