Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія політичних та економічних вчень
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Неокейнсіанство та його особливості

Вчення Дж.М. Кейнса здобуло багато прихильників, особливо в післявоєнні роки, коли на перший план висунулися не проблеми зайнятості, а питання економічного зростання й економічної збалансованості. Дослідження в цьому напрямку породили комплекс теорій, поєднаних загальним поняттям - неокейнсіанство, концепцію якого розвивали Р. Харрод, Дж. Хікс, Н. Калдор, Дж. Робінсон, П.Сраффа, А. Філліпс, Є. Домар, Дж.М. Кларк, П. Самуельсон, Дж.Тобін, А. Хансен. Окрім основної течії (Р. Харрод, Дж. Хікс, Є.Домар, А. Хансен, А. Лейонхувуд) у неокейнсіанстві можна, хоч і досить умовно, виділити ще дві - ліве кейнсіанство (Н. Калдор, Дж.Робінсон, П. Сраффа) і посткейнсіанство (А. Філліпс, Дж. Тобін), кожна з яких має певні особливості.

Неокейнсіанство - досконаліша модель кейнсіанської теорії, в якій макроекономічний аналіз найважливіших показників здійснюється з урахуванням НТП, використанні позитивних аспектів монетариської концепції, органічному взаємозв'язку процесу виробництва і розподілу.

Причини виникнення неокейнсіанства: відсутність у кейнсіанської теорії розробок щодо регулювання економіки в усіх фазах циклу (Кейнс обгрунтував антикризову економічну політику) тривалого економічного зростання та економічної динаміки (теорії Кейнса властивий статичний підхід).

Методологічна основа - положення про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівновагу економічної системи, макроекономічний підхід до аналізу проблем відтворення в умовах прогресу, вплив НТП на розширене відтворення, визначення важливої ролі грошей і грошової політики в арсеналі державного регулювання, використання недосконалої концепції граничної продуктивності капіталу.

Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Розробка теорії економічної динаміки в межах кейнсіанської методології пов'язана, насамперед,

з дослідженнями англійського економіста Роя Форбса Харрода (1900-1978), основні праці якого "Нарис теорії економічної динаміки" (1939), "До теорії економічної динаміки" (1948). Його модель відштовхується від тієї ж методологічної передумови, що і модель Кейнса: рівновага досягається за умови рівності заощаджень та інвестицій. В основі економічного зростання виділяють три фактори: працю, капітал та випуск продукції або доход на душу населення. Темп економічного зростання Харрод поділив на гарантований (забезпечує динамічну рівновагу) та природний (темп зростання, при якому рівень інвестиційних витрат достатній для забезпечення робочими місцями всього приросту трудових ресурсів).

До аналогічного з Харродом висновків прийшов у своїх дослідженнях "Нариси теорії економічного зростання" (1957) американський економіст Євсей Девід Домар (1914-1997). Він звернув увагу на те, що приріст інвестицій збільшує обсяг ринку, створюючи додаткову пропозицію товарів і послуг. Тому збільшення капіталовкладень повинно бути таким, щоб через ефект мультиплікатора забезпечити приріст доходу, який дорівнював би збільшеному рівню пропозиції. Така рівність забезпечує "темп рівноважного зростання", за якого балансуються прирости пропозиції та попиту. В своїй динамічній моделі економічного зростання Домар розглядає вплив принципу акселерації на динамічність економіки.

Відхилення сукупних витрат і доходів від рівноважного рівня стали вихідною точкою кейнсіанської концепції циклічних коливань, що входить складовою частиною в теорію економічної динаміки. Важливу роль у розробці цього напрямку відіграли праці американського економіста Елвіна Хансена (1887-1976), зокрема книга "Економічні цикли і національний дохід" (1958).

Вихідним пунктом концепції є нерівномірність інвестиційних процесів, пов'язана як з наявністю часових лагів між інвестуванням та його наслідками, так і з неоднорідністю самих інвестицій. Якщо в Кейнса інвестиції є функцією процента і не залежать від величини доходу, то в теоріях динаміки не все так однозначно. Первісні інвестиції породжуються екзогенними факторами: технологічними і демографічними зрушеннями, залученням до обігу нових господарських ресурсів тощо. Вони дійсно є автономними і стають імпульсом до економічного зростання, сприяючи прискореному збільшенню національного доходу. Однак приріст національного доходу, у свою чергу, породжує збільшення інвестицій. Це вже похідні інвестиції, які залежать від динаміки зміни доходу. Кількісний взаємозв'язок між приростом доходу і приростом похідних інвестицій виражається поняттям акселератора. Поняття акселератора в економічну теорію ввів французький економіст Альберт Афтальон (1874-1956) у працях "Реальності загальних криз" (1909) та "Періодичні кризи перевиробництва" (1913). Він розробив акселератор на прикладі роботи текстильної промисловості в 1909-1913 роках.

У 1917 р. цей принцип був викладений англійським економістом Джоном Кларком і був перенесений із сфери використання засобів виробництва в сферу споживчих товарів довгострокового використання і засобів праці. В другій половині XX ст. розробкою теорії акселератора займалися П.Самуельсон, Дж. Хікс, Е. Хансен.

Акселератор (Р ) - коефіцієнт, який показує скільки одиниць додаткового основного капіталу (Косн) необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції (Г), тобто у скільки разів зростуть нові інвестиції у відповідь на зміни в обсягах виробництва.

В основі використання акселератора є принцип акселерації, суть якого полягає у тому, що будь-яке очікуване зростання національного доходу передбачає відповідне зростання основного капіталу. Принцип акселерації виражає вплив на інвестиції змін сукупного попиту на споживчі товари, визначає функціональний зв'язок між рівнем інвестування та коефіцієнтом змін споживання. У найпростішому вигляді принцип акселерації можна подати формулою:

де І, - індуційовані інвестиції поточного періоду;

Ь - інвестиції, використані на заміну зношеного основного капіталу.

Якщо припустити, що зношення основного капіталу немає, тобто норма амортизації рівна нулю (На = 0), то величина індуційованих інвестицій визначається:

Якщо в поточному році розмір сукупного доходу скоротився порівняно з минулим (У, < У,_1), то індуційовані інвестиції приймають від'ємне значення. Це означає, що в результаті скорочення виробництва підприємці частково або повністю не відновлюють зношений капітал.

Умовою рівноваги на ринку товарів і послуг є рівність заощаджень та інвестицій. Але оскільки інвестиції є функцією процента, а заощадження - функцією доходу, досягнення такої рівноваги стає справою досить складною. Така можливість з'являється, якщо всі чотири параметри - заощадження, інвестиції, норма відсотка і національний дохід - визначаються одночасно на єдиному реальному ринку.

Хансен запропонував два методи боротьби з циклічними коливаннями: шляхом стабілізації обсягу інвестицій та компенсації приватних інвестицій заходами фіскальної та грошово-кредитної політики.

Модель взаємодії товарного та грошового ринків і досягнення рівноваги між ними була розроблена англійським економістом Джоном Ричардом Хіксом (1904-1989), який ще в 1937 році у статті "Містер Кейнс і класики" спробував інтерпретувати теорію Кейнса як окремий випадок більш загальної теорії, що обґрунтовує принципову рівноважність економічної системи. Тим самим стверджувалося, що між кейнсіанською і неокласичною концепціями немає непримиренних протиріч і закладався фундамент їх синтезу.

Схема Хікса насамперед відображає ситуацію досягнення збалансованості на реальному ринку. Однак, крім реального ринку, існує ще ринок грошей. Він становить інтегральну частину економічної системи і загальна рівновага неможлива без зрівноважування попиту на гроші та їх пропозиції. Рівновага на грошовому ринку досягається, коли збільшеному рівню національного доходу відповідає більш висока ставка процента.

Спільна рівновага на ринках благ, грошей і капіталу є стійкою (рис. 10.3). Модель ЇБ-ІМ (рівноваги товарного та грошового ринків) дає змогу: визначити рівноважний сукупний попит на ринку; аналізувати ефекти макроекономічної політики держави; простежити за взаємодією ринків: заощаджень та інвестицій, товарів та послуг, грошей; обґрунтувати вплив фіскальної та монетарної політики на національний дохід та зайнятість населення.

За допомогою моделі ЇБ-ІМ можна простежити також за впливом реального і грошового ринків на ринок праці, тобто на вирішення проблеми зайнятості. Таким аналізом доповнив модель Хікса Елвін Хансен.

Модель рівноваги двох ринків IS-LM

Рис. 10.3. Модель рівноваги двох ринків IS-LM

Схема Хікса-Хансена ґрунтувалася на передумові, що заробітна плата гнучко реагує на надлишок пропозиції на ринку праці. Проблема

безробіття залишається дуже гострою і вимагає постійного регулюючого втручання з боку держави. Що ж стосується інфляційного зростання цін, то воно буде стримуватися саме наявністю надлишку на ринку праці. Цей взаємозв'язок був підтверджений емпіричними дослідженнями економіста Албана Вільяма Філліпса (1914-1975), який встановив наявність зворотної залежності між безробіттям та інфляцією. Свої дослідження А.Філліпс виклав в статті "Співвідношення між безробіттям і ступенем зміни грошової заробітної плати у Великій Британії 1862-1957" (1958).

На початку XX ст. американський економіст І.Фішер розкрив взаємозв'язок між зростанням цін і безробіттям. Статистичні дані показали, що у фазі піднесення рівень безробіття знижується, а темп інфляції зростає. У фазі спаду рівень безробіття збільшується, а інфляція зменшується. Австрійський економіст А. Філліпс побудував на основі емпіричних даних криву, яка характеризує зв'язок між щорічними процентними змінами грошової зарплати і рівнем безробіття в Англії протягом 1861-1957 р. Він виявив, що у Великій Британії за рівня безробіття 2,5 % заробітна плата зростає приблизно на 2 % на рік, що веде до стабілізації цін, якщо продуктивність праці також зростає на 2 %. Таким чином, дана крива Філліпса відчуває на собі вплив не лише рівня безробіття, а й змін у рівні продуктивності праці.

Зв'язок між темпом приросту номінальної заробітної плати та рівнем безробіття визначений кривою Філліпса (рис.10.4).

Крива Філліпса

Рис. 10.4 Крива Філліпса

Крива Філліпса представлена залежністю:

де д = -щ----темп приросту номінальної зарплати;

9 - коефіцієнт чутливості темпу приросту номінальної зарплати до зміни рівня безробіття

Крива Філліпса слугувала послідовним кейнсіанцям найважливішим аргументом в обгрунтуванні необхідності активного державного регулювання економіки. Урядова політика, виходячи з виявленої закономірності, повинна балансувати між безробіттям та інфляцією, які будуть гасити один одного у випадках занадто різких відхилень від допустимих норм.

Сучасна крива Філліпса включає показник очікуваних темпів інфляції, завдяки дослідженням М.Фрідмена і Е.Фелпса, які розвиваючи у кінці 60-х рр. XX ст. модель неправильних уявлень працівників, підкреслювали важливість очікувань для аналізу зайнятості, цін, сукупного попиту. Крива Філліпса також включає в себе і показники так званих шокових змін пропозиції, чим вона зобов'язана значному підвищенню цін на нафту і відповідного одночасного зростання як інфляції, так і безробіття у 70-х роках XX ст. Це змушує її змінювати свою звичну форму, рухатись у іншому напрямку.

Дилема державної економічної політики: низький рівень безробіття при високій інфляції або низький рівень інфляції при високому рівні безробіття.

Проте не завжди крива Філліпса адекватно відображає альтернативність між інфляцією та безробіттям, оскільки не враховує реакцію центральних банків на циклічні коливання. Цю прогалину заповнює крива Тейлора, яка відображає альтернативність зв'язку між варіаціями інфляції і безробіття. Так, чим вищою є варіація інфляції та безробіття, тим діловий цикл є менш "згладженим". У разі, коли центральний банк намагається обмежити варіацію і не здійснює політику пристосування до шоку, має зрости варіація безробіття, як і передбачає крива Філліпса, і навпаки. Якщо ж центральний банк намагається зменшувати коливання зайнятості, реагуючи на шок, то має зрости варіація інфляції.

Використання графічних моделей Філліпса і Тейлора дає змогу передбачати наслідки стабілізаційної політики держави в короткостроковому періоді.

Проблему одночасного зростання інфляції та безробіття, починаючи з 1972 р., намагався у рамках кейнсіанської концепції розв'язати американський дослідник, Нобелівський лауреат 1981 р. Джеймс Тобін (1918-2002). У своїй праці "Інфляція і зайнятість" (1972) вчений стверджує, що відсутність інфляції призводить до надлишкового безробіття. Аналізуючи криву Філліпса, Тобін вказує, що вона характеризує "війну між заробітною платою і зайнятістю у кейнсіанській теорії", тобто відсутність інфляції призводить до надлишкового безробіття. Він вважав, що інфляція можлива і при зростанні безробіття, якщо заробітна плата зростає темпами, що перевищують темпи зростання продуктивності праці. Стабілізація заробітної плати вимагає збільшення рівня безробіття, а зростання попиту на працю підвищує номінальну заробітну плату, що призводить до зростання інфляції.

Уже в другій половині 60-х рр. і особливо в 70-ті рр. XX ст. рецепти неокейнсіанської моделі почали все більше суперечити економічним законам розвитку і, більше того, вони навіть сприяли загостренню окремих проблем, таких як інфляція, дефіцит державного бюджету, а особливо - циклічність розвитку. Соціально-економічний і політичний розвиток західних країн після Другої світової війни з усією наочністю довів, що державне регулювання економіки неспроможне забезпечити повної зайнятості й рівноваги. Використання кейнсіанських концепцій і моделей не дало змоги розв'язати проблеми реалізації та безкризового розвитку. Кризу кейнсіанської економічної теорії визнавали й провідні неокейнсіанці (Дж.Хікс в статті "Криза кейнсіанської економічної теорії"), які обґрунтовували протиріччя моделей неокейнсіанської політики з об'єктивними реаліями розвитку економіки, загострення проблем, зокрема інфляції, дефіциту державного бюджету і циклічності капіталістичного розвитку.

Ліве кейнсіанство - це реформістська течія неокейнсіанства. Його найвідоміші представники - британські економісти Дж.Робінсон, Н.Калдор, К.Куріхара. Вони вважають, що у ринковій економіці є ряд недоліків, які слід подолати шляхом реформування. Йдеться про захист інтересів дрібних власників, середнього класу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Вихід із цих суперечностей лівокейнсіанці шукають в обмеженні влади великих корпорацій і монополій. Головною причиною недостатнього попиту вважають нерівномірність і несправедливість розподілу національного доходу і закликають до його перерозподілу на користь трудящих, дрібних та середніх власників за рахунок великих корпорацій, на житлове будівництво, охорону здоров'я, освіту, соціальне страхування. Вони також вважали, що неокейнсіанці спотворили справжній зміст вчення Кейнса, повернувши його в русло концепції автоматичного відновлення загальної рівноваги, але на відміну від своїх американських колег робили акцент не на монетарних факторах впливу на процес відтворення, а на впливі на нього фактора розподілу доходів.

На основі лівого кейнсіанства у 60-70-х роках XX ст. формується концепція так званої радикальної політичної економії, яка виступає під гаслом "антимаржиналістської революції", різко критикує основні положення неокласичної теорії (Дж. Робінсон, П.Сраффа, Н. Калдор). В своїй праці "Економіка недосконалої конкуренції" (1933) Джоан Вайолет Робінсон (1903-1986) розробила теорію недосконалої конкуренції, критикуючи монополії як фактор, здатний викликати стагнаційні процеси в економіці. Вона одна з перших заявила про кризу ортодоксального кейнсіанства, визначила концепцію економічного зростання капіталістичної економіки, в якій поєднала теорію Кейнса з марксизмом, враховуючи соціально-економічні фактори та розподіл національного доходу. Важливе значення в економічних дослідженнях Дж.Робінсон має концепція розподілу, яка включає наступні елементи:

> визначення причин нерівності розподілу доходів, серед яких виділяє вплив соціальних та політичних рішень, а також дію ринкових сил;

> рівність заробітної плати та прибутку, на співвідношення яких впливають темпи економічного зростання, темпи розширення зайнятості, динаміка цін;

> вплив інвестиційної діяльності на процес нагромадження.

Однією з найважливіших частин теорії Дж.Робінсон було вчення про технічний прогрес, в якій виділяється три його типи: нейтральний, капіталозберігаючий та капіталомісткий.

У книзі "Нагромадження капіталу" (1956) Дж.Робінсон формує ідеальні умови економічного розвитку - умови "золотого віку" (рис. 10.5). Порушення цих умов є причиною нестабільного розвитку капіталізму.

Умови економічного розвитку Дж. Робінсон

Рис. 10.5 Умови економічного розвитку Дж. Робінсон

Дж.Робінсон визначає оптимальний рівень темпу нагромадження капіталу, який відповідає такому розподілу національного доходу, при якому зростання ефективного попиту рівне зростанню обсягів виробництва. Найважливішим стимулом капіталістичного зростання, за теорією Робінсон, є підвищення заробітної плати із зростанням продуктивності праці. Чим вища заробітна плата, тим вигідніше застосовувати менш трудомістку, але більш капіталомістку техніку.

П'єро Сраффа (1898-1984) у праці "Виробництво товарів за допомогою товарів" (1960) критикував розподільчу функцію вільної конкуренції, а діючу в західних країнах конкуренцію визначає як недосконалу, що пояснюється посиленням монополістичних тенденцій, обмеженнями при реалізації виготовлених товарів, у результаті чого падають ціни та зростають витрати обігу, а також врахуванням не лише цінового фактора, але й якості товару та торговельної марки.

Аналізуючи проблеми ціноутворення, Сраффа доводив теоретичну неспроможність концепцій граничної корисності й граничної продуктивності та повертається до рікардіанського розуміння вартості, використовуючи пропорції простого і розширеного відтворення Маркса.

Одним із авторів теорії економічного зростання лівого кейнсіанства був Ніколас Калдор (1908-1992). Циклічні коливання він пояснюються ендогенними факторами, формуванням заощаджень та інвестицій у різних фазах циклу ділової кон'юнктури. Калдор передбачає, що схильність до заощаджень найманих працівників і підприємців різна, а норма прибутку визначається відношенням інвестицій до сукупного доходу. У період депресії інвестиційний попит нееластичний до приросту національного доходу, оскільки мають місце надлишкові виробничі потужності. У період піднесення чим менші запаси надлишкових потужностей, тим еластичніший інвестиційний попит за доходом. При досягненні потенційного обсягу національного доходу інвестиції знову втрачають еластичність за доходом. Обмежувачем еластичності у цій ситуації є зростання ставок заробітної плати і процента.

Обсяг заощаджень теж зазнає коливань. Гранична схильність до заощаджень відносно мала при середньому рівні доходу і досить значна при доходах, нижчих від середнього та вищих від середнього рівня. За Калдором, особи з низьким рівнем доходів більше заощаджують, прагнучи збільшити своє споживання у майбутньому. Стабілізація доходу на середньому рівні знижує норму заощаджень. А перевищення середнього рівня доходу знову зменшує граничну схильність до заощаджень.

Рівновага на ринку благ (рис. 10.6) встановлюється за умови рівності заощаджень та інвестицій (точки А, В, С). Рівновага в точках А і С - стійка, а в точці В - нестійка. Точці А відповідає рівновага системи в умовах низької ділової активності. Точці С - рівновага в умовах високої ділової активності Рівновага в цих точках може порушуватись внаслідок зміни схильності до інвестування.

Модель економічного циклу Калдора

Рис. 10.6 Модель економічного циклу Калдора

Калдор описує механізм проходження економікою повного циклу ділової активності, починаючи від високої і закінчуючи низькою, та навпаки.

До представників лівого кейнсіанства пізнього періоду відносять американського економіста Франко Модільяні (1918-2003), який в праці "Переваги ліквідності, теорії процента і грошей" (1944) виступав за змішану економічну політику регулювання ринкової економіки. Він вивчає проблеми макроекономіки, шляхи використання формалізованих моделей в економічному аналізі. Коло наукових інтересів Ф. Модільяні охоплює питання ринкового механізму, фінансової сфери, приватних заощаджень і способів їх доцільного використання.

Прагнучи до вдосконалення "споживчої функції" Кейнса і знайшовши раціональну основу для макроекономічного поведінки в діях окремих індивідуумів, Модільяні був першим, хто описав створення моделей "життєвого циклу", які повинні були пояснити закономірності утворення особистих заощаджень. Він стверджував, що "головний мотив (для заощаджень) полягає в тому, щоб мати можливість підтримувати достатньою мірою постійний життєвий стандарт".

Отже, прогресивність теоретичних підходів лівих кейнсіанців полягає:

по-перше, критикуючи засилля монополій, вони висувають ряд антимонопольних вимог;

по-друге, наполягають на розв'язанні певних соціальних проблем, зокрема ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшенні купівельної спроможності населення, переорієнтуванні військових витрат на охорону здоров'я, соціальне страхування тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші