Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Давнє світосприйняття наших предків і вимір плинності часу.

Наші предки були надзвичайно спостережливими людьми. Практика народного світосприйняття фіксує циклічні зміни фаз Місяця (головного астрального божества), які відбуваються кожні сім днів (ущерблення — смерть божества — воскресіння); циклічні зміни (кожні сім років) фізіології та психології дітей і дорослих.

Як певний вимір часу побутував вираз сім тижнів.

Звичай вимірювати час семи тижнями бере початок у Давньому Вавилоні. Ймовірно, цей звичай пов'язаний зі змінами фаз Місяця, що відбувалися кожні сім днів впродовж 28 діб. Спостерігаючи зоряне небо, астрономи встановили сім "блукаючих" світил, які згодом назвали "планетами" (лат. planeta, грец. planètes — блукаюча зірка). У Давньому Вавилоні виникли астрологічні вірування про вплив планет на долю людей і народів. Відповідно число 7 набуло сакрального значення, символізуючи кількість планет, що обертаються навколо Землі у міру віддалення від неї в такому порядку: Місяць, Меркурій, Венера, Сонце, Марс, Юпітер, Сатурн.

Існують цікаві тлумачення походження назв семи днів тижня. Поділ доби на 24 год. здійснили астрономи Давнього Вавилону, які допустили, що кожна година доби підпорядкована певній планеті. Відлік годин розпочали з суботи: першою її годиною "керував" Сатурн, другою — Юпітер, третьою — Марс, четвертою — Сонце, п'ятою — Венера, шостою — Меркурій, сьомою — Місяць. Потім цикл повторювався. Вважалося, що першою годиною наступного дня (неділі) "керує" Сонце, першою годиною третього дня — Місяць, четвертого — Марс, п'ятого — Меркурій, шостого — Юпітер, сьомого — Венера. Відповідно до цього й отримали назви дні тижня. Від Давнього Вавилону назви днів тижня за іменами богів перейшли до римлян, згодом у календарі багатьох народів (Климишин, 1985).

Вираз "на сьомому небі" — відгомін давніх уявлень про "багатоповерховий" Всесвіт.

Відомо, що Данте Аліг'єрі (1265—1321) у поемі "Божественна комедія" (1307—1321; видана 1502 ), написаній у поширеній у середньовічній літературі формі "видіння", здійснив поділ неба на сім сфер. Такий поділ відображав тогочасні уявлення про будову Всесвіту, які вміщували відомості про п'ять планет (Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн) і два світила (Сонце, Місяць).

Трансформація цих уявлень простежується у відомій середньовічній романтичній поемі "Сім красунь" (1197) азербайджанського поета Нізамі Гянджеві (1141 —1209). Дослідники творчості Нізамі вважають, що поема відтворює образ освіченої руської княжни Єфросинії Полоцької (1100— 1173). "Житіє" Єфросинії засвідчує: чутки про її мудрість, знання грецької мови, філософії, риторики, астрономії "розлетілися по всім градам".

Поема вміщує сім новел. Головний герой поеми — Бай-рам, має сім дружин9 кожна з них оповідає йому окрему новелу. Помешканнями дружин були особливі палаци, які відрізнялися за кольором. Колір палацу відповідав кольору дня тижня і планети, покровительки цього дня. Байрам, вбраний в одяг, колір якого збігався з кольорами дня тижня і палацу, послідовно відвідував помешкання дружин і вислуховував чергову історію.

День тижня Колір Планети

Субота чорний Кейван (Сатурн)

Неділя жовтий Сонце

Понеділок зелений Мах (Місяць)

Вівторок червоний Марріх (Марс)

Середа синій Утарід (Меркурій)

Четвер сандаловий Муштарі (Юпітер)

П'ятниця білий Зухра (Венера)

Шлях Байрама від палацу до палацу своєрідно символізує перехід від одного небесного поверху до іншого, відображає духовне піднесення: від грубої чуттєвості — до ідеальної любові. Та головне, цей шлях відтворює динаміку пізнання: від незнання (чорний колір) — до знання (білий колір) (Євсюков, 1990).

Сім божеств — давніх (язичницьких) кумирів — тривалий історичний період упорядковували буття наших предків. Ґрунтовні дослідження слов'янського язичництва здійснив Б. Рибаков.

Давньоруський князь Володимир Великий встановив у Києві 980 р. язичницьких кумирів, які утворювали пантеон (грец. Раntheіоn — місце, присвячене всім богам). Пантеон відкривав Перун (давньорус. Перунъ, загальнослов'ян. Регипъ) як найвище божество. Главенство Перуна дослідники пов'язують із процесом зародження державності Київської Русі, тому його ґенеза не сягає первісних шарів історії (Є. Анічков). У слов'янській міфології Перун — бог грози (грому, блискавки). Загальнослов'янський культ Перуна сягає культу бога грози (грому) в індоєвропейській міфології і має спільні риси з культом Перкунаса у балтійській міфології. Бог грози в індоєвропейській традиції керував воєнними діями, відповідно вважався покровителем дружини воїнів і її керманича (у слов'ян — князя), зокрема на Русі. В слов'янській і балтійській традиціях Перун приурочується до чотирьох сторін світу (це виявляється й у назві дня тижня, четвер — день Перуна),

За давньоруськими літописними джерелами, для виготовлення ідола Перуна й інших язичницьких кумирів використовувалося дерево; голова Перуна була срібною (сивина — ознака змужнілого воїна), а вуса — золотими.

У більшості давньоруських літописів разом з Перуном згадується Хоре (давньорус. Хърсъ), що дає підстави трактувати цю пару божеств як "природні" (грім/блискавка і сонце). Хоре також зіставляється з сонцем (хоча припускається і його зв'язок з місяцем). Ймовірно, Хоре — божество східного походження, відоме на Русі завдяки сарматським або тюркським впливам. Ім'я Хоре передує імені Дажбог — за списком 980 р.

Дажбог (давньорус. Дажъбогъ; Дажбогъ, Даждъбогъ) — важливий персонаж слов'янської міфології, культ якого найбільше пояснює аналогія з античним Аполлоном: Дажбог — син Сварога, Аполлон — син Зевса. Культ сонячного Дажбога простежується у праслов'янських археологічних джерелах І тис. до н. е., де йдеться про святкові ватри, "сонячні колісниці", запряжені лебедями (це ж стосується йАполлона). Згадку про Дажбога подають "Повість минулих літ" (980), "Хроніка" Іоанна Малали (Іпатський літопис під 1144). В останній Дажбог зіставляється з сонцем, подано і про його спорідненість зі Сварогом (як сина і батька). "Слово о полку Ігоревім" двічі згадує руських воїнів як "Дажт-божя вьнука". Хронологічно поява Даж-бога (на підставі іранського бог) вбачається у розширенні контактів зі Скіфією, тобто у VI—IV ст. до н. е. (Б. Рибаков).

Безпосередньо за Дажбогом за списком 980 р. — згадується Стрибог (давньорус. Стрибогь). У "Слові о полку Ігоревім" вітри названі Стрибоговими онуками, які стрілами віють з моря, що, ймовірно, засвідчує атмосферні функції Стрибога. Східнослов'янська міфологія і давньоруські тексти поєднують імена Стрибога та Дажбога, що дає підставу для зближення їх функцій. Значення їхніх імен і етимологія також стосуються багатства: Даж — бог (дати) і Стри — бог (розповсюджувати) долю, благо. Відповідні паралелі простежуються в інших традиціях, зокрема іранській (Baga-) і давньоіндійській (Bhaga-), де згадані імена божеств персоніфікують багатство і його розподіл (розповсюдження).

Божество на ім'я Волос (Велес) згадують слов'янська міфологія і давньоруські джерела, зокрема договір русів з греками 907 р. (за "Повістю минулих літ"). Згідно з Б. Ри-баковим, культ Волоса-Велеса сягає палеолітичного періоду, його характеризує певна трансформація функцій. Прийнятною вважається здогадка лінгвістів про ототожнення цього божества з ведмедем. Очевидно, первісно — це божество мисливської здобичі, "мертвого звіра". Звідси — давній зв'язок Волоса із світом мертвих і певний вияв культу предків, душ померлих. Проте на початках Волос радше постає як земний покровитель мисливців, вдягнутих у звірині шкури, котрі уподібнювалися тим тваринам, на яких полювали. Згодом Велес виступає як "скотий бог", покровитель домашніх тварин, бог багатства. Полісемантизм слова "скот" (лат. pecunia — скот, багатство) вказує на певну історичну епоху, коли головне багатство племені становили стада великої рогатої худоби, тобто на бронзовий вік. У договорі з греками Велес зіставляється із золотом, Перун — зі зброєю. Віщого Бояна називали Велесовим онуком ("Слово о полку Ігоревім"). Це, можливо, засвідчує зв'язок культу Велеса з обрядовими піснями і поезією.

У давньоруському пантеоні подано єдине жіноче божество — Мокош (давньорус. Макошъ). У "Повісті минулих літ" Мокош закінчує список божеств, який відкриває Перун. Як божество Мокош відома у східнослов'янській міфології. Типологічно Мокош подібна до грецьких мойр, германських норн (вони прядуть нитку долі), хеттських богинь підземного царства та ін. Мокош продовжує давній образ жіночого божества або жіночого відповідника громовержця Перуна у слов'янській міфології. За Книгою Буття, п'ятниця — шостий день світотворення, коли Бог створив Людину. Отже, це — день пологів, день Берегині-Рожаниці. Характерно, що після прийняття православ'я образ Мокоші безпосередньо продовжує Параскева-П'ятниця.

Згадується зв'язок Мокоші з давніми землеробськими культами. Відомо, що у землеробських племен Велика Мати мислилась, з одного боку, космогонічно як Прародителька Світу, мати богів і всього сущого, а з іншого — як Мати-Земля, Мати-Сира Земля і відповідно — покровителька врожаю. На давньоруському ґрунті це виявилося в образі богині Макоші (Мокоші). Макош — "Мати врожаю", оскільки слово "кош" означало: віз для снопів, корзину для зерна, плетений амбар для соломи, затон для худоби (Б. Рибаков).

Поряд з іменем Мокоші у повчаннях проти язичництва згадується ім'я Симаргл (давньорус. Семаръглъ, Симаръглъ, Сим — Ръглъ). Воно відоме у східнослов'янській міфології та давньоруських джерелах. Допускається, що ця назва наближена до давнього "Семиглав". Інша гіпотеза пояснює ім'я й образ Симаргла як іранське запозичення, зіставляючи з міфічним птахом Сенмурвом (Тревер, 1993). Симаргл (ймовірно, Симаргл, від слова "сЬмя"?) вважається божеством нижчого порядку. Це — священний крилатий пес, що охороняє насіння і поля. У трипільських розписах його зображено ніби ширяючого навколо молодих рослин. У ті далекі часи охорона засіяного поля від малих тварин (козулі, дикі кози тощо) була необхідною (Рибаков, 1981, с. 432— 436, 599).

Сіл днів творення світу відображено у Біблії. Як оповідає Біблія, Бог явився Мойсею на горі Синай, де наказав синам Ізраїлевим побудувати святилище.

Семиденне творення світу, сім первородних сил божественного втілює семисвічник — менора, один з найдавніших символів єврейського народу.

Розміщувався світильник у Скинії Заповіту, пізніше — в Єрусалимському храмі. Скинія — символічний намет (шатро). Сакральні конотації слова пов'язані з тим, що під час поневіряння у пустелі й пізніше, майже до спорудження Єрусалимського храму за царя Соломона, місцем міфічної присутності Божества для ізраїльтян був особливий намет, де стояла священна Скриня — Ковчег Заповіту.

Світильник (менора) був золотий, чеканний, "його підставка, держало його, вітки, чашечки, бруньки й квітки його були суцільні з ним. Шість віток виходило з його боків: три вітки з одного його боку і три вітки з другого. Три чашечки як мигдалевий цвіт, з брунькою й квіткою на одній вітці, і три чашечки як мигдалевий цвіт, з брунькою й квіткою на другій вітці; і так на всіх шістьох вітках, що були суцільні з світильником. На світильнику ж було чотири чашечки як мигдалевий цвіт, з бруньками й квітками їхніми. Одна брунька під двома вітками суцільна з ним, друга брунька під двома вітками суцільна з ним, і третя брунька під двома вітками суцільна з ним, для шести віток, що були суцільні з ним. Бруньки їхні й вітки були суцільні з ним, усе з одного кусня сутого, кутого золота". Також було зроблено "сім лямп до нього, і щипці, і огарничку до нього з щирого золота. Із талану чистого золота... й усю посудину його" (Вихід, 37, 17—24).

Для виготовлення такого семисвічника (заввишки близько 120—130 см) було необхідно понад 100 кг золота.

Зображали менору на амулетах, культових предметах, надгробних пам'ятках. Семисвічник (менора) завершує меморіал, встановлений на місці масових розстрілів фашистами єврейського населення у Бабиному Яру (Київ) під час Другої світової війни.

Сім гілок світильника символізують сім світил давньої космології: Сонце, Місяць, Марс, Меркурій, Юпітер, Венера, Сатурн.

Згідно з Біблією, у суботу Господь спочивав від усіх справ своїх. Субота — закінчення світотворення, перехідний стан буття, стан спокою. В іудаїзмі субота вважається днем відпочинку.

За євангельською легендою, Ісус Христос воскрес на другий день після суботи, що дало підстави християнам назвати цей день "воскресінням" і вважати його святом.

Зроблено це для розмежування з іудаїзмом, де святковий день — субота.

За Біблією, зібрав Мойсей "усю громаду синів Ізраїля" і звернувся до них: "Ось що заповідав Господь чинити: шість днів робитимете, сьомий же день має бути святий для вас; субота — цілковитий спочинок на честь Господа. Кожен, хто робитиме в цей день, буде караний смертю. Не будете запалювати вогню в цей день суботній ані в одній із ваших домівок" (Вихід, 35, 1—3).

Сім днів тижня становлять коло, яке визначає структуру іудейського та християнського культу.

Сім таїнств визнають Римо-католицька і Православна церкви. Це — хрещення, конфірмація, причастя, сповідь (покаяння), соборування (маслосвяття), священство (посвята у священнослужителі), церковний шлюб.

Таїнства — загальне визначення церковних культових дій у християнстві, що укорінені в магії і використовуються з метою сприяння сходження божественної благодаті.

Хрещення символізує прилучення до церкви.

Таїнство миропомазання — друге після хрещення. Для цього використовують запашну олію (миро), якою хрестоподібно змащують тіло — лоб, очі, ніс, губи, вуха, груди, руки, ноги. Такі дії вважаються печаттю Святого Духа, котрий допомагає людині зберегти душевну чистоту впродовж усього життя.

Таїнство причастя (свята євхаристія) — коли віруючі причащаються хлібом і вином, які символізують тіло та кров Христові. Вважається, що це таїнство встановлено Ісусом Христом під час тайної вечері.

Таїнство шлюбу — найурочистіший обряд у християнстві. Освячуючи шлюб, церква бере нову сім'ю під заступництво.

Таїнство спокути поєднує ритуал сповіді та відпущення гріхів церквою в ім'я Ісуса Христа.

Таїнство соборування (єлеосвященство) здійснюється над хворою людиною (Православна церква вбачає у цьому можливість зцілення, католики розглядають обряд як благословення вмираючого).

Особливе значення має священство — таїнство посвячення людини у церковний сан.

Протестантська церква заперечує всі таїнства, крім двох — хрещення і причастя (вони розглядаються як символічні обряди).

Біблія оповідає про сім дарів Святого Духа, йдеться про повноту Духа в семи дарах: премудрість, розум, порада, сила, відання, благочестя, страх Божий.

Християнство засуджує сім смертних гріхів, які визначив Василій Великий (бл. 300—379) — один із отців церкви, єпископ Кесарії Каппадокійської. Семи смертним гріхам християнство протиставляє сім чеснот:

Сім гріхів Сім чеснота

Зневіра — Віра

Гординя — Смиренність

Гнів — Лагідність

Заздрість — Доброзичливість

Хтивість — Чистота

Обжерливість — Помірність

Жадібність — Щедрість

У сакральній традиції (лат. sacrum — священний) сімка загалом символізує доцільність, повний період або цикл. Число 7 сприймається синонімом повноти і досконалості. Воно розглядається параметром періодичного закону природи, кількісних і якісних характеристик буття. Вважається, що 7 — межове число одноразового сприйняття людиною множинності предметів (число Мюллера: 7 ± 2).

Народні прислів'я та фразеологізми використовують число 7 для означення остаточного обмеження: "сім раз відміряй, а раз відріж", "семеро одного не чекають"; остаточної заборони — "за сьома замками".

Очевидно, відповідно до давнього світосприйняття, наші предки плинність часу усвідомлювали у вимірах: сім днів — сім тижнів — сім поколінь.

Вираз "сім поколінь" має глибокий оптимістичний смисл — як життєвий морально-етичний орієнтир для нащадків, котрі до настання повноліття мають пізнати свій рід, його традиції і духовні вартості до сьомого коліна.

Дерево роду розгалужується на 32 материнських і 32 батьківських гілки. Перше коліно — я; друге — батько й мати; третє — два дідуся і дві бабусі; у четвертому — чотири прадіди й чотири прабабусі; у п'ятому — вісім прапрадідів і вісім прапрабабусь; у шостому — 16 прапрапрадідів і 16 прапрапрабабусь; у сьомому — 32 пращури і 32 пращурки (Войто-вич, 2005).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші