Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЗАРУБІЖНОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА XIX-XX СТОЛІТЬ

3.1. Міфологічна школа

3.2. Біографічний метод

3.3. Культурно-історична школа

3.4. Компаративізм

3.5. Інтуїтивізм

3.6. Фройдизм

3.7. Структуралізм

3.8. Екзистенціалізм

Міфологічна школа

XIX століття було багатим на різні літературознавчі школи і напрями. На початку XIX ст. у німецькій фольклористиці та літературознавстві виникає міфологічна школа, яка ґрунтувалася на естетиці Ф.В.Й. Шеллінга та братів А. і Ф. Шлегелів. Вони дотримувалися думки, що міф — основне джерело поезії. У міфологічній школі було два напрями:

1) демонологічний (порівняння подібних за змістом міфів);

2) етимологічний (лінгвістична реконструкція міфу за допомогою "палеолітичної" методології). Представниками міфологічної школи були А. Кун, В. Шварц (Німеччина), М. Мюллер (Англія), Ф. Буслаєв, О. Афанасьєв (Росія). Ідеї міфологічної школи використовували українські літературознавці: І. Срезневський, М. Максимович, О. Бодянський, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, М. Костомаров, А. Метлинський, О. Потебня.

У XX столітті міфологічну теорію розвиває швейцарський вчений Карл Густав Юнг, який вважав, що в людській психіці незалежно від зовнішнього середовища виникають першообрази або архетипи. Вони мають вплив на формування естетичних поглядів людини.

Продовженням міфологічної школи у літературознавстві та фольклористиці став неоміфологічний напрям, який оновив інструментарій міфологічних студій. Сучасні дослідники використовують здобутки психоаналізу, теорії архетипів Юнга, результати антропологічних досліджень Дж. Фрейзера та К. Леві-Строса, досвід архетипної критики Н. Фрая. У праці "Анатомія критики" Н. Фрай розглядає історію світової літератури як рух замкнутим колом, як циркулювання ідей. Він стверджує, що, відмежовуючись від міфу, література знову повертається до нього.

Успіхи сучасного міфологізму пов'язані з вивченням проблеми "біблія і література" в працях І. Бетко, В. Сулими, В. Антофійчука, А. Нямцу. Результативність прийомів цього напряму зумовлена універсальністю і позачасовим характером міфу. Міф — універсальна модель, яку можна легко спроектувати на будь-який етап у житті суспільства. "Міф, — за спостереженням М. Моклиці, — стає метафорою суспільних процесів, використовується для постановки своєрідного психологічного експерименту, в результаті якого зазвичай міф стає несподівано актуальним".

Біографічний метод

Основоположником біографічного методу був французький літературознавець Шарль Опостен Сент-Бев (1804—1869 рр.), який вважав, що на творі завжди позначається авторська особистість, зокрема її характер, психіка, походження, факти інтимного життя. Відомою працею Сент-Бева є тритомник "Літературно-критичні портрети" (1836—1839 рр.). Сент-Бев написав портрети всіх відомих французьких письменників з точки зору їх біографії, зв'язків з духовними течіями. Послідовники Сент-Бева — Г. Брандес (Данія), Р. де Гурмон (Франція), Ю. Айхенвальд (Росія). Біографічний метод використовували такі українські літературознавці, як М. Чалий, О. Огоновський, М. Петров, І. Франко, С. Балей, І. Дорошенко, В. Смілянська, М. Коцюбинська, Т. Гундорова.

Біографічний метод, відзначає Г. Сивокінь, дає можливість розкрити соціопсихологічний характер таланту. Біографія письменника — це не тільки життєвий шлях, але й всі складники генезису й реалізації таланту. За радянських часів особистість митця типізувалася, нівелювалася. Г. Сивокінь радить розглядати твори у зв'язку з особою творця, вивчати літературу як текстобіографію твору і творчості.

Продуктивність біографічного методу яскраво виявилася в інтерпретації "текстобіографіі" В. Стуса, який здійснила М. Коцюбинська. Вона акцентує увагу на актуальності Сгусового поняття "самособоюнаповнення". За спостереженням дослідниці, неологізми поета з початковим "само" — ("самовтрата", "самовтеча", "самобіль" і головне, підсумкове, — "самособоюнаповнення"), ці словесні матеріальні свідчення напруженого й безнастанного процесу екзистенційного осягнення світу і "свого місця в ньому" були для В. Стуса запорукою духовної суверенності, порятунком, давали змогу піднятися над обставинами. "Віднайдення повною мірою власної особистості, своєї духовної орбіти, чіткої лінії, завершеної мелодії — того, чого українська культура; вимушена утверджуватись в умовах колоніальної скутості, не знала, — вважав життєво важливим для української культури. Адже українські митці були здебільшого позбавлені радості "розкошування як особистості" і обставинами вимушені брати на себе функції публіциста, вчителя, громадського діяча, проводиря, притлумлюючи так чи так, мимоволі чи й свідомо, своє "я" в його самоцінності".1 Сучасний біографічний метод використовує концепції психології, психоаналізу, герменевтики, історіографії, текстології.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси