Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Відновлення Української Народної Республіки Директорією. Утворення Західноукраїнської республіки. Акт Злуки УНР і ЗУНР

Після падіння влади Скоропадського Директорія та створений 26 листопада 1918 р. уряд УНР під головуванням В.Чеховського (УСДРП) зіткнулися з надто тяжкими проблемами внутрішньої і зовнішньої політики. Так, у галузі внутрішньої політики потрібно було організувати владу та створити віддані УНР збройні сили; у галузі зовнішньої політики - знайти вихід із того становища, в яке потрапила Україна після відступу австро-німецьких військ і початку війни на різних фронтах.

Організація влади розпочалася відразу ж після зайняття Києва (14 грудня 1918 р.). Складність була втому, що Директорія перебувала між двох вогнів: з півночі загрожували більшовики, які переконували маси, що Директорія "зап-

Директорія

Рис. 6.9 Директорія

подалася капіталістам", а з півдня - інтервенти Антанти, котра схилялася до ідеї "єдиної і недільної". Ідеології більшовизму та влади Рад Директорія УНР протиставила трудовий принцип влади: влада належить трудовим Радам, обраним робітниками, селянами, трудовою інтелігенцією. Центральні органи влади мали створити Трудовий конгрес, обраний без участі поміщиків і капіталістів. Це дало підставу антиукраїнським колам, які впливали на представників Антанти, звинувачувати Директорію в "більшовизмі". Тим більше, що Директорія своєю декларацією від 26 грудня 1918 р. відновила закони УНР, зокрема ухвалила закон про передачу селянам поміщицької землі без викупу.

23 січня 1919 р. в Києві зібрався Трудовий конгрес. Було розроблено засади загальних демократичних виборів до парламенту соборної України і до органів місцевого самоврядування. 28 січня він передав владу Директорії, поповненій представником Західноукраїнської Народної Республіки, надавши їй право видавати закони й обороняти державу до скликання сесії Конгресу, а виконавчу владу передав Раді Міністрів. Але бажаного ефекту ці заходи не могли дати, оскільки ситуація порівняно з 1917 р. докорінно змінилася.

Крім цього, в середині української демократії не вщухали незгоди і розбрат. Так, розходження в поглядах на форму влади спричинило розкол і у провідних партіях: в УСДРП "фракція незалежних соціал-демократів" виступила за совєтську форму влади, в УПСР "центральна течія" висловилась за владу "трудових рад".

Ще на початку грудня 1918 р. ситуація в Україні різко погіршилася. УНР опинилася в оточенні ворожих або неприхильно-нейтральних сил. На заході виник Польський фронт. З півночі і північного сходу наступали більшовики. На півдні набирала сили добровольча армія Денікіна. З Одеси й Миколаєва загрожував франко-грецький десант з частинами російських добровольців. На південному заході, на правому березі Дністра, стояли румуни, які ще в березні 1918 р. захопили Бессарабію, а в листопаді - Буковину. Проти кожної з цих сил молода держава мусила тримати збройну оборону. Найбільшими з цих фронтів були проти більшовицький і проти польський, на яких зосереджувалася основна увага.

Спроба Директорії порозумітися з Москвою (січень 1919 р.) не вдалася. Серед уряду і політичних партій дебатувалися дві концепції: з більшовиками проти інтервенції Антанти чи з Антантою проти більшовиків. Лідером першої течії був Винниченко, другої - Петлюра.

ПЕТЛЮРА СИМОН ВАСИЛЬОВИЧ (10(23).5.1879 - 25.5. 1926)

Визначний український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Після закінчення бурси Петлюра 1895-1901рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора М. Лисенка. З 1900 р. - член Революційної української партії (1905 р. реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію). Під загрозою арешту восени 1902 виїхав на Кубань, де працював учителем, архівістом, був членом Чорноморської вільної громади РУП у Катеринодарі. У грудні 1904 р. на конференції РУП у Львові виступив проти об'єднання з РСДРП. Кілька місяців навчався на університетських курсах українознавства у Львові, якими керував М. Грушевський. На початку 1906 р. редагував у Петербурзі партійний орган "Вільна Україна". З липня 1906р. - секретар київського щоденника "Рада", а від літа 1907р. до 1908 р. - співредактор легального соціал-демократичного часопису "Слово". З 1912 - редактор російськомовного журналу про Україну "Украинская жизнь" у Москві, в якому публікувались М. Грушевський, Д. Докцов, С. Русова, Є. Єфремов, М. Горький. У роки Першої світової війни 1914-18 рр. - працівник Союзу земств і міст, голова Українського військового комітету Західного фронту у Мінську. Своє ставлення до війни С. Петлюра виклав у статті-відозві "Війна і українці". У публікації Петлюра доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою і висловлював надію, що в майбутньому ставлення російської влади до українського питання зміниться. Петлюра був одним із провідних діячів української національно-демократичної революції: з березня 1917 р. - член УЦР, з травня - голова Українського військового генерального комітету, з червня - гене

Симон Петлюра

Рис. 6.10 Симон Петлюра

ральний секретар військ, справ (у грудні 1917 р. Петлюра, не погоджуючись із соціалістичною орієнтацією глави уряду В. Винниченка, пішов у відставку). У січні-лютому 1918 р. сформував Гайдамацький кіш Слобідської України і брав активну участь у придушенні більшовицького повстання в Києві. За Гетьманату очолював Київське губ. земство і Всеукраїнський союз земств, організував упорядкування могили Т. Шевченка і Чернечої гори у Каневі. За анти гетьманський маніфест Всеукраїнського союзу земств у липні заарештований. Під час повстання проти гетьманського режиму у листопаді 1918 р. звільнений з в'язниці і обраний до складу Директорії УНР. З листопада 1918 - Головний отаман Армії УНР. У лютому 1919 вийшов із УСДРП і став головою Директорії УНР. На чолі об'єднаних українських збройних сил 30.8.1919 р. здобув Київ. 5.12.1919 р. виїхав у Варшаву для організації військово-політичного, союзу з Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативи український і польський уряди підписали у квітні 1920 р. Варшавський договір 1920 року. З Листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (Тарнові, Ченстохові, Варшаві). 31.12.1923 р. виїхав до Австрії, а згодом -до Угорщини, Швейцарії. У жовтні 1924 р. оселився в Парижі, де організував видання тижневика "Тризуб" і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного отамана УНР. Підступно вбитий більшовицьким агентом С.-Ш. Шварцбартом 25.5.1926р. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі.

Остаточно прийнявши проти більшовицьку орієнтацію, Директорія спробувала увійти в порозуміння з представниками Антанти. Вимоги останніх щодо втручання у в нутрі українські справи настроїли маси вороже до Антанти, зробили їх поступливішими до більшовицької пропаганди.

Москва, як і в 1917 р., застосувала тактику "допомоги радянському урядові України", створеному у Москві 17 листопада 1918р. Тоді ж утворено командування протиукраїнського фронту. Рада цього ж фронту на чолі з В. Антоновим, Й. Сталіним, В. Затонським на початку грудня 1918 р. повела з Курська військові операції проти УНР, формально не оголошуючи війни. Після низки безуспішних нот уряду УНР до совєтського уряду Москви (31 грудня; 3,4, і 9 січня 1919 р.) Директорія була змушена оголосити йому війну.

Становище ускладнювалося відсутністю у Директорії регулярної військової сили, за винятком декількох формувань, що залишилися з часів гетьманщини. Повстанські загони охоче виступили проти Скоропадського, але були ненадійною силою; до то ж часто піддавалися більшовицькій агітації.

До найбільших повстанських угрупувань в Україні в період другої українсько-більшовицької війни належали загони Махна на Катеринославщині (Гуляй-Поле), Григор'єва на Херсонщині, Ангела на Чернігівщині, Зеленого (Д. Терпила) на півдні Київщини, Шепеля на Літинщині (Поділля) та ін. У проти більшовицькій війні Директорія спиралася передусім на Запорізький корпус та окремий загін (з 3 грудня 1918 р. корпус) січових стрільців Є. Коновальця.

До червня 1918 р. ініціатива належала більшовикам: українське військо лише оборонялося. Впродовж грудня 1918 р. їм вдалося зайняти Лівобережжя і підступити до Києва. Тут їм суттєво допомогли українські отамани, зокрема, Махно, котрий у розпалі боїв захопив Катеринослав, та Зелений, що очолив повстання на півдні Київщини і відрізав північне крило українсько-більшовицького фронту від південного. Внаслідок цих повстань український уряд 5 лютого 1919 р. змушений був покинути Київ.

Водночас з цими боями у середині грудня до Одеси прибув французький десант під командуванням генерала Боріюса і зажадав від українців передачі міста російським добровольцям. Через місяць новий десант (дивізія генерала Д'Ансельма) висунув вимогу звільнити від українських частин територію по лінії Тираспіль - Бірзула - Вознесенськ - Миколаїв - Херсон. Зважаючи на складність ситуації, Директорії нічого не залишалося, як виконати ці вимоги.

Більшовики почали операцію оточення українських військ. Вони завдавали ударів з півночі, з району Мозир - Коростень на Сарни - Рівне, щоб відітнути війська УНР від Галицької армії. З півдня більшовики наступали з району Катеринослав - Кременчук на Жмеринку, щоб відрізати частини УНР від Одеси і Антанти. Водночас сильна група більшовиків наступала в напрямку Бердичів - Козятин - Жмеринка з метою відрізати північне крило армії УНР від південного.

Ведучи переважно позиційні бої, у березні 1919 р. війська УНР все ж організували і провели контрнаступ під Бердичевом - Козятином - Житомиром і підступили з півночі до Києва.

Водночас вкрай несприятливе становище склалося на півдні. Під ударами Григор'єва. десант Антанти покинув чорноморське узбережжя і Одесу (6 квітня), оголивши при цьому праве крило південної групи армії УНР. Вони виявилися відтятими від головних сил.

Надії на порозуміння з Францією не виправдалися, бо та вимагала, щоб українська армія влилася в російську, і не визнавала національних прав України.

Тим часом вихід з уряду соціалістів на чолі з В. Винниченком створив йому в масах славу "буржуазного". До того ж створення власної регулярної армії просувалось вкрай мляво. Фронт розпадався під впливом більшовицької пропаганди, державний апарат руйнувався, вояки дезертирували, серед отаманів панувало свавілля. Начальники військ шукали виходу в більшовицьких гаслах, щоб паралізувати їх вплив на населення.

Радянські війська скористалися послабленням Директорії і продовжили наступ. За короткий час майже вся Правобережна Україна опинилася під контролем більшовиків. На середину квітня 1919 р. тут знову була встановлена радянська влада. Наступ радянських військ розгорнувся і на півдні.

За таких умов Директорія вирішила створити новий уряд на чолі з соціалістами, сподіваючись, що він матиме вплив на українські маси. 9 квітня 1919 р. у Рівному був створений Уряд на чолі з Б. Мартосом (УСДРП) із членів УСДРП. УПСР і представника Галичини. У відозві до народу зазначалося, що уряд "не буде кликати собі на допомогу чужої військової сили, з якої б то не було держави". Уряд сповіщав про свої заходи щодо зміцнення демократичного ладу і рішуче виступив проти всякого роду порушників громадського порядку.

Але й цього разу декларації розминулися з реальністю. Українським політикам не вдалося об'єднати національні сили в єдиний фронт.

Найголовнішими причинами поразки Директорії були вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини, які негативно впливали на розвиток подій в Україні, і неспроможність Директори створити стабільні та ефективні політичні й економічні умови розвитку Української держави.

На відміну від УНР на західноукраїнських землях активізувався національно-визвольний рух. Серед населення монархії Габсбургів розгорнувся рух за утворення національних самостійних держав. 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУН Р). П резидентом її став Євген Петрушевич.

ЗУНР ухвалила низку законів: про державну мову (15 лютого 1919 р.) - державною проголошувалась українська мова з правом національних меншостей зноситися з урядом і адміністрацією на місцях своїми рідними мовами; про шкільництво (13 лютого); про громадянство (8 квітня); про земельну реформу (14 квітня). Особливо важливим був останній закон, який передбачав наділення землею малоземельних і безземельних селян на правах приватної власності. Проте втілити його в життя уряд ЗУНР не встиг - надто короткий час відвела історія для існування республіки. Не був здійснений і закон про 6-годинний робочий день.

15 квітня вийшов також закон про сейм як законодавчий орган ЗУНР. Передбачалося пропорційне представництво основних національностей, що проживали в Галичині. З 226 депутатів українці мали обирати 160, поляки -33, євреї - сім, німці - шість чоловік. Проте цей закон не був реалізований з тих самих причин, що й закон про аграрну реформу.

Але найважливішим актом, який встигла здійснити ЗУНР, був славнозвісний Акт злуки 1919 р.

Глибоке усвідомлення правіковічної спільності походження, єдності завдань у відстоюванні загальнонаціональних інтересів вимагали консолідації всіх сил українського народу. Тому уряд ЗУНР уже наприкінці листопада встановив зв'язки з Директорією.

  • 1 грудня 1918 р. у Фастові підписано "Передвступний договір між Українською Народною Республікою і Західноукраїнською Народною Республікою про маючи наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю". Після того як Директорія встановила свою владу у Києві, 3 січня 1919 р. у Станіславові було ухвалено злуку ЗУН Р з УНР.
  • 22 січня 1919 р. на Софіївський площі в Києві відбулося урочисте проголошення Акту злуки. З цієї нагоди Директорія видала Універсал, в якому, зокрема, зазначалося: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, увільнений могучим поривом своїх сил, має тепер змогу з'єднати всі змагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної української держави на добро і щастя робочого народу".

Наступного дня угода була ратифікована Трудовим конгресом, головою якого обрано представника ЗУНР С. Вітика. Назву ЗУНР змінено на Західну область Української Народної Республіки (ЗО-УН Р), єдиним державним гербом став Тризуб. С. Петрушевич став шостим членом Директорії. Проте реального об'єднання двох держав не відбулося, воно відкладалося до скликання Установчих Зборів об'єднаної України. Але ці збори так ніколи й не зібралися.

Вже 2 лютого Директорія змушена була відступати з Києва під тиском більшовицьких військ. Незабаром під її владою залишився тільки невеликий клаптик української території навколо Кам'янця-Подільського.

Які причини поразки ЗУН Р? Серед них можна назвати і помилки, допущені урядом та військовим командуванням, і відсутність єдності між ЗУНР і УНР, і слабку соціальну політику, яка зумовила пасивність значної частини народних мас. Але головна біда ЗУН Р полягала втому, що в неї були надто сильні зовнішні вороги, а союзників практично не було. Міжнародна ситуація загалом виявилася несприятливою, а власних ресурсів було замало для відсічі інтервентам. За цих умов історичні шанси вистояти були для ЗУНР мізерні.

Але все це не означає, що боротьба за національну державність в Україні була марною. Цей досвід ЗУНР мав величезний вплив на формування національної свідомості українського народу, увійшов у його історичну пам'ять, став прикладом для наступних поколінь. І нарешті, саме в ті часи остаточно утвердилася в свідомості українців ідея національної єдності України. Та потрібні були ще десятиліття, щоб самостійна українська держава стала реальністю.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші