Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економічна політика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Стратегія гарантування економічної безпеки України

Тривожні тенденції погіршання соціально-економічної ситуації надзвичайно актуалізували питання щодо розроблення та втілення в життя стратегії гарантування економічної безпеки України. Нині це завдання — одне з найважливіших національних пріоритетів, що потребує посиленої уваги з боку владних структур, політичних партій, науковців та громадськості. Економічна безпека гарантує державну незалежність України і є умовою її прогресивного економічного розвитку та зростання добробуту громадян. Політика економічної безпеки стане дійовою, тільки якщо буде бездоганно визначено її стратегію і тактику.

Стратегія економічної безпеки передбачає визначення мети і завдань системи гарантування економічної безпеки, напрямів їх розв'язання, а також форм і методів застосування відповідних сил і засобів, можливість їхнього перегрупування, створення резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз.

Тактика економічної безпеки — це більш динамічна частина політики економічної безпеки, яка змінюється залежно від дії внутрішніх і зовнішніх загроз, зміни пріоритетності національних економічних інтересів тощо. Складність та мінливість економічної та соціальної ситуації потребує застосування різноманітних тактичних заходів щодо гарантування економічної безпеки.

Важливо чітко окреслити стратегічні цілі й не плутати їх з тактичними заходами, інколи вимушеними, але потрібними задля досягнення певної стратегічної мети. Отже, визначення стратегії і тактики сприятиме повноцінному функціонуванню системи гарантування економічної безпеки, здійсненню ефективної політики економічної безпеки.

У Конституції України чітко зазначено, що разом із захистом суверенітету і територіальної цілісності України гарантування її економічної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього українського народу. Економічній безпеці притаманний інтегративний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усієї нації, що виявляється через дії всіх гілок влади (від всеукраїнського рівня до місцевого), наявних у державі сил і засобів, об'єднань громадян та окремих осіб.

Важливо, щоб стратегія гарантування економічної безпеки базувалась на багато варіантності прогнозів соціально-економічного розвитку України і коригувалася залежно від розвитку подій за тим чи іншим варіантом. Переваги багатоваріантної стратегії полягають у тому, що з'являється можливість вибору різноманітних заходів замість термінового застосування екстрених і недосконало опрацьованих рішень, як ще нерідко трапляється на практиці.

Виконання конституційних вимог щодо реалізації функцій держави, пов'язаних з гарантуванням економічної безпеки, потребує розроблення й ухвалення такого вкрай важливого для держави документа, як Стратегія економічної безпеки України. Цей документ покликаний стати стратегічним орієнтиром на наступні 10—15 років та закласти підвалини економічної безпеки на триваліший період.

Розробляючи таку стратегію, слід ураховувати глобальні тенденції переходу до постіндустріального напрямку розвитку та формування так званого інформаційного суспільства. Ігнорування цих тенденцій, зумовлених технологічним прогресом та інформаційною революцією, небезпечне тим, що Україна може стати жертвою інформаційно-технологічного колоніалізму, який набагато більше загрожує державності, аніж сировинний колоніалізм.

Стратегія економічної безпеки України має, зокрема, містити:

  • • засадничі положення формування та підтримки функціонування системи гарантування економічної безпеки України;
  • • характеристику внутрішніх і зовнішніх загроз економічній безпеці та моніторинг факторів, що підривають стійкість соціально-економічної систем и держави;
  • • критерії та індикатори економічної безпеки;
  • • характеристику національних економічних інтересів;
  • • заходи та механізми державної політики щодо гарантування економічної безпеки на національному, регіональному і глобальному рівнях.

Для вдалої реалізації заходів, передбачених державною стратегією економічної безпеки, коригування економічної політики, реалізацію заходів щодо соціально-економічного зростання, визначення економічних пріоритетів, створення надійної системи економічної безпеки та її дійового функціонування, контроль за їх виконанням треба покласти на Управління економічної безпеки Ради національної безпеки і оборони України.

Доцільно було б підготувати й ухвалити в Україні закон про засади економічної безпеки України, який би став базою для розроблення та вдосконалення національного законодавства у сфері економічної безпеки. Такі стратегія і закон покликані стати своєрідними орієнтирами, за якими будуть звіряти свої дії, пов'язані з гарантуванням економічної безпеки, усі — від вищих посадовців держави і до державних службовців місцевих органів влади та пересічних громадян. Для того щоб конкретизувати стратегію, слід підготувати Державну програму гарантування економічної безпеки України.

Доцільно розробити Програму підготовки нормативно-правових актів, пов'язаних з гарантуванням економічної безпеки. Це дасть можливість з'ясувати пріоритетність і уникнути хаотичності в цій справі. Важливо піддавати науковій експертизі проекти нормативно-правових актів на предмет відповідності їх вимогам економічної безпеки. Також непогано було б зробити експертизу чинних нормативно-правових актів для того, щоб виявити наслідки їхнього впливу на стан гарантування економічної безпеки. Якщо буде відкрито негативну дію, слід розробляти пропозиції щодо скасування цих актів чи внесення до них відповідних змін.

Отже, праця на державному рівні з цього приводу має бути дуже серйозною й копіткою, адже далі відкладати її "смерті подібно".

Тенденція до поглиблення диспропорцій в економічному розвиткові багатих і бідних країн загрожує перерости на початку XXI століття в глобальну кризу світового господарства та в руйнівні економічні війни глобального й регіонального масштабу. Пропозицію України щодо створення Ради економічної безпеки при ООН як одного з найважливіших чинників міжнародної економічної безпеки серйозно сприймуть і підтримають у світі лише в тому разі, якщо Україна заявить про себе як про країну, що створила могутній економічний потенціал, забезпечила стабільне економічне зростання й ефективно захищає власні національні інтереси. Верховна Рада України могла б ініціювати в Києві міжнародну конференцію з проблем формування ефективної системи глобальної економічної безпеки та моделі нового міжнародного економічного порядку, який би унеможливлював здійснення руйнівної політики міжнародних фінансових організацій та міжнародного спекулятивного капіталу і ґрунтувався на додержанні принципів економічного суверенітету, еквівалентності обміну, рівноправного партнерства, економічної взаємодопомоги тощо. Однак наша держава зможе стати активним будівничим глобальної системи економічної безпеки тільки за умов гарантування власної економічної безпеки.

Проте зауважимо, що стратегія економічної безпеки України може виявитись абсолютно недійовою, якщо державний апарат, зобов'язаний утілювати її в життя, якісно не оновиться й не керуватиметься національними інтересами. Нині ж, як це не прикро, саме урядовці, котрі покликані гарантувати економічну безпеку, створюють для неї чи не найбільшу загрозу.

Якою ж має бути стратегія економічної безпеки в перехідний період і на перспективу? Дехто стверджує, що в перехідний період головне — забезпечити виживання економіки і всієї країни, у дальшому— її стабілізацію і в подальшому — розвиток. Насправді ж критерій виживання дуже розпливчастий, адже ніхто не може впевнено визначити, коли скорочення виробництва досягне своєї межі і настане стабілізація. Уже протягом багатьох років триває спад, і відповідно до цього міняється наше уявлення про можливості виживання економіки і її стабілізацію.

Ринкова система господарювання має величезний потенціал життєстійкості, однак її можливості не можуть успішно реалізовуватися без економічної стратегії.

Державна економічна стратегія й загалом національна безпека мають ґрунтуватися на ідеології розвитку (системі наукових поглядів, що включає не тільки економіку, а й філософію, соціологію, інформатику, право, політологію, геополітику тощо), що враховує стратегічні пріоритети і національні інтереси, унаслідок чого загрози безпеці мінімізуються. Якщо ринкові сили не можуть самі вивести країну на орбіту розвитку, то потрібно на базі глибокого аналізу ринкової ситуації закласти підвалини підйому виробництва. Отже, без ідеології розвитку, без культивування промислового і науково-технічного піднесення не можна гарантувати економічну безпеку.

Відновлення економічного зростання потребує відновлення платоспроможного попиту й у споживчому секторі, і в інвестиційному. Відомо, що низький платоспроможний попит призводить до зникнення багатьох видів виробництв. А надмірний платоспроможний попит, особливо за зниження виробництва і, відповідно, пропонування товарів і послуг, спричинює зростання цін, створює "навантаження" на емісію грошей і посилює інфляцію.

Розширення сукупного попиту потребує активізації інвестиційної політики, у чому важливу роль відіграє держава. Вона має формувати стабільні умови господарювання, створюючи імпульси щодо інвестування прибутку й амортизаційних відрахувань у відновлення інтелектуально-кадрового, техніко-технологічного, виробничого потенціалу.

Один з напрямків економічної стратегії держави у сфері гарантування безпеки полягає у створенні системи гнучкого регулювання ринкової економіки. Зрозуміло, саме по собі регулювання не гарантує безпеки. Воно може бути не тільки корисним, а й шкідливим, якщо намагатися відновити форми регулювання, що не виправдали себе. Насамперед не можна забувати, що йдеться про регулювання не просто економіки, а ринкової її моделі. Важливо не тільки не порушити механізми саморегуляції, а й забезпечити умови для якнайдійовішої роботи цих механізмів. Для цього суб'єкти ринку мають послуговуватися досить повною інформацією про розвиток економіки в цілому, завдання структурної політики, пріоритети державної підтримки, так звані провали ринку; прогнозовані макроекономічні показники та ін. Звичайно, настільки складне завдання виконують не тільки державні керівні структури, а й суспільні та приватні аналітичні центри. Загалом роль держави полягає в пізнанні причинно-наслідкових та інших залежностей у ринковій економіці, у попередженні тих стихійних моментів розвитку, що загрожують національній безпеці, у з'ясуванні сфер, здатних принести в перспективі найбільший прибуток.

У систему гнучкого державного регулювання доцільно включити такі головні підсистеми:

♦ макроекономічне регулювання, що встановлює загальні правила й параметри господарювання для всіх типів організацій;

♦ індикативне планування, на базі якого інвестиційні процеси орієнтуються на обрані пріоритети структурної політики, а також інші типи "тонкого настроювання" механізму регулювання економічних методів для всіх типів організацій;

♦ більш чітке планування діяльності державних підприємств, держзамовлень (насамперед оборонних), а також розроблення й застосування методів управління державним майном.

Сутність і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на підставі нової структурної політики, задоволення споживчого й інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності й менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дійовим інструментом політики, якщо не буде конкретизовано завдання безпеки в окремих сферах економіки: у галузях матеріального виробництва; у науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; у регіонах.

Державна стратегія у сфері гарантування економічної безпеки України має орієнтуватися насамперед на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, на недопущення зниження рівня життя населення до межових значень, що може викликати соціальну напруженість, на запобігання конфліктів між окремими верствами і групами населення, різними націями й народностями. Ця стратегія має втілюватись у життя передовсім завдяки системі безпеки, котру утворюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, суспільні й інші організації та спілки.

Деякі важливі положення державної діяльності щодо гарантування економічної безпеки мають передбачатись у процесі розроблення проектів прогнозу соціально-економічного розвитку України і державного бюджету на кожний наступний рік.

Державна стратегія в галузі гарантування економічної безпеки опрацьовується й реалізується в рамках здійснюваної економічної політики, основними пріоритетами якої є досягнення стійкого економічного становища особистості, соціально-економічної стабільності суспільства, держави, додержання конституційних прав і свобод громадян, законності й законослухняності всіх без винятку, включаючи органи державної влади. Непрості завдання треба буде розв'язати у сфері структурної політики. На макроекономічному рівні головні завдання такі: підвищення сукупного попиту; збільшення норми заощаджень і формування сприятливого інвестиційного клімату для трансформації нагромаджень в інвестиції; забезпечення переливу фінансових і виробничих ресурсів від нежиттєздатних підприємств і секторів до ефективних виробників і в сектори зростання; стимулювання експорту і його диверсифікованості; регулювання імпорту для захисту вітчизняних виробників у рамках узвичаєних процедур. На мікроекономічному рівні в ході здійснення структурної політики на перший план виходять завдання підтримки й стимулювання розвитку економічно ефективних підприємств і організацій, ліквідації чи реорганізації недійових економічних структур, упровадження ринкових норм поведінки економічних суб'єктів.

У процесі цієї роботи треба:

  • • установити "точки зростання", тобто підприємства й організації, які реалізують проекти і програми, що забезпечують, пошук і освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку;
  • • визначити роль і місце діючих підприємств у господарській системі, організувати процес ліквідації неефективних підприємств, підвищити дієвість керування державними підприємствами;
  • • скласти перелік підприємств, продукція яких забезпечить державні потреби;
  • • установити такі суб'єкти господарювання, в яких контрольний пакет акцій чи "золота акція" мають бути закріплені за державою для впливу на рішення, що їх приймають дані суб'єкти, з метою гарантування економічної безпеки;
  • • визначити перелік конкретних підприємств, які потребують державної підтримки, для гарантування економічної безпеки.

Неодмінною умовою додержання вимог економічної безпеки є реалізація системи проектів і програм перспективного характеру — як наукових та інноваційних, так і виробничих та інвестиційних.

Соціальна державна політика має сприяти консолідації суспільства на умовах стабільного економічного становища громадян і підвищення їхнього рівня життя. Розшарування суспільства на багатих і бідних триває, що є дестабілізуючим фактором та створює потенційну загрозу виникнення соціальних конфліктів. Між тим реалізацію економічної політики має супроводжувати не поглиблення поляризації суспільства, а рівномірний, справедливий розподіл тягаря кризового періоду між різними соціальними групами населення.

Для збереження і розвитку науково-технічного потенціалу, який забезпечує стратегічні інтереси та науково-технічну незалежність України, потрібно, на наш погляд, окреслити пріоритети державної науково-технічної політики, узгоджені із завданнями гарантування економічної безпеки країни. Конче треба сьогодні розробити державні програми за напрямками фундаментальних досліджень, створити сприятливий інноваційний клімат в економіці з використанням різних форм державного стимулювання передових технологій і захисту вітчизняних виробників наукомісткої конкурентоспроможної продукції.

Магістральним напрямком інвестиційної політики на перехідний період має стати формування сприятливого середовища для підвищення інвестиційної активності, залучення приватних вітчизняних і іноземних інвестицій, для реконструкції української економіки. Наголосимо, що ефективній інвестиційній політиці сприятимуть такі принципи:

♦ послідовна децентралізація інвестиційного процесу; підвищення ролі внутрішніх джерел нагромадження підприємств і заощаджень населення;

♦ значне розширення практики спільного (пайового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

♦ розміщення централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення винятково на конкурсній основі;

♦ використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних засобів на реалізацію особливо ефективних і швидкоокупних інвестиційних проектів і об'єктів малого бізнесу незалежно від їхньої галузевої належності й форм власності для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

♦ стимулювання залучення іноземних інвестицій.

Разом з тим має бути визначено перелік виробництв, закритих для іноземних інвестицій з міркувань економічної безпеки.

Слід ужити заходів для зміцнення фінансово-кредитної системи, які мають передбачати: підвищення ефективності податкової системи; зменшення кількості податків і вдосконалення системи їхнього стягнення; оптимальний перерозподіл фінансових ресурсів виходячи з загальнодержавних пріоритетів; раціоналізацію витрат на національну оборону.

Для подолання можливих сепаратистських тенденцій і забезпечення єдності в розв'язанні цих завдань потрібно розробити стратегію раціонального поєднання інтересів держави й регіонів. Ця стратегія має базуватися на обмеженні ролі центральних органів у економічних процесах регіонального й місцевого рівня і зосередженні їхніх зусиль на створенні та підтримці ринкових механізмів, проведенні єдиної економічної політики.

До пріоритетних завдань регіональної політики в галузі економічної безпеки віднесімо:

♦ реорганізацію економіки регіонів з урахуванням переваг галузей спеціалізації;

♦ відновлення і раціональне використання власних джерел розвитку агропромислових регіонів;

♦ подолання депресивного стану в регіонах з екстремальними умовами, сприяння відродженню нечисленних народів;

♦ формування територіально-виробничих комплексів нового типу, орієнтованих на виробництво й реалізацію продукції, що відповідає вимогам ринку, за рахунок нецентралізованих інвестицій;

♦ розвиток міжрегіональних інфраструктурних систем (транспорту, зв'язку, інформатики).

Найважливішими цілями в перехідний період у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що гарантує економічну безпеку, мають стати:

♦ регулювання розвитку зовнішньої торгівлі щодо дотримання економічних інтересів України й гарантування її економічної безпеки, підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності за умов інтеграції української економіки у світове господарство;

  • • дальший розвиток експортного потенціалу, першою чергою за рахунок розширення виробництва високотехнологічних товарів, проведення політики імпортозаміщення;
  • • підтримка інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках з метою відновлення й збереження їхніх позицій на товарних світових ринках;
  • • проведення в рамках узвичаєних процедур політики розумного протекціонізму стосовно до вітчизняних виробників, які не є монополістами на внутрішньому ринку;
  • • забезпечення найсприятливіших для України умов погашення зовнішнього боргу і його обслуговування;
  • • досягнення стабілізації курсу гривні щодо вільно конвертованих валют;
  • • забезпечення безперебійної роботи транспортних артерій, що з'єднують Україну із зовнішніми ринками (залізничний і автомобільний транспорт, магістральні газо- і нафтопроводи, між системні та міжрегіональні лінії електропередач і т. ін.).

У сфері боротьби з криміналізацією економіки треба активізувати протидію організованій злочинності, порушенню прав громадян у сфері економічної діяльності. На державному й регіональному рівнях має бути вжито заходів, спрямованих у першу чергу на боротьбу з загрозами економічної злочинності, яка завдає збитків конституційному ладу, соціальній стабільності економічної діяльності.

Дуже важливі завдання слід розв'язати у сфері управління економікою. Удосконалення цієї системи потребує насамперед чіткого окреслення цілей загальнодержавного, регіонального й місцевого рівнів і відповідного розмежування щодо державного управління між органами виконавчої влади суб'єктів за умови забезпечення єдності системи виконавчої влади. Для підтримки економічної безпеки необхідно активізувати дії в усіх напрямках економічних реформ, зокрема: створення нормативно-правового простору, нових інститутів управління і здійснення інституціональних перетворень; розроблення механізму розв'язання спірних питань і конфліктних ситуацій, що виникають у сфері економічних відносин; гармонійний розвиток економічних і політичних відносин із країнами ближнього й далекого зарубіжжя з урахуванням взаємних інтересів і гарантування економічної безпеки України; зміцнення державної влади, підвищення довіри до ЇЇ інститутів, а також раціоналізацію механізмів вироблення й формування економічної політики.

Подальше опрацювання теоретичних і практичних питань удосконалення механізму гарантування економічної безпеки країни має ґрунтуватися на Концепції національної безпеки України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші