Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Соціальна педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ

СІМ'Я ЯК ПРОВІДНИЙ ФАКТОР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

В Україні з січня 2002 р. почав діяти новий Сімейний кодекс, в якому по-новому визначені права членів сім'ї і який разом із Законом про соціальну роботу і соціальні стандарти зміцнює базу як соціальної, так і соціально-педагогічної роботи з сім'єю.

У новому Сімейному кодексі права членів сім'ї відображають міжнародні стандарти прав людини у суспільстві з урахуванням особливостей сім'ї та її соціального інституту — шлюбу (позашлюбні сім'ї законодавчо визнані вперше). Зазначені права спрямовані на забезпечення виховання і розвиток дитини в сім'ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим тільки за умов виконання членами сім'ї своїх обов'язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім'ї через суд.

За Сімейним кодексом, сім'я як первинна та основна ланка суспільства — соціальна система, ознаками якої є: спільне проживання членів сім'ї, до яких належать, на основі Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", чоловік, дружина, рідні, усиновлені та підопічні діти,

непрацездатні батьки чоловіка і дружини, які мешкають разом з ними і перебувають на їхньому утриманні через відсутність власних прибутків, особа, яка проживає спільно з інвалідом І групи і здійснює догляд за ним; спільний побут членів сім'ї; наявність прав і обов'язків у членів сім'ї. Крім того, зазначається, що подружжя є сім'єю і тоді, коли чоловік або дружина через навчання, працю, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми, з інших поважних причин мешкають окремо; також дитина належить сім'ї батьків, якщо з певних причин з ними не проживає.

Шлюб — це сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів громадянського стану, який регулює саме правові стосунки між членами сім'ї.

Сім'я позашлюбна — це вільний союз чоловіка і жінки (законодавство не визнає одностатевих шлюбів), який певною мірою сприяє розвитку толерантності громадян до особистого життя інших людей, подоланню тендерних стереотипів суспільства, коли жінка як домогосподарка залежна від чоловіка; самореалізації і професійному зростанню кожного члена сім'ї, що є запорукою виживання після її можливого розпаду, своєрідною профілактикою самостійного життя; запобіганню насильству в сім'ї (не треба у такому випадку розлучатися із кривдником, можна просто піти від нього).

Законодавчі акти і дослідження особливостей соціальної роботи з сім'єю дали змогу групі науковців (0.6. Безпалько, Р.Х. Вайнола, А.И. Капська) визначити основні положення теорії і практики щодо шляхів вирішення зазначених проблем. Наприклад, сім'я, за їх трактуванням, визначається як динамічна невелика група людей, які разом проживають, пов'язані родинними стосунками (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідністю.

Крім того, сім'я також визначається як соціальний інститут, що характеризується спільною формою взаємин між людьми, у межах якого здійснюється основна частина їх життєдіяльності.

Подальші дослідження дали можливість розглядати сім'ю як провідний мікрофактор соціалізації особистості, оскільки сім'я є персональним середовищем її життя та розвитку, і до основних функцій якої належать: забезпечення фізичного та емоційного розвитку індивіда; формування статевої ідентифікації дитини; провідна роль в її розумовому розвитку; розвиток здібностей та потенційних можливостей індивіда; забезпечення дитини почуттям захищеності; формування ціннісних орієнтацій особистості; оволодіння дитиною основними соціальними нормами.

Окрім перелічених вище особливостей, сім'я також є першоосновою духовного, економічного та соціального добробуту суспільства, що підтверджується усім процесом розвитку людської цивілізації. У результаті вона набула функцій, які в сукупності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та широку життєдіяльність як соціального інституту.

Ускладнення суспільства і прискорення його розвитку дають змогу за різними підходами і критеріями нараховувати понад сорок типів, видів і форм сімей. Розглянемо їх за такими ознаками:

  • — за складом: повна сім'я, окрема, проста або нуклеарна, складна (сім'я з кількох поколінь), велика сім'я;
  • — структурою: з однією шлюбною парою з дітьми або без дітей; з одним із батьків подружжя та іншими родичами; з двома і більше шлюбними парами з дітьми або без дітей, з одним з батьків подружжя та інших родичів і без них; з матір'ю (батьком) і з дітьми;
  • — типом главенства у сім'ї: егалітарні (демократичні) й авторитарні сім'ї;
  • — однорідністю соціального складу: соціально-гомогенні (однорідні) і гетерогенні (неоднорідні) сім'ї;
  • — сімейним стажем: молоді сім'ї; сім'ї, в яких очікують дитину; подружні пари похилого віку;
  • — національним (етнічним) складом: однонаціональні; міжетнічні сім'ї; сім'я з громадян різних держав; сім'я з осіб різного віросповідання;
  • — якістю взаємин і атмосферою в сім'ї: благополучні, стабільні, педагогічно-слабкі, нестабільні, дезорганізовані;
  • - географічною ознакою: міські, сільські, "віддалена" сім'я (яка проживає у важкодоступних районах);
  • — типом споживацької поведінки: сім'я з "фізіологічним" або "наївно-споживчим" типом споживання; сім'я з "інтелектуальним'' типом споживання, тобто з високим рівнем витрат на купівлю книг, журналів, на видовищні заходи тощо; сім'я з проміжним типом споживання; з особливими умовами життя; студентська сім'я; "дистантна" сім'я;
  • — рівнем матеріального достатку: елітарні, малозабезпечені, заможні.

Як відомо з досліджень, кожна сім'я відрізняється одна від одної за такими основними параметрами: соціально-культурний — освітній рівень батьків, їх участь у житті суспільства; соціально-економічний — майнові характеристики та зайнятість батьків на роботі; техніко-гігієнічний — умови проживання, обладнання житла, особливості способу життя; демографічний — структура сім'ї (велика, що містить інших родичів; батьки та діти; неповна; бездітна; одно-, мало- чи багатодітна).

Традиційні вимоги до сім'ї як соціального інституту зобов'язують виконувати в суспільстві такі функції: матеріально-економічну — планування сімейного бюджету, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві; житлово-побутову — забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства та організація побуту сім'ї; репродуктивну — продовження людського роду через народження дітей; комунікативну — створення сприятливого сімейного відтворення сил членів сім'ї, організація внутрішнього спілкування; виховну — передача дорослими членами сім'ї соціального досвіду дітям; рекреативну — організація вільного часу та відпочинку сім'ї, розвиток інтересів і потреб особистості.

За типом спілкування сучасна психологія виділяє тоталітарні (домінаторні) та демократичні (партнерські) сім'ї.

У сім'ях першого типу домінує гіперсоціальна батьківська позиція, для якої характерні: відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей; батьки не виявляють відкрито своїх почуттів, щоб "не зіпсувати дитину"; надзвичайна вимогливість одного або обох батьків до інших членів сім'ї; нав'язування дітям великої кількості правил та умовностей;

моралізування, часто безпідставне і неефективне; нетерпимість до дитячих недоліків; небажання йти з дітьми на компроміс; ставлення до дітей як до дорослих, нетерпимість до проявів "дитячості"; дисципліна підтримується за рахунок сили та приниження слабших.

У партнерській сім'ї, навпаки, можна спостерігати відкритість сімейних стосунків, гнучкі правила розпорядку, сімейну згуртованість. Для неї характерні: відсутність секретів та таємниць між членами сім'ї; гнучкі правила розпорядку; розподіл економічної відповідальності; домашня робота та обов'язки розподіляються на засадах рівноправності; повага до особистого життя членів сім'ї; основою дисципліни є повага та довіра; батьківські обов'язки рівноправно розподіляються; зроблені помилки визнаються; члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають.

Аналіз наукової, соціологічної та психолого-педагогічної літератури дав змогу визначити поняття благополучних і неблагополучних сімей та їх сутності.

Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками, а високим рівнем внутрішньосімейної моральності, духовності, задоволення емоційних потреб всіх членів сім'ї. Матеріальна забезпеченість лише сприяє нормальному емоційно-психологічному клімату, позитивним взаємостосункам між членами родини. У благополучній сім'ї наявне взаєморозуміння, взаємоповага між всіма її членами, спільність життєвої мети, позитивна моральна атмосфера, приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів у багатьох сферах духовного життя, взаємо-погодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів, розуміння душевних переживань іншого, психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значимості, взаємна довіра, людяність, доброта, чуйність, раціональне вирішення усіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять, проте не розпещують, залучають до посильної домашньої праці, ставляться до її потреб з розумінням, роз'яснюють, чому слід робити так, а не інакше тощо.

Неблагополучними (проблемними) називають сім'ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості з певних причин, у результаті чого у цих сім'ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дитини (в основу виділення неблагополучних сімей покладені соціально-психологічні та соціально-економічні фактори). До таких сімей належать: сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства; сім'ї з низьким морально-культурним рівнем батьків; сім'ї із стійкими конфліктами у взаємостосунках між батьками, батьками та дітьми; неповні сім'ї; материнські сім'ї; сім'ї, зовні благополучні, які припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні, унаслідок невміння будувати правильні взаємини між членами сім'ї, низький рівень педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки в системі сімейного виховання мають не ситуативний, а стійкий характер. Тобто у таких сім'ях постійно порушуються певні педагогічні вимоги до дітей.

Виходячи з розуміння сутності виховання в сім'ї, сучасними науковцями визначається сімейне виховання як більш-менш усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, які спрямовані на те, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою має бути дитина.

За твердженням В.Г. Постового, українська сім'я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

  • — повага до батьків і відданість сім'ї, родині, готовність до взаємодопомоги;
  • — шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;
  • — сформованість національної свідомості й самосвідомості, любов до рідної землі і народу, відданість Україні;
  • — розуміння і відчуття духовної єдності поколінь, повага до жінки-матері, культури та історії рідного народу;
  • — сформованість високої мовної культури, досконале володіння українською мовою як державною, що є основою національної культури;
  • — шанобливе ставлення до культури, звичаїв, традицій народів, що населяють Україну, та народів світу;
  • — усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;
  • — всебічний і гармонійний розвиток особистості, готовність до розумової і фізичної праці, захисту рідної землі, навіть до самопожертви;
  • — висока духовна культура особистості, сформований світогляд, розуміння законів розвитку природи, суспільства;
  • — дотримання принципів вселюдської і народної моралі — правдивості, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, гуманного ставлення до людини і довкілля;
  • — готовність до творчої праці в умовах ринкових відносин; бережливе ставлення до суспільної і приватної власності, до природних багатств, прагнення примножити їх власною працею.

Звідси випливає така характерна складова сімейного виховання, як батьківська позиція, сутність якої полягає у психологічній та виховній спрямованості матері та батька, заснованій на свідомій або неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею.

Батьківська позиція має такі ознаки:

  • — адекватність (найближча до об'єктивної оцінки психологічних та характерологічних особливостей дитини та побудова виховного впливу на основі такої оцінки);
  • — гнучкість (здатність змінювати форми та методи спілкування і впливу на дитину відповідно до її вікових особливостей, конкретних ситуацій);
  • — перспективність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє відповідно до вимог, які поставить перед дитиною подальше життя).

Спираючись на дослідження зарубіжних вчених, можна виділити такі шляхи до серця дитини: дотик; слова заохочення; затрачений на спілкування з нею час; подарунки; допомога.

Особливе значення має дотик, як один з найбільш важливих виявів любові людини у перші роки життя дитини. Необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, пестили по голівці, цілували, садили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов дитині за допомогою ніжних дотиків, цілунків, це може дати їй набагато більше, ніж слова: "Я тебе люблю".

Завжди глибоко поважалися слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Не треба хвалити дитину дуже часто, тому що ці слова втратять свою силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. Намагайтеся у спілкуванні з дитиною говорити спокійно і м'яко навіть тоді, коли ви незадоволені. Намагайтеся менше вимагати від дитини і частіше просити: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені буде приємно, якщо...".

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, постарайтеся вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить дитині, бо вона не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які будуть свідченням вашої любові до неї.

Ставлення до дитини як до осереддя світу характеризується відданим їй часом. Ви ніби говорите їй: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки для того, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж забутим. Проводити час разом — значить віддавати дитині повністю всю увагу. Форми сумісного проведення часу у кожній сім'ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень приділяйте не лише хатнім справам, телевізору, власним уподобанням, а й своїй дитині.

Важлива роль належить подарунку як символу любові, особливо тоді, коли дитина бачить, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, котрі отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтеся підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження можуть бути сюрпризами. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо, якщо вони стосуються одягу. Подарунки не обов'язково купувати, їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, гілочки чудернацької форми тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Бездоганним шляхом до серця дитини є допомога. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку, дійсно, ми багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми маємо навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.

Материнство і батьківство — це професії, і нелегкі. З вами заключили контракт не менше ніж на 18 років, і робочий день у вас ненормований. Кожного дня діти звертаються до вас з проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині і робимо це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки сварять дитину, така допомога їх не радує. На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові. Тому для батьків важливо обрати ту "мову" (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Зазначимо, що є типові помилки сімейного виховання, до яких належить: відсутність єдиних вимог до дитини; формальний характер спілкування з нею; вседозволеність у діях та вчинках дитини; безконтрольність з боку батьків за поведінкою та навчанням дитини; обожнювання, ідеалізація дитини; надмірна суворість у вихованні; відсутність урахування індивідуально-психологічних та вікових особливостей дитини.

Подоланню цих недоліків сприятимуть основні правила батьківської поведінки:

  • 1) у стосунках з дитиною спиратися на позитивні якості її особистості;
  • 2) оцінювати не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки;
  • 3) навіювати дитині позитивне;
  • 4) приймати дитину такою, якою вона в; б) не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого дитини;
  • 6) порівнювати дитину частіше з нею самою (якою вона була раніше), а не з її однолітками, знайомими;
  • 7) не принижувати гідність дитини;
  • 8) не припускати розходження між словами і діями батьків.

Суттєві суспільні перетворення сприяли усвідомленню того, що сьогодні одним із пріоритетних напрямів соціальної політики є соціальний супровід сім'ї. Його можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує стабілізуючу і захисну функції.

Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.

Отже, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

Можна виділити два підходи до розв'язання проблем сім'ї:

  • — вузький, який передбачає розгляд окремих проблем сім'ї у певних сферах життєдіяльності, стосується окремих категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані програми різних рівнів і обсягу);
  • — широкий, який передбачає узгоджені дії для розв'язання глобальних проблем сім'ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім'ї.

Перший підхід нині здійснюється державою в основному на місцевому рівні, другий — на загальнодержавному через втілення концепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету Міністрів України з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей.

Концепція державної сімейної політики в Україні спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім'ї, виховання дітей, охорони материнства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов'язків членів сім'ї.

Сучасні орієнтири сімейної політики в Україні: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості; забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтації на середню сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя.

В Україні можна виділити такі напрями реалізації сімейної політики: законодавче забезпечення; економічні заходи; соціальна робота з сім'єю.

Форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю:

  • 1) лекційна та семінарська робота (для учнів, студентів, молодих батьків, різних типів неблагополучних сімей);
  • 2) робота консультпунктів, кабінетів індивідуального консультування;
  • 3) навчально-консультативні пункти при РАЦСах;
  • 4) клуби для дівчат, молодих жінок;
  • 5) клуби молодої сім'ї (вирішують різноманітні проблеми молодих сімей);
  • 6) школи батьківської підтримки, школи молодої матері;
  • 7) консультативні пункти для батьків (зокрема пересувні);
  • 8) навчально-консультативні пункти для сімей, у яких виховуються діти з обмеженими фізичними можливостями;
  • 9) рекламно-інформаційні кампанії у співпраці з засобами масової інформації (радіолекторії, кінолекторії на місцевому телебаченні);
  • 10) благодійні акції;
  • 11) проведення соціально-психологічних тренінгів;
  • 12) сімейні свята, вечори, фестивалі, шоу-програми, конкурси, родинні ігри, вікторини, виставки з метою популяризації і поширення досвіду сімейного виховання, формування родинно-побутової культури, пошуку молодих талантів, організації вільного часу тощо. Наприклад, конкурси сімейних ерудитів: "Співуча родина", "Ідеальна пара", "Серця двох", "Наші родинні свята", "Наші сімейні традиції та реліквії" тощо.

Таким чином, сьогодні сім'я стає центром соціальної роботи. Через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім'ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення.

Література

  • 1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред. А.Й. Капської. — К., 2002. — 164 с.
  • 2. Постовий ВТ. Тенденції виховання дітей і молоді в сучасній українській сім'ї // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — К., 2003. — № 3. — С. 20—26.
  • 3. Сімейний кодекс України // Голос України. — 2002 — № 38 (2789). — 26 лютого. — С. 8—15.
  • 4. Сімейний кодекс України. — К., 2002. — 108 с.

б. Трубавіна ІМ. Новий Сімейний кодекс України і соціальна робота з сім'єю // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. — К., 2003. — № 1. — С. 29—33.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші