Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Вікова психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Навчальна діяльність

Вступ до школи - переломний момент у житті дитини. Особливість положення учня, школяра полягає в тому, що його навчання є обов'язковою, суспільно значущою діяльністю. За неї він несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Життя учня підпорядковане системі строгих, однакових для всіх школярів правил. Його основним змістом стає засвоєння знань, спільних для всіх дітей.

Абсолютно особливий тип взаємостосунків складається між учителем і учнем. Учитель не просто дорослий, який викликає або не викликає симпатію у дитини. Він є офіційним носієм суспільних вимог до дитини. Оцінка, яку учень одержує на уроці, - не вияв особистого ставлення учителя до дитини, а об'єктивна міра її знань, виконання нею навчальних обов'язків. Погану оцінку не можна компенсувати ні слухняністю, ні каяттям.

Взаємостосунки дітей у класі відрізняються від тих, які складаються у грі. Головним мірилом, що визначає положення дитини у групі однолітків, стають оцінка учителя, успіхи в навчанні. Разом з тим спільна участь в обов'язковій діяльності породжує новий тип взаємостосунків, які будуються на спільній відповідальності.

Засвоєння знань і перебудова, зміна самого себе стає єдиною навчальною метою. Знання і навчальні дії засвоюються не тільки для теперішнього часу, але і для майбутнього. Знання, які одержують діти в школі, мають науковий характер. Якщо раніше початкове навчання було підготовчою сходинкою до систематичного засвоєння основ наук, то тепер воно перетворюється в вихідну ланку такого засвоєння, яке починається з першого класу.

Основна форма організації навчальної роботи дітей -урок, на якому час розрахований до хвилини. На уроці всім дітям необхідно стежити за вказівками вчителя, чітко їх виконувати, не відволікатися і не займатися сторонніми справами. Всі ці вимоги стосуються розвитку різних сторін особистості, психічних якостей, знань і умінь. Учень повинний відповідально ставитися до навчання, усвідомлюючи його суспільну значущість, підпорядковуватися вимогам і правилам шкільного життя.

Навчальна діяльність дитини розвивається так само поступово, через досвід входження в неї, як і всі інші види діяльності (маніпуляційна, предметна, ігрова). Вона являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Дитина вчиться не тільки знанням, але й тому, як здійснювати засвоєння цих знань.

Навчальна діяльність, як і будь-яка діяльність, має свій предмет - людину, у молодшому шкільному віці - це дитина. Дитина вчиться способам письма, лічби, читання тощо, а разом з цим орієнтує себе на самозміну - вона оволодіває необхідними, властивими оточуючій її культурі способами службових і розумових дій. Рефлексуючи, вона порівнює себе тепер і в минулому. Власні зміни простежуються і виявляються на рівні досягнень.

Найістотніше в навчальній діяльності - це рефлексія, відстежування нових досягнень і змін, що відбулися. "Не вмів" -"Вмію", "Не міг" - "Можу", "Був" - "Став" - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб дитина стала для самої себе одночасно предметом зміни і суб'єктом, який здійснює ці зміни самої себе. Якщо дитина одержує задоволення від рефлексії на своє сходження до досконаліших способів навчальної діяльності, до саморозвитку, - це означає, що вона психологічно занурена в навчальну діяльність.

Будь-яка навчальна діяльність починається з рефлексії на зміни і з того, коли учитель оцінює дитину, а дитина учиться оцінювати саму себе. Оцінка як зовнішня дія, фіксована на результаті, сприяє тому, що дитина виокремлює себе як предмет змін. Саме тому будь-яка навчальна діяльність починається з того, що дитину оцінюють.

Навчальна діяльність має свою структуру. Д. Б. Ельконін виділяє в ній кілька взаємопов'язаних компонентів:

  • 1) навчальна задача - те, що повинний засвоїти учень, спосіб дій, що підлягає засвоєнню;
  • 2) навчальні дії - те, що учень повинний робити, щоб сформувати зразок засвоюваної дії і відтворити цей зразок;
  • 3) дія контролю - співставлення відтвореної дії зі зразком;
  • 4) дія оцінки - визначення того, наскільки учень досяг результату, міри змін, які відбулися в самій дитині.

Це структура навчальної діяльності в її розгорнутій і зрілій формі. Однак, таку структуру навчальна діяльність набуває поступово, а в молодшого школяра вона досить далека від цього. Іноді дитина прагне правильно оцінити свої досягнення, зрозуміти задачу чи здійснити дії контролю. Все залежить від організації навчальної діяльності, від конкретного змісту засвоюваного матеріалу і від індивідуальних особливостей самої дитини. Так, при читанні дитину вчать навчальній дії виділення основного способу читання складів. При навчанні письму виділяються елементи дії контролю. Різні дисципліни в курсі початкової школи містять в собі необхідність використання неоднакових компонентів навчальної діяльності. Всі дисципліни разом дають дитині можливість засвоювати компоненти навчальної діяльності і поступово психологічно входити в неї. Кінцева мета навчальної діяльності - свідома навчальна діяльність учня, яку він сам будує за властивими їй об'єктивними законами.

Навчальна діяльність, яка спочатку організовується дорослим, повинна перетворюватися у самостійну діяльність учня, в якій він формулює навчальну задачу, здійснює навчальні дії і дії контролю, дає оцінку, тобто навчальна діяльність через рефлексію на неї дитини перетворюється в самонавчання. В навчальній діяльності дії здійснюються насамперед з ідеальними об'єктами - буквами, числами, звуками. Учитель задає учбові дії з об'єктами навчальної діяльності, а дитина відтворює ці дії, наслідуючи вчителя. Потім вона оволодіває цими діями, перетворюючи їх у дії нової вищої психічної функції.

Вищі психічні функції, за Л. С. Виготським, розвиваються в колективній взаємодії людей. Учений сформулював загальний генетичний закон культурного розвитку: "Будь-яка функція в культурному розвитку дитини з'являється на сцені двічі, в двох планах, спочатку - соціальному, потім - психологічному, спочатку між людьми, як категорія інтерпсихічна, потім всередині дитини, як категорія інтрапсихічна. Це відноситься однаково до довільної уваги, як до логічної пам'яті, до утворення понять, до розвитку волі. Ми вправі розглядати це положення як закон у повному сенсі цього слова..."

Психологічна природа людини являє собою сукупність людських стосунків, перенесених всередину. Це перенесення всередину здійснюється за умови спільної діяльності дорослого і дитини. В навчальній діяльності - учителя і учня. Спільна діяльність носія вищих психічних функцій, (насамперед учителя в широкому значенні цього слова) і того, хто привласнює ці функції (учня в широкому значенні цього слова) - необхідний етап розвитку психічних функцій у кожної окремої людини. Взаємодія при включенні в навчальну діяльність і привласнення способів дії є основою навчальної діяльності.

Навчальна діяльність є умовою "соціалізації індивідуального інтелекту", що склалася в культурі. На базі оволодіння знаками, перш за все мовою, з'являються нові соціальні відносини, які збагачують і трансформують мислення дитини.

В груш однолітків стосунки будуються за типом синхронних (протилежні діахронним). Саме в синхронних, симетричних стосунках дітей розвиваються такі якості, як вміння стати на точку зору іншого, зрозуміти, яким шляхом просувався одноліток при розв'язанні тієї чи іншої задачі.

Поступово в процесі розвитку дитина піднімається до рівня логіки дорослих. Те, що вона запозичує, асимілюється нею відповідно до інтелектуальної структури, що склалася у неї в даний час, але через синхронні стосунки однолітків, близьких, учителя, що виникають, дитина поступово просувається в соціалізації індивідуального інтелекту. Спілкуючись з іншими, дитина постійно спостерігає, як підтверджуються чи заперечуються її думки, її бачення предмету або явища, і вона поступово відкриває світ зовнішніх по відношенню до неї думок, які дають їй нові відомості або різним чином справляють на неї враження. Таким чином, з точки зору інтелекту суб'єкт іде шляхом інтенсивнішого обміну інтелектуальними цінностями і підпорядковується все більшій і більшій кількості обов'язкових істин (під якими розуміються достатньо оформлені думки або норми міркування у власному значенні.

Поступове збільшення потенціалу існуючих у культурі мисленнєвих операцій і способів навчальної діяльності - природний шлях розвитку індивідуального інтелекту і його соціалізації. Однак, в теорії змісту і будови навчальної діяльності протягом десятків років викристалізувалась ідея про те, що основою розвивального навчання слугують його зміст і методи організації навчання. Це положення розвивалось Л. С. Виготським, а потім Д. Б. Ельконіним і В. В. Давидовим. Основоположне значення для теоретиків умов засвоєння знань мала думка Л. С. Виготського про те, що "навчання свою провідну роль у розумовому розвитку здійснює, перш за все, через зміст засвоюваних знань". Конкретизуючи це положення, В.В.Давидов зазначає, що "розвивальний характер навчальної діяльності як провідної діяльності в молодшому шкільному віці пов'язаний з тим, що її змістом є теоретичні знання". Накопичені людством наукові знання і культура засвоюються дитиною через осягнення навчальної діяльності.

Теорія змісту і будови навчальної діяльності знайшла своє підтвердження в практиці навчання дітей молодшого шкільного віку. Щоб засвоювати пропоновані знання і самі учбові дії, дитина вчиться ідентифікувати свої дії з тими, які їй слід присвоїти. При цьому дитина кооперується з однолітками - адже способи дії однолітка їй ближчі, оскільки тут виявляє підтримку загальна синхронність оволодінням учбовими діями. Кінцева мета навчальної діяльності - задача, спрямована на власну зміну.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші