Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політичні системи світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Пропорційна виборча система

Застосовується виключно щодо виборів до представницьких органів влади, вона є більш прогресивною та демократичною, що відображено у конституціях ряду країн. Наприклад, у ч. 2 ст. 62 Конституції Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р. зазначено, що вибори до Палати представників "... проводяться за системою пропорційного представництва". Пропорційна виборча система застосовується під час формування парламентів у багатьох країнах світу: Австрії, Аргентині, Бельгії, Болгарії, Бразилії, Данії, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Латвії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Португалії, Угорщині, Фінляндії, Чехії, Швейцарії, Швеції та ін.

Вибори із застосуванням цієї системи завжди проводяться або у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, або у багатьох багатомандатних виборчих округах і балотуються на таких виборах не окремі кандидати, а списки кандидатів у депутати від політичних партій. При цьому депутатські мандати по кожному виборчому округу розподіляються пропорційно до кількості поданих за них голосів виборців. Тобто виборці голосують не за конкретних кандидатів, а за весь список кандидатів від певної політичної партії.

Розподіл мандатів усередині партійного списку здійснюється за двома основними правилами:

  • а) правило "зв'язаних (жорстких) списків" - це коли порядок розташування кандидатів у списку визначається самою політичною партією, а виборець голосує не за конкретного кандидата, а за список у цілому. Тобто виборець не має право внести зміни до списку, що дає змогу політичної партії провести до парламенту будь-якого кандидата, поставивши його на чолі списку в тому окрузі, в якому вона має гарантовану кількість голосів. Такий підхід посилює владу партійної еліти, яка вирішує, хто займе перші місця у списку. Це правило діє в Албанії, Естонії, Ізраїлі, Росії та ін.;
  • б) правило "вільних (гнучких) списків" - це коли розташування кандидатів у списку проводить виборець, використовуючи преференційне голосування. Тобто у виборця є можливість висловити своє ставлення до кожного з кандидатів, внесених до списку, проставивши проти їх прізвищ відповідну позначку і тим самим показати, кого з кандидатів він бажає бачити обраним у першу чергу, кого - у другу тощо. Це правило діє в Австрії, Бельгії, Італії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, Швейцарії і багатьох інших країнах.

Пропорційна виборча система призводить до формування багатопартійності та сприяє представництву різних, навіть дрібних партій у парламенті, що є справжнім відображенням співвідношення політичних сил у державі.

Для пропорційного розподілу мандатів використовують метод виборчої квоти чи метод дільників.

Виборча квота

Це найменша встановлена чинним законодавством частка голосів виборців, яка необхідна для обрання одного депутата. Здебільшого ця частка становить 4-5% голосів виборців, але бувають відхилення від цього показника у різних країнах у межах від одного до 10% і більше. Наприклад, у Нідерландах - 0,67%, Ізраїлі - 1%, Данії - 2%, Аргентині - 3%, Болгарії - 4%, Росії та Україні - 5%, Єгипті - 8%, Туреччині - 10%, а в Угорщині виборчий бар'єр складає 5%, якщо утворено блок з двох партій - 10%, з трьох - 15%. Іноді питання щодо запровадження "загороджувального пункту" вирішується конституційною нормою. Так, ч. 1 ст. 152 Конституції Португальської Республіки 1976 р. забороняє запроваджувати загороджувальний пункт. Це означає, що партії, які не набрали відповідного відсотка голосів виборців, не беруть участі у розподілі депутатських мандатів і не отримують представництва у парламенті. Тобто голоси виборців, подані за такі партії, не враховуються при визначенні виборчої квоти.

Різновидами виборчої квоти є природна виборча квота та штучна виборча квота.

Природна виборча квота обчислюється діленням числа голосів виборців у виборчому окрузі, поданих за списки кандидатів у депутати від політичних партій, що подолали загороджувальний бар'єр, на число мандатів в окрузі. Цей спосіб вперше запропонував англійський адвокат Томас Хер (1855 р.), і він характерний для Болгарії, Естонії, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, України та деяких інших держав.

Штучна виборча квота обчислюється діленням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість депутатських мандатів в окрузі з послідовним додаванням до останнього по одиниці, поки не буде розподілено всі мандати. Ця квота обчислюється із застосуванням методу Г. Друпа (1868 р.) або методу Е. Гогенбах-Бішофа (1888 р.). Наприклад, під час виборів до Національної Ради Австрійської Республіки застосовується штучна виборча квота швейцарського вченого Едуарда Гогенбах-Бішофа, яка вираховується за формулою: О. = х : (у + 1), де х - кількість голосів виборців по округу, у - кількість мандатів, що підлягають розподілу.

Метод дільників

Полягає у послідовному розподілу голосів, що були подані за кожний партійний список, на певні дільники. Наприклад, у п. 1 ст. 155 Конституції Португальської Республіки 1976 р. встановлено, що "депутати обираються за системою пропорційного представництва і на основі методу найбільшої середньої д'Ондта". Цей метод запропонував бельгійський математик Віктор д'Ондт (1882 р.), згідно якого число голосів, отриманих за кожним партійним списком у виборчому окрузі, ділиться на послідовний ряд цілих чисел, починаючи з одиниці, до цифри, що відповідає числу списків. Отримані частки розміщуються у порядку зменшення. Частка, порядковий номер якої відповідає кількості мандатів, що розподіляються, є спільним дільником. Кожна політична партія дістає за списком стільки мандатів, скільки разів спільний дільник вкладається у кількість отриманих за списком голосів. Цей метод та його різновиди застосовуються в Аргентині, Бельгії, Латвії, Німеччині, Польщі, Португалії, Росії, Швеції.

Змішана виборча система

Є поєднанням елементів мажоритарної та пропорційної виборчих систем, за якою одна частина депутатів парламенту чи іншого представницького органу обирається за мажоритарною виборчою системою, а друга частина - за пропорційною. Тобто при голосуванні виборець отримує два бюлетеня, за допомогою одного він голосує за окремого кандидата, а за допомогою другого - за партійний список кандидатів. Також комбінуються способи голосування і підрахунку голосів. Ця система застосовується в Австралії, Болгарії, Вірменії, Грузії, Італії, Литві, Мексиці, Німеччині, Польщі, Росії, Словенії, Угорщині, Україні, Японії.

За цією системою співвідношення елементів мажоритарної чи пропорційної виборчих систем може бути різним і залежно від цього розрізняють:

  • а) універсальну змішану виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються порівну. Наприклад, при формуванні нижньої палати Російського парламенту - Державної Думи із 450 депутатів 225 обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості у виборчих округах і 225 - за пропорційною виборчою системою на національному рівні по зв'язаним (жорстким) спискам;
  • б) пропорційно-мажоритарну виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням пропорційної виборчої системи. Наприклад, в Угорщині при формуванні парламенту одна третина місць відводиться депутатам, обраним за мажоритарною виборчою системою, а дві третини - депутатам, обраним за пропорційною виборчою системою за партійними списками в межах єдиного загальнонаціонального округу;
  • в) мажоритарно-пропорційну виборчу систему - це коли місця у парламенті розподіляються з домінуванням мажоритарної виборчої системи. Наприклад, в Італії у кожній територіальній одиниці 75% місць заміщаються в одномандатних округах шляхом застосування мажоритарної системи відносної більшості, а 25% - на основі конкуренції партійних списків за пропорційною системою.

Змішана виборча система сприяє розвитку та укрупненню партій, істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності, а також дає можливість виборцю обирати не тільки кандидатів, а і політичну партію, якій він надає перевагу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші