Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Прикладна етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття та предмет екологічної етики

Екологічна етика як результат міждисциплінарного синтезу міститься на межі таких форм знання в культурі, як етика і екологія, поєднуючи в цілісний нормативно-ціннісний комплекс уявлення про природні системи та правила взаємодії з ними. Систему моральних категорій та регулятивів екологічна етика розміщує на двох рівнях: теоретичному (що розробляє основи екологічної моралі як належного, пошук цінностей та їх критерії і висуває базові екоетичні принципи регуляції) та нормативному (що формулює правила життєвих моральних суджень у взаємодії природи і людини, що відповідають на запитання "що я маю робити?", та засоби вирішення соціоприродних конфліктів).

Екологічна етика формує нове ставлення до природи і передбачає розширення традиційного предметного поля моралі за рахунок включення в нього природи як рівноцінного суб'єкта, виступаючи на сучасному етапі розвитку людства своєрідною мірою сутності людини і її діяльності. Ціннісний та нормативний зміст екологічної етики виробляється нею самою на основі морального досвіду у процесі подолання кризових екологічних ситуацій.

Екологічна етика (грец. oikos - оселя, середовище і logos - слово, вчення) - галузь міждисциплінарних знань, предметом якої є моральні та духовні аспекти ставлення людини до живої і неживої природи18.

У зарубіжній літературі екологічна етика, або інвайроментальна (навколишня), етика, - напрям філософсько-етичних досліджень, що орієнтується на перегляд ціннісних основ західної цивілізації та цілісного розвитку людини.

На сучасному етапі розвитку екологічної етики, характерним є множинність підходів та різноманітність світоглядних напрямів, що викликали різнобічні точки зору стосовно предмета та визначення екологічної етики, розглядаючи екологічну етику як прикладну етику, професійну етику та ін.

Так, екологічна етика як професійна етика виступає своєрідною діяльністю з охорони природи еколога/органу/організації, що здійснюють контроль за станом навколишнього середовища. Як зазначає американський дослідник Р. Атфілд, це особливі сфери екологічної етики, які безпосередньо пов'язані з людською діяльністю: сільськогосподарська етика, етика ставлення до тварин, етика розвитку, а також проблеми розвитку транспорту, господарства, індустрії туризму та ін. Водночас екологічна етика як особлива система цінностей і принципів, що регулює відносини людини і природи, виступає неодмінною складовою усіх видів діяльності у рамках різноманітних професій, адже бережливе ставлення до навколишнього середовища є обов'язком не лише тих людей, чия професійна діяльність пов'язана з охороною довкілля або впливом на нього, а й обов'язком кожної людини.

Погляд на екологічну етику як на прикладну дисципліну наголошує на тому, що екологічна етика є закономірною відповіддю на усвідомлення людиною уразливості екосфери і власної уразливості, що не проходить безслідно. Тому структурними елементами екологічної етики як прикладної етики виступають:

- етичні норми і принципи, моральні погляди і почуття, що висловлюють ціннісно-світоглядне ставлення людини до природи;

- нова енвайроментальна свідомість, яка синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями;

- безпечні для природної рівноваги навики поведінки і технології діяльності людини в навколишньому середовищі.

Обґрунтування сучасного розуміння екологічної етики як розділу моральної філософії виникло в останні десятиліття, що спонукало як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників до подальшого дослідження предмета і визначень екологічної етики:

♦ це вчення про етичне ставлення людини з природою, основані на сприйнятті природи як члена морального співтовариства, морального партнера, рівноправності і рівноцінності всього живого, а також обмеження прав і потреб людини (В. Борейко);

♦ це: а) сукупність принципів та правил, що регулюють відносини людей (індивідів, керівництв, корпорацій) до природи і оцінюють наявну практику; б) дисципліна, що вивчає нормативні проблеми і принципи, що стосуються взаємодії людини з навколишнім середовищем (передумов і наслідків цієї взаємодії) та етичні аспекти цієї взаємодії на практиці (Р. Апресян);

♦ це сучасна рецепція традиційної проблеми моральнісного ставлення людини до природи. Філософська проблематика екологічної етики відображається в її основному завданні, що полягає в конструюванні системи нормативних настанов і визначаючих відносини, поведінку, дії людини спрямовані на природне середовище (В. Назаров);

♦ екологічна етика вирішує одне завдання, але кардинальне. Вона намагається вияснити, чи дійсно в множинному знанні багато смутку (Ф. Гіренок);

♦ а) відмінною ознакою першої групи підходів є акцентування ролі зв'язку гомеостазису з моральністю, назвемо її вторинною екологічною етикою; б) інше розуміння - превалює перше за значенням і ґрунтується на відкритті, що моральний обов'язок внутрішньо пов'язаний з ідеєю цілісності екосистем, звідки і випливає етика первинно екологічна (X. Ролстон III).

Незважаючи на таке різноманіття у визначенні екологічної етики в загальному контексті, виникає розуміння, що основною проблемою екологічної етики є сама природа людини, як вона (людина) має вести себе стосовно до навколишнього середовища і до будь-чого живого Іншого.

Таким чином, екологічна етика у своїй цілісності є невід'ємною складовою різних рівнів людської життєдіяльності і розглядається:

♦ як етика екологічної відповідальності, що розробляється на засадах єдності біологічної еволюції і соціального прогресу;

♦ як етично значущої цінності, як збереження природного гомеостазу, бо вона включена в більш загальну моральну цінність - сприяти життю людини.

Така етика не змінює уявлення про природу, а змінює ставлення до природи, "коли етика стає екологічною за сутністю, якщо моральність виводиться з цілісності екосистеми. Слідування екологічній сутності речей при такому підході до екологічної етики стає фундаментальною метою. І вже сама єдність людини з її оточенням визнає основу для людських цінностей" .

Якщо людина створює загальнолюдські цінності, то вона звичайно мусить узгоджувати їх з екологічними законами. Це ставлення до природи, яке визначене розумними потребами цілісної особистості. Саме воно виступає моральним обов'язком людини та науковим пошуком реальної альтернативи, що відповідає сучасній екологічній ситуації та відповідає на три основні питання: якою є природа природи? якою є природа людини? і як людина повинна ставитися до природи?

Внаслідок, екологічна етика орієнтована на збереження універсально-життєвих, а не винятково людських цінностей і її головним завданням є оберігаюча діяльність, що ґрунтується на таких ціннісних засадах:

♦ вища цінність - це гармонія у відношенні "людина - природа";

♦ природа і людина - елементи єдиної системи;

♦ взаємодія людини з природою - це дія на природу, що обертається на взаємодію з природою;

♦ природа є суб'єктом взаємодії з суспільством;

♦ цінності розповсюджуються і на взаємини людей і на взаємини зі світом природи.

Предметом екологічної етики виступають моральні вимоги до людини у процесі взаємодії із природою і стосовно неї. Завданнями екологічної етики є:

♦ формування моральної відповідальності людини за Іншу частину природи;

♦ формування почуття любові і співчуття до природи;

o створення чітко виражених моральних цінностей, що лежать в основі обов'язків;

o формування гармонійного і рівноправного співтовариства людини і інших живих і неживих компонентів природи;

o перебудова моральної свідомості, що сприяє морально-екологічному вихованню і освіті;

o становлення необхідного обґрунтування у діяльності морально-екологічного імперативу як основного напряму у розвитку ноосфери;

o перетворення і доповнення основного етичного принципу гуманізму принципом "благоговіння перед життям".

Екологічна етика переосмислює метафізичні засади нашого мислення та розповсюджує етичні принципи на всі живі істоти, і природу взагалі виступаючи універсальною етикою людської діяльності. Адже людська діяльність здатна виконувати позитивну роль лише при моральному осмисленні, усвідомленні її у рамках людяних смислів, де окреслюється один із важливих моментів розуміння меж людської діяльності, а саме проблема лімітів інструментальної дії, абсолютизації її перетворюючих дійсність функцій. А діяльність завжди реалізується через співвідношення цілей і засобів досягнення, але не всі дії людини інструментальні. Існують форми діяльності, пов'язані не з фізичним перетворенням світу, а з маніфестацією духу та людської гідності (самопожертва, героїзм, безкорисливе служіння ідеалу).

Діяльність людини може виступати як смислодіяльність і самодіяльність як відтворювальна сила. Це призначення людини є цінним саме по собі і потребує особливого типу діяльності, на думку українського дослідника В. Крисаченка, що здатна зберігати, а не перетворювати природу. Технологічне гетеротрофне ставлення до природи має бути таким, де утилітарно-технічний компонент становить підпорядкований елемент та конструювання системи ціннісних нормативних настанов, які визначають ставлення людини, поведінку людини, дії людини, направлені на довкілля.

Екологічна етика виступає універсальною етикою в умовах кризового стану сучасного буття та є дієвим засобом у поліпшенні відносин між людиною та природою, внесенням екологічної орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і розвиток людського природного буття і відображає становлення нової форми свідомості, яка синтезує глобальне бачення природи людини (де єдність і спільність набувають практичного значення).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси