Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічна думка

Під впливом величезного припливу в Європу з Нового світу золота і срібла, що засвідчило причинний взаємозв'язок між зміною кількості грошей і цінами на товари, змінюються меркантилістські погляди. Формуються наукові погляди представників класичної політичної економії.

У сучасній історії економіки та економічної думки є два головних підходи до розгляду поглядів критиків меркантилістського вчення. Згідно з першим, критики меркантилізму (В. Петті, Д. Hope, Д. Юм, Р. Кантільйон, П. Буагільбер та ін.) сприяли формулюванню принципів нового напряму в історії економічних учень — класичної школи політичної економії. Вони, хоч ще й не повністю звільнились від догм меркантилізму, намагались перенести аналіз питань вартості та прибутку із сфери обігу в сферу виробництва, висунули плідну ідею про стійкі економічні закони. Тим самим вони відходили від меркантилізму і сприяли формуванню майбутніх основ класичної політичної економії.

Прихильники другого підходу розглядали етап в історії економічних учень із середини XVII до середини XVIII ст. як перехідний від меркантилізму до класичної політичної економії. У працях зазначених вище вчених-економістів містилися як елементи меркантилістських ідей, так і теоретичні основи класичної політекономії. Тому їх можна вважати попередниками класичної школи політекономії1.

Першим представником наукової політичної економії був В. Петті (1623— 1687, Англія), якого називають Колумбом політичної економії. Він виклав свої погляди у творах, надрукованих у 60—80-х роках XVII ст. Найбільш відомі та значущі серед них "Трактат про податки і збори" (1662), "Політична анатомія Ірландії" (1672), "Різне про гроші" (1682). К. Маркс назвав його батьком політичної економії та найгеніальнішим, найоригінальнішим дослідником-економістом.

На відміну від меркантилістів, багатство, на думку В. Петті, утворювали не тільки дорогоцінні метали і камені, включаючи гроші, але й землі країни, будівлі, кораблі, товари та ін. Роздумуючи з цього приводу, він зазначав: "Праця — це батько і активний принцип багатства, а земля — його мати".

З метою збільшення багатства країни вчений пропонував замість покарання тюремним ув'язненням ввести грошові штрафи, а "неплатоспроможних злодіїв" віддавати у "рабство", примушуючи працювати. Це означало, що багатство, всупереч думці меркантилістів, створювали насамперед працею та її результатами, тобто заперечувалась особлива роль грошей у господарському житті. Тому В. Петті уточнив: якщо держава псує монети, це свідчить про її занепад, безчесну поведінку державника (царя, короля), зраду суспільній довірі до грошей.

Розвиваючи тезу, він звернув увагу на бездумність і невимогливість заборони вивезення грошей. Подібна дія держави рівнозначна, за його словами, забороні ввезення в країну імпортних товарів. У такому разі В. Петті був прихильником кількісної теорії грошей, демонструючи розуміння закономірності про кількість грошей, потрібних для обігу. Водночас очевидна і його спрощена позиція стосовно ролі грошей в економіці. З одного боку, кількісна теорія грошей справді довела, що гроші самі по собі не утворюють багатство, з іншого — В. Петті, а потім й інші автори класичної політичної економії, зосереджуючи увагу виключно на значенні грошей як засобі обігу, не зрозуміли взаємозв'язку між товарним і грошовим ринками, що випливає з функції грошей як засобу збереження вартостей.

Неприйняття меркантилістичних ідей відобразилося у творчості В. Петті як у характеристиці сутності багатства і шляхів його примноження, так і в намаганнях виявити природу походження вартості товарів і причин, що впливають на рівень їх цінності на ринку.

Між міновою вартістю, величину якої визначають затрати праці, та реальною ринковою ціною є багато посередницьких ланцюгів, що ускладнює процес ціноутворення. З надзвичайною прозорливістю вчений назвав ціноутворювальні чинники, на які доводиться зважати сучасним економістам і плановикам, вказав на вплив товарів-замінників, товарів-новинок, мод, традицій споживання.

В одній із теорій йдеться про те, що вартість товару створює праця, витрачена на видобуток срібла, вона є його "природною ціною”, вартість товарів, визначена шляхом прирівнювання до вартості срібла, — їх "дійсна ринкова ціна”. "Якщо хтось може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла за час, протягом якого він може виробити один бушель хліба, то перша є природною ціною другого"1. В іншій концепції зазначено, що вартість товару зумовлена участю в її створенні праці та землі. Або, як висловився сам В. Петті, "нам слід би говорити, що вартість корабля або сюртука дорівнює вартості певної кількості землі, певної кількості праці, оскільки і корабель, і сюртук вироблені землею і людською працею"2. Отже, вчений вважає, що в основі ціни товару лежить тільки підхід, пов'язаний з трактуванням витрат.

Заробітну плату В. Петті тлумачив як мінімум засобів для існування. "Закон мав би забезпечувати працівникові тільки засоби для життя, адже якщо йому дозволяють отримувати вдвічі більше, то він робить удвічі менше, ніж міг би працювати і працював би, а це для суспільства означає втрату такої самої кількості праці"3. Пізніше його погляди поділятимуть й інші представники класичної школи, наприклад Д. Рікардо і Т. Мальтус. І хоча ця теза вкрай сумнівна, однак заслуга економіста полягала в тому, що він розглядав проблему заробітної плати економічно, прагнув об'єктивно визначити її величину. Вчений розумів, що вартість, створена працею робітника, — зовсім інша величина і, як правило, значно більша. Ця різниця — джерело додаткової вартості, яка є рентою.

Прибуток підприємців і землевласників В. Петті характеризував за допомогою, як уже зазначалося, уніфікованого ним, по суті, поняття "рента". Зокрема, називаючи ренту із землі різницею між вартістю хліба і витратами на його виробництво (витрати на насіння й утримання робітника), він підмінив цим терміном таке поняття, як прибуток фермера. Процент, або грошову ренту, вчений виводив із земельної ренти. Вдаючись до спрощення, він звернув увагу на те, що цей показник має дорівнювати ренті з певної кількості землі, котру можна купити за наявні, чи надані в позику гроші за умови повної суспільної безпеки.

Ще в одному прикладі йдеться про одну з форм вияву земельної ренти, зумовленої місцезнаходженням земельної ділянки і ринку. При цьому В. Петті робить висновок: "...Поблизу населених пунктів, для харчування населення яких потрібні великі райони, землі не тільки приносять на цій основі більшу ренту, але й коштують більшої суми річних рент, ніж земля такої ж якості, але розміщена у віддаленіших місцях..." Тим самим він порушив ще одну проблему, пов'язану з визначенням ціни землі. Однак і в цьому разі економіст здійснює тільки поверхневу характеристику, стверджуючи, що "майже завжди одночасно живуть тільки три члени безперервного ряду низхідних потомків (дід, батько і син)... Тому я сприймаю, що сума річних рент, яка становить вартість певної ділянки землі, дорівнює природній за тривалістю життя трьох таких осіб. У нас в Англії цей термін становить майже 21 рік. Тому і вартість землі дорівнює приблизно такій самій сумі річних рент"2. Водночас підхід В. Петті до трактування ціни землі мав окремі переваги, закладені в його ідеї про взаємозв'язок позикового процента і ренти землі за рік.

В. Петті започаткував економіко-статистичний метод дослідження явищ і процесів господарського життя, дав зразки його застосування (завжди намагався проникнути у сутність економічних явищ, з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки у розвитку тих чи інших господарських процесів). Уперше, вираховуючи національне багатство держави, включив його важливу складову — населення країни і дав йому грошову оцінку, значно вищу (417 млн фунтів стерлінгів), тобто заговорив про "людський капітал".

Учений одним із перших висловив ідею про наявність в економіці об'єктивних і пізнавальних закономірностей, котрі він порівнював із законами природи. Звідси й назва — природні закони. Це був крок уперед у розвитку політичної економії: вона отримала наукову базу.

В. Петті трактував гроші як особливий товар, що виконував функції загального еквівалента. Вартість його, як і всіх товарів, створювалася працею, а мінова вартість кількісно визначалася обсягами трудових витрат у добуванні дорогоцінних металів, порівняно з витратами в інших сферах виробництва. Кількість необхідних для обігу грошей визначалася обсягами торговельно-платіжного обігу, тобто кількістю реалізованих товарів, їх цінами і частотою обігу грошових одиниць у різних угодах (швидкістю обігу). Повноцінні гроші можуть замінюватись паперовими, випущеними банком.

Теорія грошей і кредиту протягом наступних двох століть здебільшого розвивалася в межах ідей, висловлених В. Петті, або у полеміці з ними. Учений був ідеологом підприємництва, активно відстоював принципи економічної свободи у господарській діяльності; вважав приватну власність священною і недоторканною. Разом з тим він необґрунтовано заперечував участь торговельного капіталу в створенні багатства країни, закликав зменшувати чисельність торговців.

Отже, до середини XVIII ст. англійський капіталізм вступив у новий період розвитку. Мануфактурний етап капіталістичного виробництва вичерпав свої можливості. Для переходу до фабричної форми виробництва створили всі необхідні передумови. Було багато найманих виробників" яких підготували у мануфактурний період для роботи на машинах. Підприємці накопичили значні кошти, що регулярно поповнювались шляхом пограбувань колоній, за рахунок прибутків підприємства тощо. Вони стали важливим джерелом індустріалізації Англії, давши змогу їй раніше від інших країн здійснити промисловий переворот. Одночасно з Нідерландами у XVI—XVIII ст. в Англії сформувався ринковий уклад в національній економіці; започаткували наукове обґрунтування таких економічних змін.

Ринковий уклад — характерні для одного з секторів (сегментів) в економіці особливі (ринкові) виробничі відносини, котрі ґрунтуються переважно на одній формі власності — приватній. Перші пайові компанії, мануфактури капіталістичного зразка, банки і перехід до фабрики — все це було в економіці Англії та позитивно вплинуло на подальший розвиток європейської цивілізації.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші