Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Філософія і практика

У філософському сенсі "практика" як багатозначне наукове поняття охоплює всю багатоманітність способів реалізації людського буття в різних формах.

Практика з її предметною цілеспрямованістю втілює здобутки культурного досвіду в людське буття. Тим самим вона здійснює "олюднення світу", сприяє розвитку сутнісних сил індивіда.

Практика - цілеспрямована людська діяльність, що реалізується як ланцюг послідовних дій, вчинків людини.

Сутність практики, її різновиди, функції, завдання і проблеми вивчає праксеологія (теорія практики) - специфічна галузь соціально-філософської теорії, яка з'ясовує "Логос" практики, її закономірності, принципи та правила; є філософською концепцією плідної діяльності. Філософія надає поняттю "практика" категоріального сенсу, вживає його у світоглядних і методологічних цілях людського пізнання, творчої активності. Ця категорія широко використовується у філософській гносеології як критерій пізнання і визначення результативності науки. У цьому сенсі використовується термін "практична філософія" - філософське осмислення практики як доведення необхідності (бажаності) виконання певної дії. Це поняття в значенні багатоманіття способів реалізації людиною власних "сутнісних сил" в різних формах свого досвіду є базовим у праксеології. Праксеологічна наука насамперед наголошує на тому, що практика є певною опозицією теорії, характеристикою людської діяльності щодо створення речей, а теорія (в широкому сенсі) є людською діяльністю, спрямованою на одержання об'єктивно-істинного знання.

У повсякденній свідомості практику розуміють як звичайний досвід людини, відтворення набутих навичок продуктивної праці, втілення і використання професійних, трудових умінь і знань. Сучасна людина володіє небаченими можливостями щодо втручання у природні та соціальні процеси. Тому порівняння В. Вернадським техногенної сили людства із силами тектонічними, геологічними, всепланетарними вже не сприймається як красива метафора. Людство все більше усвідомлює наростання "динаміки практичності". У зв'язку з цим актуалізується проблема філософського осмислення практики, нового прочитання її історії. Філософський пошук нових смислів, переінтерпретації класичних базових теоретичних понять, що типово для новітньої філософської думки, позначилися і на осмисленні практики як способу людського буття.

Згідно з традицією, започаткованою ще в давньогрецькій філософії, зокрема Арістотелем, практика пов'язується із продуктивною діяльністю людини у сфері матеріального виробництва, соціально-політичній, економічній, духовній галузях суспільного життя. Тривалий час її розглядали як матеріально-виробничу, доцільну діяльність людства, спрямовану на освоєння і перетворення об'єктивної дійсності, що зумовило її технократичне розуміння ("інструментальний розум"). Техніко-технологічне тлумачення практики з її настановами на підкорення, освоєння, перемогу спричинило відповідні стратегію і тактику перетворювальної діяльності, зумовило "дух господарювання", критеріями ефективності якого є користь, прибуток" вигода.

Сучасна філософія поступово долає таку інтерпретацію практики, відповідно до якої її суть полягає в розробленні дійових засобів впливу на зовнішній світ, розумінні цих засобів як знарядь, використовуючи які, людина підпорювала природу.

Замість "інструментального розуму" сучасна філософія пропонує концепцію практики як такого способу ставлення до світу, який передбачає не вторгання в навколишню дійсність, не володарювання над природою, а спілкування, комунікацію, діалог з нею. Кредо сучасної праксеології є не інструментальність (маніпулятивність), а комунікативність, налаштованість на взаєморозуміння, узгодженість дій всіх учасників практики. Відповідно, комунікативний розум має подолати негативні наслідки діяльності "самовпевненого" "інструментально-технічного" розуму.

Усе це не означає відкидання поняття практики як певного виду професійної діяльності, конкретної справи фахівця (робітника, службовця, техніка, інженера, лікаря, дослідника, фінансиста, підприємця, експериментатора-науковця тощо). Нові підходи до з'ясування сутності цього поняття не знецінюють знання про місце практики у процесі пізнання. Вона була і є вихідним пунктом, основою пізнання, його мотиваційним рушієм, стимулом, визначальною метою, мірилом правильності одержаних знань, критерієм істини. При цьому слід враховувати відносність самої практики, постійні зміни її змісту. У її сучасному тлумаченні, як і раніше, концепція практики охоплює все багатоманіття форм і методів людської діяльності. Завдяки їй реалізує себе у матеріальному виробництві, організації суспільного життя, сфері управління, підприємництва тощо. Різновидів практики є стільки, скільки форм людської діяльності, способів трудової зайнятості.

Сучасне розуміння практики не обмежує її сферою речей, не керується лише логікою доцільності, вимогами забезпечення економічного, технічного, технологічного або фінансового ефекту. Практика в цьому значенні є процесом, пов'язаним не лише з виготовленням речей, а й із взаємодією всіх суб'єктів, які стосуються виробництва суспільного матеріального і духовно-культурного багатства. Практичність будь-якого знання є наслідком взаємодії, результатом спільної діяльності людей, об'єднаних процесуально і комунікативно.

Нове розуміння практики отримує термінологічне закріплення у визначенні таких її видів, як інтерактивна, духовна, гуманітарна, психологічна.

Філософське розуміння практики несумісне із вузькопрактичним її тлумаченням, воно надає їй ширшого за обсягом і масштабами значення. В інноваційному сприйнятті практики відображена тенденція до виявлення її інтелектуальних ресурсів в організації і використанні людської взаємодії, особистісній самореалізації індивідів.

Чимало фахівців філософії дотримується думки, що філософія в жодному разі не стосується практики. Аристотель, наприклад, виділяв три різновиди життя - спостерігальне, діяльнісне і насолоджувальне. Спостерігальне життя, на його думку, переважає над іншими формами. Інші філософи наполягають на тому, що практика є антиподом теорії, принципово відрізняється від неї і тому випадає з поля зору мислителя.

Досвід філософських міркувань щодо відношення філософії і практики переконує, що однозначно відповісти на це питання неможливо. Серед усіх варіантів теоретичного розв'язання проблеми "філософія і практика" найпопулярніша концепція практичної філософії. У сучасній філософській літературі поняття "практична філософія" вживається в різних сенсах. Кант витлумачував його як синонім моральності, мудрості ("практичний розум"), стверджуючи, що практична філософія "не може бути нічим іншим, як моральною філософією". Практичну філософію розглядають і як осмислення правильної дії - дії, що передбачає взаєморозуміння, діалог, взаємодію тощо. Основним стрижнем такої дії є моральні цінності (свобода, справедливість, честь, гідність особистості), які мають бути забезпечені в будь-якій сфері людської поведінки - в економіці, політиці, медицині, освіті, техніці, екології. Практична філософія не обмежується лише етичними міркуваннями і вимогами. Особливість її полягає в орієнтованості на досягнення морально-практичних цілей, зосередженні не лише на економіко-прагматичних, політичних завданнях, а передусім на смислових, соціально значущих. У цьому полягає мудрість практичної філософії.

Практична мудрість є ознакою справжньої особистості, здатної діяти не лише цілеспрямовано, кваліфіковано, а й гідно і доброчесно. Практичну мудрість не слід ототожнювати із звичайною практичною пристосованістю, тим більше з вульгарним прагматизмом, для якого критерієм істини є безумовний успіх справи. Характерною особливістю прагматичного підходу до суспільного життя, за словами американського теоретика Джона Дьюї (1859- 1952), є розгляд проблем людської поведінки в специфічних ситуаціях. За цим підходом належна і правильна поведінка повинна забезпечити в конкретній ситуації найбільше благо (вигоду) як для особи, яка діє, так і для інших людей. Критики прагматизму справедливо зауважували, що така практичність містить загрозу вважати правильним егоїстичний інтерес людини, яка заради досягнення життєвого успіху готова використовувати будь-які, навіть аморальні засоби. Заперечували вони і тезу прагматиків про унікальність будь-якої конкретної проблеми, щодо якої не спрацьовують жодні загальні правила поведінки. Кожна ситуація, що потребує розв'язання, є особливим світом, який не мав прецедента, для поведінки в якому ще не створено правил, як стверджують прагматисти. Тому моральна настанова формулюється щоразу заново. Такий підхід загрожує відмовою від загальновизнаних моральних норм, що веде до виправдання безпринципності, навіть до аморалізму.

Справжня практична мудрість істотно відрізняється від такого прагматизму людини-споживача та інших прихильників надто практичних філософій, якими є утилітаризм, "філософія успіху", вульгарний меркантилізм, що заперечують наявність універсальних філософських соціоморальних настанов і не потребують жодної морально послідовної поведінки. Пристосованість завжди вульгарна. Практичну філософію сповідували в Давній Греції софісти - мислителі, які суб'єктивували істину, не гребували жодними засобами, щоб спантеличити опонента. За високу платню вони навчали всіх бажаючих, як досягти успіху у політичному житті, обійти закон, довести, що "чорне" є "білим". Софісти (переважно юристи і політики) використовували ідею відносності, історичності моральних принципів і норм для виправдання нехтування справедливістю, добром, чесністю тощо. їх теза, за якою справедливістю є те, що притаманне сильнішому (Фразимах), відкриває шлях до абсолютного і відвертого аморалізму, домінування принципу "мета виправдовує засоби* (Н. Макіавеллі).

Усе це не означає, що філософи завжди були непрактичними, неділовими людьми. Давньогрецький мудрець, спостережливий знавець природи Фалес, наприклад, намагаючись довести, що розбагатіти зовсім неважко, одного разу передбачив великий врожай оливок, найняв в окрузі всі олійниці і, продавши вироблену олію, нажив багато грошей. Інший мудрець античності - Біант (прибл. 590- 530 до н. е.) найприємнішим наслідком діяльності людини вважав прибуток. Один із знаменитих давньоримських філософів-стоїків, поет, визнаний оратор, вчитель імператора Нерона, сенатор Л.-А. Сенека вміло використовував своє становище і став однією з найбагатших людей свого часу. Однак практична мудрість передбачає і цінує насамперед моральність ("знання доброчесності", Арістотель), послідовність думки (знання правил логіки і здатність робити правильні висновки). Тому бути практично мудрим означає бути здатним у будь-якій життєвій ситуації діяти відповідно до моральних норм і логічних правил.

Характерною ознакою сьогодення є посилення уваги до практичного аспекту філософського знання. "Сьогодні теоретична філософська діяльність дедалі більше виявляє свій практичний характер. Такі науки про людину та суспільство, як психологія, соціологія, соціальна та культурна антропологія, філологія, які з моменту їх появи і до сьогодні претендували на повну незалежність від філософії" тепер вступають у сильну взаємодію з нею, все більше філософізуються" (В. Лекторський). Унаслідок цього відбувається реабілітація практичної філософії, підвищується інтерес до неї. Зазнало історичних змін смислове навантаження поняття "практика". Прагматичне осмислення практики фіксується також в увазі соціальної філософії до феномену повсякденної свідомості.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші