Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігії в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Свобода совісті в незалежній Українській державі

Лише демократичні процеси, започатковані в 1985 р., розпад СРСР, утворення незалежної Української держави зумовили кардинальні зміни як в усіх сферах суспільного буття, так і в релігійній царині і, зокрема, в площині державно-церковних відносин. Наша держава заявила про пріоритетність прав людини, про свою підтримку міжнародних правових актів, що стосуються прав і свобод, зокрема й свободи совісті.

Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., в ст. 3 фіксує дуже важливе положення: "Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави". Утвердження й забезпечення цих прав і свобод людини Основний Закон розглядає "головним обов'язком держави".

Стаття 35 Конституції закріплює право кожної людини, яка проживає на території України (а не тільки для її громадян) на "свободу світогляду і віросповідання". Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення права на свободу світогляду й віросповідання (свободу совісті) може бути обмежено, за Конституцією, лише законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Принциповим є положення Конституції, що церква й релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Наголошується на тому, що жодна релігія не може бути визнана державною як обов'язкова.

Не допускається як обмеження прав з релігійних мотивів, так і звільнення від громадських обов'язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільненим від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінено альтернативною (невійськовою) службою (ст.35).

Конституція України, Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (1991) закріпили оптимальні демократичні параметри державно-церковних відносин, принципи свободи совісті ( свободи релігії, свободи церкви) в Україні. З прийняттям Конституції України, приведенням у відповідність до її норм і положень інших законодавчих актів про проблеми свободи совісті практично створену правову базу, необхідну для забезпечення повноцінного функціонування релігій та їхніх організацій на теренах України, для вільного самовизначення й самореалізації особистості в духовній сфері буття. У своїй сукупності законодавство України, що регулює всі правовідносини, пов'язані з свободою совісті, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права: адміністративного, цивільного, кримінального тощо.

Конституція України, законодавство про свободу совісті розглядають її як особисте право людини вільно й незалежно визначати своє ставлення до релігії, не допускають встановлення обов'язкових переконань і світогляду, будь-якого примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Гарантується право батьків (або осіб, які їх заміняють) виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань і ставлення до релігії та право на таємницю сповіді.

Визначальні принципи гаранти свободи совісті й свободи релігії такі.

  • 1. Рівноправність громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії (ст.4 Закону). Тобто громадяни України (віруючі, невіруючі, атеїсти) мають рівні права в усіх сферах життя суспільства;
  • 2. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави (ст.35 Конституції, ст.5 Закону). Це один із базових принципів забезпечення свободи совісті (свободи релігії) в поліконфесійній державі, якою і є Україна, гармонійних державно-церковних відносин. Цей принцип є своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльності релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їхні інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб'єктом політичного життя. Релігійна організація не може втручатися в діяльність структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів;
  • 3. Відокремлення школи від церкви (ст.35 Конституції,- ст.6 Закону). Цей принцип стверджує світський характер

системи державної освіти в Україні й визначає також, що держава не має на меті формувати в учнів, студентів якогось певного ставлення до релігії. Навчально-виховний процес у державних закладах освіти вільний від втручання релігійних організацій. Статті Конституції й Закону щодо відокремлення школи від церкви гарантують рівність прав громадян України на здобуття різних видів і рівнів освіти. Держава не бере на себе справу релігійної освіти й виховання. Релігійна освіта й виховання є справою релігійних організацій і батьків. Закон вимагає лише, щоб релігійний навчально-виховний процес проходив у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань, щоб не порушувалися права дитини, її інтереси;

  • 4. Рівність усіх релігійних організацій перед законом. Розділ II Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" має норми, що гарантують свободу церкви (релігійних організацій). Вони визначаються як добровільні об'єднання віруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійних потреб, реалізації права на свободу віросповідання. Всі релігійні організації незалежно від їхньої конфесійної приналежності є рівними перед законом, мають однаковий правовий статус, не допускається встановлення будь-яких переваг або обмежень одних церков (релігійних організацій) щодо інших. Держава однаково захищає права й законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання, якщо їхня діяльність не суперечить вимогам чинного законодавства й правопорядку. Релігійні організації вільні у своїй канонічній та позарелігійній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває прав юридичної особи. Закон містить норми, що забезпечують реалізацію майнових прав релігійних організацій, їхню виробничу, господарсько-фінансову діяльність тощо;
  • 5. Наявність спеціальних законодавчих актів, які визначають механізми реалізації права на свободу совісті, свободу церкви. Ці законодавчі акти регулюють права власності релігійних організації, їхню добродійну й культурно-освітню діяльність, трудові відносини в релігійних організаціях та на їхніх підприємствах, можливості створення власних, а також використання державних засобів масової інформації, встановлюють певні пільги для релігійних об'єднань. У законодавчих актах є також норми, в яких визначається конкретна відповідальність за порушення законодавства України про свободу совісті. При цьому варто зазначити, що передбачені законом обмеження при реалізації права на свободу совісті, свободу церкви постають як необхідні. Ці обмеження кореспондуються з відповідними актами міжнародного права в цій сфері.

Конкретні кроки в напрямі нормалізації державно-церковних відносин в Україні, створення законодавчої бази, що гарантує практичну реалізацію права на свободу совісті, свободу віросповідань, реальні умови вільного функціонуваня релігійних організацій, можливості повного виконання притаманної їм місії сприяли розвитку процесу, який у засобах масової інформації, в окремих наукових працях було охарактеризовано як "процес релігійного відродження". Основними компонентами структури відродження є передусім зростання числа віруючих, кількості релігійних організацій, їхньої активності, розширення спектра конфесійного розмаїття. Тільки за період 1991—1999 рр. кількість релігійних громад зросла на 61,3 відсотка і налічує нині 21134 громади більше як 75 віросповідних напрямів. Змінився соціальний статус релігії, релігійних організацій в українському суспільстві. У громадській свідомості відбулася своєрідна реабілітація релігії та її репрезентантів — релігійних організацій. Міра довіри до церкви (до релігійних організацій), до їхнього духовного й добродійного служіння значно зросла і становить в Україні, за даними соціологічного опитування, більше як 60 відсотків. До цього додамо, що на значущість для людини права на свободу совісті, свободу самовизначення й самореалізації в духовній сфері вказали майже 90 респондентів—жителів України (Права людини в Україні.—К.—X., 1995.—Вип.13.— С.13—14).

Ці процеси, як і прагнення держави забезпечити повноцінну реалізацію гуманістичних принципів свободи совісті в контексті вимог міжнародного права, стали хронологічно першим важливим і переконливим свідченням духовного розкріпачення українського суспільства, його впевненого поступу шляхом демократії, права і свободи.

Контрольні завдання і запитання

  • 1. Охарактеризуйте значення поняття свобода совісті.
  • 2. Поясніть різницю між поняттями свобода совісті і свобода релігії, свобода віросповідання, свобода церкви.
  • 3. Розкрийте сутність законодавчих гарантій свободи совісті в незалежній Україні.

Тематика рефератів

  • 1, Історичні аспекти розвитку свободи совісті як категорії права.
  • 2. Толерантність, віротерпимість як складові ментальності українців.
  • 3. Основоположні принципи гарантії свободи совісті й свободи релігії.

Рекомендована література

  • 1. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. — К., 1994.
  • 2. Клочков В.В. Религия, государство, право.—М., 1978.
  • 3. Конституція України. — К., 1996.
  • 4. Модели церковно-государственных отношений стран Западной Европы и США. — К., 1996.
  • 5. На пути к свободе совести. — М., 1989.
  • 6. Права людини в Україні. — К.; X., 1995. —Вип.13; 1996. — Вип.15.
  • 7. Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. — К., 1998.
  • 8. Религия и права человека. На пути к свободе совести. — М., 1996.
  • 9. Савельев ВЛ. Свобода совести: история и теория. — М., 1991.
  • 10. Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. — К., 1996.
  • 11. Свобода совести, вероисповедания и религиозных организаций. Сборник документов.— К., 1996.
  • 12. Сучасна релігійна ситуація в Україні. — К., 1994.
  • 13. Українське релігієзнавство. — 1996—1999. — № 1—10.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші