Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Політологія: наука про політику
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПОЛІТИКА І МОРАЛЬ

Політизація всіх сфер суспільного життя - одна з прикметних рис сучасного суспільства. В далеко не однозначному процесі політизації полягають позитивні і негативні можливості. Певно, позитивною є, поряд з іншими, спроможність політики своїми засобами розв' язувати проблеми суспільного життя, що назріли, "впорядковувати" стихію соціальних процесів, забезпечувати стабільність і порядок, вкрай необхідні для творчої діяльності, докорінної реконструкції застарілих основ настільки складного соціального організму як суспільство. Регулююча, упорядковуюча, організуюча функція політики особливо значуща, коли йдеться про тяжку справу державного самовизначення, національного відродження, про процеси, що визначають суть життя суспільства на "зламі епох".

Взаємодія політики і моралі

Політика - форма суспільної свідомості і діяльності, яка має багато вимірів. Не тільки теорія політики, що понятійним засобом відобразила багатомірність предмету науки, але й реально використовуваний політичний інструментарій, за допомогою якого політична свідомість втілюється в дійсність, матеріалізується в конкретному виді діяльності - економічна політика, технологічна, національна, екологічна, соціальна, культурна, демографічна та ін. Одним із найважливіших "вимірів" політики, критерієм її ефективності є мораль. Мораль - це форма суспільної свідомості і сфера індивідуальної свідомості особи, що становить сукупність висловлених в нормах, принципах, категоріях та ідеалах моральних вимог, на основі яких суспільство і особистість виробляють оцінки людської поведінки, явищ соціального і духовного життя. Будучи формою суспільної й індивідуальної свідомості і видом суспільних відносин, мораль своїми принципами і нормами, ідеалами регулює поведінку людини в її сімейно-побутовій, трудовій, громадянській, політичній життєдіяльності. Етичні поняття - добро, справедливість, обов'язок, честь, совість, шляхетність - не тільки виражають оцінку політичної діяльності держави, влади, тієї або іншої політичної партії або

Глава написана В. С. Пазенок, доктором філософських наук.

політичного руху, але й виступають "стимулятором" або ж "регулятором" політики і політиків, що служать об'єктами такої оцінки. Моральна свідомість суспільства тісно взаємодіє і переплітається з політичною свідомістю, санкціонує або ж засуджує мотиви, практичну діяльність і результати політичного курсу, що реалізується, здійснює етичну експертизу політичних програм, висвітлює особисті якості політичних діячів, визначає міру їх моральної і соціальної надійності.

Політика, яка не підтримується соціальною й індивідуальною мораллю, приречена на поразку, а безчесний політик, безсовісний політикан, що переслідує не загальнозначиму, а своєкорисну мету, - фігура, яка швидко залишає політичну арену. Втім, це досить часто буває лише для того, щоб звільнити місце іншому політику, який також не відрізняється чистотою і шляхетністю своїх намірів. Політика і мораль, їх співвідношення і взаємовплив, - звичайно ж, важлива проблема політичної філософії, політології і політичного життя суспільства. Розуміння суті проблеми, можливостей, що таяться в ній, і суперечностей, - одна з обов' язкових умов формування сучасної політичної і моральної культури суспільства, яка прагне здійснити перехід до демократичного, цивілізованого, гуманістичного, соціально-ефективного режиму свого життя.

Взаємодія моралі і політики

Політика і мораль - широка і багатогранна тема, що допускає з' ясування ряду взаємопов' язаних і взаємообумовлених питань: розуміння специфіки понять політика і мораль, їх місця в політологічному знанні, уточнення своєрідності політики і моралі як складових відносно єдиної суспільної системи регулювання; виявлення суті діалектико-функціонального зв' язку інститутів політики і моралі; виявлення особливостей взаємодії політики і моралі в контексті процесів сучасного суспільства, що змінюється, насамперед, вітчизняного, українського.

Політика і мораль - одне з опорних понять соціальної, в тому числі, політичної теорії. Їх суть полягає в тому, що це поняття відображає наявність взаємозв' язку двох найважливіших форм суспільної свідомості, двох певних систем організації соціуму, двох видів регулювання відносин різноманітних соціальних спільностей - етносів, класів, соціальних груп, політичних партій, суспільних об'єднань та ін. Специфіка понять політика і мораль полягає в тому, що, спираючись на знання про політику і мораль, повністю концентрує увагу на "механізмі" їх зв' язку, з' ясовує суть двох регуляторів суспільного життя відносно цілісної соціальної системи, в якій одна її частина не існує без іншої, допускає і доповнює її можливості і функції. Таке розуміння поняття, що аналізується, позбавляє від необхідності спеціального введення базових категорій політологічної формули - політика, мораль, дозволяє зосередитися на системних характеристиках соціальних явищ: політика, мораль.

Моральне виховання як складова частина морально-політичного фактора в тій або іншій мірі впливає на будь-яку сферу соціальної діяльності і спілкування людей: не тільки пронизує всю систему людських відносин, але й у значній мірі зумовлює виникнення необхідної моральної атмосфери в суспільстві, особливого мікроклімату в колективі, що при відомих обставинах може значно змінювати характер вчинків. Так, у процесі праці людина, створюючи матеріальні цінності, не тільки безпосередньо впливає на навколишніх її людей, але й впливає на них опосередковано морально - приносить радощі всім членам колективу. Моральне виховання - сукупність цілеспрямованих, планомірних, активних, спеціально організованих впливів на свідомість і поведінку людини, що поряд із самовихованням формують індивідуальну і колективну систему твердих етичних понять, моральних переконань, схильностей, почуттів, рис характеру і моральних звичок поведінки.

З'ясування діалектики політики і моралі допускає знання самої їх природи як явищ суспільного життя, законів і принципів функціонування політичних інститутів, своєрідності теоретичної рефлексії реальностей життя людей, таких, як інтереси, мотиви, експектації, орієнтації, і настанов у політичній і моральній формах свідомості. На проблему політики і моралі безпосередньо "працюють" і ті політологічні знання, які прояснюють практичну сторону політики, характеризують її як діяльність певних суб' єктів політичного процесу. Політика не є щось безформне, безсуб 'єктивне. Політика здійснюється людьми, реалізується на практиці політичними діячами, лідерами, визначається певними умовами, обставинами, причинами, живе в конкретному просторово-тимчасовому соціальному континуумі, підкоряючись не тільки власним законам, але й тенденціям і закономірностям статичного порядку, що виникають завдяки дії стихійних сил, породжуються ситуативним збігом обставин. Особистий фактор політики - один із центральних пунктів проблеми політики і моралі.

Осмислення історичного розвитку моралі і політики показує, що обидві ці форми суспільної свідомості не можуть існувати в суспільстві ізольовано одна від одної. Проблема співвідношення політики і моралі - одна з ключових в політичній науці, традиційно привертала і привертає в сучасних умовах увагу найбільших авторитетів світової філософії і соціології політики, прикладної політичної етики. Екскурс в історію проблеми дозволяє побачити певну наступність підходів, тлумачень, формулювань і оцінок співвідношення політики і моралі, а також наявність істотних розбіжностей у розумінні їх зв'язку. Якщо погляди представників античної і середньовічної філософії (софісти, Платон, Арістотель, стоїки, Фома Аквінський та ін.), в кінцевому підсумку, зводилися до перебільшення ролі політики, до "політизації моралі", то в період появи ранньобуржуазних філософських теорій світ політичних явищ став відкрито протиставлятися сфері моралі. Античні філософи Платон, Арістотель, по суті, ототожнювали політику і мораль. Держава Платона виступає як макросвіт, що відображає мікросвіт окремої людини. Моральний принцип вільної особистості, за Платоном, - головна умова створення ідеальної держави, досконалого суспільства. Демократію Платон розцінює як лад приємний і різноманітний, але як такий, що не має належного управління. Рівність при демократії порівнює рівних і нерівних. За Платоном, демократія п'яніє від свободи і з неї виростає її продовження - тиранія. Тиран добивається влади як ставленик народу. Кожна форма держави гине через внутрішні, властиві її власному принципу суперечності та зловживання. Платон характеризує політику як царське мистецтво, для якого визначальним є наявність нинішнього знання і уміння управляти людьми. Суть знань полягає, певно, в розумінні суті наслідування божественним зразкам правління. Платон високо цінував політичні знання і політичне мистецтво. Суть політичного мистецтва полягає в умінні розумно організувати і вести загальнодержавне життя, ткати політичну тканину. Арістотель же у вченні про державу, людину і політику виходить з положення про те, що людина за своєю суспільною природою є суть політичною. Держава - вищий рівень спілкування людей. Грецький поліс стоїть "попереду" окремого індивіда і сім'ї. Вища моральна доброчесність полягає в служінні вільного громадянина державі, його вдосконаленні, суспільній користі.

Політизація моралі, розчинення моральності в політиці, характерне для античних філософів політики, зустріло відкриту опозицію в працях ранньобуржуазних теоретиків політики. Найбільш рельєфно це виявилося в працях італійського мислителя і державного діяча Нікколо Макіавеллі. Виходячи зі спостережень над дійсністю політичного життя міст роздрібненої Італії, Нікколо Макіавеллі приходить до висновку про принциповий незбіг сфери політики і миру, моральних цінностей. Політична мета вимагає для свого здійснення будь-яких засобів, в тому числі і аморальних, що "для врятування держави не слід зупинятися ні перед якими міркуваннями справедливості або кривди, людяності або жорстокості...", "Батьківщину треба захищати засобами славетними або ганебними, лише б захищати її добре".

Протиставлення моралі політиці знайшло подальше обґрунтування в працях англійських філософів Томаса Гоббса, Джона Ло-кка та ін. На думку Томаса Гоббса, принципи моралі й політики, що спираються на об'єктивну природну основу, у той же час мають суб'єктивне забарвлення, тому що вироблені мисленням суб' єктів. Добро і зло мають виступати відносними. Природним станом людського суспільства є "війна всіх проти всіх". Природжений егоїзм людей виявляється в їх прагненні силою здійснити свої бажання: "людина людині - вовк". Тільки створення громадянського суспільства, держави шляхом укладання договору між ворогуючими, відвертає ворожнечу і сприяє виживанню людей. Джон Локк також виходив з ідеї природного права і суспільного договору, вважаючи, що обмеження свободи людини з боку держави, її законів необхідне для захисту від самовладдя і свавілля. Джон Локк намагається з' ясувати деякий зв' язок між окремими елементами індивідуально-моральної і політичної свідомості (моральні почуття, воля, авторитет держави, суспільна думка). Однак і в нього такий зв'язок, по суті, зводиться майже до повного підпорядкування моралі політиці. Таке підпорядкування неправомірне, хоча, мораль, не пов' язана з політикою, стає неспроможною. Саме тому заслуговує на увагу точка зору Клода Гельвеція, який влучно помітив, що мораль (етика) є порожня наука, якщо не пов' язується з політикою і законом.

У ХІХ ст. проблема політики і моралі знайшла відображення в теоріях представників буржуазної філософії - Іммануїла Канта, Георга Гегеля та ін., що намагалися встановити дійсний характер взаємодії політичних і моральних факторів суспільного життя. Іммануїл Кант і Георг Гегель аналізували проблему політики і моралі в аспекті співвідношення необхідності і свободи. На думку Канта, людина є вільною, тобто моральною суттю, здатною стати добродієм самій собі і тому не потребувати яких би не було зовнішніх впливів з боку держави та її інститутів. В тій мірі, в якій правопорядок відповідає автономії людської моральності, правопорядок виправданий, виступає соціальним простором моральності. По суті, таку ж думку висловлював Георг Гегель, стверджуючи, що право є буття свободи. Відповідно до гегелівської концепції, моральність (свобода духу) складає внутрішній зміст політичних відносин ("все дійсне - розумне"), держава виступає уособленням моральності духу.

В кінці XIX - на початку XX сторіччя проблему політики і мо-ралі досліджує ціла когорта впливових західних соціологів: Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Вільфредо Парето та ін. В праці "Політика як покликання і професія" Макс Вебер, аналізуючи діяльність і характер політики, приходить до вкрай песимістичного висновку про повне розведення моралі і політики. Багато його сучасників побачили в Максі Вебері нового Макіавеллі. Яке ж дійсне відношення між етикою і політикою? Невже між ними, як іноді говорилося, немає нічого спільного? Або ж, навпаки, слід вважати правильним, що "одна і та ж" етика має силу і для політичної дії, як і для будь-якої іншої? Відповідаючи на питання, Макс Вебер пише, що вже перші християни знали, що той, хто зв' язується з політикою, тобто з владою і насильством як засобами, укладає пакт з диявольськими силами. Багато хто вважає, що з доброго може вийти тільки добре, а зі злого - лише зле. Але часто-густо, відмічає Макс Вебер, все відбувається навпаки. Хто не бачить такого, той політично справді дитина.

Великий внесок до осмислення проблеми співвідношення політики і моралі вніс Карл Марксу, американські політологи Джордж Лоско і Лео Вільям у творі "Політична теорія. Класичні тексти . Сучасні погляди", Карла Маркс - у працях "Економічні і філософські рукописи", "Німецька ідеологія", "Капітал" та ін., поряд з працями Платона, Арістотеля, Святого Августіна, Фоми Аквінського, Макіавеллі, Гоббса, Локка, Руссо, Гегеля, Мілля, Ніцше, Роллса, Хабермаса та ще багатьох. Центральне положення вчення Маркса про суспільство, державу і людину полягає у виділенні автономії особи, її прав на "самореалізацію" своїх і "сутнісних сил". Послідовний соціальний матеріаліст і діалектик, Карл Маркс прагнув з' ясувати економічні коріння політичного і морального буття людини, соціальні причини відчуження у буржуазному суспільстві безлічі людей від політики, справжньої культури, благ цивілізації. Сильна сторона концепції Маркса - реальний погляд на людину і суспільство, демістифікація мотивів політичної діяльності. На думку одного з впливових сучасних філософів Еріха Фромма, "мета Маркса полягала в духовній емансипації людини, в звільненні її від уз економічної залежності, у відновленні її особистої цілісності, що повинна була допомогти відшукати шляхи до єднання з природою та іншими людьми".

Відзначаючи причини свідомого і невимушеного викривлення дійсних поглядів Маркса на проблему політики як засіб визволення людини з-під гніту соціального, Еріх Фромм водночас підкреслював, що прогностична інтенція марксових ідей послаблювалася тією інтерпретацією його вчення, що здійснювалася після його смерті, і ніде немає більшої плутанини і перекручень Маркса, як у зображенні радянських комуністів, реформаторів-комуністів і капіталістичних критиків соціалізму. Сучасний соціолог та історик Раймонд Арон більш певно відзначає слабкі місця в марксовій концепції політики. Одне з них - зведення політичного порядку до економічного, абсолютизація тези про "класову свідомість", ідея повного подолання соціальних антагонізмів.

Звичайно ж, буржуазні філософи, як правило, заперечують взаємодію моралі й політики. Для них характерний розподіл моральної і політичної сфер. Так, Макс Штірнер вважав, що власна воля індивіда, його моральна сфера і держава як уособлення політики становлять дві ворожі держави, між якими неможливі "вічний мир" і спокій. Якщо ж окремі філософи тоді і визнавали наявність зв' язку між мораллю і політикою, то відводили чільну роль моралі. i раніше, і тепер проблема політики і моралі не втрачає актуальності, а перетворюється на своєрідний епіцентр політичної науки. Ще Огюст Конт підкреслював, що моральні ідеї не тільки впливають на світ, але "перевертають" його. Вищою нормою оцінки соціальних явищ виступає "любов як принцип, порядок, як підстава і прогрес, як мета". Політика і мораль у взаємодії виступають єдиним цілим. "Моральне відродження", на думку Огюста Конта, - основа людського прогресу, більш важлива, аніж економічний і політичний розвиток. Окремі радикальні ідеї Огюста Конта, подібні до заяви про моральну перевагу "пролетарів над іншими верствами суспільства", не змінюють суть буржуазно-ліберальної фразеології.

Проблема взаємодії політики і моралі привернула особливо пильну увагу сучасних буржуазних філософів та ідеологів Заходу. Пошук ефективних засобів соціального контролю над образом думок і поведінкою робітників, постійне вдосконалення засобів конформістської стандартизації народних мас у дусі вимог буржуазної моралі, політичної мети, що відповідають інтересам соціальних спільностей індустріального суспільства, змушувало буржуазних етиків і соціологів вдаватися до активного дослідження механізму взаємодії моралі і політики. Всі численні течії сучасної буржуазної політичної думки можна звести до трьох основних пе-реконань про мораль і політику: по-перше, до заперечення зв' язку моралі з реальним політичним життям. Соціальний зміст відторгнення політики від моралі полягає в прагненні приховати від широких народних мас аморалізм реакційних кіл буржуазних політиків; подруге, до відстоювання першості моралі по відношенню до політики, тобто до абсолютизації морального фактора, до подання моралі як якоїсь системи безликих імперативів, придатних для всіх періодів, епох і народів; по-третє, до визнання певної взаємодії між мораллю і політикою деякими прихильниками емотивізму (А. Айером, Р. Карнапом, Ч. Стівенсоном, а також Ф. Штампфером, Л. Фройндом, А. Вебером та ін.), вони навіть роблять спроби ототожнювати мораль з політикою, політичною пропагандою тощо. Аналіз політичних явищ в "політичній етиці", резонно відмічає Еріх Фромм, виходить не з соціального буття і конкретно-історичної структури, а з тих ідеологічних передумов, що впливають на буття. Частково визнаючи наявність "масового політичного індиферентизму", суперечностей, що загострюються між особистістю і суспільством, і виключаючи можливість знайти засоби для їх дозволу, окремі західні політологи впритул підходять до визнання існування деякої полярності між індивідом і державою. Перенос моральних норм і цінностей до сфери політики виступає не чим іншим, як прагненням покласти зміст буржуазної політики на фундамент "вічних" моральних істин.

Мораль, звичайно ж, формується під впливом політики, що пронизує весь її зміст, безпосередньо пов' язана з нею і служить політичній меті. Відкидаючи спроби надати буржуазній державі як політичному знаряддю панівного класу моральні функції по-закласової моралі, можна вважати такі погляди чистим фразерством. У буржуазному суспільстві держава вже стоїть на "політичній" і "моральній" точці зору, але не на абстрактній, а на буржуазній. Існуючий зв'язок політики і моралі відбувається тільки тоді, коли політика може знаходити підтримку у народних мас, що відповідає їх моральним переконанням. Підміна політики мораллю неспроможна, як неспроможне і абсолютне протиставлення політики і моралі, тому що єдність прогресивності і моральності об' єктивна.

Рівні політики і моралі

Правомірно розрізняти різні рівні узагальнення політики і моралі. В них у "знятому вигляді" присутній досвід аналізу соціального явища в світовій політологічній літературі, відображені "загальнолюдські" мотиви. Помітимо, однак, що одна з відмінних рис "загальнолюдського" погляду на ту або іншу проблему допускає не тільки бачити деяку "лінійну наступність", підходів тлумачень і оцінок політики і моралі та їх взаємозв 'язку, але й фіксувати наявність істотних розбіжностей в інтерпретації предмета науки про політику. Загальнолюдський підхід при дотриманні принципу історизму і конкретності означає констатацію різноманітних концептуальних підходів, неспівпадаючих висновків з одного і того ж питання політичної теорії і практики, визнання правомірності такого методологічного плюралізму. Але не з метою виправдання неминучості суб' єктивізму і неможливості отримання істинного знання, не в плані апологетики абсолютного політологічного і етичного релятивізму, а в змісті утвердження об' єктивної неминучості різноманітних шляхів пошуку наукової істини, необхідності використання різних методик і систем аргументів. До істини веде не одна вторована дорога, а безліч стежок, в тому числі і неходжених. В тлумаченні співвідношення політики і моралі відбиті погляди на проблему вітчизняних політологів, її визначають особливості сучасного політичного життя в Україні, її невідкладні проблеми і суперечності.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші