Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Інноваційний менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Державна підтримка інноваційної діяльності

Інноваційність розвитку в умовах глобалізації

Глобалізація, яка стала однією з визначальних характеристик світової економіки кінця XX — початку XXI століть, поставила перед урядами багатьох країн проблему пошуку нових форм і методів адаптації національного економічного та політико-правового середовища до сучасних вимог здійснення міжнародних економічних відносин. Швидкі зміни чинників, які визначають конкурентоспроможність підприємств на світових ринках, динамічний розвиток глобального середовища змушують уряди під час формування умов економічного зростання і процвітання нації дедалі активніше враховувати проблеми забезпечення національної конкурентоспроможності у глобальному масштабі. Основними чинниками конкурентоспроможності національної економіки є:

  • — ефективна координація та співпраця між транснаціональними корпораціями (ТНК) та країнами, в яких здійснюється їхня діяльність. Унаслідок вичерпання можливостей цінової конкуренції корпорації вдаються до запровадження нових методів розширення ринків збуту, виходячи па державний рівень;
  • — на корпоративному рівні підтримання конкурентоспроможності відзначається дедалі глибшим об'єднанням фінансового, виробничого капіталів, формуванням виробничо-інноваційних об'єднань;
  • — спрямування корпоративного розвитку у русло, сприятливе для розвитку суспільства;
  • — поширення політики сприяння розвитку "людського капіталу".

Політика доходів, зокрема, спрямовується на недопущення зниження рівня та якості життя населення. За допомогою "інвестицій у людину" держава зменшує витрати національних компаній на освіту та охорону здоров'я найманих робітників, а також розширює обсяг внутрішнього ринку збуту.

Отже, у сучасному світі країни змушені здійснювати пошук прийнятної моделі економічного розвитку, яка би забезпечувала національну конкурентоспроможність і орієнтувала національну економіку на довгострокове зростання. Невдачі та прорахунки у цьому напрямку призводять до перманентних кризових потрясінь та розшарування суспільства.

Концепція національної конкурентоспроможності ґрунтується на ефективному використанні у світовому поділі праці порівняльних переваг продукції національної економіки. Значний прорив у технологіях та інформаційній сфері спонукає країни орієнтуватися на нові джерела конкурентних переваг та створювати їх. Зростає важливість кваліфікованих та ефективних управлінських дій суб'єктів господарювання, які повинні бути здатними забезпечувати власну конкурентоспроможність у сучасній глобалізованій економіці.

На початку XXI ст. процес створення та нагромадження нових знань сприяв переходу до якісно нового стану: знання стали самостійною продуктивною силою. Вони визначально впливають не лише на сферу виробництва, а й на структуру та обсяги споживання. Скажімо, потреба у комп'ютерній техніці, засобах телекомунікації і транспорту стала можливою лише завдяки новітнім досягненням науки і техніки. За таких умов важливість дослідження ринкової кон'юнктури, індивідуалізації підходів до споживача та продукту значно зростає.

Отже, у сучасному світі відбувається переоцінка основних цінностей. Від економічної спрямованості суспільство переходить до інноваційної, від нагромадження матеріального багатства як основи особистого добробуту — до нагромадження інформації як основи суспільного прогресу. Не так наявність матеріальних благ, як володіння інформацією та інтелектуальним потенціалом визначають місце людини в сучасному суспільстві. Інвестиції в людський капітал і формування па цій основі інтелектуального капіталу суспільства перетворюються па пріоритетний загально національний інтерес. Першочерговий статус інновації у певній ринковій ніші створює для підприємства, яке її здійснює, тимчасову можливість виходу за рамки обмежень, які накладає функціонування в конкурентній скопом і ці" отримуючи завдяки цьому додатковий зиск, виражений у формі матеріальних чи нематеріальних активів. Це дає підстави для досить важливого висновку про те, що економічний ефект інновації зумовлений саме обмеженістю сфери (чи часу) її поширення, яка створює тимчасову ринкову асиметрію. Обмеження поширення інновації в конкурентній економіці випинають як унаслідок об'єктивних перешкод (у конкурентів недостатність фінансових ресурсів, технологічних можливостей, павичок тощо), так і через систему патентно-ліцензійного права.

Інноваційний розвиток можна охарактеризувати як процес структурного вдосконалення національної економіки, який досягається переважно завдяки практичному використанню нових знань для зростання обсягів суспільного виробництва, підвищення якості суспільного продукту, зміцнення національної конкурентоспроможності та при скорений соціального прогресу в суспільстві. Модель інноваційної діяльності в економіці можна представити у вигляді системи управління зі зворотним зв'язком, як показано на рис. 3.1.

Функціональна послідовність інноваційного процесу в економічній системі

Рис. 3.1. Функціональна послідовність інноваційного процесу в економічній системі

Згідно з цією концепцією, нові знання, одержані внаслідок фундаментальних, а відтак і прикладних досліджень, автоматично сприяють появі нових технологій і продуктів. Тому нові знання повинні сприяти економічному зростанню.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну потужність країни та її перспективи на світовому ринку. Основною ознакою сучасного розподілу сил є суттєвий відрив країн-лідерів, що створюють "інноваційний анклав" у світі, від менш потужних країн, які змушені повністю від них залежати. У країнах, що належать до інноваційних лідерів, спостерігається висока концентрація найбільш рентабельних видів бізнесу, переважно високотехнологічна структура національного виробництва, винесення за межі власної країни промислово-технологічного циклу виробництв, які є окологосмними, ресурсоємними тощо, зосередження найбільших фінансових потоків. Проявляється прагнення розвинених країн світу монополізувати розробку технологій,, переносячи в країни "третього світу" низько технологічні, екологічно "брудні" галузі промисловості. Відбувається зміщення старих технологічних укладів па економічну "периферію". Так, транснаціональні компанії організували виробництва у Китаї та інших країнах Азіатського регіону.

Попри те, що між цими країнами спостерігається жорстка конкуренція за високорентабельні види діяльності, у випадках виникнення спільної загрози існуванню наявної соціально-економічної моделі вони об'єднують свої зусилля для реалізації спільної політики щодо джерел цієї загрози.

Проте, начебто безпрограшне становище країн-лідерів має й зворотний бік. Орієнтація на інноваційний тин розвитку містить і неабиякі загрози щодо перспектив сталості такого розвитку. Так, на світових фондових ринках почастішали випадки краху ще донедавна потужних корпорацій високотехнологічної сфери. Це стало наслідком послаблення взаємозв'язків цього сегменту ринку з традиційною економікою. У глобальному масштабі концепція "інформаційного суспільства" не враховує, що основна мста виробництва інформації полягає у підвищенні продуктивності праці у матеріальній сфері.

Отже, правильне розуміння суті інноваційних процесів, які перебувають в основі сучасних моделей розвитку провідних економік світу, а також їхнього місця в цілісній суспільно-економічній системі, набуває винятково важливого значення.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші