Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Про нас
Правила користування
Політика конфіденційності
Угода користувача
Політика Cookies
Контакти
 
Головна arrow Політологія arrow Зовнішня політика України
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Участь Польщі та Угорщини у боротьбі за Галицько-Волинське князівство у першій третині XIII ст.

По смерті Романа Мстнславнча залишилися два малолітні сини: Данило (1201 р. н.) і Василько (1203 р. н.), а регенткою — їхня мати Анна. Зважаючи на нехіть галицьких бояр до Романовичів, Анна звернулася по допомогу до угорського короля Андрія II, з яким 1205 р. мала зустріч у Сяноку. На цій зустрічі король прийняв Данила як "милого сина свого" і дав йому воїнів на чолі з палатином*7 Могом. Але ця підтримка далася коштом фактичної залежності від Угорщини, правитель якої до свого титулу додав титул короля Галичини і Волині. Згодом, з невідомих причин, у гру ввійшов син Всеволода Велике Гніздо, запрошений угорцями на галицький трон. Бояри ж запросили до Галича синів новгород-сіверського князя Ігоря Святославича — Володимира, Романа і Святослава (їхня мати Єфросинія була донькою Ярослава Осмомисла). Анні з дітьми довелося залишити Галич і податися до Володимира. Однак і тут Романовичі не змогли затриматися надовго, оскільки Ігоревичі почали вимагати їх видачі. Анна з дітьми подалася до князя Лєшка Білого у Краків. Згодом за польсько- угорською домовленістю Василько з матір'ю залишився у Кракові, а Данила відправили до Угорщини. В 1208 р. дійшло до непорозуміння між Ігоревичами Романом і Володимиром. Князь Роман попросив допомоги у короля Андрія II і останній замість скористатися з моменту та допомогти Данилові, допоміг Роману. Після цього почався довгий період смути.

*7: {Палатин — найвищим сановник давньої Угорщини, заступник короля.}

Частина дрібніших волинських князів провадила власну політику, опираючись на Польщу. Луцький князь Інгвар Прославим 1207 р. видав дочку Гремиславу за Лєшка Білого, що опосередковано діяло проти Данила Романовича. Святослав Ігоревич, який правив у Володимирі і видав дочку Агафію за мазовецького князя Конрада Казимировича.

У 1209 р. громада міста Берестя звернулася до Лєшка Білого з проханням дати їм князем Василька, що краківський князь і зробив. Анна з Васильком перебралися до Берестя, звідки вони почали збирати волинські землі. Невдовзі Лєшко Білий передав Анні та Василькові південну частину Белзько-Червенської землі з Белзом.

У Галичі почалося протистояння Романа Ігоревича з Ростиславом Рюриковичем. Припускають, що бояри, яким набридло це протистояння, звернулися до угорців. Король Андрій II вислав військо на чолі з воєводою Бенедиктом, який захопив Галич, заарештував Романа Ігоревича, а в країні була встановлена влада угорців. Режим терору, запроваджений зайдами, невдовзі спричинився до невдоволення галичан, які закликали до Галича князя Романа, що втік з Угорщини, та його брата Володимира. З великим військом Ігоревичі підступили під Галич і угорці, не маючи підтримки місцевого населення, покинули місто.

Однак невдовзі дійшло до протистояння Ігоревичів з боярами, в якому було вбито кількасот бояр. Останні звернулися за підтримкою до короля Андрія II, просячи дати їм Данила. Це відкрило дорогу угорцям до нового втручання в галицькі справи. Угорське військо під керівництвом воєводи Пота, маючи в обозі Данила, рушило до Галичини. На допомогу їм з Волині йшли полки, зібрані Васильком і вірними боярами. Невеликий загін прислав і Лєшко Білий. У вересні 1211 р. союзні війська вступили у Галич і Данила посадили на батьківському троні.

Інтриги боярина Володислава Кормильчича спричинили невдовзі те, що мати Данила Анна змушена була покинути Галич. Вона поскаржилася королю Андрію II, котрий використав це для чергового втручання в галицькі справи. Угорці, вступивши у Галич, декотрих бояр заарештували, декотрі — Су- дислав та Філіп — відкупилися. Чіткого порядку угорці не навели, бо тільки-но вони покинули Галич, бояри взялися за старе, і Анна з дітьми змушена була вибратися з Галичини — сама з Данилом поїхала до Угорщини, а Василька відправила до Бел за. У Галич бояри запросили князя пересопницького Мстислава Ярославича Німого, котрий надовго в місті не затримався, бо тільки-но довідався, що король Андрій II рушив у похід, одразу ж покинув стольне місто. Щоправда, і королю довелося перервати похід, оскільки вдома через заколот знаті було вбито його дружину Гертруду. Залишені без сюзерена галицькі бояри настільки осміліли, що їхній проводир Володислав Кормильчич проголосив себе князем. Літописець з цього приводу зазначав: "...Володислав же в'їхав у Галич, і вокняжився, і сів на столі". Це був факт нечуваний у Київській Русі, який обурив як руських князів, так і правителів сусідніх держав. Необміркований вчинок боярина Володислава дав привід Андрію II і Лєшку Білому перейти від політики удаваної підтримки Романовичів до відкритої агресії. На зустрічі у Спіші*8 вони домовилися про таке: дочку Лєшка Білого Саломею, якій було три роки, обвінчали з сином Андрія II Коломаном, якому було п'ять років, і Коло- мана посадили правити в Галичі. Взимку 1215—1216 рр. Папа Інокентій ПІ коронував Коломана на короля Галичини.

*8: {Спіш — місто (нині — с. Спішська Нова Вес у Словаччині) та історичний регіон в Угорщині.}

Щодо територіальних апетитів обох правителів, то вони дійшли такого компромісу: західна частина Галичини з Перемишлем та Берестейщина з північною частиною Червенської землі відходила до Лєшка Білого, а Коломан мав стати правителем решти Галичини. Що ж стосується Романовичів, то союзники "ласкаво" надали їм Володимирську волость. Поділ сфер впливу між Польщею та Угорщиною щодо галицько-волинських земель був тривожним сигналом. На щастя, невдовзі союз між Андрієм II та Лєшком Білим дав тріщину — угорський король відібрав у краківського князя Перемишль. Такий крок Андрія II послабив позиції угорців у краю, де і без того запанували ан- тиугорські настрої, спричинені нешанобливим, подекуди зверхнім ставленням до місцевої людності та спробою церковної унії з Римом, а відтак — репресіями проти православних священиків.

Ображений на короля, Лєшко Білий запропонував Галичину князю Мстиславу Мстиславичу Удатному, який перед тим правив у Новгороді. Заклопотаний своїми внутрішніми справами, Андрій II не зміг надати допомогу воєводі Бенедикту, котрий, побоявшись Мстислава Удатного, покинув Галич, а останній зайняв столицю. Данило Романович із розумінням поставився до цього факту та намагався отримати для себе певні вигоди. Річ утім, що Мстислав Удатний був онуком

Ярослава Осмомисла (його мати була дружиною Мстислава Мстиславича Хороброго, зі смоленської гілки Мономаховичів), а тому теж мав вагомі підстави на галицький престол. У 1219 р. Данило одружився з донькою Мстислава Удатного Анною. Правда, це не дуже йому допомогло, оскільки тесть не надав зятю допомоги у відвоюванні від Лєшка Білого межиріччя Вепру і Західного Бугу. Згодом Данило самостійно відвоював ці землі, що було, фактично, першою самостійною зовнішньополітичною акцією молодого князя. Для Польщі це була несподіванка — у Кракові не чекали на наступ, і тому Лєшко Білий не зміг оборонити згадану територію. Спроба краківського князя вибити Данила звідти успіху не мала — польські війська були розбиті на р. Сухій Дорогві та гнані аж до Вепру. Вважаючи, що Данила на цю виправу підмовив Мстислав Удатний, Лєшко заявив Андрію II, що він відрікається від претензій на Перемишль і пропонує йому забрати Галич. Угорського короля не довелося просити двічі, і вже незабаром його війська обложили галицьку столицю, обороною котрої успішно керував Данило Романович. Невідомо, як довго тривала б ця оборона, але Данило отримав наказ від тестя залишити місто. Угорсько-польській коаліції цього виявилося замало і угорський воєвода Філя рушив з військами на Волинь, однак був розбитий полками Данила Романовича та половцями, котрих привів його тесть. Рейд Мстислава Удатного до Галича спочатку не вдався — місто зуміло оборонитися, але за другою спробою угорці були розбиті, місто здобуте, а в полон потрапив королевич Коломан, якого відправили в Торчеськ.

Сум'яття в Угорщині позбавили змоги Андрія II продовжити боротьбу за Галичину — король лише бажав повернути з неволі сина. Лєшко Білий теж помирився з Романовичами. Здавалося б, зникли причини для втручання сусідніх держав у галицько-волинські справи. Однак невдовзі Мстислав Удатний, підмовлений боярами, посварився з Данилом. Бояри переконали Мстислава видати свою доньку Олену-Марію за молодшого сина короля Андрія II — королевича Андрія — і дати йому Перемишль. При цьому король Андрій II зрікався прав на Галичину, а Мстислав Удатний відпускав з полону королевича Коломана. Однак для Андрія II така ситуація виявилася неприйнятною і він звернувся до Папи Римського з проханням звільнити його від присяги, даної Мстиславу Удатному. Королевич

Андрій, котрий засів у Перемишлі, невдовзі звернувся до батька з проханням допомогти у захопленні Галича, і король вислав у Галичину війська. Надав королевичу допомогу і Лєшко Білий. Мстислав Удатний, котрому допомагав князь Данило, під Галичем переміг угорців. І тут сталося незрозуміле — за намовою боярина Судислава Мстислав Удатний уступив Галич королевичу Андрію, а сам подався до Торчеська.

Через кілька місяців у Торчеську Мстислав Удатний помер. Перед смертю він каявся, що не дав Галича Данилові і хотів бачити зятя, але боярин Гліб Зеремійович перешкодив зустрічі.

У 1227 р. було вбито Лєшка Білого, що призвело до міжусобної боротьби в самій Польщі і на деякий час спроби поляків втрутитися в українські справи були припинені. Брат убитого Конрад Мазовецький навіть сам просив допомоги у князя Данила. У такій ситуації, коли Данило Романович цілком опанував Волинь, а польська небезпека зникла, логічним завданням стало опанування Галича.

Навесні 1230 р. галичани самі прислали гінця до Данила з пропозицією зайняти Галич, оскільки боярин Судислав з військом подався на Поділля, а королевич Андрій залишився з невеликим військом. Облога Галича тривала недовго — королевич здався і був відпущений додому. Поблажливість не була оцінена — того ж року брат королевича Бела (майбутній угорський король) спробував силоміць захопити Галич, але зазнав поразки. На цьому спроби захопити княжу столицю не припинились, 1232 р., за відсутності в Галичі князя Данила, угорці знову рушили в Галичину. Цього разу їм поталанило і вони зуміли зайняти стольний град. Однак королевич Андрій не задовольнився здобутим, і вже наступного року пішов походом на Волинь, але під Шумськом Данило розбив його війська. У 1234 р. королевич здійснив ще один похід на Волинь, однак Данило Романович знову розбив угорців, заручившись підтримкою київського князя та половців. Переслідуючи ворога, Данило дійшов до Галича, де його підтримало чимало бояр. Почалася облога міста, яка тривала понад два місяці. Допомоги від батька королевич Андрій не отримав — хоча той і вибрався в похід, але чомусь повернувся додому. Під час облоги помер королевич Андрій і подальша оборона втратила сенс. Здавалося, нарешті справа вирішена і Данило твердо осяде в столиці, але згодом події показали, що на це ще потрібний певний час і багато зусиль. Недовго побувши у Галичі, Данило, на прохання київського князя Володимира Рюрико- вича, втрутився у його протистояння з чернігівським князем Михайлом Всеволодовичем. За відсутності Данила, бояри підняли повстання і запросили княжити до себе сина Михайла Всеволодовича — Ростислава. У ситуації, що виникла, Данило Романович вирішив податися до Угорщини, де саме помер король Андрій II і правителем став Бела IV, з яким Данило добре знався ще з дитячих років, перебуваючи при угорському дворі. У листопаді 1235 р. Данило взяв участь в інтронізації Бели IV, але підтримки не отримав. Новий король також вирішив зробити ставку на Ростислава Михайловича, маючи намір видати за нього свою доньку. Дослідники припускають, що Бела IV побоювався зміцнення сил Данила.

Тим часом, у Галичі укріпився Ростислав Михайлович, маючи підтримку бояр та угорців. Але невдовзі Данило Романович зумів розладити союз угорців і Ростислава Михайловича, увійшовши в тісні зв'язки з ворогом Угорщини — австрійським герцогом Фрідріхом II Бабенбергом. Для того, щоб знівелювати небезпечний для нього альянс, Бела IV змушений був піти на поступки і припинити підтримку Ростислава Михайловича. Мазовецький князь Конрад, якого налаштував проти Данила Михайло Всеволодович, теж відійшов від активних дій, оскільки Данило Романович зумів домовитися з литовським князем Міндовгом і той розпочав напади на польські землі. У березні 1237 р. Конрад, ще будучи володарем міста Дорогичина, передав його рицарям Добжинського ордену*9. Через рік у березні 1238 р. Данило Романович здійснив похід на Дорогичин і вигнав звідти німецьких рицарів, захопивши у полон їхнього магістра Бруно.

*9: {Добжинський орден — рицарський орден, який виник на польських землях для оборони Куявії та Мазовії від прусських нападів.}

Того ж 1238 р. Данило і Василько Романовичі, довідавшись про відсутність у Галичі Ростислава Михайловича, здійснили похід у Галичину і зайняли стольний град. Відтоді Данило утвердився в Галичі, а Ростислав Михайлович подався до угорців.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>