Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Диференціальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Історичні методи

Історичні методи використовують переважно для вивчення видатних осіб, особливостей середовища і спадковості, які стали імпульсами для їх духовного становлення. Проте їх можна застосовувати і для докладного дослідження цілком ординарних людей.

Історичні методи - форми дослідження, аналізу, консультування чи терапії особистості, що грунтується на історії її життєвого шляху.

Життєвим шляхом особистості вважають траєкторію її життя, що окреслює індивідуальну історію, долю, творчий внесок в історію суспільства, держави, свого покоління, сім'ї, соціальних спільностей, членом яких вона є. У життєвому шляху об'єднуються біографічне й історичне.

Термін набув популярності після виходу у світ праць німецько-американського психолога Шарлотти Бюлер (1893-1974) "Життєвий шлях людини як психологічна проблема", французького психолога П'єра Жане (1859-1947) "Психологічна еволюція особистості" і першого видання "Основ психології" російського психолога Сергія Рубінштейна (1889-1960). Надалі проблему життєвого шляху досліджували Б. Ананьєв, І. Кон, Л. Сохань, В. Роменець, Т. Титарен-ко, І. Маноха та ін.

Життєвий шлях особистості цілісний, розчленовування його на періоди недоцільне, як вказував американський персонолог Альберт Бандура (1925-1988). Однак життєвий шлях поділяють на певні фази, стадії, етапи, що мають домінуючі тенденції, мотивації. На думку Ш. Бюлер, ці етапи відносно незалежні від вікових періодів, а вік до 16-20 років взагалі слід розглядати поза життєвим шляхом, оскільки в цей час лише створюються передумови самовизначення. Виключають з розгляду, за Ш. Бюлер, і вік після 70 років, оскільки існування на цьому етапі безперспективне, а самовизначення завершене. Людина може розвиватися як за біологічним (вітальним), так і за психологічним типами. Психологічний тип розвитку припускає досягнення апогею і тривалу стабілізацію без зниження продуктивності навіть тоді, коли біологічний оптимум залишається далеко позаду.

Особистість не тільки розвивається, а Й творить власну історію; зростають її соціальна активність, відповідальність, рівень суб'єктності; етапи біографії вона переживає як трагедію, драму, комедію або фарс.

До історичних методів належать біографічні (щоденникові, автобіографічні) методи. їх загальна ознака - використання першоджерел чи біографій, вивчення продуктів діяльності, літературно-історичних джерел тощо. Біографічний (грец. bios - життя і graphe - пишу) метод - система методів і способів дослідження, діагностики, корекції і проектування індивідуального життєвого шляху особистості.

Німецький філософ Вільгельм Дільтей (1833-1911 ) уважав біографічний метод вищою формою гуманітарного дослідження. У психології першою його застосувала Ш. Бюлер.

Біографічний метод передбачає використання:

  • 1) автобіографічних методів і методик - вивчення історії життя особистості (життєвого шляху), автобіографій та ініційованих автобіографічних описів, сповідей, автобіографічних анкет, інтерв'ю, опитувальни-ків тощо;
  • 2) методів вивчення біографічних продуктів діяльності особистості - контент-аналіз листів, щоденників, сповідей; аналіз графіків життя, фантазій особистості; побудова кривих продуктивності й діаграм життєвих вимірювань; вивчення чинників і даних каузометрії (лат. causa - причина) - вимірювання і кількісне представлення впливу на явище різних чинників; аналіз біографічних даних значущого кола спілкування особистості, ліній особистісних виборів і надання переваг тощо;
  • 3) вивчення свідчень очевидців і близького оточення особистості - спогадів сучасників, опитувань близьких тощо.

Варіантом біографічного методу є запропонований австрійським психологом і психіатром Зигмундом

Фройдом (1856-1939) психобіографічний метод, спрямований на психологічний аналіз біографій конкретних осіб і відповідний йому жанр життєписів, що приділяє особливу увагу фактам і чинникам життя особистості. Важливу роль у становленні психобіографії як методу відіграли здійснені Фройдом патографічні дослідження Леонардо да Вінчі, В. Вільсона, Ф. Достоєв-ського та ін. Пізніше американський психолог Ерік-Гомбергер Еріксон (1902-1994) провів психобіографічне (психоісторичне) дослідження життя й особистості М. Лютера, Махатми Ганді, Максима Горького та ін. Психобіографія розвинулася в популярний жанр літературної творчості.

Варіантом біографічного методу є патографічний (грец. pathos - біль і grapgho - пишу), запроваджений німецьким невропатологом і клініцистом Паулем Ме-біусом (1853-1907), що полягав у дослідженні хвороб видатних людей - Й.-В. Гете, Ж.-Ж. Руссо, А. Шопенгауера та ін. У радянській науці патографічний метод використовував генетик Володимир Ефроїмсон (1908- 1989) для вивчення передумов геніальності.

У системі біографічних методів виокремлюють вчування як методичний прийом їх організації і проведення (І. Маноха), що передбачає спільну роботу експериментатора й особистості над біографічними матеріалами.

Метод вивчення продуктів діяльності є одним із найпоширеніших у психологічному дослідженні. Це система дослідницьких процедур, спрямованих на збирання, систематизування, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини. Центральним у структурі методу є поняття "продукт діяльності особистості" - реально-практичні та ідеальні за формою вияви активності особистості щодо явищ об'єктивного і суб'єктивного світу. Пізнавальні або перетворювальні за змістом, вони виявляють індивідуальність конкретної людини в кожному з її діянь, спрямованих на пізнання або перетворення елементів навколишньої реальності.

Метод вивчення продуктів діяльності людини поєднує кілька дослідницьких та аналітичних процедур, диференціація яких відбувається за ознакою предмета пізнання:

  • 1) аналіз особистих документів - листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо. їх якісно-кількісне вивчення надає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістових взаємодій та ін.;
  • 2) аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації - записи розмов, дискусій, нарад, різноманітні устави, накази, оголошення, розпорядження, закони, правила, газети, радіо- і телепередачі, реклама тощо. Цей тип дослідницьких та аналітичних процедур застосовують переважно для вивчення соціальних процесів, явищ та їх проекцій на індивідуальне буття особистості;
  • 3) аналіз власне продуктів діяльності (творчості) - система процедур, спрямованих на дослідження і тлумачення змістових результатів діяльності людини - творчих, професійних, поведінкових, суспільних, само-орієнтованих тощо. Варіантами його є графологічна експертиза, графічні та інші проективні методи. У психолого-педагогічному дослідженні вони набувають форми різних видів контролю знань (твори, диктанти, контрольні роботи), які допомагають відтворити динаміку навчальної діяльності людини.

Якщо структура й логічна формалізація процедур перших двох типів дослідження проста й універсальна (аналіз і тлумачення офіційних та неофіційних документів; письмових, вербальних або статистичних матеріалів; цифрової, зображувальної та "словесної" інформації; їх мовних та смислових компонентів; структурної та смислової організації; співвідношення в них суб'єктивного та об'єктивного змісту; їх реальної та індивідуальної "впливовості" на інші явища чи "відчуженості" від світу тощо), то третій тип складніший не тільки з формальної точки зору, а й з позиції змістової насиченості.

Кожний із проявів індивідуального Я особистості можна вважати продуктом діяльності людини, якщо за своєю структурою та змістом він організований у цілісний акт виявлення особистістю свого пізнавального чи перетворювального ставлення до явищ світу (зовнішнього, об'єктивного, чи внутрішнього, прихованого, світу свого Я). Тому залежно від сутності предмета дослідження та його цілей психолог може кваліфікувати конкретне діяння людини як продукт її діяльності (безпосередній) і з огляду на це вибудовувати дослідження в межах процедури аналізу продуктів діяльності. Наприклад, офіційний документ атестат можна розглядати і як продукт діяльності учня (свідчення про його знання). При цьому основними етапами організації дослідження є:

  • 1) визначення сутності предмета дослідження як продукту специфічної (або універсальної) діяльності особистості і побудова теоретичної моделі цієї діяльності за структурою: зміст і цілеспрямованість діяльності - ситуативна і смислова організація простору діяльності - засобові компоненти діяльності (знаряддя, прийоми, засоби, техніки, технології - реальні та ідеальні) - процесуальне розгортання діяльності - продукт діяльності у його реальному та ідеальному визначенні;
  • 2) побудова "еталонної моделі" досліджуваного продукту діяльності, аналітичне зіставлення еталону з реальним продуктом;
  • 3) цикл аналітичних і прогностичних дій щодо предмета свого дослідження та діяльності як цілого; статистичне або проективне тлумачення результатів дослідження; залучення отриманих даних до загального емпіричного циклу взаємодій дослідника з особистістю - проекція і прогнозування формувальних, розвивальних, стабілізувальних тощо взаємодій.

Продукти діяльності, що підлягають аналізу в психологічному дослідженні, можна отримати спонтанно або за спеціально організованих умов. Дослідник у ситуації моделювання діяльності має дотримуватися загальних (у дослідницькому плані) і спеціальних (у плані змісту модельованої діяльності) умов, щоб результати не були спотворені.

Ефективне застосування біографічного методу пов'язане зі специфічним розумінням предмета психологічного дослідження, що припускає аналіз установок, мотивів особистості. До недоліків біографічного методу зараховують відсутність репрезентативності, суб'єктивну забарвленість спогадів; незнання і неврахування соціального контексту, що обумовлює формування особистості загалом.

Широко використовують у практиці історико-психологічного дослідження, психології творчості, аналізу життєвого шляху людини метод вивчення літературно-історичних джерел - комплекс дослідницьких та аналітичних процедур, спрямованих на розпізнавання, формалізацію, тлумачення та прогнозування особистісно орієнтованих характеристик або психологічних ознак історичних етапів, періодів, епох у літературно-історичних джерелах: авторських текстах, мемуарах, документальних свідченнях тощо.

Предметом дослідницьких процедур методу є текст, який психолог-дослідник сприймає як самостійне багатомірне і багатозмістове явище, здатне вміщувати і виявляти:

  • а) індивідуальне і професійне буття автора через зміст і тлумачення обраних ним проблем;
  • б) динаміку змін змістового і функціонального досвіду автора протягом його життя, пізнавальні дії автора щодо предмета своєї активності, перетворювальні впливи на предмети, що пізнаються;
  • в) час культурно-історичного буття автора, освоєний як поєднання свого буття з культурно-історичним процесом.

Методи тлумачення літературно-історичних джерел поєднують елементи культурологічного, психологічного, лінгвістичного, естетичного та інших підходів до пізнання явищ світу загалом, текстів (синтезованих за змістом явищ) - зокрема. Тексти поділяють на авторські (викладені в художньому творі) і тексти-свідчення (сам рукопис, який відображає процесуальні моменти творення - від графологічних, емоційно-експресивних до структурно-змістових аспектів).

Процес тлумачення авторських текстів спрямований на виявлення "прихованого" та утвердження "наявного" змісту авторства - особливої якості, якої набуває особистість, самостворюючи і відображаючи своє культурно-історичне Я. В історико-психологічному дослідженні виокремлюють такі підходи до тлумачення текстів: порівняльно-описовий, історико-документальний, онтологічно орієнтований та ін. Кожний із них має свій дослідний потенціал.

Змістовним результатом застосування порівняльно-описового підходу є констатація фактів через порівняння, перенесення та пояснення використаних засобів тлумачення у конкретних історико-психологічних даних.

Історико-документальний підхід дає змогу диференціювати прямі та додаткові свідчення в тексті; оцінити складові тексту (ідеальний та рефлексивний компоненти: що написано, а що "читається між рядками") за шкалою "сучасне - минуле"; побудувати "модель народження знання" - синтез отриманих у процесі дослідження даних, поєднання формально-логічних і структурних компонентів відносин особистості автора та історичної доби. Так, сучасні психолінгвісти і літературознавці схиляються до думки, що автором поетичної казки "Коник-Горбоконик" є О. Пушкін, а не студент П. Єршов, якому на момент написання твору було 17-18 років і який більше нічого не опублікував.

Онтологічно (індивідуально) орієнтований підхід, застосовуючи засоби екзистенціалізму, феноменології, інтуїтивізму, філософської критики та інші засоби тлумачення текстів, дає змогу: дослідити взаємопроникнення індивідуальності автора, історичного періоду його творчості і твору; визначити й оцінити культурно-історичний потенціал автора як виразника наукових, культурних, духовних та інших ідей своєї доби; виявити складники професійної і духовної обдарованості його особистості; простежити процес становлення його таланту в часі особистого життя та в часі історії.

Вивчаючи літературно-історичні джерела, використовують систему прямих (аналізу, тлумачення) та допоміжних засобів і прийомів (моделювання, типологізація, аналіз продуктів діяльності тощо).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші