Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Поняття "толерантність", "культура спілкування", "національна відповідальність", їх значення в умовах глобалізації свідомості українського суспільства.

Універсальною ознакою культури спілкування є толерантність (лат. іоіегапв — терплячий).

Проблема толерантності виникла ще в античні часи, коли люди з різними віросповіданнями змушені були жити разом у межах великих імперій, наприклад, імперії Александра Македонського і диадохів (наступників). Так, Антиох IV Єпіфан ("уславлений"), прихильник грецької культури, прагнучи "еллінізувати" євреїв, котрі мешкали у його володіннях, освятив іудейський храм Зевсу Олімпійському, що стало приводом до повстання, початку боротьби євреїв за незалежність під проводом Маккавеїв. Юліан Н. Відступник був останнім античним імператором, котрий здійснив спробу відвернути Римську імперію від християнства.

У філософському контексті проблему толерантності одним з перших розглянув англійський філософ Дж. Локк (1632—1704). Його дослідження "Листи про толерантність" (1668) вміщує принципові етичні настанови, застереження проти будь-якого примусу і насильства церкви та держави над людиною.

Вважається, що особлива толерантність властива ескімосам, жителям далекої Півночі (Північна Америка). В їхньому спілкуванні відсутнє поняття "війна", образливі вислови. Якщо ж виникає сварка, то її припиняють у своєрідний спосіб. Ображений висловлює скаргу піснею, виконуючи її у супроводі бубна. Та, головне, пісня звучить на спільному, спеціально організованому частуванні, де мають бути присутніми сам кривдник і друзі з обох сторін. Якщо виконання пісні присутні схвалюють, то скарга виконавця вважається справедливою, у протилежному випадку на нього накладається стягнення (наприклад, частування відбувається за його рахунок) (Народы мира в нравах и обычаях, 1916).

Толерантність належить до основоположних демократичних принципів, пов'язаних з концепціями плюралізму, соціальної свободи і прав людини. Проблема толерантності набула особливої актуальності з розвитком загальносвітових інтеграційних процесів у різних галузях економічного, культурного, суспільного життя, освіті. Бути толерантним — означає виявляти повагу до іншого способу життя, інших почуттів, традицій, ідей, вірувань.

Зовнішні вияви культури спілкування втілює етикет. Слово "етикет" (франц. Btiquette — прикріплювати) означає — сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішніх виявів ставлення до людей: поводження з оточенням, форми звертання, вітання, побажання, вибачення, поведінка в громадських місцях, манери (франц. maniere — прийом, спосіб дії) й одяг.

Так, у мусульманських країнах (за дипломатичним етикетом) недоречно, сидячи під час бесіди, закладати ногу за ногу, оскільки вважається, що така поза демонструє зневажливе ставлення до співрозмовника. Загалом на Сході прямий, відвертий погляд сприймається як неповага до співрозмовника.

Цікаві аспекти дипломатичного етикету висвітлено у сучасних виданнях (Сагайдак, 2006).

Культура спілкування загалом і міжнаціонального зокрема передбачає знання у галузі соціальної психології типів темпераменту, правил етикету, особливостей характеру.

Проблема характеру цікавила представників давньогрецької філософської думки. У давньогрецькій філософії відомий термін "етос" (грец. ethos — звичай, вдача, образ думок, поведінка, характер).

З "етосом" пов'язана назва "етика", яка в дослідженнях Аристотеля набула значення самостійної філософської дисципліни — науки про норми людської поведінки.

В античній Греції "етос" розуміли радше як характер (грец. Charakter — особливість, ознака, визначальна риса) особистості, сформований традиціями і звичаями. В античності домінували уявлення про те, що людський характер незмінний, а притаманна кожній людині вроджена вдача (етос) зумовлює всі його вияви. Звідси — передумови античної фізіогноміки і типології характерів.

Питання типізації особливостей людської поведінки розглядав Теофраст (Феофраст, із Ереса (Лесбос); 372—288 до н.е.) — грецький філософ, вчений, учень і друг Аристотеля, відомий представник перипатетичної школи.

У праці "Характери" Теофраст обґрунтував 30 характерологічних типів особистості (позитивних і негативних). Тут певною мірою простежується зв'язок із дослідженнями Аристотеля (про "великодушність"). У певному сенсі дослідження Теофраста становлять підґрунтя для подальших пошуків у галузі характерології.

До проблем національного характеру зверталися французькі філософи ПІ. Монтеск'є (1689—1755) і К. Гельвецій (1715—1771), англійський філософ Д. Юм (1711—1776), німецькі філософи І. Кант (1724—1804), Й. Гердер (1744— 1803), Г. Ф. Гегель (1770—1831).

Термін "характерологія" в науковий обіг увів німецький філософ Ю. Базен у праці "Нариси з характерології" ("Beit rage zur Charakterologie", Bd 1—2, 1867).

Вагомий внесок у дослідження психологічних аспектів характерології різних народів, а також міфу, релігії, мистецтва зробив В. Вундт (1832—1920) — німецький психолог, фізіолог, мовознавець, філософ. Йому належить фундаментальна праця в десяти томах "Психологія народів" ("Volkerpsychologie", 1900—1920).

У визначенні національного характеру вчені передусім виділяли духовне життя народу. Звідси: "національний характер — особливе з'єднання духовних сил, зовнішнім виявом яких є життя народу" (Крижвицький, 1912, с. 110).

Д. Чижевський вважав, що під час дослідження національного типу необхідно враховувати особливості народної творчості, аналіз дуже яскравих історичних епох, які народ пережив, досвід духовних пошуків найвидатніших представників цього народу.

За висновком науковців, "етичні норми, що укорінені в життєвому світі, обмежені самоочевидностями традиційних життєвих форм певної соціокультурної спільноти, де взаєморозуміння щодо смислів задається дорефлексивно й дораціонально, тобто вже тим, що люди живуть у цій спільноті. Це онтологічний вимір етичних норм, який виступає як етос. Власне буттєвий сенс цього поняття і засвідчує його етимологія, що було заново відкрито М. Ґайдегтером, згідно з яким етос означає саме місце перебування, місце мешкання, в якому людина живе та перебуває" (Єрмоленко, 1996, с. 279).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші