Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Види стимулів трудової діяльності

У соціологічній літературі згадується чимало різних підходів до класифікації стимулів праці. Так, А. В. Дорін найзагальнішими з них вважає жорстке й ліберальне стимулювання*77.

*77: {Див.: Дорин А. В. Экономическая социология. Минск, 1997. С. 212 - 234.}

Жорстке стимулювання засноване на примусі людини до витрачання зусиль. Механізмом примусу є орієнтація на деякий ціннісний мінімум, тобто боязнь неотримання, недосягнення ціннісного мінімуму, зокрема й оплати праці.

Ліберальне стимулювання ґрунтується в основному на залученні людини до витрачання зусиль. Механізмом залучення є орієнтація людини на певний ціннісний максимум, тобто приваблива ймовірність одержання, досягнення ціннісного максимуму, у тому числі й оплати праці.

У єдиному стимуляційному впливі на реальну трудову діяльність людей моменти примусу й залучення часто нерозрізненні, одночасні, нерозривні; водночас досить реальними є й такі ситуації, коли домінує або жорстке, або ліберальне стимулювання.

Категоризація примусу як жорсткого, а залучення — як ліберального стимулювання ґрунтується на тому, що боязнь неотримання, недосягнення ціннісного мінімуму є сильнішим фактором впливу на поведінку, ніж приваблива ймовірність одержання, досягнення ціннісного максимуму. Людина з різних причин може й не орієнтуватися на максимальну оплату праці, але мінімальна як життєво необхідний грошовий дохід — це її мета в будь-якому разі. Таким чином, залучення, на відміну від примусу, надає людині деяку свободу рішення, можливість вибору.

Для того щоб розрізняти жорстке й ліберальне стимулювання у практичній трудовій діяльності людей, можна використовувати цілу сукупність критеріїв.

По-перше, оплата за формальні трудові зусилля — оплата за кінцевий результат-— оплата за реалізацію результату. За такої послідовності жорсткість стимулювання зростає.

По-друге, індивідуальна або сукупна форми оплати праці. Більш жорстким стимулюванням для працівника є індивідуальна оплата праці.

По-третє, оплата праці з наявністю чи відсутністю компонентів соціального захисту. Наявність соціального захисту послаблює стимуляційний механізм у трудовій діяльності людини, створює ситуацію ліберального стимулювання.

По-четверте, самостійна чи наймана праця. Якщо в першому випадку працівник має можливість вибирати міру активності й винагороди на власний розсуд, то в другому — вони досить жорстко визначаються організацією і вимогами роботодавця. Таким чином, можливості вибору між ціннісними максимумом і мінімумом для найманого робітника обмежені, оплата праці від нього не залежить.

До числа основних належить також актуальне й перспективне стимулювання. Актуальне стимулювання пов'язане зі значенням оплати праці як джерела повсякденного існування. Перспективне — спрямоване на задоволення більш глибинних інстинктів власності, багатства, влади, соціального просування і стабільності. Воно може бути особливо ефективним, якщо:

  • • мова йде про досягнення досить значних цінностей;
  • • імовірність їх досягнення досить висока, наочна;
  • • є "людські передумови", тобто такі риси людей, як терпіння, віра, цілеспрямованість.

Саме ці обставини визначають саму можливість того, що люди в праці іноді орієнтуються на винагороду, яку вони одержать не тепер, а в майбутньому.

Як бачимо, систематизація стимулів праці може проводитися на різних засадах, але критерієм при цьому покликані слугувати потреби та інтереси.

Стимули праці, залежно від того, задоволенню яких потреб працівника вони сприяють, можуть бути матеріальними і нематеріальними. Матеріальні стимули вирізняються своєю інтегрованістю в товарно-грошові відносини, чого не можна сказати про нематеріальні.

Серед матеріальних стимулів своєю чергою розрізняють грошові і негрошові. До перших зазвичай відносять заробітну плату, а також різного роду премії, доплати й надбавки. Оцінюючи ефективність застосування цього виду стимулювання у сфері праці, зауважимо, що заробітна плата в нашій країні навряд чи відповідає кількості і якості виконаної роботи. На підтвердження наведемо деякі аргументи. Статусний підхід до оплати (не за працю, а за посаду, місце в професійно-кваліфікаційній структурі) не заохочує творчу і продуктивну працю, її інтенсивність. Зрівнялівка в оплаті, обмеження максимального розміру заробітку гальмує зростання продуктивності праці, ініціативу й раціоналізаторство, плодить утриманство.

Нераціональна структура економіки, неорієнтованість її на соціальні потреби людей, величезні витрати на військово-промисловий комплекс, що відобразилися в кінцевому підсумку на заниженому рівні зарплати (від 30 до 40 % виробленої вартості), спричинили ще один "антистимул" — "виводилівку". Численні премії й доплати, що мали б диференціювати грошове стимулювання, йшли на "виведення" такої зарплати, яка давала б змогу утримати на виробництві працівника. Усе це не могло не позначитися на рівні задоволеності зарплатою. Заробітна плата підвищувалась у межах, що не змогли запобігти невдоволеності працею. Так, згідно з дослідженням, проведеним у Таганрозі наприкінці 70-х років, невдоволеність зарплатою висловили тільки 50 % опитаних*78. А вже наприкінці 1991 р. заробітна плата, за оцінкою населення, зменшилася настільки, що не давала можливості нормально харчуватись від 27 до 63 % різних категорій населення, одягатись — близько 15 %, відпочивати — до 38 %. Для студентів та учнів ці показники становили, відповідно, 27; 9; 37 %*79. Не можна не погодитися з висновками авторів дослідження, що це є свідченням зубожіння трудящих, позбавлення можливості їхнього професійного росту, нормального відпочинку.

*78: {Див.: Гордон Л. А. Социальные основы оплаты труда в советском обществе: ретроспективы и перспективы // Социология перестройки / Отв. ред. В. А. Ядов. М., 1990. С. 153.}

*79: {Див.: Правда, 1991. 31 окт. }

Як свідчать дані соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України, тенденцію зубожіння населення не вдалося зупинити і в наступні роки*80. Так, на питання "чи досить у Вас можливостей для придбання най необхідніших продуктів?" відповіді розподілилися в такий спосіб (табл. 1).

*80: {Див.: Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / За ред. В.М. Ворони, М.О. Шульги. К., 2001. С. 605. }

Таблиця 1

Можливості придбання найнеобхідніших продуктів, %

Відповіді опитаних 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001
Недостатньо 52,8 53,9 55,3 60,6 59,6 57,8 54,4
Важко відповісти, досить чи ні 18,8 21,1 19,7 18,2 16,6 17,2 19,1
Досить 24,3 23,1 22,5 19,4 20,7 29,8 25,2
Не цікавить 3,1 1,9 1,8 1,0 2,4 1,9 1,3
Не відповіли 0,9 0,0 0,7 0,8 0,8 0,3 0,1

Як видно з таблиці 1, число тих, кому не вистачає коштів для придбання необхідних продуктів, збільшилося з 52,8 % у 1995 р. до 54,4 % у 2001 р. Відповідно змінилось число тих, кому таких засобів досить — з 24,3 % у 1995 р. до 25,2 % у 2001 р.

На ґрунті нестачі матеріальних засобів зростає соціальна напруженість у суспільстві, росте число психологічних потрясінь, стресів (рис. 1).

Випробовували протягом року

стан неможливості

придбати найнеобхідніші

продукти, %

Рис. 1. Стреси на ґрунті недостатності матеріальних засобів

Рис. 1. Стреси на ґрунті недостатності матеріальних засобів

Як видно з діаграми, протягом 1994 —2001 pp. кількість потерпілих від стресів через труднощі матеріального характеру зросла на 8 % (з 34,4 % до 42 %).

Як показують соціологічні дослідження, процес зубожіння всіх категорій населення в Україні відбувається на тлі різкої диференціації за рівнем життя. Так, по Києву це відобразилось у зростанні кількості дуже бідних людей (з доходом на душу населення менш як один прожитковий мінімум) — до 74 %, бідних (від одного до двох прожиткових мінімумів) — до 22 %, середньо забезпечених — 2 % і багатих — 1 %*81. Зазначимо, що на рівні забезпеченості одного-двох прожиткових мінімумів заробітна плата стає підмогою для фізичного виживання працівника і його родини. До того ж однаковий рівень доходу для 74 % опитаних можна розцінити як відсутність зв'язку між кількістю і якістю їхньої праці (який не може бути однаковим для такої частки працівників) та одержуваною винагородою за неї.

*81: {Див.: Мімандунова Г. Бідні й багаті: Ілюзії і реальність // Київ. вісн. 1993. 13 берез. }

Однак навряд чи можна вважати, що за цих умов стимуляційна роль зарплати зменшилася. На це вказують результати міжнародного дослідження*82, згідно з яким заробітна плата, як і раніше, залишається пріоритетною цінністю для робітників 33 країн, що брали участь у дослідженні. Перше місце за рейтингом має Росія (85 % опитаних). У решті 32 країнах про це заявили 77 % опитаних. Про це свідчать і наші дослідження серед інженерно-технічних працівників цивільної авіації України. Зарплата посідає перше місце за значущістю серед інших характеристик трудової ситуації, що підтвердили 83 % опитаних. І це на тлі невдоволеності заробітною платою, що досягає серед цієї категорії 69% опитаних. У сукупності це свідчить про значні невикористані можливості стимуляційної ролі зарплати.

*82: {Див.: Генкин Б. М. Экономика и социология труда. М., 1999. С. 112 — 113; Социальные основы оплаты труда в советском обществе. С. 142.}

Яким убачається вихід із даної ситуації? Він лежить на шляху диференціації зарплати. Аналіз варіантів забезпечення диференціації показує, що на зміну порядку, за якого розбіжності в зарплаті регламентовані численними інструкціями чи передовірені керівництву підприємств, мають прийти демократичніші методи. Головною ознакою таких методів має бути участь в оцінці трудового внеску більшості трудових колективів.

Цікавий у цьому плані досвід використання стимуляційної ролі зарплати на японських підприємствах. У структурі зарплати лежать три основні складники:

  • • основний оклад, чи базова ставка. Він приблизно однаковий для працівників з однаковим стажем роботи та освітою і зростає зі збільшенням стажу роботи на фірмі. Розмір його визначається витратами на відтворення робочої сили;
  • • надбавки, премії, бонуси, що виплачуються як щомісяця, так і кожного півріччя. їхня величина становить 10—50 % базової ставки;
  • • виплати на соціальні потреби: утримання родини, оплата проїзду на роботу, квартплата, медичне обслуговування, соціальне страхування — усього близько 50 видів надбавок, що становлять близько 20 % фонду зарплати*83. Такий підхід дає змогу за відносно низької базисної ставки забезпечувати випереджувальне зростання продуктивності праці.

*83: {Див.: Мильнер Б. Японский парадокс // Реальности и противоречия капиталистического управления. М., 1985. С. 68-71. }

Розглянемо негрошові стимули. До них належать умови побутового обслуговування на підприємстві, надання житла, путівок на відпочинок і лікування, а також прав на придбання дефіцитних благ, забезпечення дитячими установами. У зв'язку з інфляцією грошей простежується тенденція до зростання цього виду матеріальних стимулів.

До негрошових стимулів належать також рівень організації праці й санітарно-гігієнічних умов на підприємствах, що впливають на вибір того чи іншого місця роботи.

Про вагомість цих стимулів для інженерно-технічних працівників підприємств цивільної авіації свідчить наше соціологічне дослідження. Серед особливо важливих стимулів 62,5 % опитаних назвали організацію праці, а 68 % — умови праці. Не задоволені цими сторонами трудової ситуації відповідно 47% і 37%, що підтверджує наявність на підприємствах невикористаних можливостей стимулювання у цьому напрямі.

До нематеріальних стимулів відносять такі, що розраховані на соціальні, моральні, творчі й соціально-психологічні потреби працівника.

Соціальні стимули пов'язані з прагненням людей брати участь в управлінні, просуватися по соціально-професійних щаблях, мати престижну роботу. Іншими словами — це вплив на потребу працівника в самоствердженні і владі.

Як свідчать наші дослідження, соціальні стимули мають велике значення для працівників. На особливу значущість перспектив росту вказали 50 % опитаних і майже стільки ж — на задоволеність використання цих стимулів. На стимулюючу роль можливості впливати на справи колективу вказали 19,4%, не задоволені використанням цього стимулу 22 % опитаних.

Моральні стимули пов'язані з потребами людини у визнанні й повазі, моральному схваленні. Ці стимули проявляються в таких формах, як усна й письмова подяки, нагородження різних видів, присвоєння почесних звань тощо. Опосередковане уявлення про значущість моральних стимулів дають відповіді щодо об'єктивності оцінки роботи керівником. У нашому дослідженні особливо значущою цю сторону роботи відзначили 19,4 %. Стільки ж визнали незадовільною цю сторону діяльності на підприємстві. Слід зазначити, що роль моральних стимулів змінюється залежно від морального стану суспільства в цілому та конкретного колективу. Саме моральні викривлення в суспільстві періоду застою стали однією з істотних причин зниження значущості моральних стимулів праці.

Стимулом може служити і сам процес праці, передусім рівень її змістовності, творчого характеру. Про значення змісту праці серед ІТП на підприємствах можна судити з нашого дослідження: особливо важливим його назвали 58,3 % опитаних.

На задоволення потреб у творчій самореалізації працівника розраховані творчі стимули. їхня роль зростатиме в міру прискорення науково-технічного прогресу і демократизації виробництва в нашій країні.

Безсумнівно важливою для людини є потреба в спілкуванні, що передбачає і відповідний вид нематеріальних стимулів — соціально-психологічні. Колеги по роботі не тільки виступають як суб'єкти спілкування, а й у своєму сукупному впливі виконують функцію соціально-психологічного стимулювання, створюючи сприятливий чи негативний моральний клімат. На особливу важливість відносин у колективі вказали 63,8 % опитаних. Незадоволених цією стороною трудової ситуації в нашому дослідженні — 22 %.

Поряд з потребами, основні з яких ми розглянули, підставою для класифікації стимулів виступають також інтереси. Розрізняють три групи тісно пов'язаних між собою стимулів: суспільні, колективні та індивідуальні.

В основі суспільного стимулювання лежать інтереси суспільства, представлені загальнодержавними інтересами, які покликані заохочувати ті чи інші види трудової діяльності, найбільш відповідні політиці держави в різних сферах громадського життя.

Колективні стимули пов'язані зі впливом на розмір доходів підприємства, а отже, на благополуччя його працівників. Частина стимулів виступає у вигляді фондів: розвитку виробництва, науки і техніки; соціального розвитку; матеріального заохочення і, звичайно, фонду заробітної плати. Не можна не зазначити, що названі стимули поряд з фондами преміювання більше тяжіють до інструменту стимулювання командно-адміністративних систем. З упровадженням ринкових відносин колективними стимулами дедалі більше стають ціни і прибуток підприємства.

Що стосується індивідуальних стимулів, то їхня структура, власне кажучи, збігається з розглянутою вище структурою матеріальних і нематеріальних стимулів. Це не випадково, оскільки інтереси працівника — це усвідомлені ним потреби. Зауважимо, що особисті стимули тісно переплетені з колективними і суспільними, а це свідчить і про взаємодію відповідних інтересів.

І нарешті, класифікація стимулів залежно від спрямованості в позитивну чи негативну сторони (поряд із заохоченням певної трудової діяльності, стимули можуть і блокувати її). Так, до негативних стимулів належать зауваження, догана, перенесення черги на житло, відпустки на зимовий час, позбавлення премій, різні форми колективного впливу.

За панування командно-адміністративної системи як позитивні, так і негативні стимули були мало пов'язані з економічним ефектом трудової діяльності. У багатьох колективах усталилося поблажливе ставлення до ледарів, бракоробів, порушників дисципліни. Порівняно зі збитками, які вони завдавали колективу, це мало позначалося на їхньому матеріальному благополуччі. Розрахунок на моральний вплив стосовно цієї категорії був нереальним. Тому можна погодитися з необхідністю застосування до несумлінних працівників жорстких економічних і правових санкцій: відрахувань, штрафів, позбавлення не тільки премії, а й частини зарплати.

У деяких джерелах розрізняють пропорційне, прогресивне і регресивне стимулювання. За пропорційного виду стимулювання трудова активність ґрунтується на постійній мірі стимулу, що здавна визначена і прийнята як нормальна, задовільна; зміна витрат зусиль у плані їхньої тривалості чи інтенсивності припускає пропорційну зміну міри стимулу.

Про прогресивне стимулювання можна говорити, якщо трудова активність ґрунтується на зростанні міри стимулу за однакових витрат трудових зусиль, щоб запобігти звиканню працівників до стимулів, які не змінюються з часом і тому стають малоефективними.

У разі регресивного стимулювання трудова активність ґрунтується на зменшенні міри стимулу, оскільки в часі відбувається адаптація до самої трудової активності.

Пропорційне, прогресивне і регресивне стимулювання — це насамперед певні типи очікувань оплати праці, що можуть і не збігатися з реальною оплатою.

Завершуючи розгляд класифікації стимулів, звернемо увагу на необхідність грамотно застосовувати ті чи інші види стимулів за різних трудових ситуацій. Для цього, по-перше, поряд зі значущістю тих чи інших видів стимулів важливо враховувати і тенденції їх використання. Так, на підприємствах цивільної авіації на погіршення організації праці вказало 56,9 %, перспектив росту — 40,3 %, умов праці — 37,5 %, відносин у колективі — 27,8 %, зменшення зарплати — 50 % опитаних. По-друге, важливо знати основні вимоги, яким має відповідати організація стимулювання на виробництві: колективність, диференційованість, гласність, гнучкість та оперативність, участь трудящих у стимулюванні. По-третє, необхідно враховувати недиференційований і диференційований ефекти стимулювання.

Суть недиференційованого ефекту полягає в тому, що дією одного стимулу (наприклад оплати праці) досягаються одночасно всі цілі, приводяться в норму всі показники трудової діяльності. У разі ж диференційованого ефекту стимулювання цілі відносно незалежні, самостійні, зокрема це виявляється в тому, що той самий стимул впливає на багато аспектів праці, але різною мірою і з різними результатами; одна чи кілька цілей припускають окреме, особливе стимулювання; одна мета стимулювання може суперечити іншій.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші