Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Археологія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Чорноліська культура

Впровадження залізної індустрії у народів, що мешкали в різних смугах, мало різні наслідки. У Степу поява нових технологій стимулювала виникнення кочівництва, а в Лісостепу — піднесення хліборобства. Ці дві події є взаємопов'язаними. Адже кочовики можуть процвітати поруч лише таких хліборобів, які мають надлишковий продукт. Із цього часу чітко простежується опозиція двох світів: степового кочового — войовничого і лісостепового — осілого, прив'язаного до землі та домівок. Сусідство неспокійних степовиків робить осілий світ дуже вразливим. Не дивно, що початкова доба залізного віку в Лісостепу позначена появою укріплених поселень — городищ.

Наприкінці доби бронзи та на початку раннього заліза у північних регіонах України існувало кілька спільнот, які різнилися матеріальною культурою, рівнем розвитку, напрямами зв'язків, етнічною належністю. Наймасштабнішою з них була Чорноліська культура.

Назва походить від городища у Чорному лісі, у верхів'ях р. Інгулець, дослідженого у повоєнні роки О. І. Тереножкіним. Охоплювала центральну частину України, насамперед Правобережжя Дніпра, сягаючи на заході Середньої Наддністрянщини (р. Збруч). На заключному етапі (жаботинському) чорноліське населення поширилося і на Лівобережжя, опанувавши басейн Ворскли й потіснивши звідти носіїв бондарихінської культури.

Чорноліську культуру О. 1. Тереножкін датував X — серединою VIII ст. до н. е. Відтак ранній її період — X ст. —- синхронізовано з пізнім періодом білозерської культури у Стелу, а пізній — IX — перша половина VIII ст. до н. е. — з чорногорівськими пам'ятками. Проте нижня дата вимагає уточнення. Перехідною ланкою між чорноліськими пам'ятками і скіфським часом є старожитності жаботинського типу, виділені Є. Ф. Покровською і досліджені В. А. Іллінською. У системі О. І. Тереножкіна вони є синхронними новочеркаським (пізньокіммерійським) старожитностям (середина VIII — середина VII ст.). Оскільки пам'ятки жаботинського типу передують скіфському періодові й генетично пов'язані з чорноліськими, то їх розглядають також як заключний період чорноліської культури.

Уже на етапі першого опрацювання археологічного матеріалу чітко простежувалися локальні особливості цієї культури, що дало підстави виділити два локальних варіанти: середньодніпровський і середньодністровський (або південно-західноподільський). Завдяки активним і плідним дослідженням Л. І. Крушельницької стала особливо помітною своєрідність останнього. Еталонним для подністровського регіону вона вважає комплекс пам'яток поблизу с. Непоротове Чернівецької області (поселення, городища, могильники). Концентруючись переважно на Лівобережжі Дністра, чорноліські пам'ятки заходять і на правий берег, де вже були поширені старожитності фракійського Гальштату.

Побутові пам'ятки представлено двома різновидами — селищами і городищами. Селища відомі на всій території культури, й існували вони протягом усього часу. Городища зводили з IX ст. до н. е. Сконцентровані вони у двох регіонах: у верхів'ях р. Інгулець і в басейні р. Тясмин (північ Кіровоградщини — південь Черкащини), де відома низка городищ (Чорноліське, Залевкинське, Лубенецьке, Калантаївське та ін.), та в Середньому Подністров'ї (Григорівське, Рудковецьке, Непоротівські та ін.).

Вибір місця для городища підпорядковувався оборонним цілям. їх влаштовували на високих мисах, що стрімко здіймалися над ярами чи заплавами. З напільного боку, де мис плавно переходить у плато, зводили вал із дерев'яною стіною, а перед ним — рів. На городищах Подністров'я схили валу та рову обкладали камінням. Застосування каменю при зведенні захисних споруд, улаштуванні могил та курганів є однією з локальних особливостей цього регіону.

Зазвичай чорноліські городища невеличкі (діаметром 40—50 м), з бідним культурним шаром. Вони слугували дозорами та схованками у випадку загрози. Життя вирувало поруч — біля підніжжя фортець та в селищах. Проте є городища більші й складнішої структури, захищені кількома лініями укріплень, у системі яких вирізняється своєрідний акрополь на краю мису (цитадель чи кремль — прообраз верхнього міста). Потрійну лінію оборони має, наприклад, Чорноліське городище площею 80 га. Такі городища на випадок небезпеки слугували також притулком для навколишнього населення. На це, можливо, вказує вільна від забудови цитадель чи центральна її частина (якщо вона була заселена, оселі влаштовувалися по периметру).

Виникнення городищ, безперечно, пояснювалося сусідством кочовиків. Відображенням напруженої ситуації тих часів є сліди згарищ та руйнації на городищах (Тясминське, Чорноліське, Суботівське) і селищах, а також, мабуть, скарби, зариті неподалік осель (Суботівське городище, Залевкинське). В одному із скарбів у Суботові знайдено чудовий залізний меч довжиною 108 см з бронзовими руків'ям та бутероллю (закінчення піхов) (рис. 4).

Деякі поселення влаштовувалися у важкодоступних місцях, як, скажімо, на Тарасовій Горі поблизу с. Жаботин на Черкащині (за яким названо цілу групу пам'яток). Окрім житлово-господарчих споруд, тут виявлено вівтарі. Один із них являв собою круглу глиняну вимостку, орнаментовану в північній частині смугою мікенського орнаменту (набігання хвилі), псевдомеандром і лініями. Садиби на поселенні Хрещатик, що датується тим же часом, локалізувалися навколо майданчика діаметром 40x35 м, обнесеного ровом. Функція таких поселень була тотожна городищам.

На поселеннях виявлено зольники — пагорби, що утворилися внаслідок зсипання попелу, кухонних покидьків і, можливо, якихось ритуалів. Вони з'явилися ще за попередніх часів і були поширені у хліборобських суспільствах, їх розглядають як прояв культу домашнього вогнища, Сонця, родючості.

Поховальні пам'ятки чорноліської культури вивчені ще недостатньо. Попри незначну їх кількість (близько 100), поховальний обряд доволі строкатий: ґрунтові та курганні поховання, кремації (повні й часткові) та тілопокладення (скорчені й випростані), у ямах і дерев'яних склепах. Супровід складається, головним чином, із посуду. Поодинокі ґрунтові поховання супроводжували браслети. Численні випадкові знахідки обгорілих і неушкоджених браслетів дали підстави О. І. Тереножкіну висловити припущення, що вони походять зі зруйнованих поховань. Складається враження, що чорнолісці ховали небіжчиків переважно у ґрунтових могильниках.

Серед курганних поховань привертають увагу досліджені Г. Т. Ковпаненко могили воїнів у супроводі зброї, вуздечок та інших речей, зокрема новочеркаського типу. Найбагатшим є поховання в кургані поблизу с. Квітки на Черкащині, здійснене у так званій шатровій гробниці (конструкція над могилою із радіально укладених колод). До супроводу входили й золоті речі, а серед предметів оснащення коня — бронзові бубонці передньоазійського зразка. Дещо поступається йому поховання підлітка в кургані поблизу с. Вільшана (одне з найпізніших), що супроводжувалося, зокрема, золотими гривною її оригінальною шпилькою з голубими вставками. С. А. Скорий розглядає їх як свідчення встановлення гегемонії кіммерійців над лісостеповим населенням. Ця думка є цілком слушною. Проте не слід забувати, що у хліборобському середовищі, зокрема на ґрунті протистояння кочовикам (зведення городищ, організація захисту), сформувалася власна знать. І місцеві "князьки" могли брати участь у далеких походах разом із кіммерійцями, перейнявши від них передові зразки військового спорядження. Зауважимо, що одне з таких поховань — поблизу с. Бутенки на Полтавщині — було ґрунтовим і являло собою спалення, а це аж ніяк не вписується в поховальний обряд кіммерійців.

Чорноліська культура і пам'ятки жаботинського типу

Рис. 4. Чорноліська культура і пам'ятки жаботинського типу:

1 — план Чорноліського городища, меч із городища; 2 — вівтар із Жаботинського поселення; 3—11 — знахідки із різних пам'яток; 12 — поховання із с. Костянтинівка, курган 9 (за О. І. Тереножкіним, В. А. Імінською і Г. Т. Ковпанемко)

Матеріальна культура. Чорноліська культура репрезентована оригінальним речовим комплексом. Посуд — кухонний і столовий — різнився асортиментом і якістю. Кухонний — це горщики тюльпаноподібної форми, оздоблені на плічках наліпним валиком із защипами або рядочком зашипів і наскрізними проколами під краєм вінець. Столовий посуд значно кращого ґатунку: з добре відмуленої глини і старанно загладженою до блиску (залощеною) поверхнею. Це корчаги — великі (висотою до 1 м) посудини грушоподібної форми для зберігання запасів (інколи слугували й урнами); миски; кубки з кулястим тулубом та циліндричною шийкою; черпаки з високою ручкою; піксиди — невеличкі циліндричні посудинки з покришкою. Посуд оздоблено прокресленим і штампованим орнаментом, гребінцем, канелюрами (прогладженими рельєфними смугами), виступами-шишечками тощо. Панує геометричний стиль, який сягає вершин досконалості за жаботинського часу. Основу його становить зазвичай зигзаг. Обмежений згори і знизу горизонтальними лініями, він утворює ряди трикутників, у які часто вписано менші. Заштриховка трикутників і простору між ними різнонаправленими лініями, чергування заштрихованих полів із незаштрихованими створює пасмо колоритного орнаменту, яке інколи доповнюється шахматним візерунком. Ці смуги нерідко облямовано штампованим рядочком ямок, s-подібних значків чи хрестиків у колі. На кращих зразках затертий білою пастою орнамент контрастує з темно-чорним, неначе лакованим, тлом.

Глину широко застосовували у будівельній справі (обмазка стін, вогнищ), а також для виготовлення дрібних речей — ливарних форм, ллячок, пряселець, "котушок", ритуальних "хлібчиків" тощо.

Чорноліська культура є перехідним періодом від бронзової доби до залізної. Залізних речей тут ще небагато. Це, головним чином, зброя (мечі, кинджали, списи), а також тесла, ножі. Зате бронзоливарна справа сягнула високого рівня. Лише на Суботівському городищі знайдено близько 800 уламків ливарних форм. Серед металевих речей прикметними для цієї культури є бронзові сокири-кельти з одним вушком, орнаментовані ялинкою, та масивні орнаментовані браслети. Інші браслети — з товстого дроту, скрученого у спіраль, а також спіральні і цвяхоподібні сережки, шпильки із цвяхоподібною, конічною або загнутою в кільце голівкою трапляються і в інших культурах хліборобського кола. Предмети озброєння та спорядження коня є такими ж, як і в кіммерійців. Щоправда, у Лісостепу частіше трапляються кістяні псалії. Загалом кістку і ріг тут широко використовували для виготовлення різних речей (мотики, проколки, руків'я та ін.). Водночас ще побутували кам'яні та кременеві вироби (вкладні до серпів, сокири й молоти, зернотерки).

У визначенні етнічної належності носіїв чорноліської культури дослідники виходять із її походження та подальшої долі. Принципове значення тут має керамічний комплекс. А він, зокрема столовий посуд, тяжіє до кола культур так званого фракійського Гальштату Дунайсько-Карпатського регіону. Проміжною ланкою між ним і чорноліським світом є пам'ятки типу Сахарна-Солончени у лісостеповій Молдові (М. Кашуба ці пам'ятки, а також типу Козія у Запрутській Молдові (Румунія) об'єднує сьогодні в культуру Козія-Сахарна). їх змінюють старожитності типу Шолданешти, синхронні жаботинським пам'яткам в Україні.

Зауважимо, що О. І. Тереножкін і В, А. Іллінська виводили чорноліську культуру з попередньої білогрудівської, розглядаючи обидві як ланки етногенезу слов'ян. Певну схожість чорноліського посуду та керамічних виробів із пам'яток типу Сахарна-Солончени вони пов'язували з впливами, що йшли від чорнолісців. їх підтримала Л. І. Крушельницька. Натомість А. І. Мелюкова, яка виділила пам'ятки типу Сахарна-Солончени і Шолданешти, румунський дослідник С. Моріц та деякі інші дослідники вважають, що впливи йшли у зворотному напрямі — від Прутсько-Дністровського населення на північний схід — до чорнолісців. Проте А. І. Мелюкова, обстоюючи свою позицію й не виключаючи навіть можливість переселення якихось груп фракійців у чорноліське середовище, визнає місцеве походження чорноліської культури, а відтак не вважає її фракійською. Про це свідчить також вибірковість запозичених форм кераміки, на що звертає увагу Г. І. Смирнова. Дана концепція підриває позиції С. С. Березанської, яка заперечує генетичний зв'язок чорноліської та білогрудівської культур і вважає першу фракійською.

Одним із вагомих аргументів на користь появи фракійців на території нашої країни є поширення жертовників жаботинського типу, безперечно, пов'язаних зі світом дунайських культур. Однак масштаби переселення встановити важко, хоча згасання традиції зводити такі жертовники у культурі скіфського часу може свідчити про "обмежені контингенти" прибульців.


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші