Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Основи психології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Мислення

Проникнення в таємниці явищ навколишнього світу, його глибоке та всебічне пізнання неможливе без такого психічного процесу, як мислення.

Основними і специфічними особливостями цього психічного процесу є узагальнене і опосередковане відображення в корі головного мозку предметів і явищ реальної дійсності, а також їх взаємозв'язків.

Мислення узагальнено відображає дійсність через слова, мову. Воно тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є головним інформатором про навколишній світ. Відчуття, сприймання, мислення - це ланки єдиного акту - пізнання.

Мислительні операції здійснюються у практичній діяльності і нерозривно пов'язані з нею. Практика є джерелом мислення, і водночас так, як для відчуттів та сприймань, практика для мислення є критерієм істини. Отже, мислення - це опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, їх суті та існуючих між ними зв'язків, здійснюване шляхом мислительних операцій (аналізу й синтезу, порівняння й розрізнення, суджень і умовиводів, абстракції, узагальнення тощо); вища форма відображу вальної діяльності.

Пізнавальний процес, починаючи з елементарного відчуття, переходить у такі складні пізнавальні акти, як сприймання, уявлення. Образ сприйнятого містить елементи поняття про об'єкт, явище, ситуацію, що сприймаються. Між процесами сприймання і мислення існує прямий і зворотний зв'язок.

Історія розвитку вчення про мислення відбиває погляди вчених на розуміння сутності психічного. Аристотель обґрунтував і вивів закони послідовного, доказового мислення. Мислення він розглядав як вияв діяльності "розумової душі", тому обмежився розробкою правил про порядок у людському мисленні, тобто дослідження законів формальною логікою. Відсутність протягом тривалого періоду природничо-наукової основи у вивченні процесів мислення зумовило появу різних концепцій у розумінні сутності цього складного процесу пізнання об'єктивного світу. Існувало протиставлення відчуттів і сприймань явищу абстрактного мислення.

Французькі матеріалісти вважали, що основою пізнання світу є відчуття, що мислити - означає відчувати, бо розум нібито являє собою ускладнення відчуття. Цей напрям дістав назву сенсуалізму (від лат. sensus - відчуття). Вчені, які обстоювали протилежну точку зору, вважали, що органи чуття дають приблизне уявлення про реальний світ і лише завдяки втручанню розуму ми пізнаємо дійсність.

Представники раціоналізму (від лат. ratio - розум) розглядали мислення як автономну асоціацію уявлень, як раціональний акт, вільний від безпосереднього відчування. Наприкінці XIX ст. поширюється прагматизм, згідно з яким наші поняття, ідеї, теорії не відбивають явищ і процесів об'єктивного світу, а є лише знаряддям, яким користується людина в процесі пізнавальної діяльності. Такий напрям є антинауковим, ідеалістичним за своєю суттю.

За асоціативною психологією, процес мислення полягає у створенні зв'язків - асоціацій. її також було піддано критиці, бо асоціації можуть мати випадковий характер, тоді як мислення є цілеспрямованим і керованим процесом, кінцева мета якого - пізнання істини.

Справді наукове, матеріалістичне розуміння суті мислительних процесів знаходимо в І. М. Сєченова та І. П. Павлова. Відповідно до рівня розвитку сигнальних систем людини 1. П. Павлов розрізняв мислительний, художній і середній типи вищої нервової діяльності. Він пояснював усю сукупність вищої нервової діяльності роботою кількох інстанцій - систем головного мозку. Початковою інстанцією є підкіркова ділянка, в якій з допомогою безумовних агентів зовнішнього і внутрішнього світу виникають сигнали. Друга інстанція - півкулі великого мозку (без участі лобових часток і відділів, що сприймають словесний подразник). На рівні цієї інстанції будь-який подразник через умовний рефлекс може підключатися до тієї чи іншої безумовної реакції. Ця інстанція є носієм безпосередніх відчуттів, сприймань, уявлень (перша сигнальна система).

Третя інстанція працює за принципом абстрагованого від конкретних якостей об'єктів, що сприймаються, і узагальнює сигнали, які надійшли з першої і другої інстанцій (друга сигнальна система). На цьому рівні сприймаються словесні подразники, відбувається заміна безпосередніх сигналів дійсності мовою. За характеристикою І. П. Павлова, друга сигнальна система є результатом діяльності лобових часток і трьох аналізаторів: рухового аналізатора мови, слухового аналізатора мови, аналізатора читання. .

Мислення - це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, функція аналізаторів. З розвитком психіки, мови, ігрової, навчальної діяльності поступово розвивається і вдосконалюється мислення з усіма його особливостями, притаманними конкретній історичній епосі, і відповідними індивідуальними умовами розвитку в певному мікро- (сім'я, школа) і макросоціальному середовищі (структура суспільства).

Мислительна діяльність людини складається з таких операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстракції і конкретизації.

Аналіз - процес поділу на складові частини того, що сприймається, тобто вже осмисленого предмета чи явища. Розрізняють абстрактний і конкретний аналіз.

Абстрактний аналіз - це мислений поділ об'єкта або явища на окремі частини. Цей акт мислення завжди відбувається за участю мови (внутрішньої або зовнішньої). Абстрактний аналіз спрямований на пізнання сутності предмета, явища.

Конкретний аналіз - це намагання в процесі пізнання практично поділити на частини предмет, явище. Наприклад, лікар, який вивчає дані лабораторного дослідження (крові, сечі), робить перш за все конкретний аналіз. При цьому він одночасно усвідомлює суть відповідних показників з урахуванням характеру скарг хворого, симптомів хвороби, лікування і прогнозу, тобто здійснює абстрактний аналіз. Отже, у дорослої людини ці два процеси відбуваються цілеспрямовано і взаємопов'язано.

Синтез - процес практичного або мисленого з'єднання в одне ціле окремих частин предмета, явища.

Порівняння полягає у встановленні схожості і (або) відмінності ознак та властивостей об'єктів. Розглядаючи у різних аспектах, комбінаціях, ми краще, глибше пізнаємо предмет, об'єкт або явище, що вивчається.

Узагальнення виникає в результаті процесу порівняння, коли з розрізнених частин, деталей виділяють головне, загальне, що може бути характерним для певного предмета, явища, об'єкта, ситуації. З розвитком дитини ця властивість мислення набуває змістовнішого характеру, бо з часом починає спиратися на аналіз і синтез.

Абстракція - операція мислення, яка полягає в тому, що суб'єкт, виділяючи певні ознаки об'єкта, що вивчається, відволікається від решти.

Конкретизація допомагає зв'язати теорію і практику, глибше розкрити будь-які положення на прикладі справді існуючого в об'єктивному світі предмета, явища. Це перехід від загального до одиничного, яке відповідає цьому загальному.

Потреба конкретизації, як правило, виникає під час навчання учнів, студентів, тобто в педагогічному процесі.

Конкретизація дає змогу перейти від більш загальних, абстрактних властивостей і ознак до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. Конкретизація сприяє кращому пізнанню дійсності.

Поділ пізнавальних процесів на відчуття, сприймання, мислення є дещо умовним. Вже у процесі відчуття і сприймання починається виділення і узагальнення істотних ознак, потрібних для сприймання об'єктів, зіставлення їх з іншими об'єктами. І сприймання, і пам'ять пронизані елементами мислення. Осмислене сприймання, смислова пам'ять є важливими характеристиками будь-якого процесу сприймання та пам'яті. На відміну від цих процесів, мислення спрямоване на встановлення зв'язків і відношень між предметами і явищами навколишнього світу.

Серед форм мислення виділяють такі: поняття, судження, умовивід.

Поняття - вищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення. У поняттях міститься те, чого не можна безпосередньо сприйняти за допомогою наших органів чуття. Кожна людина набуває понять у процесі спілкування з іншими людьми, але оволодіває поняттями в міру свого розумового розвитку, своїх знань і досвіду.

Розвиток понять у дитини відбувається поступово і значною мірою зумовлений мікросоціальним середовищем, передусім сім'єю.

Прикладом поняття в дитячому віці може бути поняття "дерево". Воно належить не одному конкретному об'єкту, а групі об'єктів, що характеризуються ознаками, які є в будь-якого дерева (стовбур, гілки, листя). У це поняття не входить те, що є характерним лише для дерева певного виду (наприклад, форма листків, особливості розташування гілок тощо).

Від гнучкості понять часто залежить істинність пізнання суттєвих якостей предметів. Гнучкість понять ми визначаємо, виходячи із судження людини.

Судження - це форма мислення, що відбиває логічні зв'язки між предметами і явищами. Як правило, в процесі вираження суджень стверджується будь-що або заперечується. Судження істинне, якщо ствердження або заперечення відповідає дійсності; хибне, якщо воно передає зв'язок між явищами, якого насправді не існує.

З кількох взаємопов'язаних посилок (суджень) шляхом міркування людина формулює нове судження, тобто робить умовивід.

Умовивід - це важлива форма опосередкованого пізнання реальної дійсності. Характеризується висновком, зробленим з кількох суджень.

Розрізняють основні способи умовиводів: індукцію, дедукцію і аналогію.

Індукція - рух думки від одиничних тверджень до загального знання. Результат індуктивного умовиводу - загальне судження. Спостерігаючи, наприклад, за одним предметом (залізом), іншим (каменем), на які діє висока температура, ми бачимо, що вони під впливом тепла розширюються. Робимо відповідний висновок, що всі тіла в результаті нагрівання розширюються.

Дедукція-рух знання від більш загального до менш загального. Наприклад, знаючи, що всі тіла при нагріванні розширюються, ми робимо висновок, що і конкретне тіло (дерево або метал) також розширюється. Умовиводи, за аналогією, є одиничним висновком, зробленим на основі подібності між об'єктами за абстрактною ознакою.

За змістом розв'язуваних проблем психологи розрізняють три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що розв'язання задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, випробування властивостей об'єктів. Цей вид мислення властивий і вищим тваринам.

Наочно-образне мислення пов'язане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них. Воно характерне для дітей молодшого віку. Це один з етапів онтогенетичного розвитку мислення.

Словесно-логічне мислення характеризується використанням понять, логічних конструкцій; формується в процесі ігрової, навчальної, трудової і громадської діяльності людини.

Найпершим виникло наочно-дійове мислення. Саме воно забезпечувало розв'язання практичних завдань, що постали перед індивідуумом. У процесі історичного розвитку з практичного мислення виникло наочно-образне.

І в процесі психічного розвитку дитини також спочатку з'являється наочно-дійове мислення. У дошкільному віці дитина в процесі маніпуляцій пізнає об'єкти тоді, коли вона руками роз'єднує, розчленовує і знову об'єднує їх. У 5-6 років у дитини виникає наочно-образне мислення. Потреба в обов'язковій практичній дії з об'єктом для її пізнання відпадає. Але вона повинна все ж таки сприймати або наочно уявляти той чи інший об'єкт.

У шкільні роки на основі наочно-дійового і наочно-образного мислення розвивається абстрактне мислення, тобто мислення у формі абстрагованих понять і міркувань.

Наочно-дійове, наочно-образне і абстрактне мислення - це фундамент практичного (шахіста, полководця, хірурга), художнього (музиканта) і теоретичного (вченого, філософа) видів мислення. Будь-який з названих видів мислення залежить від емоційної сфери особистості. За новизною та оригінальністю вирішення проблем розрізняють творче та репродуктивне мислення. Емоції можуть стимулювати мислительний процес, знижувати його продуктивність, а в деяких випадках змінювати зміст і продукт мислення. Позитивні емоції, які виникають внаслідок глибокої зацікавленості, підвищують продуктивність мислительної діяльності. Проте емоції не повинні оволодівати мисленням на шкоду основним завданням, тобто йдеться про дисципліну мислення. Як позитивні, так і негативні емоції можуть негативно впливати на мислення. Усе залежить від того, що спричинило цю емоцію. Часто, наприклад, почуття любові заважає об'єктивно оцінити вчинки і особистість коханої людини.

Мислення тісно пов'язане з мовою і мовленням.

Мова - система знаків, що є засобом людського спілкування, мислительної діяльності, способом вираження самосвідомості особистості, зберігання та передачі інформації від покоління до покоління. Розрізняють мовлення зовнішнє (усне, писемне) і внутрішнє (внутрішнє промовляння, мовлення про себе). При цьому спостерігаються ідеомоторні рухи м'язів органів мовлення, хоч вони і не відтворюють у цей час звуків.

У мислительній діяльності важливе значення мають вольові функції мислячої людини, її бажання і прагнення до пізнання, тобто воля є свого роду енергетичним ресурсом процесу мислення.

Для сумарної оцінки рівня інтелекту використовують дані, одержані при вивченні мислення, пам'яті, уваги, сприймання.

Індивідуальні відмінності мислення

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші