Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Страхова справа arrow Страхування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Страхування фінансових гарантій

Міжнародні і внутрішні економічні та торговельні відносини вимагають єдиного підходу не лише до механізму страхування наданих кредитів, а й до інших фінансових інструментів, які можуть бути фінансовим забезпеченням кредитних відносин. Таким інструментом на міжнародному фінансовому ринку може бути гарантія, що надається одним суб'єктом іншому. Історично першим гарантом була, безумовно, окрема людина. Пізніше з розвитком цивілізації надання таких послуг перейшло в розряд особливої комерційної діяльності й почало здійснюватися на платній основі. Тепер такі фінансові послуги на високому професійному рівні та у значних обсягах можуть бути надані банком, страховою установою або навіть, як у США, спеціальною установою з надання гарантій - "surety company".

Поряд з терміном гарантія у значенні його синоніма та історичного попередника широко вживається поняття "порука".

Поняття гарантійного зобов'язання найперше виокремилося від загального поняття угоди про забезпечення у німецько-мовних країнах (Німеччина, Австрія, Швейцарія), а вже пізніше поширилося на романомовні країни (Франція, Італія). Тепер у цих та інших країнах терміном "гарантія" називають особливий вид умовного зобов'язання, взятого особою, яка виступає у ролі гаранта щодо невиконання кредитного зобов'язання іншою особою.

Оскільки вимога про надання гарантії адресується на користь третьої особи, то в гарантійних відносинах беруть участь три сторони: боржник, бенефіціар і гарант.

Боржник (називається також зобов'язаним або замовником і розпорядником гарантії - англ. principal) зобов'язаний на основі цивільно-правового договору брати на себе зобов'язання про надання своєму контрагентові (кредиторові) вартості свого зобов'язання у визначеному обсязі й на визначений термін.

Бенефіціар - особа (третя сторона контракту), яка бере гарантію як забезпечення і має повноваження на отримання оплати зобов'язання. Він шукає захисту від ризику невиконання зобов'язаним своїх зобов'язань щодо нього. Гарантія дає можливість отримати невиплачені боржником кошти.

Гарант - подавач гарантії, в цьому випадку страхова установа, котра, надаючи гарантію, бере на себе правові та фінансові зобов'язання щодо бенефіціара.

Отже, на гарантію покладається важливе завдання, яке полягає у встановленні й дотриманні рівноваги між взаємопов'язаними інтересами боржника, бенефіціара і гаранта, а також визначення прав та обов'язків цих трьох сторін настільки чітко, щоб між ними не виникало спорів у процесі реалізації прийнятої угоди. У практиці надання гарантій інколи виступає також четверта "сторона, що діє за дорученням", яка, як правило, в банком, страховою установою чи якоюсь іншою юридичною або фізичною особою, яка приймає і передає доручення від замовника гарантії (боржника). Вона може передавати гарантові інструкції, отримувані від імені і за дорученням зобов'язаного замовника, а також контргарантувати, підтверджувати такі доручення. Необхідність у четвертій стороні здебільшого виникає в умовах зовнішньоекономічних відносин.

Гарантія як правова дія певного змісту та наслідків передбачена та визначена цивільним законодавством багатьох країн. Зокрема Цивільний кодекс України визнає і визначає її як окремий вид цивільно-правової угоди. Крім того, цивільне законодавство деяких країн у випадку визнання ним страхової гарантії виводить її економічний зміст із того, що за вартість отриманої страхової премії страхова установа бере на себе замість боржника роль термінового гаранта на погашення заборгованості у визначеному між боржником і його кредитором порядку на користь бенефіціара угоди. Згідно зі змістом гарантії гарант одноосібно бере на користь бенефіціара обов'язок виконання зобов'язань боржника, якщо сам він цього зобов'язання не виконає у визначений термін.

Характер виконання зобов'язань гарантів часто уточнюється спеціальним додатком до гарантійної угоди, де вказується, що свою гарантію він виконає "цілком і безумовно" та на "першу вимогу". У цьому виявляються головна особливість і цінність кожного гарантійного зобов'язання. Воно відкидає можливість та правомірність висунення претензій з боку гаранта до відносин, укладених між бенефіціаром і його боржником щодо можливостей неповернення всього або навіть частини боргу.

Відмінність між страхуванням кредиту і наданням гарантії ми вбачаємо в тому, що страхування не є гарантією, але є забезпеченням відшкодування на технічно-страховій базі. Лише англійське фінансове право формально і чітко розмежовує ці поняття не тільки в термінологічному, а й у змістовому значенні. Зокрема коли йдеться про забезпечення кредитів шляхом їх страхування, то воно визначається як такий економічний інструмент, котрий відрізняється від гарантування кредитів опорою на принцип "найвищої довіри" сторін. На думку спеціалістів, фундаментальне значення при цьому має та обставина, що сторона, зацікавлена у страхуванні свого майнового інтересу, зобов'язується надати страховику всю необхідну йому інформацію, потрібну для визначення ним величини кредитного ризику і встановлення взаємовигідних умов страхового договору. У випадку ж гарантування кредиту сторони дотримуються принципу "хай бережеться покупець", з якого випливає, що боржник-покупець нібито отримує мовчазне попередження чи застереження, що він мусить попередньо самостійно і ґрунтовно визначити споживчі якості отримуваної у речах позики, оскільки відомо, що за наданої гарантії кредитор в обов'язковому порядку отримує оплату за надану позику та вартість позики, а тому не завжди несе відповідальність за згодом виявлені позиченими цінностями погані споживчі властивості.

За страхування кредиту страховику належить право збирання інформації про боржника, на основі чого він постійно формує спеціальний архів даних, які ним і кредитором уважно аналізуються. Гарант такої роботи, як правило, не виконує. Ця обставина і зумовлює важливу відмінність між гарантією та страхуванням як економічними поняттями.

Інша, не менш суттєва відмінність між страхуванням і гарантією полягає в тому, що страховик на відміну від подавця гарантії майже ніколи не мусить забезпечувати повного відшкодування збитку, а відповідає лише в межах обсягу, визначеного умовами страхування.

Таким чином, надання гарантії можна розглядати як початкову зародкову форму страхування, оскільки гарантія з погляду менеджменту ризиків, як і страхування, є формою трансферу ризиків. До такого висновку підводять окремі положення страхової теорії: страхування хронологічно пройшло три етапи розвитку, перший з них, найпростіший, виявився у системі "розподілу збитків", другий - у системі "розподілу ризику", а третій, сучасний, - у системі "подрібнення ризику" за допомогою перестрахування.

Отже, за першої системи суб'єкти домовлялися про розподіл збитків, які фактично виникли, а не ризиків, унаслідок яких такі збитки могли виникнути. Саме така фінансова послуга мала характер швидше наданої гарантії, ніж типового страхування, бо істинного обсягу ризиків ніхто не знав і для їх розподілу шляхом застосування страхового механізму не було належних техніко-економічних підстав. Окремі представники сучасної економічної теорії висловлюють думку, що, оскільки типова страхова операція будується на об'єднанні незалежних ризиків, яке є необхідною передумовою їх подальшого розподілу, то в тих ситуаціях, коли таке об'єднання неможливе (з причин надзвичайно високої взаємозалежності ризиків або їх виключно індивідуального характеру), застосовується простий метод розподілу ризику (майбутніх збитків) шляхом звичайного передання цього ризику одним суб'єктом іншому суб'єктові.

В умовах сучасної української економіки, коли рівень повернення аграрними підприємствами боргів за надані їм державні товарні позики матеріально-технічними ресурсами не перевищує 50 %, створення (ймовірно за рахунок коштів державного бюджету) гарантійної компанії, на думку спеціалістів, є одним із можливих варіантів реалізації механізму повернення цих позик. Цю компанію доцільно наділити такими основними і додатковими функціями:

  • o надання на основі двосторонніх договорів з господарс-твами-позичальниками від імені останніх гарантій банкам-кредиторам;
  • o робота з боргами кредитонеспроможних сільськогосподарських підприємств;
  • o діяльність щодо залучення фінансових ресурсів та інвестицій в аграрний сектор економіки.

Як видно, пропонована гарантійна установа наділяється такими функціями, які можуть виконувати багато вже діючих нині комерційних страхових установ, за умови отримання ними права надання безпосередніх гарантій. Таке рішення буде відповідати новій фінансовій ідеології, оскільки саме свідоме перенесення акцентів з бюджетних на небюджетні джерела фінансування, на думку вчених, є на сьогодні ідеологією виживання.

Особливість кожної гарантії (поруки) полягає не лише в тому, що вона є забезпеченням кредитного зобов'язання, а й у тому, що вона сама є кредитним зобов'язанням (кредитом довіри), яке до того ж надзвичайно ризикогенне.

Страхування гарантій з теоретичного погляду може розглядатись як особлива форма страхування застав. Адже заставою можуть бути не лише речові субстанції, а й різні боргові фінансові зобов'язання, надані господарськими суб'єктами, та грошові кошти фінансових закладів. Коли ці кошти не вилучаються з господарського обороту фінансових закладів, а боргові зобов'язання не викуповуються їх емітентами, то такий вид фінансового забезпечення наданого кредиту набирає форми гарантії, наданої фінансовими закладами чи емітентами боргових зобов'язань. Можливість страхового захисту такої гарантії передбачено загальною схемою класифікації всіх видів страхування кредитів. У широкому значенні під цим страхуванням розуміється обов'язок страхувальника відшкодувати кредитору збитки, які виникають у ситуації, коли дебітор не виконає встановленого у договорі обов'язку оплати на користь свого кредитора.

Страхування фінансових гарантій складається з двох основних підрозділів. За умовами першого з них здійснюється покриття збитків, отриманих гарантами внаслідок неповернення іпотечних позик (гарантованих іпотекою) і спеціальних банківських кредитів, наданих під гарантії різних фінансових інститутів. У цьому випадку позичальник є застрахованим. Другий підрозділ охоплює страхування фінансових гарантій, виданих різними господарськими суб'єктами у вигляді своїх боргових зобов'язань (цінних паперів, облігацій тощо).

Умови страхування гарантійних відносин обох типів (виданих і прийнятих) багатьох страхових закладів передбачають, що страхувальниками можуть бути як боржники, так і їх гаранти. За страхування прийнятих гарантій чи порук страхувальниками можуть бути боржники та їх кредитори, які взяли ці зобов'язання. Однак у кожному випадку договір страхування укладається в інтересах гаранта. У випадку, коли страхувальником є гарант, він укладає договір страхування на свою користь, а тому одночасно є застрахованим. Тобто страхувальником виступає той, хто бере на себе обов'язок сплати страхових внесків. Якщо ним є боржник, то у нього одночасно виникає необхідність платити комісійні гаранту і страхові платежі страховикові.

Обсяг страхової відповідальності встановлюється страховиком за згодою зі страхувальником у межах гарантованих зобов'язань, залежно від ризиків, які, на думку сторін, становлять реальну загрозу. Важливим елементом кредитно-гарантійно-страхових відносин є ціна страхової послуги. Складність розрахунку страхових тарифів підтверджується не лише різноманітним складом ризиків, а й різновеликістю окремих тарифів у різних страховиків за однакові ризики.

Спеціалісти вважають, що стан, у якому страховик виступає лише гарантом гаранта, не є економічно виправданим. Адже в кінцевому підсумку, питання про те, чи гарант приступить до виконання своїх зобов'язань, вирішується у відносинах між боржником та його кредитором. Тобто лише в ситуації невиконання своїх зобов'язань боржником, а згодом невиконання зобов'язань гарантом за їх виконання береться страховик. Такий ланцюг послідовних дій не сприяє покращенню якості забезпечення зобов'язань, оскільки на останньому етапі інструмент гарантії, найбільш безумовної дії, замінюється на інструмент страхування, який вже не є таким безумовним як гарантія. Очевидно, ця обставина стала однією з причин того, що страхування гарантій поки що не набуло популярності в отримувачів гарантій (боржників і кредиторів).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші