Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Всесоюзні відомства поступово випускали владу із слабнучих рук, втрачали контроль над економікою республіки, загальносоюзна власність на території України стала республіканською, створювалась національна валютна система.

Вмираючий режим спробував взяти реванш: 19 серпня 1991 р. у Москві розпочався заколот: було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), хоча завдяки русифікованим засобам масової інформації він більш відомий як ГКЧП.

В Україні компартійне керівництво на чолі з Л. Кравчуком закликало до спокою і витримки. Та перебіг подій показав, що тільки опозиція була проти заколотників.

Спроба путчистів здійснити державний переворот прискорила хід подій. Навіть людям, далеким від політики, стало зрозуміло, що ця влада вичерпала свої потенційні творчі можливості і давно вже стала ворожою своєму власному народові. Розпад СРСР як унітарної держави почався з Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. сталися події, які визначили надовго долю української державності — понад 90% громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, проголосували за незалежність України; був також обраний Президент республіки—Л. Кравчук.

Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістичної світової системи у "холодній війні"; втрата контролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР (згадайте лише виступ М. Горбачова у зв'язку з початком війни у Перській затоці і наростання воєнного конфлікту в Югославії).

Регіональними факторами, що сприяли нам, була політична і економічна криза в СРСР; втрата Москвою контролю за становищем на місцях; майже всі союзні республіки заявили про вихід з СРСР, особливо після невдалого путчу; проімперські дії нових керівників РРФСР, які заявили себе правонаступниками СРСР, прискорили "парад суверенітетів".

Третьою групою факторів, які сприяли процесам державотворення, були національні. Серед них — існування в Україні системи ще радянських органів державного управління, а також бажання київської номенклатури позбутися московської влади. Звичайно ж, дуже важливе значення мала активізація національно-демократичного крила політичних організацій України. А впевненості і рішучості їм додавала індефсрентність силових структур республіки, які зайняли очікуючі позиції. Не останню роль зіграла тут і багатовікова боротьба народу за власну державність. До того ж певна стабільність національного ринку, що мала місце ще й у 1992 p., додавала снаги в будівництві суверенної держави.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Українське суспільство виходило з політичних катаклізмів, маючи багатий запас нових політичних понять, але не готовим до державотворення. Соціалістичні ідеї в тому вигляді, в якому їх втілювали у життя на шостій частині земної кулі (таку територію займав СРСР), виявилися остаточно скомпрометованими і втратили значення орієнтиру суспільного розвитку. А своєї науково обгрунтованої моделі державного будівництва в Україні не було.

Отже, багатий запас нових політичних понять — це єдине, що мало українське суспільство, приступаючи до створення своєї держави. "Це печальна вигода тривожних часів, — писав один мудрець. — Вони відбирають у людей спокій і втіху, а навзамін дають досвід та ідеї. Це і є початком політичних роздумів. Цим пояснюється звичайне явище — посилена робота політичної думки під час і після суспільних потрясінь".

До незалежності Україна йшла довгим шляхом і дорого за неї заплатила. Наша держава отримала широке міжнародне визнання. Була підписана також серія політичних та економічних угод із сусідніми і далекими державами. Почалося структурування суспільства. Головним нашим здобутком є збереження міжнаціонального миру в складних умовах. Завдяки цьому Україна залишається однією з небагатьох мирних зон не тільки в СНД, а й у всьому сьогоднішньому світі.

Правда, замість поліпшення життя маємо його катастрофічне погіршення. Замість ефективної адміністрації маємо пониження її компетентності. Відсутня також забезпеченість всім золотим запасом країни національної валюти — гривні. Очевидну кризу переживають преса, книгодрукування, освіта тощо. Якоюсь мірою заспокоює лише те, що кризові явища, з якими ми зіткнулися, не обов'язково українські, їх переживають всі країни колишнього СРСР і всі колишні соціалістичні країни Східної та Центральної Європи.

Відсутність законодавства, що розмежовувало б повноваження центру й регіонів, загрожує Україні розпадом на 26 феодальних вотчин. З неефективності економіки виростають саботаж і злочинність. Тягар реформ перекладається на трудові верстви, мотив знаходиться в неминучості жертв заради майбутнього. Із загрозливою швидкістю зростають соціальна диференціація і соціальні контрасти. Здається, світова художня література не знає прикладів, коли про героя, який робить гроші, говорилося б позитивно. Українська література тим більше не знає таких прикладів.

Основним мотивом розпачливої критики з боку демократів є засилля на всіх рівнях старої партійної номенклатури. Дійсно, вона скрізь, а особливо у провінції, залишається єдиною реальною владою.

Важливо також враховувати особливості сучасного політичного становища в Україні. Потрібен час для демонтажу кадрових структур такого масштабу, для їх кардинальної заміни. Слід пам'ятати, що серед успадкованих кадрів немало людей, які еволюціонували у своїх настроях разом з усім суспільством і готові служити новій державі. Крім того, демократична держава формує свій апарат не за політичною ознакою, а за діловою, професійною. Досвід перебудови національно-демократичних сил при владі в західних областях України показав, що навіть тут вони не мають достатньої кількості своїх кадрів.

Тому зразу ж виникла проблема: ставити на керівні пости патріотів чи спеціалістів-професіоналів. Як завжди буває, серед бажаючих зайняти керівні посади виявилося більше "патріотів", ніж кваліфікованих спеціалістів з тих чи інших галузей народного господарства.

Президент особливо зараз змушений опиратися на ті політичні групи, суспільні сили та структури, які можуть повести за собою маси. Вважається, що ліквідація старого держапарату привела б до спалаху напруженості. Тому вихід із становища у демократів один — збільшувати свій реальний вплив у суспільстві. І обов'язково формувати свій професійний корпус претендентів на урядові посади. Головна причина поразок демократів сьогодні — це їх власна слабкість, яка є наслідком політичної нерозвиненості суспільства.

Особливість сучасного етапу розвитку України полягає в тому, що в попередні історичні періоди нова правляча еліта формувалась паралельно з деградуючою старою елітою. В радянські часи цього не відбулося. Тому грандіозні завдання переходу суспільства до нового якісного стану вирішуються під проводом радянської номенклатури, яка за своїми якостями не відповідає цим вимогам. В Україні ситуація ще більш складна, ніж деінде, тому що республіканська номенклатура, вихована в умовах жорсткої централізації управління, виявилася однією з найбільш неефективних серед республік СРСР.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші