Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методи генеалогічних досліджень: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних.

Для генеалогічних досліджень важливі методи: історичний, біографічний, інформаційний, бесіда, опитування старших поколінь родини, аналіз зібраних даних. Методологічне значення має процедура філософської рефлексії.

Історичний метод передбачає пізнання конкретної історії роду його духовних вартостей, динаміки і протиріч розвитку (потрібно відокремлювати факти, історичні дані про рід від міфологізації, легенд).

Біографічний метод пов'язаний з історичним, наприклад, історичне дослідження роду дає змогу проектувати життєвий шлях особистості.

Інформаційний метод певною мірою конкретизує біографічний (використовуються біографічні методики, зокрема інтерв'ю, анкети, тести; спогади родичів і близьких людей, збір документальних даних про родину).

Бесіда — це метод збирання необхідної інформації за спеціально розробленою програмою у процесі вербальної комунікації.

Цілісність біографії (П. Флоренський

Як зазначав П. Флоренський, сім'я виражає прагнення й ідеали того народу, до котрого належить, а особистість постає типовим представником сім'ї, тому дослідження діяльності окремих сімей, окремих особистостей обов'язкове і необхідне для правильного осмислення і критики історії, оскільки окремі факти та події утворюють історичне ціле. Риси подібності родичів, кров, тобто видимі форми — явища невидимого роду, носії родової енергії, а не сам рід (хоча вони його символізують), рід і його види — це сутності, які проступають у всіх представників роду, що зумовлює значення родичів для вічності. Певне ціле становить біографія як розгортання внутрішнього різномаїття і ритму особистості. Образ людини, її моральне обличчя можливо пізнати через єдиний закон її життя, від колиски до могили, тобто через функціонування у часі. Яким би не був розквіт особистості, він лише символічно натякає на ціле, а не відміняє її зростання і спад. Кожен вік сам по собі, а не лише стосовно завтрашнього, виражає чотиримірну повноту особистості, тому жоден вік не відміняється іншим. Окремі періоди і дні нашого життя біографічно найвідповідальніші та найхарактерніші. Однак ми і сьогодні, і завтра, і післязавтра живемо заради цілісності, яка жодним днем не вичерпується і водночас кожним днем символічно ознаменована. Біографія і має відтворити цілісність особистості. Біографічний синтез відображає зв'язаний хід всього розвитку життя, охоплює дитинство, юність, зрілість, старість — усі віки в їхній сукупності. Тому важливо відтворити життя особистості в її головному цілому — духовності. Біографічний портрет має завдання показати надчасову єдність особистості. В онтологічній площині — це вся людина за все її життя — безцінне у кожній миттєвості (Флоренський, 2000).

Універсальність "Я—Ти зв'язку" (М.Вубер).

Для осмислення буття роду як діалогічних відносин поколінь методологічно важливі концепція діалогізму М. Бахтіна (1866—1940) і універсальність "Я—Ти-зв'язку" М. Вубера (1878—1965).

За М. Бахтіним, життя — це "життя духу, а життя духу — це діалог"; одкровення індивідуального духу здійснюється у діалозі; евристичну цінність має контекст (до-повнюваність, багатомірність смислових значень предмета) і багаторакурсна рефлексія. Життя як діалог ідей і позицій особистостей М. Бахтін розглянув у праці "Проблеми творчості Достоєвського" (1929). У дослідженні "Естетика словесної творчості" він зазначав: "Життя за своєю природою діалогічне. Жити — означає брати участь у діалозі: запитувати, відповідати, погоджуватись й ін. У цьому діалозі бере участь вся людина і всім життям: очима, душею, духом, тілом, вчинками. Вона вкладає всю себе у слово, і це слово входить у діалогічне тло людського життя, у світовий симпозіум. Кожна думка і кожне життя вливаються у незавершений діалог" (Бахтін, 1979, с. 318).

Філософія М. Бубера близька до екзистенціалізму, її центральна ідея — буття як діалог між Богом і людиною, людиною і світом. У праці "Я і Ти" він розглядав відносини "Я—Ти" і "Я—Воно" (Бубер, 1992). Відносини "Я—Ти" інтимно-діалогічні, інтерперсональний діалог становить засіб соціального спілкування, а "Я—Воно" — когнітивно-практичні, суб'ект-об'ектні, до цієї сфери належить пізнання, розуміння, набуття знань (зокрема, порівняння й оцінка предметів і явищ)* Його особливе відкриття — це ідея абсолютної рівнозначності "Я" і "Ти". Зрозуміти себе можливо лише у зіставленні з іншими. Він визначив три сфери, в яких реалізується універсальний "Я—Ти-зв'язок": життя з природою (домовний рівень), життя з людьми (мовна форма) і життя з духовними сутностями (образи, відчуття, думки, дії, слово). У структурі "Я—Ти-зв'язку" немає містицизму. Філософська антропологія Бубера орієнтує на подолання індивідуалізму та колективізму внаслідок нового бачення науки, основний предмет якої становить не індивід і не колектив, а "людина у взаємозв'язку з іншою людиною". Пізнання на таких засадах дає змогу людському роду знову знайти дійсне "Я" особистості й "заснувати дійсну спільність". Положення М. Бубера про універсальність "Я—Ти-зв'язку" становить теоретичне підґрунтя суб'єкт-суб'ектних відносин у педагогіці. Він розмірковував над питаннями: "Чи спроможний учень з граничною сприйнятливістю оцінити спільну ситуацію й за педагога? Чи властива учневі відповідна духовна діяльність?" За висновком Бубера, незалежно від того, припиниться "Я—Ти-зв'язок" чи набуде будь-якого іншого характеру, специфічному відношенню виховання як такому повна взаємність не властива (Гуревич, 1992).

Безперечно, для розкриття потенціалу учня (студента) необхідно сприймати його як конкретну неповторну особистість у всьому розмаїтті її суб'єктивності. В педагогічному процесі суб'єкт-суб'ектні відносини передбачають взаємне партнерство, коли не лише педагог сприймає студента як цілісність, а й студент виступає партнером у реальній біполярній ситуації. Натомість доцільно запитати: "Що передається від педагога студентові, суб'єкту навчання загалом?" Очевидно, педагог покликаний виховати у суб'єкта навчання передусім здатність долати стереотипи мислення, здатність відчути себе неповторною особистістю, здатність творчої самореалізації в універсумі людського буття на засадах полікультурної взаємозумовленості та взаємодії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші