Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія історії
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ФЛОРЕНСЬКИЙ Павло Олександрович (1882—1937)

— російський філософ, релігійний мислитель, вчений, священик, послідовник B.C. Соловйова. Основний твір — "Столп и утверждение истины" (1914). Інтерес до смисложиттєвої проблематики виникає у Ф. досить рано — влітку 1899 він пережив духовну кризу, розчарувавшись у можливостях фізичного знання про реальність. Внаслідок цього відбувається його навернення до релігії, а також зародження "математичного" ідеалізму як переконання в тому, що всі можливі закономірності буття вже містяться у чистій математиці, яка витлумачується тут як перше конкретне самовиявлення принципів мислення. Це ж у свою чергу зумовило "потребу побудувати собі філософське світорозуміння, спираючись на поглиблені основи математичного пізнання". Відтепер органічне поєднання філософських, релігійних і науково-технічних інтенцій стає відмітною рисою всієї його творчості. У царині філософії Ф. виявив себе як релігійний мислитель, у діяльності котрого конкретизація заснованих B.C. Соловйовим метафізики всеєдності і вчення про Софію здійснюються паралельно з розробкою, в дусі християнської філософської апологетики, оригінальної системи теодицеї й антроподицеї та створенням низки оригінальних освітніх курсів з історії античної філософії (передусім Платона й платонізму), філософії Канта, філософії культури тощо. Власну філософську систему, яку Ф. називав "конкретною метафізикою", він розглядав як щабель до майбутнього цілісного світогляду, що синтезував би інтуїцію і розсудок, розум і віру, філософію й богослов'я, науку й мистецтво. Вона репрезентує нелінійний тип філософування, некласичний світогляд, який, за характеристикою самого мислителя, не піддається короткому систематичному викладові, будується контрапунктно, з певного числа тем, пов'язаних діалектико-органічно, а не формально-логічно. Некласичним є й розуміння Ф. людини та її

світу. Мислитель відкидає універсалістськи-прогресистське тлумачення культури як єдиного у просторі й часі лінійно-поступального процесу, розглядає історію людства як множину окремих культур, підпорядкованих двом основним типам — культури середньовічної і культури Відродження, які ритмічно змінюють один одного. Перший тип, за Ф., відзначається "органічністю, об'єктивністю, конкретністю й самозібраністю", другий — розщепленістю, суб'єктивністю, абстрактністю й поверховістю. На початку XX ст., як гадав філософ, завершила своє існування в Європі ренесансна культура, з перших же років цього століття виникли паростки культури нового, середньовічного типу, до зразків якої він відносив і свій світогляд. При цьому культуру Ф. трактує як дериват культу: віра визначає культ, культ — світорозуміння, останнє ж — культуру. Постаючи, отже, як упорядкування всього світу за категоріями культу, культура є, за Ф., уособленням логосу, нерівності, життя і свідомим протистоянням ентропії, вирівнювання, що призводить до смерті, як закону хаосу в усіх сферах світобудови. Розглядаючи культове, символічне начало як вихідний пункт і рушій розвитку культури, Ф. вважав наріжним завданням і онтології, і гносеології виявлення та осмислення мов символіки. Отже, Ф. постає поряд з Касірером, Юнгом, В'ячеславом Івановим, Андрієм Бєлим, раннім Лосевим тощо, у ряду мислителів початку XX ст., які заснували свої побудови на понятті символу. Буття, як і розум, є, на думку філософа, наскрізь антиномічним. Буття в одному з вимірів визначається, з одного боку, спрямованістю всередину самого себе, з іншого ж — енергетичною виявлевістю назовні. Символи — імена та олова — філософ розглядає саме як форми цієї виявленості, носії енергій буття, зрештою, саме буття у його відкритості людині. Однак символи буття — не тільки енергія буття, а водночас і людська енергія — тобто роду людського і окремої особи. Тому слово як діяльність пізнання виводить розум за межі суб'єктивності й робить його причетним до світу, воно так само може стосуватися, на думку Ф., одкровення предмета у нас, як і нас у ньому. Тому пізнання тлумачиться мислителем своєрідним "шлюбом" буття, що пізнає з буттям, яке пізнається, взаємодією їх енергій. Подолання антиномічності світу на дорогах теодицеї (виправдання бога) він пов'язував з благодатною силою божою, подвигом віри й любові, беручи за основу церкву, живий церковний досвід, у якому людина випробовує бога за допомогою власного розуму й переконується в тому, що він насправді Бог, Суща Правда, Спаситель. Антроподицея ж (виправдання людини) постає у Ф. як подолання антиномії між тим, що людина, з одного боку, створена за образом і подобою божою, досконалою й розумною, з іншого ж — є істотою гріховною. Як і теодицея, антроподицея теж стає можливою, за Ф., лише силою божою і реалізується: а) у

створенні людини як образу божого; б) в одухотворенні людини та її перетворенні з грішної на праведну; в) у такій діяльності людини, за якої релігійно-культові дії є онтологічно первинними, визначають світогляд і життєдіяльність особистості. У царині естетики Ф. важливе місце відводить заснованій на вченні про ритмічне передування середньовічного й ренесансного типів культур концепції прямої й зворотної перспектив. Перша, лінійна перспектива, є похідною щодо ренесансної культури. Це, за Ф., менш змістовний і поверховіший, неспроможний автентично передати ієрархічність реальності спосіб художньої творчості, що відзначається однорідністю, неперервністю й безконечністю. Друга ж, зворотна перспектива, що відповідає середньовічному світорозумінню, — це такий спосіб мистецької творчості, який робить можливою відповідну реаліям символізацію усіх шарів дійсності в їх субординованості, подолання чуттєвої позірності й поверхневої полуди випадковості, розкриття духовної реальності як найглибиннішої, стійкої й загальнозначущої. Вищим символом такої духовної реальності є передусім, вважав Ф., ікона. Творча спадщина Ф., засудженого до страти "за проведення контрреволюційної пропаганди" й розстріляного у 1937, лише у наш час видруковується належною мірою й стає приступною для широкого читацького загалу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші